Фото року – 2012: дівчинка, перли і кров

00:00,
7 Січня 2013
1535

Фото року – 2012: дівчинка, перли і кров

00:00,
7 Січня 2013
1535
Фото року – 2012: дівчинка, перли і кров
Італійський репортер Алеcсіо Роменці отримав премію ЮНІСЕФ «Фото року – 2012» за знімок сирійської дівчинки.

Дівчинка, схожа на маленьку принцесу з перлами, що чекає у приймальні лікарні, не відриває боязкого погляду від чоловіка, що тримає автомат. Цей знімок, що відтворює страхіття громадянської війни у Сирії, викликає безліч емоцій...

Його визнано найкращим серед 1310 конкурсних робіт, представлених 120 фоторепортерами із 37 країн світу на міжнародний конкурс ЮНІСЕФ «Фото року – 2012». Його автор – італійський репортер Алеcсіо Роменці (Alessio Romenzi) відтворив драматичну миттєвість у воєнній круговерті в Алеппо. Знімок опублікували Time, Washington Post, El Pais, Le Monde, Spiegel та інші видання.

Алессіо Роменці: «Війна – це повернення людей до тваринного стану»

Барбара Девідсон, Los Angeles Times

Алессіо Роменці народився 1974 року в маленькому італійському селі Кольє-Сант-Анджело. Працював теслею на підприємстві. 2009 року закінчив зі ступенем магістра з фотожурналістики римський Вищий інститут фотографії та інтегрованих комунікацій (Istituto Superiore dі Fotografia е Comunicazione Integrata). Щоб розпочати кар’єру фотографа, переїхав до Єрусалима. Рік працював у Палестині та Ізраїлі.

Потому Алессіо висвітлював Арабську весну, приділяючи особливу увагу Єгипту та Лівії. Він був одним із перших фоторепортерів, котрі нелегально дісталися Сирії. Його знімки публікували такі видання, як Los Angeles Times, The New York Times, Washington Post, часописи Time, Paris Match, 6 Mois, Newsweek, Polka magazine, Le Monde, Le Figaro, El Mundo, El Pais, La Repubblica, Corriere Della Sera, Internationale, L'Espresso, Spiegel, Verdens Gang (VG), The Guardian, The Telegraph. Він постійно співпрацює також із медіа провідних міжнародних організацій. Нині Алессіо Роменці базується на Близькому Сході, а його роботи представляють Сorbis Imagesта Emblema.

Як і чому Ви стали фоторепортером?

Я виріс у Кольє-Сант-Анджело – невеличкому селі на італійських Апеннінах. Зростав на фермі. Мій перший інтерес до фотографії пов’язаний із природою. Мене цікавили дикі тварини. Я знімав їх просто для задоволення. У той час я працював теслею на заводі неподалік свого села.

Три роки тому вирішив пройти курс фотожурналістики в Римі у Вищому інституті фотографії та інтегрованих комунікацій. То був мій перший контакт із професійною реальністю у світі фотографії. Він одразу захопив мене.

Мені захотілося стати фотографом. Однак не в Італії. У рідній країні я прожив 35 років. Настав час побачити щось інше. Друг допоміг мені переїхати до Єрусалима. Там я почав співпрацювати з новинними агенціями та з гуманітарними організаціями.

То був чудовий період у моєму житті. Щодня я дізнавався від професійних фотографів нове. В Єрусалимі я прожив рік. Коли в Єгипті вибухнула революція, поїхав до Каїра. Висвітлював події на площі Тахрір. Там набув величезного досвіду.

Повстання поширилися на Лівію, і я прибув до цієї країни одним із перших журналістів. Це також був неймовірний досвід. Намагаючись охопити повстання зусібіч, декілька разів виїжджав звідти, однак повертався назад. Потому моя увага перемістилася на Сирію. Там почалося повстання, і мені захотілося побачити його на власні очі.

Ви працювали, передусім, у зонах бойових дій. Чому ви висвітлювати саме ці події?

У зонах військових дій я працюю з різних причин. Тут усе доведено до крайності. Ви дієте інакше, ніж у звичайному житті. Відчуваєте все по-іншому. Мене приваблює те, як поводяться в цих ситуаціях люди.

Іноді виникає відчуття, що ти не серед людських істот. Вояки, схоже, почуваються на арені, де все дозволено. Вони готові вбивати й гинути самі. Як на мене, найгірше доводиться мирним людям. Вони перебувають у передпеклі, їхнє життя перекреслене. Вони борються лише за те, щоб вижити. Думаю, сучасні поля битв схожі на ті, що й століття тому. Це ще одна річ, яка мене вабить.

Нічого не змінилося. Це все одно, що входити в сучасну архаїчну епоху. Коли перед людьми розгортаються такі події, вони повертаються безпосередньо до тваринного стану. Я вважаю привілеєм бути свідком подібних ситуацій, торкатися власними руками подій, описи яких ми знаходитимемо в майбутніх книгах з історії.

Ви вважаєте, знімки щось змінюють?

Фото із зон військових дій і кризових регіонів зачіпають людей за живе. Не можу сказати напевно, скількох схвилюють мої знімки. Та гадаю, що надзвичайно важливо забезпечити людей якомога більше інформацією. Тоді в них буде змога сформувати власну думку про проблеми війни. Мої знімки жорсткі. Часто в них відображено те погане, чого ніхто не хоче бачити. Саме цього я й домагаюся. Мені хочеться збудити людей, щоб вони зацікавилися тим, що відбувається за межами їхніх безпечних насиджених місць.

Розкажіть про Сирію. Наскільки складно було потрапити до цієї країни і як важко було там працювати?

Сирія надзвичайно небезпечна. Вперше я прибув туди у січні 2012 року з Лівану. То було складне завдання. Тоді кордон нелегально перетинали лише декілька журналістів. Бракувало інформації. У Бейруті була контактна особа, яка запропонувала доправити мене до Сирії, прослизнувши через гори в долині Бекаа. Та я не довіряв їй настільки, щоби зробити спробу перетнути з нею кордон. Вирішив почекати, шукаючи іншу контактну особу.

Після 10-денних спроб зустрів контрабандиста, для якого було звично діяти вздовж лівансько-сирійського кордону. З ним вирушив у дорогу. Він надав мені прихисток у будиночку в ліванських горах. Було холодно. Ніхто поряд не розмовляв англійською. Через два дні мені запропонували одягнути на своє не зовсім арабське обличчя головний убір.

Через пару годин я вже пересувався на невеликому мотоциклі з двома сирійськими контрабандистами та з АК-47. Ми сховалися неподалік кордону. Коли сирійські охоронці пройшли повз нас, ми вскочили на мотоцикл і перетнули межу.

Опинившись у Сирії, я зрозумів, що дістати точну інформацію про ситуацію на місцях тут неможливо. У багатьох районах країни, особливо коли починалося повстання, реальної лінії фронту не існувало. Тому не можна було визначити, де безпечно.

Я відразу взявся за те, щоби створити власну мережу зв’язку і спробувати пересуватися найбезпечнішим чином. Мені пощастило приєднатися до групи активістів, які прийняли мене як рідного. Без них працювати в Сирії я би не зміг.

Як вам вдається долати страх?

Я його відчуваю. Єдиний спосіб впоратися зі страхом – бути зосередженим і пильно стежити за ситуацією. Я завжди аналізую те, що відбувається навколо. Намагаюся не пропустити повз увагу жоден рух і шум. Це потрібно на випадок, якби довелося швидко приймати рішення.

Дуже важливо мати поруч людей, яким довіряєш. Я намагаюся працювати з тими, на кого можу покластися в разі необхідності чи надзвичайної ситуації. На людей, які знають, як вивести тебе з країни чи доправити до лікаря. На жаль, це можливо не в усіх випадках. Щастить не повсякчас. Не завжди потрапиш у хорошу компанію. Не завжди маєш гроші, щоб заплатити фіксеру.

У більшості ситуацій я покладаюся на власний здоровий глузд і досвід. Звісно, треба, щоб тобі ще й щастило. Ми лише докладаємо зусиль, щоб обмежити ризики. Наскільки це можливо.

Ви почуваєтеся винним, відлітаючи додому і лишаючи людей, життя яких відтворювали?

Це те, що й досі не дає мені спокою. Я відчуваю провину. Не думаю, що ці почуття колись зникнуть. Моє єство буквально розділене на дві частки – емоційну та раціональну. Коли я згадую про мирних громадян, емоційна сторона каже мені: після того, як я ділився з ними інтенсивним досвідом роботи, після того, як ми разом сміялися, а іноді й плакали, я не можу просто так упакувати речі й зникнути.

Це те, що я завжди відчуваю, коли збираюся летіти додому. Я лишаю людей у тяжких і небезпечних ситуаціях, повертаючись туди, де поки що комфортніше й безпечніше. Раціональне, навпаки, каже мені: їдь і починай розповідати інші історії.

Автор: Barbara Davidson

Джерело: Los Angeles Times

Переклад: Аркадій Сидорук

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
www.freelens.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду