«Як на мене, читачі, виборці, громадяни не мають часу і не повинні розрізняти кожну частку факту або вигадки, аби зрозуміти, що є правдою, а що — ні, — вважає Аарон Шарокман. — І тому фактчекінг є надзвичайно важливим. Він допомагає людям усвідомити найбільш важливі теми в політичному середовищі й зрозуміти, як політики дають їм раду».

PolitiFact — один із трьох найбільших фактчекінгових проектів у Сполучених Штатах Америки (про інші цікаві ресурси з перевірки фактів читайте в огляді MediaSapiens). Проект заснований 2007 року газетою The Tampa Bay Times, що у Флориді. Журналісти PolitiFact одними з перших запровадили систему рейтингів у фактчекінгу, за якою заяви політиків отримують оцінки від «правда» до «брехня». Найгірша оцінка — Pants on Fire, тобто «відверта брехня».

Найбільше досягнення — Пулітцерівська премія 2009 року за «фактчекінгову ініціативу під час президентських виборів 2008 року, у ході якої журналісти перевірили більше 750 заяв кандидатів у президенти».

«Фактчекінг — важка робота. Ніхто не захищав нас, коли ми казали, що заяви Трампа або Обами неправдиві. Республіканці не хочуть чути про нас, так само як і демократи. Нікому не потрібен рефері. Вони хочуть грати у гру за своїми правилами. А нам потрібно мати мужність, щоб приєднатися до неї», — каже Аарон.

В інтерв’ю MediaSapiens він розповів, як народився проект, яке майбутнє у фактчекінгу й чи можуть традиційні ньюзруми виконувати ту ж функцію.

Які головні завдання фактчекерів

— Фактчекінг як окремий жанр журналістики з’явився 2003 року. У 2007 році було створено PolitiFact. А тепер, за даними Duke Reporters Lab, у світі налічується вже близько 115 організацій цього напряму. Аароне, як, на вашу думку, це вплинуло на журналістику? Яка роль фактчекінгу в сучасній журналістиці?

Я думаю, що роль фактчекінгу для журналістики нині надзвичайно важлива.

30–40 років тому для того, щоби стати журналістом або видавцем, потрібно було мати видавництво, або супутникову антену, або радіовишку. Був певний бар’єр для тих, хто хотів стати журналістом. Я не можу з точністю сказати, було це добре чи погано, але це створило набір стандартів, які, на мою думку, є непоганими. Нині ж кожен, у кого є смартфон і комп’ютер, може оприлюднювати будь-яку інформацію. Часто вона є важливою й потрібною. Наприклад, Арабська весна — інформацію про неї ми отримували в першу чергу з Facebook і Twitter.

Але є й проблеми. Оскільки кожен може бути «журналістом», ми є свідками швидкого розповсюдження дезінформації. Як на мене, читачі, виборці, громадяни не мають часу й не повинні розрізняти кожну частку факту або вигадки, щоби зрозуміти, що є правдою, а що — ні. І тому фактчекінг є надзвичайно важливим. Він допомагає людям усвідомити найважливіші теми в політичному середовищі і зрозуміти, як політики дають їм раду.

У 2007 році, коли PolitiFact лише запустився, було з десяток фактчекінгових організацій по всьому світу. Тепер їх є близько 115. Отже, читачам це потрібно. Ми допомагаємо їм з’ясовувати складні речі.

Інша важлива функція фактчекінгу — тримати політиків підзвітними. Ми маємо відстежувати, чи дотримуються вони своїх обіцянок, чи кажуть правду. Фактчекінг — справді хороший засіб для цього. Звісно, традиційна преса теж має цього прагнути. Однак у традиційних ЗМІ відсутня послідовна методологія, яка відповідатиме запитам читачів. Ідея рейтингу правдивості заяв, яку винайшов фактчекінг, є дуже зручною для читачів і допомагає їм швидко розібратися в ситуації.

Я почав свою журналістську кар’єру 2003 року. У той час стосовно фактчекінгу було багато скептицизму. Люди казали: «Я розумію, що ви можете зробити, коли тривають вибори, але що ви робитимете, коли немає виборів». Однак фактчекінг — це постійна робота. Політики не припиняють помилятися чи казати неправду. Крім того, ми перевіряємо висловлювання провідних телеканалів, адже вони також часто помиляються. Це чудовий спосіб зробити важливу інформацію доступною читачам.

«Медіа повинні перевіряти тих, хто має владу, задля допомоги тим, хто її не має»

— Нині у пресі дуже багато фейків. Дезінформація стала особливо актуальною в останні 3-4 роки. На вашу думку, що пішло не так? Можливо, частина провини лежить на тих журналістах, котрі працюють на організації, які й поширюють фейки?

Перше, що я би хотів зробити зрозумілим для всіх, — не можна довіряти одному джерелу інформації. Кожен має шукати декілька джерел, щоби зрозуміти, де правда, а де ні. У PolitiFact ми перелічуємо всі джерела інформації, на які посилаємося у своїх публікаціях. Ви можете прочитати наші роботи й побачити, з ким ми спілкувалися, кожен доказ, який ми розглянули, кожне первинне і вторинне джерело тощо. Ви самі можете прийняти рішення.

Що пішло не так? Можливо, журналісти втратили справжню мотивацію. Я не думаю, що багато журналістів пішли в цей бізнес, щоби стати багатими або відомими. Більшість стали журналістами, тому що вони хотіли розповідати історії. Вони хотіли тримати політиків підзвітними. Саме це означає бути журналістом. Якщо журналіст поширює фейки, то ця людина не виконує ролі журналіста. Так, вона грає роль журналіста, але не поводиться як професійний журналіст. Справжня роль медіа інша. Медіа повинні перевіряти тих, хто має владу, задля допомоги тим, хто її не має. Це місія журналістики. У США журналісти переважно критикують владу. Як на мене, це почесна місія — пояснювати людям комплексні речі та їхній вплив на життя, і в зворотньому напрямі — як рішення, які вони приймають, впливають на політичний дискурс.

— Чи часто традиційні медіа перевіряють факти? Чи з появою фактчекінгу все більше ЗМІ відходять від цього або роблять цей процес менш ретельним?

Тут два моменти. Кожен відомий мені ньюзрум перевіряє факти перед публікацією. Проте вони на цьому зупиняються: вони не перевіряють достовірності висловлювань осіб. На мою думку, — але я можу помилятися, — це пов’язано зі становищем медіаринку, а саме зі злиттям медіакомпаній. PolitiFact заснований незалежною організацією і не має корпоративних інтересів. Наші власники перебувають у будівлі редакції і ми їх знаємо. Це дає нам можливість здійснювати тиск. Більші компанії дуже часто побоюються змагатися з політиками.

По-друге, ця робота важка. Ніхто не захищав нас, коли ми казали, що заяви Трампа або Обами неправдиві. Республіканці не хочуть чути про нас, так само як і демократи. Нікому не потрібен рефері. Вони хочуть грати у гру за своїми правилами. А нам потрібно мати мужність, щоб приєднатися до неї.

Зрештою, фактчекінг — це витратна справа. Для підготовки однієї історії ми маємо витрачати 1-2 дні. У звичайній газеті журналіст інколи може написати три історії за день. Багато власників кажуть, що їм потрібні історії про злочини, про місцеву владу, спорт тощо і що в них немає часу й сил займатися фактчекінгом, тому що це коштує грошей і займає багато часу. Я думаю, що останнє дуже сильно впливає на поширення фактчекінгу. Якби я мав можливість донести свою думку, я би відповів, що читачі хочуть бачити таку інформацію. Якщо запитати їх — вони підтримають.

Як вибори Трампа вплинули на журналістів

— Що змінилося у вашій роботі після минулорічних виборів у штатах? Які уроки вдалося отримати? 

Загалом, є декілька уроків. По-перше, менше користуйтеся Твіттером. Ми як журналісти маємо менше твітити. Ми рухаємося занадто швидко. Як група ми рухаємося в одному напрямку, й досить часто в хибному. Коли ми бачимо якийсь сяючий об’єкт, ми всі повертаємо до нього голову, але в той час ми упускаємо важливі історії. Ми маємо більше писати про політику і тримати владу підзвітною, менше — про стиль чи спорт. Так, це також має бути, але цього потрібно менше.

Щодо фактчекінгу. Нашим журналістам часто казали, що ми повинні бути менш критичними. Дональд Трамп каже тисячі слів, і якщо ми знайдемо лише два неправдивих, люди почнуть казати, що він майже повністю правий. І перед нами постає питання: чи не є ми занадто критичними і чи повинні ми надавати політикам більше можливостей для політичної риторики, якщо це не стосується фактів, а було лише власним судженням.

З іншого боку, ми повинні завоювати більше поваги в консервативної частини суспільства, у республіканців. Ми намагаємося бути справедливими, об’єктивними, незалежними, але багато хто не сприймає нас такими. Ми повинні зрозуміти, чому так є і що ми можемо зробити, щоби виправити це. Однак ми не повинні поступатися своїми стандартами.

— Як ви визначаєте свою аудиторію? 

Якщо чесно, ми визначили, що наша аудиторія — це кожен американець. Я розумію, що це звучить надумано й нерозсудливо, але ми намагаємося досягти дуже широкої аудиторії. Ми спілкувалися з бізнес-консультантами. Вони нам сказали, що в нас гарні показники серед заможних, освічених читачів і що нам потрібно зосередитися саме на цій аудиторії. Але ми сказали «ні». Не тому що ми не хочемо, а тому що ми хочемо, щоб нашим читачем міг стати кожен. Нам потрібно, щоби кожен, хто заходить на наш сайт, міг для себе щось знайти. Це не найкращий приклад для ведення бізнесу, але це потрібно робити.

Яким є майбутнє фактчекінгу

— Які ваші рекомендації фактчекерам України? Що варто робити, а що ні?

Варто, по-перше, бути якомога відкритішим: ваші джерела інформації мають бути доступними, надавайте всю інформацію вашим читачам. Не кажіть: повірте мені, що це неправда, тому що я так вважаю. По-друге, завжди намагайтеся отримати відповідь людини, слова якої ви перевіряєте. По-третє, завжди пишіть про те, хто вас фінансує і яка у вас методологія. І останнє: будьте готовими робити помилки, адже ніхто від цього не застрахований.

— А чого не варто робити?

Ніколи не зациклюйтеся на критиці у вашу адресу. Не потрібно потрапляти в цю пастку. Візьміть критику до уваги й подумайте, як зробити краще наступного разу.

— Яким буде майбутнє фактчекінгу? Які ваші очікування щодо цього?

Головне завдання на майбутнє — продовжувати зростання. Ми досі дуже маленька група людей. Я думаю, що через чотири роки нас буде вже 215 організацій у світі. 

По-друге, потрібно зберегти значення слова «фактчекінг». Не можна, щоби це слово втратило своє значення, як це трапилося з поняттям fake news.. Трамп назвав CNN фейковими новинами, що насправді не так. Слово втрачає своє значення. Я не хочу, щоби те ж саме трапилося з фактчекінгом. Тому ми, журналісти, маємо обережно називати речі. Дуже важливо, на мою думку, захищати справжнє значення цього слова, щоб воно викликало правильні реакції в читачів.

— Як зміниться фактчекінг у технологічному плані? Чи очікуєте на появу нових засобів, які зроблять верифікацію простішою?

Нині розвивається багато напрямків. Робота з комп’ютерами й алгоритмами може зробити фактчекінг швидшим і кращим. Сьогодні фактчекінг займає 1-2 дні. А якби ми могли зробити його за шість годин?! Це можливо за допомогою комп’ютерів. Це те, над чим ми маємо працювати. Так, фактчекінг неможливий без участі людини — читачі більше довіряють людям, аніж комп’ютерам, але вони можуть зробити цей процес швидшим. Сьогодні ми публікуємо 150 фактчеків на рік, а з їхньою допомогою зможемо публікувати триста.

— Ви сказали, що фактчекінг — це дужа важка справа. Як ви даєте раду тискові на вас, в першу чергу з погляду психології? 

Ми намагаємося веселитися. Наше головне завдання — знайти правду. Це основне. Деякі ініціативи працюють лише з тими заявами, де вони можуть знайти неправду. Ми ж перевіряємо все, варте уваги, і якщо те, що ми перевірили правда, то це ще краще.

— Як ви обираєте, які заяви перевіряти?

Ми перевіряємо те, що вважаємо найважливішим, проглядаємо сторінки провідних газет. Потім ми аналізуємо, чи є щось серед цієї інформації, що ми можемо перевірити. Ми не шукаємо хибних тверджень. Ми перевіряємо теми й шукаємо заяви, які їх стосуються. 

— Що б ви сказали журналістам України, які ставлять собі запитання щодо важливості фактчекінгу?

Я думаю, що фактчекінг — це той жанр журналістики, де працівники ЗМІ можуть впливати на розвиток демократії. Журналісти мають розуміти важливість оприлюднення правдивої інформації. Якщо ми всі погодимося з цим, наше суспільство стане значно кращим.

Аарон Шарокман - виконавчий директор американської фактчекінгової організації PolitiFact. Працює в організації з 2010 року. Спочатку був журналістом, потім він очолював PunditFact - один з підрозділів PolitiFact, який займається перевіркою висловлювань експертів, журналістів, ведучих телеканалів та блогерів. З 2003 року і до переходу в PolitiFact працював у газеті The Tampa Bay Times (Тампа, Флорида), котра є засновником PolitiFact. У 2003 році отримав ступінь бакалавра журналістики та політології в Університеті Індіани.