У липні 2020 року Міністерство культури та інформаційної політики анонсувало новий державний проєкт із медіаграмотності. В січні керівницею проєкту, який нещодавно отримав назву «Фільтр», стала Валерія Ковтун — колишня журналістка  «1+1» та Бі-бі-сі. MediaSapiens поговорив із керівницею Національного проєкту з медіаграмотності при МКІП про те, як зробити тему медіаграмотності цікавою різним аудиторіям, і чому тікток та маскот — необхідні інструменти в цьому процесі.

— На презентації  проєкту у квітні заявили амбітну мету: підвищити  на кінець 2022 року актуальність питання дезінформації та маніпуляцій у медіа для українців до 70%, а розуміння впливу медіа на життя — до 90%. Зараз ці показники, за  дослідженнями «Детектора медіа», трохи вищі за 50%. Як ви збираєтеся їх збільшити?

— Коли ми презентували проєкт із медіаграмотності, команди ще не було, і ми спиралися на дослідження, які були доступні на той час. Потім ми напрацювали певні цілі, які включили в програму міністерства. Зараз ми переглядаємо всі ці напрацювання, тому що з’явилося більше досліджень, у роботу включилося більше експертів. В принципі, глобальна ціль лишається та сама, і зараз ми зосереджені саме на підвищенні поінформованості суспільства про медіаграмотність. Ми прагнемо значно збільшити цю цифру, оскільки перш ніж ми почнемо змінювати поведінку людей, вони мають  розуміти, чому взагалі їм потрібна медіаграмотність. Але конкретні кроки для досягнення цієї мети ми зараз пропрацьовуємо.

Ми намагаємося зрозуміти, з ким нам насамперед варто почати працювати, які канали  для цього використовувати, які меседжі до них доносити. Зараз за допомогою експертів та фахівців із міжнародних організацій і комунікаційної агенції ми розробляємо детальну дорожню карту. Тим часом «Інтерньюз-Україна» за підтримки Організації безпеки та співробітництва в Європі складає полісі-документ, який роз’яснює, що таке медіаграмотність, які її ключові компетентності, на який закордонний досвід ми спираємося, чим займається наш проєкт, які в нас завдання і які є шляхи розв’язання проблем.

— На які дослідження ви спиралися, оцінюючи аудиторію та формулюючи ключові меседжі?

— Від початку хотілося зрозуміти, звідки ми стартуємо, яка початкова точка. Але, на жаль, нам з міністерством не вдалося провести такий моніторинг. Ми навіть хотіли включати в інші моніторинги медіаграмотність, але це виявилося не дуже ефективно, тому що внутрішня  комунікація спрацювала не так, як хотілося б. Тому ми збирали та опрацьовували всю наявну базу досліджень інших організацій. Зокрема, спиралися на дослідження «Інтерньюз» із приводу споживання медіа, потім «Детектор  медіа» показав свій Індекс медіаграмотності, який став для нас ключовим. Зараз ми спираємося в основному на нього: дослідження «Детектора медіа» дає яснішу картину, ніж якби ми включали п’ять питань у дослідження міністерства з інших тем.

Звісно, нам потрібен власний моніторинг — для регулярної ефективної оцінки та коригувань діяльності проєкту. Аби його провести у майбутньому, нам потрібні консультації з експертами-соціологами. Зараз ми в процесі їх залучення.

— Розкажіть, будь ласка, як влаштована ваша робота. Скільки людей у вас працює? Чи шукаєте ще людей?  Які у вас відносини з міністерством?

 — Ми  — робоча група з медіаграмотності при Міністерстві культури та інформаційній політики, але ми не є держслужбовцями, а працюємо як консультанти та експерти. Команда поки що невелика: я, комунікаційний менеджер, а нещодавно ми знайшли менеджера соцмереж, але через бюрократичні питання він ще не оформлений. Фактично в нашій команді зараз працює троє людей. Ще в нас ще буде програмний менеджер, який буде опікуватися мініпроєктами, та людина, яка буде опікуватися партнерствами і пошуком фінансування. Сподіваємося, вони приєднаються до нас  найближчим часом. У нас є підтримка від директорату міністерства: все, що стосується бюрократичних моментів — затвердження наказів, підписання меморандумів, затвердження річних планів, проведення мистецьких конкурсів, напрацювання пріоритетів, — їхня частина роботи. Ми намагаємося бути в синергії з ними та з заступником міністра Тарасом Шевченком.  

— Який у вас бюджет та чи є у вас донорська підтримка?

— З державного бюджету виділено 5 мільйонів гривень, але ми сподіваємося, що у наступному році цю суму значно збільшать — принаймні, зараз усе для цього робимо. Окрім того,  ми  працюємо з партнерами. У нас є масштабний проєкт з IREX. Публічні заходи та інформаційні кампанії задля збільшення поінформованості українців про важливість впливу медіа і розвитку навичок медіаграмотності, промо сайту проєкту, інформаційні кампанії в соцмережах, роботу нашого офісу в партнерстві з IREX підтримує посольство Британії. Ми також почали працювати з ОБСЄ. На жаль, нам зараз дуже складно використати бюджет на багато заходів, які б ми хотіли організувати, оскільки є певні умови статей бюджету. До того ж часто щось з’являється в  останній момент, а система довго затверджує розподіл грошей, тому ми звертаємося до партнерів.

—  У планах проєкту — максимально широке охоплення аудиторії,  зокрема літніх людей. Як саме ви плануєте їх охопити?

— Так, оскільки проєкт загальнонаціональний, це покладає на нас велику відповідальність і це проблема, бо є певні очікування, а працювати одночасно і на старше покоління, і на молодь ми не можемо. Щоб ефект був більшим, потрібен фокус на конкретну аудиторію. В нашому пріоритеті поки що вибудовування плану дій, з якими аудиторіями і коли ми працюємо. Скоріш за все, робота зі старшим поколінням не буде зараз для нас пріоритетом. Спочатку буде аудиторія, яка сумнівається — тобто, люди, які чули про проблему, але не визначилися зі ставленням до неї або не впевнені в її значимості.

Робота зі старшими людьми заявлена в нашій програмі, яка також фінансується Британським посольством, але ми ще не працювали над стратегією роботи з цією аудиторією. Коли це буде, я не можу сказати. Але у наших партнерів з IREX є цікаві плани залучати молодих людей, щоб вони самі навчали своїх бабусь та дідусів  медіаграмотності. Також вони майже завершили роботу над курсом для держслужбовців  — він також був передбачений нашою співпрацею, але зараз я бачу, що це радше прерогатива Центру страткомунікацій.

— Ви залучаєте медіа до співпраці з проєктом?

— Так. За показниками Індексу медіаграмотності, люди більш медіаграмотні у великих містах. У регіонах, як показало дослідження «Детектора медіа», в людей більше побутових проблем, розв’язання яких перекриває будь-яке бажання підвищувати свою медійну грамотність. Та й загалом у людей відсутнє розуміння, що це таке і для чого потрібно. Тому перший крок, який ми робимо, — йдемо на контакт із медіа, особливо з загальнонаціональними, які представлені в усіх регіонах. І в дуже легкий формі, дотичній до побутового життя, розповідаємо людям, як критичне мислення змінює їхнє життя вже зараз.

— У вашому плані на 2021 рік заявлена співпраця з Суспільним. Можете розповісти детальніше про спільний проєкт?

— Зараз ми домовилися про розробку серії сюжетів, які мають вийти в ефір до Всесвітнього тижня медіаграмотності. Ми хотіли б на прикладі людей різного віку —  від малих дітей до пенсіонерів — показати, як критичне мислення вже змінило їхнє життя. А експерти в студії дали б рекомендації, як прокачати цю навичку для кожної з аудиторій. Це можуть бути сюжети про те, як розкрити творчій потенціал дитини в дитсадку, або як людині в поважному віці, якщо вона втратила роботу, за допомогою критичного мислення стати більш конкурентоспроможною. Ми плануємо їх як інфотейнмент-сюжети для ранкової програми — живі історії  живих людей. Оскільки це «вічнозелені» матеріали, то далі ми зможемо адаптувати їх під наші онлайн-платформи, зробити з них короткі історії по 15-30 секунд, де будуть лайфхаки, як прокачати критичне мислення. І, сподіваюся, Суспільне на своїй діджитал-платформі нас підтримає.

Цей проєкт готується під тиждень медіаграмотності за підтримки Internews Network, який фінансує Суспільне. Ми сподіваємося на масштабніший, довготривалий проєкт, оскільки і в Суспільного просування медіаграмотності заявлено як один із пріоритетів.  До речі, в усіх країнах, де є розвинутий суспільний мовник, він відіграє важливу роль у просуванні медіаграмотності. Наприклад, Бі-бі-сі має окремий підрозділ, який займається питаннями медіагрмотності і в Британії, і у світі. Тому Суспільне має бути пліч о пліч з нами.

— Чи плануєте ви працювати з комерційними каналами?

— Так, ми розуміємо, що в них велика аудиторія, і у нас є такі плани. Водночас такі плани критикували на зустрічі з представниками регіональних медіа, адже, мовляв, ми всі знаємо, яка у комерційних каналів політика. Ми розуміємо, що в  кожного свій порядок денний, але медіаграмотність — це те, що можна зашити в інфотейнмент без прив’язки до політичних тем. Наприклад, на дорослу аудиторію можна вийти через дітей. Якщо ти робиш сюжети, як допомогти дитині, прокачавши своє критичне мислення, це добре працює для батьків. Або питання інформаційної безпеки для дітей. Ці канали покривають якраз цю аудиторію. Ми навіть можемо не згадувати медіаграмотність, а розповідати про емоційний інтелект, або як працює мозок, або як приймати раціональні рішення, щоб ставати успішнішим та більше заробляти.

Також є ідея співпраці з онлайн-медіа. Наприклад, із «Кунштом» ми хотіли б зробити поп-ап виставку про медіаграмотність. Раніше вони вже робили виставку такого формату, але інтерактивну. Зараз ми хочемо зробити її просто неба, щоб не порушувати карантинні обмеження.

— Нещодавно ви презентували свій бренд – «Фільтр. Національний проєкт з медіаграмотності». Чому саме «Фільтр»?

— Люди в різних фокус-групах, коли говорять про споживання інформації,часто вживають слова «фільтр», «фільтрувати». Тому ми обрали цю назву. З одного боку, вона зрозуміла, з іншого — нейтральна, не викликає негативних емоцій. Брендбук і логотип розробляли консультанти з комунікаційної агенції Solutions for People за підтримки ОБСЄ. Зараз ми разом з ними розробляємо комунікаційну стратегію. Також у проєкту незабаром з'явиться свій маскот — персонаж, який буде асоціюватися з нашим проектом. Ви побачите його під час Львівського медіафоруму. У нас було два варіанти, але від одного ми відмовилися, бо він нагадував комунікацію громадської організації. До нас уже були питання, чи ми не ГО часом, наскільки ми дотичні до міністерства тощо. Ми хотіли, щоб із маскота було чітко зрозуміло, що ми — проєкт при міністерстві, і наша головна мета  – координація і об’єднання зусиль усіх стейкхолдерів. При цьому маскот має розвантажувати інституційність, яка заявлена в лого, і комунікувати з  аудиторією їхньою мовою.

— Нещодавно ви створили фейсбук-сторінку, але в інших мережах вас ще немає — чому?

 — Ми плануємо бути присутні в інстаграмі і фейсбуці. Поки що через затримку з оформленням менеджера соцмереж, фейсбук-сторінку веде наш комунікаційний менеджер. Інстаграм буде створений в  кінці серпня і буде більше розрахований на молодь, а у фейсбуці ми плануємо робити таргетовані інформаційні кампанії  з акцентом на кожну аудиторію. Ми думаємо про тікток-кампанію — це один із ключових каналів, куди варто йти, тому що там молодь (хоча зараз туди й дорослих багато заходить).  У тіктоку можна завуальовано розповідати про медіаграмотність. До речі, сам тікток запустив світову кампанію з медіаграмотності з залученням  інфлюенсерів, зокрема журналістів CNN, BBC, The Washington Post.

— У ваших планах було залучення блогерів та лідерів думок. Ви вже це робите?

— Поки що я можу сказати, що ми планували  залучення інфлюенсерів, і робити короткі ролики в метро, і запускати аутдор-кампанію – але все це відразу зробити не можна. Нам потрібен покроковий план дій, який поки що розробляється.

— У вас має з’явитися сайт із мапою ініціатив із медіаграмотності.  Що там ще буде?

— Розробка сайту трохи затягнулася, оскільки ми чекали розробку бренду, але зараз уже маємо всі макети, тому сподіваємося, що в кінці серпня сайт буде. Максимально простий у навігації, доступний для будь-якої аудиторії і зі всією інформацією про медіаграмотність. Наприклад, усі проєкти IREX, їхні програми та курси будуть доступні на нашому сайті. Аби, проводячи інформаційні кампанії, ми одразу скеровували людей на сайт по додаткову інформацію.  

У першу чергу там буде інтерактивна мапа ініціатив: людина може подивитися, що відбувається чи планується в її області, і приєднатися до заходів. Також там можна буде переглянути сторінки ГО, які проводять заходи. Звісно, нам самим збирати цю інформацію складно, багато про що ми не знаємо, особливо в регіонах, тому на сайті буде форма, яка дозволяє додати ініціативу і інформацію про тих, хто її створив.

— Але як саме люди узнають, що такий сайт з мапою є? Як донести це знання до аудиторії?

— Це тривалий процес. На жаль, ми не зможемо оголосити на всю країну «заходьте на сайт». Для цього  потрібні довготривалі інформаційні кампанії. І, до речі, в нас немалий бюджет на них — і від  IREX, і від ОБСЄ. Ми, у свою чергу, плануємо  максимально долучатися до заходів, де можуть бути присутні візуальні елементи нашого проєкту.

— Ви бачите «Фільтр» як агрегатор наявних ініціатив із медіаграмотності, чи основне ваше завдання — ініціювати власні проєкти?

— Звісно, ми хочемо бути координаційним органом для інших ініціатив із медіаграмотності. Поки що ми збирали та систематизували все, що є. Виявилося, що це дуже складно, але вкрай необхідно. Часто до нас звертаються державні органи, просять поділитися якимось курсом,  і  ми радимо їм, наприклад, курси IREX, які вони самі не можуть знайти і не знають, де шукати. А регіональні ініціативи часто взагалі не знають про інші проєкти і замість того, щоб відкрити і взяти вже готові, наприклад, підручники чи тренінги, починають писати власні. Це важлива частина роботи: щоб усі стейкхолдери знали, що у кого відбувається, могли знайти все, що потрібно, на одному ресурсі, і планували свою майбутню роботу. Це був наш перший крок. Але ми вже ініціювали вже багато власних проєктів. Наприклад, конкурс «Репортер». Ми розробили його концепцію, знайшли партнерів для проведення. Або Тиждень медіаграмотності — наш проєкт із Суспільним.

— У вашому плані на 2021 рік є створення клубів із медіаграмотності. Як це буде виглядати?

— З  ОБСЄ ми планували створення тренінгів для дорослих. Про потребу в таких курсах говорив міністр на презентації проєкту. Але ми розуміємо, що формат тренінгів не звучить привабливо і  не стимулює звичайних людей долучатися. До того ж, хотілося б, аби ті, хто прослухав тренінг, користувалися отриманими знаннями, а не поверталися додому і знову перепощували фейкові новини в соцмережах. Тому ми вирішили, що клуби — це формат, який  більше підходить для  наших цілей. Наприклад, такі клуби  популярні в скандинавських країнах;  люди в них знаходять друзів, соціалізуються. В Україні в багатьох маленьких містечках є локальні ГО або місцеві активісти, які висаджують дерева, займаються політичними або  соціальними питаннями, розв’язують проблеми на місцевому рівні. Вони часто збираються раз на тиждень-два на каву — поговорити про проблеми міста або просто поспілкуватися. Чому б не зашити в такі розмови питання медіаграмотності? Вони знають, які використовувати джерела, де перевіряти інформацію, до кого в першу чергу звертатися. Як перевірити забудовника, якщо плануєш купити житло? Це теж  критичне мислення, це теж медіаграмотність, але це дотичне до життя та має локальний, цікавий для людей контекст. До того ж, ми не можемо розробити тренінги для всіх. Тому зараз за підтримки з ОБСЄ «Інтерньюз-Україна»  розробляє методологію для навчання таких активістів. Поки що це пілотна програма, яка передбачає залучення невеликої кількості людей. Нехай це буде 10-12 людей, але реально зацікавлених, які хочуть працювати з навичками медіграмотності. Їм покажуть, як це усе працює. На початку експерти будуть працювати разом із ними в їхніх містах, скерують їх, аби вони могли самі створювати подібні клуби. Якщо все буде добре, в нас збільшиться фінансування і ми зможемо поширити цю практику.

— Як ви плануєте співпрацю з Міністерством освіти і науки?

— Ми з ними мали на меті підписати меморандум про співпрацю — його драфт уже готовий. В першу чергу йдеться про наш проєкт із шведським посольством, яке зараз перекладає програму з медіаграмотності для шкіл, розроблену Шведським інститутом. Вона успішно спрацювала в Польщі. Ми хочемо це зробити для українських шкіл і без допомоги МОН нам не обійтись.

Друге — це конкурс «Репортер» для школярів 9-11 класів, який ми також втілюємо разом зі Шведським посольством.  Часто звучить думка, що запроваджувати медіаграмотність як окремий предмет недоречно, бо учні й так перевантажені. Тому,  аби мотивувати, а не відвернути школярів від медіаграмотності,  ми запустили конкурс, для якого вони повинні зробити подкаст або відеосюжет. Але перш ніж створити його, вони повинні пройти тест із медіаграмотності, почитати  наші рекомендаційні матеріли, які будуть доступні на сайті, і тоді вже створити медіаматеріал, дотримуючись стандартів журналістики. Переможці, сподіваємося, матимуть змогу відвідати топові ньюзруми, подивитися зсередини, як працює журналістика, і під керівництвом журналіста створити власний продукт, який вийде в ефір.

Зараз є тенденція, коли користувачі інформації перетворюються на медіапродюсерів, оскільки ми не тільки споживаємо інформацію, а й продукуємо її самі. І от якраз молодь, зокрема школярі, дуже легко це роблять: самі вчаться знімати відео, опановують нові технології. Була пересторога, що робити матеріали для конкурсу будуть батьки, а не діти. А я певна, що навряд чи батьки додумаються до тих речей, які зараз можуть робити діти.

— Коли починається конкурс?

— У середині вересня. І ми хочемо, щоб він був тривалим. Є ідея проводити прямі ефіри в інстаграмі, аби учасники мали змогу спілкуватися з експертами на три задані для конкурсу теми: здоров’я, екологія та історії, які надихають. Також плануємо створити в телеграмі чатбот, де вони зможуть поставити питання експертам-медійникам щодо свого матеріалу. Це має бути  постійна робота, а не лише створення тіктоку на задану тему.

— Ви також видаєте книжку для дітей…

— Так, вона повинна вийти на початку вересня у видавництві «Форс Україна». Це історія для дітей 5—10 років, яка має в форматі казки розповісти, чому нам так важливо перевіряти інформацію. Головна героїня книжки Каті Сіль — дівчинка Ніта, яка завдяки власній допитливості та критичному мисленню знаходить фейк у тіктоці.

— Ваш перший публічний захід – концерт, поєднаний із дискусією про медіаграмотність. Як виникла ця ідея?

— Це нестандартний формат, який ми самі розробили. Всі запитували: концерт і медіграмотность? Як це ви все поєднаєте? Насправді багатьом сподобалося. Це була перша наша спроба прозвучати саме як «Фільтр», аби люди, які побачать наше лого і згадку про нас, мали позитивну асоціацію. І ця перша мета вже досягнута. Через концерт, на якому виконували твори Моцарта, ми залучили літніх людей. І ми отримали цікавий урок: на словах промоція, стартап і так далі бабусі вставали і йшли. Попри те, що ми намагалися говорити нашим експертам, що це буде загальна аудиторія і треба говорити простіше, для людей літнього віку це не дуже добре працює — особливо на складних темах про бізнес. Тому надалі нам на подібних заходах потрібно менше говорити і вставляти більше розважальних елементів, а також спрощувати лексику.

— Це був разовий захід?

— Так, разовий, бо ми запросили на нього Грегора Розумовського – нащадка гетьмана, який живе у Відні. Він  історик за фахом і спеціаліст зі Східної Європи (зокрема з України), був експертом у підрозділі Єврокомісії з питань розширення ЄС. Зараз він займається питаннями медіаграмотності. Ми давно знайомі і я подумала, що це буде гарний кейс для медіа: подивитися на це з точки зору історії людини, яка має коріння, яка не покидає ідеї змінити країну, хоч і живе за кордоном. Це справді привабило медіа.

— Ви співпрацюєте з Центром протидії дезінформації?

— Поки що ми просто повідомляємо, що кожен із нас робить, але в майбутньому плануємо спільні інформаційні кампанії, мистецькі конкурси та інше. Але поки що в них, я так розумію, теж не повністю набрана команда. Коли вона сформується, можна буде узгоджувати наші дії.  

— Здається,  що все відбувається повільніше, ніж хотілося б.

— Ми співпрацюємо з міжнародними організаціями,  це  потребує узгодження напрямків роботи, перемовин із різних питань, а потім затвердження цих домовленостей на рівні головних офісів наших партнерів. Це займає багато часу. Нарешті в нас з’явився бренд, без якого взагалі важко комунікувати, і коли будуть затверджені комунікаційна стратегія й ключові меседжі, в нас будуть розв’язані руки. Ми мали бути дуже обережними, бо не хочемо вийти в інформаційний світ, заявити про себе, а потім усе міняти. Люди будуть розгублені. Зараз, особливо з одночасною появою двох центрів, люди не зовсім  розуміють, у кого яка мета. Тому ми повинні вийти вже зі спланованою комунікацією.

Фото: Максим Полищук