«Їм не вистачає лише впевненості». Як навчають медіаграмотності українських студентів

«Їм не вистачає лише впевненості». Як навчають медіаграмотності українських студентів

11:45,
7 Грудня 2020
4615

«Їм не вистачає лише впевненості». Як навчають медіаграмотності українських студентів

11:45,
7 Грудня 2020
4615
«Їм не вистачає лише впевненості». Як навчають медіаграмотності українських студентів
«Їм не вистачає лише впевненості». Як навчають медіаграмотності українських студентів
Ми розпитали про це у викладачів-фасилітаторів, які працюють за курсом VeryVerified від IREX.

Минулого року в Україні запустили масштабний онлайн-курс із медіаграмотності. Він називається «VeryVerified» та безкоштовно доступний англійською, українською та російською мовою будь-кому. Освітня платформа EdEra розробила його спільно з командою проєкту «Вивчай та розрізняй» Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX, і цілилася насамперед у вчителів та їхніх вихованців.

Опанування учнями основ інформаційної грамотності та навичкивідрізняти фейки від правди — одне з головних завдань, яке ставить перед собою Міністерство освіти та науки в рамках освітньої реформи. У попередній статті ми розповідали, як за цим курсом проходять підготовку вчителі, яким бажано навчати медіаграмотності на кожному уроці — приміром, на історії чи під час вивчення української літератури. Як це поєднувати, допомагають зрозуміти фасилітатори — треновані вчителі, які свого часу пройшли через VeryVerified самі.

Вони ж відповідають за навчання студентів — більшість із них по закінченню університету підуть працювати у школу, а тому від їхніх успіхів напряму залежить розвиток медіаграмотності в молодших поколінь. Ми розпитали фасилітаторів, наскільки студенти усвідомлюють важливість цієї навички й чи справді їм легше за досвідчених учителів вдається відрізняти фейки від правди.

«Якщо я цим не займатимусь, інформаційний простір нас просто поглине»

Світлана Гергуль — доцентка методики викладання іноземних мов і заступниця декана філологічного факультету в Чернігівському колегіумі імені Тараса Шевченка. Вона також із 2012 року співпрацює з Академією української преси. Саме в їхній медіашколі заступниця декана свого часу зрозуміла важливість вміння орієнтуватися в інформаційному потоці. Тож коли побачила на сторінці IREX оголошення про набір фасилітаторів, тут же відгукнулась і написала організаторам, що дуже хоче, аби такий курс з’явився на її факультеті.

Пані Гергуль відповідає за навчання студентів, які в майбутньому прийдуть до школи як учителі. Вона пишається, що саме її факультет виборов грант на участь у програмі «Навчися сам — навчи інших» у рамках співпраці з IREX. І тепер студенти, які недавно проходили курс VeryVerified, готуються до педагогічної практики — розробляють власні заходи з навчання медіаграмотності, хоча цього року вони відбудуться онлайн.

«Я завжди кажу: молодь — це ті люди, які вирішуватимуть, у якій країні я проживатиму свою старість. І вони готові вчитися — їм не вистачає лише впевненості, з чим ми теж можемо допомогти.

Думаю, що родзинкою цього курсу є те, що в його центрі — не лектор, "говорящая голова", а двоє молодих людей, які говорять тою ж мовою, що і мої студенти. До того ж нічого не треба нотувати, бо існує чітка та яскрава інфографіка — про власників каналів, як відрізняти інформацію від пропаганди тощо. Для моїх студентів відкриттям стало розуміння того, що власників має не лише телебачення, а й газети, сайти, радіо та телеграм-канали, які вони читають.

Студенти проходили курс вдома самі, а вже потім ми разом працювали з роздатковими матеріалами від IREX: об’єднувались у групах і вирізняли, що є інформування, а що соціальна реклама, пропаганда тощо. Матеріали надзвичайно продумані. Якщо раніше, коли я готувалася до занять, мені було необхідно трохи часу, аби підібрати матеріал, то тут я мала все готове. Все яскраве, інформативне, й немає посилання на джерела з 90-х чи початку нульових, як це часто буває, — все датоване не пізніше ніж 2018 роком. Наприклад, коли йдеться про пропаганду — ось вам яскрава картинка Путіна. Разом зі студентами ми обговорювали, як його позиціонують в іншій країні. Це було актуально та не напружувало аудиторію: зазвичай студенти закриваються, коли справа заходить про політику. Кажуть "мене це не стосується", "та коли це все буде", "я не активний" чи "хай як хочуть", натомість цей курс був максимально наближений до сучасної молоді. Крім усього іншого, там було і про інформаційну бульбашку, і про створення власного якісного контенту.

Ті часи підготували усіх нас до пандемії. Бо навчання має бути таким же доступним, як той курс: коли щось пішло не так на планшеті, можна швидко продовжити трансляцію на телефоні. Крім того, онлайн-навчання має ще один принцип — посильність, що також було в курсі. Тобто якщо матеріал необхідно опанувати швидко — все основне було в тексті, якщо хочеться глибшого розуміння — дивишся відео, ще глибшого — ось тобі TED Talks. Як викладачці англійської мові, мені було особливо приємно, що студенти мали можливість пропрацювати свої мовні навички. Також у курс вбудований словник: якщо якесь зі слів невідоме — наводиш на нього курсом і відразу бачиш переклад.

До такого навчання самостійно приєднувались і студенти інших курсів — у нас були хороші дискусії. Результати помітні: сьогодні студенти вже по-іншому дивляться на свої сторінки в соцмережах та перестали репостити жахливі речі. А в телеграм-каналі, де вони всі між собою спілкуються та діляться нашими чернігівськими новинами, часто можна побачити повідомлення на кшталт "не лайкай", "подивись джерело", "не вір". Те саме вони кажуть і своїм батькам. І мені більше не приходять повідомлення на Viber, "то що робити", коли десь у місцевих медіа з’являється новина, що ось від такого числа ми всі виходимо на навчання. Тепер студенти спокійно заходять, перевіряють джерело і пишуть авторам, що у них не було підстав стверджувати те чи інше.

Як на мене, це круто. Тож у майбутнє я дивлюсь із величезною надією: якщо ми зараз будемо формувати медіаграмотність студентів, цих майбутніх учителів, то у школах вони обов’язково будуть її впроваджувати. Так, формування цієї навички забирає багато зусиль, але вона вкрай важлива. Я собі так кажу: якщо цим не займатимусь я, і мої студенти не займатимуться, то цей інформаційний простір нас просто поглине. А мені б хотілося, аби я керувала інформацією, яка до мене надходить, а не вона мною».

«Важливо зрозуміти, чому медіаграмотність може принести користь в першу чергу тобі»

Ольга Бершадська викладає курс англійської мови для ЗМІ у Києво-Могилянській академії. Це не означає, що вона працює лише з майбутніми журналістами. Курс VeryVerified є вибірковою дисципліною в університеті, тож на неї могли записуватися студенти різних спеціальностей. Найбільше було філологів — у майбутньому вони можуть працювати як у медіа, так і в школах.

Курс тривав один семестр — від січня до квітня. Тому якщо спочатку студенти зустрічалися в аудиторіях, то вже потім — лише по відеозв’язку. За словами пані Бершадської, завдяки структурованості та продуманості VeryVerified перевести цей курс у дистанційний формат їй було найлегше. Досвід роботи з курсом також допоміг їй усвідомити кілька важливих передумов для ефективності навчання онлайн.

«Мені сподобався цей курс. Для мене він виявився не лише матеріалом для викладання, а й навчання: про речі на кшталт інформаційної бульбашки чи того, які ЗМІ кому належать та що транслюють, я раніше не задумувалась.

Частину матеріалу ми проходили онлайн, а вже активності та вправи у групі виконували разом. За відгуками студентів, для них курс теж виявився цікавим.Але він набуває геть іншого змісту, коли супроводжується живим спілкуванням — дискусіями, обговореннями, аналізом. Наприклад, одним із завдань було знайти пости, які містять фейкову інформацію, та попри це їх багато разів поширили. Разом ми обговорювали, що могло би бути причиною такого поширення.

Тому що можна навчатися двома шляхами. Перший — вивчити теорію та закріпити її на практиці. Та студентам цікавіший другий: спробувати дійти до цієї теорії самостійно. Самостійно це зробити можливо, але краще в групі. Так і швидше, і приємніше: розумієш, просуваєшся ти вперед чи ні.

Ще одна тема, яка викликала багато обговорень, стосувалася постів, які би містили лише факти. Їх були непросто знайти. Бо часто ми дивимося на якийсь пост, і тут же доходимо висновку — так, це об’єктивна інформація. Але насправді складно знайти об’єктивну інформацію, яка була би довшою за 2-3 речення. Якщо їх більше, то там, скоріше за все, вже виражається власне ставлення. Це стало для студентів одним із найбільших відкриттів. Саме базовому вмінню відрізняти факт від думки ми приділяли багато уваги.

Однозначно, цей курс підготував до пандемії і мене, і студентів. Так я позбулась ілюзій, що достатньо показувати лише відео, тест — і навчання відбудеться. Це хороший старт, але в педагогіці є таке поняття як "інтерналізація" знання — тобто коли ти собі його присвоюєш і воно вже стає твоїм. Це відбувається шляхом опрацювання власного досвіду — треба бути неабияк дисциплінованим, аби проаналізувати його самому. Курс до цього заохочує, але нас самих може багато що відволікати, тому краще, коли є можливість слухати одне одного, ставити питання та ділитися думками.

Загалом опанування будь-якої компетенції (тобто і знання, і вміння, і певного ставлення) — це робота. У педагогіці розуміють чотири етапи формування компетенції. Перший — це коли не розумієш, що не завжди можеш відфільтрувати фейк, але тобі це не відомо. Другий — коли приходить розуміння, що знань таки бракує, і ти починаєш шукати, де їх взяти.На цьому етапі, припускаю, перебувають не так багато українців, як би хотілось. Тому через різні канали комунікації нам зараз намагаються донести думку про те, що інформації багато, і не вся вона корисна — розуміння цього сприяє переходу від першого до другого рівня. Всю увагу суспільства спрямовують саме на це, що є правильно.

Та важливо зрозуміти, чому медіаграмотність може принести користь у першу чергу тобі. Бо якщо кожен навчиться відрізняти правду від фейків, світ перестане здаватися таким небезпечним. Зараз же багато інформації спотворено — створюється атмосфера постійної загрози. Як варіант, можна виключити телевізор, але доречніше навчитися фільтрувати та усвідомлювати шкоду фейкової інформації. У нас часто говорять про те, що країна-агресор вкидуєфейки — та це щось абстрактне, шкода на рівні країни, яку людина не сприймає для себе. Якщо ж показати їй зв’язок, як це може впливати конкретної на неї, ситуація з медіаграмотністю, можливо, покращувалася би швидше.

Я би не сказала, що студентам легшестати медіаграмотними, ніж старшим людям. Так, останні вже визначилися, кому довіряти. Часто можна спостерігати, що вони не перевіряють інформацію самі, а покладаються на експертів. Я сама так роблю, бо ж інформації багато, сам усього не перевіриш, а тому й обираєш собі експерта. Та молодь теж має тих, кому довіряє: як не експертам, то родичам, друзям, блогерам. Ми всі майже постійно перебуваємо у своїй інформаційній бульбашці. Але що важливо, і, як на мене, в цьому полягає головний посил курсу — це не ділитися нічим, не перевіривши. Бо відповідальність за просування цієї інформації лежить саме на нас».

Фото: gurt.org.ua

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду