Онлайн-уроки і чати з батьками: як працюють учителі медіаграмотності на карантині

Онлайн-уроки і чати з батьками: як працюють учителі медіаграмотності на карантині

13:15,
17 Квітня 2020
3808

Онлайн-уроки і чати з батьками: як працюють учителі медіаграмотності на карантині

13:15,
17 Квітня 2020
3808
Онлайн-уроки і чати з батьками: як працюють учителі медіаграмотності на карантині
Онлайн-уроки і чати з батьками: як працюють учителі медіаграмотності на карантині
Поширення COVID-19 змушує педагогів шукати нові шляхи взаємодії з учнями та впроваджувати актуальні й ефективні методики викладання медіаосвіти.

Пандемія коронавірусу й карантин в Україні змусили змінити звичні способи роботи безліч людей по всьому світу й у нашій країні. Викладачі не стали винятком: зараз більшість із них активно опановує онлайн-інструменти, а в багатьох з’явилося ще більше роботи, ніж було раніше.

А як щодо вчителів медіаграмотності? Як змінилася їхня робота, які інструменти вони почали застосовувати в щоденній діяльності? Як вони використовують на заняттях приклади фейків про коронавірус, які виникають чи не щодня?

MediaSapiens вирішив запитати вчителів медіаграмотності і фахівців медіаосвіти, чим та як вони займаються під час карантину.

«Розмови з батьками про фейки й академічна доброчесність»

Викладання медіаграмотності під час карантину дещо змінилося, каже Інна Іванова, заступниця директора школи № 2 міста Першотравенськ Дніпропетровської області, викладачка курсу «Я в медіапросторі», співавторка посібників з медіаграмотності. Основна причина змін у вкладанні під час карантину – перевантаженість учнів завданнями з інших дисциплін, пояснює вона: «Щоб не ускладнювати ситуацію ще більше, ми вирішили інтегрувати медіаграмотність у різні предмети: учні аналізують і створюють медіатексти на інших уроках».

Завдання зі створення власних медіапродуктів у її навчальному закладі інтегрують у різні предмети, де вони дотичні до теми. Викладачка наводить приклад інтеграції заняття з медіаграмотності в урок історії для учнів дев’ятого класу: «Завдання по темі "Революція 1905 року": уявіть, що ви редактор газети того часу; чи розмістили б ви цю статтю у своїй газеті? Вчитель пропонує статтю з "кричущим" заголовком, спотвореними фактами, цифрами, прізвищами. В кінці уроку – невеликий перехід на сьогодення і перевірку інформації в соцмережах».

У початковій школі, каже пані Іванова, викладачі під час карантину спрямовують зусилля на якість створення власних медіапродуктів: «Наприклад, вчимо, як зробити якісне фото роботи з математики, яку написав у зошиті. Або власні відеозаписи – вірші, пояснення правил. Або аналіз інтонації під час аудіозапису вірша».

Під час карантину незаплановано набрав популярності інший напрямок – медіаграмотність для вчителів та батьків, які почали піддаватися паніці й не розбираючись постити все підряд, каже Інна Іванова: «Ну і, звичайно, вони емоційно виснажуються через це, стають агресивними. Тому через власну Facebook-сторінку та закриту вайбер-групу я проводжу невеликі майстер-класи, розвінчую фейки, даю посилання на документи, закликаю до критичного осмислення. Наприклад, я наводила першоджерело новини на проросійських сайтах, відсилала на сайт Міністерства освіти і науки щодо новини про карантин».

Зараз пані Іванова обмірковує, як говорити з учнями початкової школи про академічну доброчесність, адже стикнулася з тим, що батьки за декого виконують завдання, самі учні списують із книжок з готовими домашніми завданнями (ГДЗ), тощо. «Я ще не придумала, яким чином це реалізувати, але обов'язково буду щось робити в цьому напрямку», – додає вона.

«Комп’ютер один і потрібен усім одразу»

У маріупольській школі № 30 інтегрована модель викладання медіаграмотності: насамперед, ідеться про уроки історії та української літератури. «У мистецтві зазвичай також є інтеграція, але на карантині це доволі складно зробити через специфічність предмету», – додає Андрій Скабьолкін, директор школи та викладач історії.

Він зауважує, що інструменти для дистанційного навчання поки що «йдуть туго»: «Ми, наприклад, на початку карантину почали використовувати Zoom, але часто наші технічні можливості дуже обмежені. Діти скаржаться, що зависають комп’ютери, телефони під час використання програм. До того ж, у багатьох сім’ях двоє, троє дітей, а комп’ютер один і потрібен всім одразу». Але кожен з учителів, хто працює з інтеграційним курсом медіаграмотності, намагається адаптувати свої курси, включаючи навички в домашні завдання.

Найважливішим і найскладнішим, на думку пана Скабьолкіна, є саме курс історії в старших класах, тому що багато в чому уявлення про історію в дітей формують неперевірені джерела інформації та погляди родичів: «У нас із дітьми виникають такі ситуації, спірні моменти, коли ми обговорюємо, наприклад, з всесвітньої історії індустріалізацію, колективізацію. Вони часто сперечаються, говорять: Ну то й що, що Сталін розкуркулив людей – зате яку країну створив, промисловість, науку. Звісно, це на них впливають не інтернет-ресурси, а розмови батьків. Тоді доводиться використовувати цифри, статистику. Якщо працюємо з голодомором, то вивчаємо роботи Роберта Конквеста, фотографії, – і навіть їх потрібно постійно перевіряти». Тому серед технічних навичок перевірки інформації викладач у першу чергу називає інструменти, що встановлюють оригінальність фото.

Що стосується джерел, викладач рекомендує насамперед користуватися українськими ресурсами, яким він сам довіряє і які вивчає перед рекомендаціями. Це сайти Українського інституту національної пам'яті, Академії наук України, сайти історичних бібліотек, українська версія Вікіпедії (як додаткове джерело інформації), а також курси Prometheus.

«З англомовними ресурсами складніше, – додає викладач, – у нас багато хто не читає англійською, проте всі читають російською, а з інформацією, взятою з сайтів домена .ru, можуть бути неприємні моменти. Іноді навіть дивно: питаю, де учень узяв таку інформацію? Згодом з’ясовується, що на російських ресурсах. Вони ж часто ставлять питання в Google і відкривають перше посилання. Тому потрібно фільтрувати інформацію, і дітей цього потрібно вчити, формувати критичне мислення. І потрібно це робити не у 8–11 класах, а з перших класів школи, навіть із садка. Добре, що в Новій українській школі тепер ці навички є».

«Google Classroom – це дуже зручно: одразу видно, хто з учнів працює, хто – ні»

У Миколаївському економічному ліцеї № 2, де працює Ганна Новицька, координаторка всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти у Миколаївський області, також вибрали наскрізну інтегровану систему викладання медіаграмотності у 10-11 класах і розділили всі теми курсу між усіма викладачами. «Ми в ліцеї займаємося впровадженням медіаграмотності з 2012 року, тому давно прийшли до інтеграції її майже в усі предмети, навіть у фізкультуру. Наприклад, вчимо дітей, чи можна довіряти рекламі бадів, дієтичних сумішей тощо, бо це стосується й уміння розрізняти рекламу та доведену інформацію, і здоров’я. Є інтеграція і в курсах правознавства, літератури, історії, біології, географії, де учнів вчать перевіряти карти, фотографії та інформаційні джерела», – розповідає пані Новицька.

Окрім інтегрованої медіаграмотності в цьому ж ліцеї зберігся й окремий факультатив з медіаграмотності, тобто курс за вибором – година на тиждень у восьмому класі, та година раз на два тижні – у дев’ятому. Його викладає Валерія Долина, яка каже, що карантин припав на час виконання практичних робіт, тому він майже не ускладнив процес навчання.

«Усю теорію ми пройшли ще в першому семестрі, а зараз у нас практичні завдання, – розповідає викладачка. – Мені дуже зручно працювати з курсом від EdEra, що існує вже два роки, і якраз нині наші теми співпадають. Ми проходимо фактчекінг. Я беру з курсу відео, завантажую його на гугл-диск, даю учням тести. Раз на два тижні я використовую Zooм для групових занять. Весь інший час працюю в Google Classroom. Це дуже зручно: я одразу бачу, хто з учнів працює, хто – ні, відповіді приходять мені на пошту вже у вигляді таблиць із балами. Я також працюю з класами, де викладаю англійську».

Учні восьмого класу нині здають практичні роботи з реклами. Створюють її самостійно, у тому числі на важливу тему: чому карантин не канікули і чому потрібно кожен день вчити уроки. Ще одна тема практичних занять – реклама самого ліцею.

Валерія Долина каже, що під час карантину використовує ті самі джерела, що й раніше: «Два роки тому я пройшла тренінги з медіаграмотності, які проводив Детектор медіа, це було дуже корисно. Тому для пошуку прикладів я використовую Mediasapiens, “Детектор медіа”. Коли вчу дітей перевіряти й шукати інформацію, звертаємося до офіційних джерел: Держстату, НБУ, пенсійного фонду – цими джерелами я користуюсь і при підготовці до уроків. Також вчимося використовувати й інші інструменти для перевірки інформації. Наприклад, Youtube DataViewer для перевірки відео, тощо».

Учні, які обрали факультатив, працювали і з курсом Very Verified від IREX, і брали участь у всеукраїнському уроці медіаграмотності «Не вір – перевір», додає Ганна Новицька. Слухачів курсу багато: у восьмому класі майже всі обрали саме такий курс за вибором – після того, як викладачі розповіли батькам, про що він. «Батьки були самі зацікавлені. Але є й такі, що вважають, що медіаграмотність не потрібна їхній дитині, а потрібні додаткова англійська та комп’ютерна академія», – додає пані Новицька.

«Учні шостих класів поки з процесу навчання випали»

У краматорській школі № 1, де працює Тетяна Іванова, медіаграмотність викладається окремим предметом у шостому, восьмому, дев’ятому та десятому класах. Цей курс запровадили у 2017 році, тому зараз десятикласники проходять третій рік навчання, а шості класи в цьому навчальному році взяли вперше.

Під час карантину пані Іванова обрала зручну для неї та учнів форму дистанційного навчання: «У Facebook є група, у якій я розміщую статті, відео, рекомендації, що прочитати з окремих тем, різні опитування. Звичайно, що програма трохи змінилась, але не суттєво. Учні шостих класів, оскільки вони не є активними користувачами мереж, а також через різні технічні можливості, поки з процесу навчання випали», – розповідає викладачка.

Під час карантину Тетяна Іванова продовжує працювати і з колегами-вчителями. 7 квітня разом із доценткою кафедри педагогіки Мелітопольського педагогічного університету Світланою Ізбаш вони провели онлайн-тренінг з медіаграмотності для вчителів Донецької області. Наприкінці квітня планують ще один тренінг, «бо є попит на цю інформацію серед учителів». Пані Іванова додає, що вперше проводила онлайн-тренінг, тому було важко, особливо інтегрувати інтерактив.

Джерела й ресурси, з якими працює викладачка, під час карантину не змінилися: це StopFake, «Без брехні», «Детектор медіа», «По той бік новин». «Окремо хочу всім порекомендувати сайт Академії української преси. Там дуже багато матеріалів, які я використовую для підготовки до уроків, є навіть уже готові розробки уроків. Учитель може їх трохи переробити, якщо треба, додати щось своє, якісь ігри, вправи, а може й залишити без змін».

Зрозуміло, що карантин наклав багато обмежень. Раніше навесні та восени багато уроків з медіаграмотності Тетяна Іванова проводила на вулиці, граючи з учнями в комунікативні ігри й ті, що розвивають критичне та креативне мислення, знімаючи відео та влаштовуючи флешмоби. Також у рамках курсу організовувала «Клуб цікавих зустрічей», куди запрошувала людей, які працюють з інформацією: «У нас були музиканти, фотографи, журналісти, військові з пресцентру ООС, волонтери. У нас у гостях була скрипалька з Німеччини Марина Бондас – після цієї зустрічі деякі учні сказали, що вони вперше в житті почули наживо скрипку. А художник Алан Майєр (Німеччина) вчив дітей малювати шаржі та спокійно, толерантно реагувати на таку критику з боку друзів. У нас у гостях був кандидат наук із Кембриджського університету Джон Роозенбейк, який створив гру про фейки». Нині через карантин усі ці активності призупинено.

На думку пані Іванової, курс медіаграмотності, який розвиває комунікаційні навички, критичне мислення, навички медіагігієни та кібербезпеки, є «курсом виживання в нашому інформаційному світі» і дуже потрібен не лише учням старших класів: «Мабуть, недарма медіаграмотність є серед десяти ключових компетентностей Нової української школи».

«Онлайн-інструменти та пошук фейків на новинних сайтах»

Доцентка кафедри методики навчання суспільних дисциплін і гендерної освіти Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Тетяна Мелещенко зауважує, що в її навчальному закладі фахівці продовжують викладати модулі з медіаосвіти та медіаграмотності в курсах «Громадянська освіта» та «Основи демократії».

Зміст програми під час карантину залишився тим самим, але змінилися підходи до викладання, каже пані Мелещенко: «Всі перейшли на дистанційне навчання та використовують онлайн-інструменти».

При підготовці до занять вона та її колеги використовують друковані, аудіо-, відеоматеріали та зображення. Також спираються на нормативні документи та професійні посібники. На заняттях розбирають різноманітні фейки, які знаходять переважно в соцмережах і на новинних сайтах, додає викладачка.

Щодо корисних програм та інструментів перевірки інформації, які стають у нагоді під час роботи, вона розповідає: «Зараз ми організовуємо навчання у системах Moodle, Zoom, Mentimeter. Щодо сайтів, то це сайт Академії української преси, “Детектор медіа” та MediaSapiens, сайт Інституту масової інформації. Саме тут можна знайти якісні матеріали для роботи. Якщо відео, то підбираємо залежно від теми і завдання, тому немає якогось пріоритетного ресурсу. Для перевірки інформації даємо інструмент, за допомогою якого ми можемо аналізувати інформацію, наголошуємо на тому, що будь-яку інформацію потрібно перевіряти на офіційних сайтах, читати офіційні документи в оригіналі, а не їх трактування, відрізняти факти від суджень, а також перевіряти фотографії за допомогою онлайн-інструментів. Наприклад, Google Reverse Image Search або Tineye», – підсумовує пані Мелещенко.

«Учителям важко: підготовка займає набагато більше часу, потрібно перепланувати уроки»

Любов Васильчук, менеджерка проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», розповідає, що зараз програми, створені в межах проєкту, намагаються швидко адаптувати під потреби дистанційного навчання.

«У нашій діяльності ми маємо інший підхід, аніж існує в деяких школах, – пояснює вона. – Ми інтегруємо інфомедійну грамотність (це трохи ширший курс, ніж просто медіаграмотність, куди входить багато навичок, як-от критичне мислення, соціальна толерантність, кібербезпека та інші) та розробляємо вправи, які дозволяють розвивати інфомедійну грамотність при викладанні історії, української мови та літератури, мистецтва.

Оскільки ці предмети обов’язкові, то й уроки з інтеграцією інфомедійної грамотності під час карантину проводяться. Єдиний нюанс: багато матеріалів, які ми розробляли, створенні для групової роботи на уроці. Правду кажучи, ніхто не був готовий до карантину. Тому ми разом з учителями зараз працюємо над тим, щоб адаптувати програми під роботу онлайн. Пробуємо, які інтерактивні онлайн-інструменти можна використовувати для того, щоб деякі завдання виконувати в парах чи спільно, щоб ці елементи інфомедійної грамотності не пропали при дистанційному викладанні».

На сьогодні з проєктом «Вивчай та розрізняй» працюють 404 школи. Ще 255 шкіл підключаються до проєкту після проведеного в лютому конкурсу – усі вони з невеличких міст, сіл та селищ. Це також впливає на процес викладання: не в усіх викладачів є технічні можливості, навіть комп’ютер удома.

За словами пані Васильчук, також дистанційне навчання ускладнює роботу вчителів тому, що потребує щонайменше вдвічі більше часу: «Ті з учителів, хто мають навички та технічну можливість, використовують новітні технології, у тому числі Zoom, Google Classroom та інші інструменти. Проте їм важко: підготовка займає набагато більше часу, тепер потрібно перепланувати всі уроки з урахуванням нових умов».

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду