Гулім Амірханова — журналістка й редакторка з Казахстану. Свого часу вона вела блог про мультимедійну журналістику «BestApp» та брала участь у створенні інтернет-журналу «Новий репортер». Також пані Амірханова координувала масштабний проєкт, у рамках якого було запроваджено конвергентний формат роботи у дванадцяти ЗМІ в Казахстані, Киргизстані, Таджикистані.

Нині вона керує кампанією з медіаграмотності для Центральної Азії в соціальних мережах «Три точки» та є регіональною менеджеркою «Internews». Команда проєкту також працює над історіями у форматах мінідокументальних фільмів та мультимедійних спецпроєктів.

Така інформаційна кампанія — один із ключових напрямків проєкту «Сприяння стабільності і миру в Центральній Азії». Його мета — показати, як медіаграмотність і критичне мислення допомагають протидіяти маніпуляціям, пропаганді, а також запобігають радикалізму.

Ця неочевидна з першого погляду користь медіаграмотності зацікавила «MediaSapiens». На форумі «Media Literacy Solutions» ми розпитали в Гулім Амірханової, чому вони створюють контент саме для соціальних мереж і як критичне мислення може запобігти участі казахів у чужих війнах.

Джерело: «Media Literacy Solutions Forum», Євгенія Налецкая

— Пані Гулім, розкажіть, чому проєкт «Internews» робить акцент на критичному мисленні як елементі «запобігання радикалізації, що веде до насильницького екстремізму»?

— Ми вважаємо, що ці негативні явища можна зменшити, якщо люди будуть більше розбиратися в інформаційних маніпуляціях, фейках та краще розумітимуть, як і звідки вони з’являються. Це допоможе їм зрозуміти, чому вони отримують різного роду маніпулятивні повідомлення.

— Про яку саме радикалізацію йдеться?

— Нині в регіоні людей вербують, приміром, на війну в Сирії. Можуть бути матеріали релігійних діячів, які наводять свою інтерпретацію подій. ІДІЛ — це така ж пропаганда, як і будь-яка інша. Вони можуть випускати по три тисячі роликів на рік, які закликають долучатися до них. А урядові відділи із протидії таким впливам продукують значно менше контенту.

Це серйозна проблема для Центральної Азії. Дуже багато людей із Киргизстану та Таджикистану, Узбекистану та Казахстану виїхало до Сирії. Були випадки, коли виїжджали цілими сім’ями.

За останні роки уряд Казахстану проводив дві хвилі операції «Жусан» (у перекладі з казахської — полин) для повернення жінок із дітьми, які опинилися в Сирії і чиї чоловіки загинули на війні. Після того, як ІДІЛ ніби перемогли, ці люди опинилися там нікому не потрібними й не зрозуміло було, що з ними робити.

Наш проєкт акцентує, зокрема, на тому, що людей із більш розвиненим критичними мисленням, які розуміють, як ухвалювати рішення та можуть розпізнати маніпуляцію, буде складно завербувати чи відправити на незрозумілу боротьбу в якусь далеку країну.

— Які способи просування медіаграмотності ви використовуєте?

— Великий напрям — це тренінги. Тобто ми самі навчаємо тренерів — викладачів та журналістів, — які могли би поширювати ці знання далі. Таким чином ми хочемо охопити більше людей.

Також у нас було багато грантових проєктів. Учасники подавали заявки на виробництво або контенту, або розвиток інших цікавих програм. Наприклад, завдяки цьому в Костанайській області не так давно пройшов фестиваль медіаграмотності, в якому взяло участь багато викладачів вишів. Радує, що саме викладачі дуже активні й зацікавлені в цій темі.

Інший підтриманий проєкт — настільна гра «Media Jungle» («Медіаджунглі»). Поки ти в неї граєш, проходиш свого роду навчальний курс. Ця гра має успіх. Люди дивовижні, вони вигадують різні цікаві підходи й розповідають про медіаграмотність не сухою консервативною мовою, а завдяки таким цікавим форматам.

— Як цю гру розповсюджують?

— Поки що роздавали на тренінгах. Сподіваюся, в майбутньому команда проєкту зможе виробити більше екземплярів.

До речі, в нашому проєкті «Три точки» ми також розробили настільну гру, яка називається «Memory. Прокачай медіаграмотність». Вона будується на тому, що учасники розбирають і обговорюють, чи справді якась інформація є правдивою. Хоча все залежить від того, які будуть учасники. Це може бути дискусія, в якій люди одне одному опонуватимуть або ж одразу погодяться.

Нам здається важливим у просуванні медіаграмотності розробляти різні формати для того, щоб залучати людей, які вже дуже розбалувані різного роду контентом.

— Для інформаційної кампанії «Три точки» ви обрали саме соціальні мережі. Чому?

— Сайт потребує більших зусиль, команди й більшої кількості матеріалів на день, щоб він добре індексувався пошуковиками. Оскільки в нас із самого початку передбачалася не дуже велика команда, вирішили створювати контент для соціальних мереж. Крім того соціальні мережі дозволяють швидше донести контент до цільової аудиторії.

Більшість форматів у нас короткі. Це візуальні «картки», невеликі тексти чи відео (до дві хвилин). Раніше «короткі ролики» мали бути по 30 секунд, але зараз вони вже виросли до двох хвилин — змінилося медіаспоживання.

Плюс на ютуб-каналі ми запустили мінідоки. Це короткі документальні фільми про медіаграмотність та запобігання радикалізації.

 — Чи можна вас назвати проєктом із фактчекінгу?

— Не зовсім. У Казахстані та Киргизстані є хороші платформи, які цим займаються: «Factcheck.kz», «Factcheck.kg». На своїх тренінгах ми розповідаємо і про фактчекінг, і по критичне мислення. Але «Три точки» — це більше про просвітництво, ми не ставимо на чільне місце викриття фейків. Проте інколи робимо й такі перевірки, щоби показати людям, що це нескладно робити.

Наприклад, минулої осені у фесбуку масово поширювали картинку з оптичною ілюзією. У постах стверджували, що це експрес-тест від японського психолога Ямамото Хашима: якщо ти дивишся на картинку й вона рухається, отже ти втомився і треба відпочити. Користувачі дуже активно її поширювали й писали, що їм терміново треба у відпустку. Ми ж перевірили, звідки ці картинки. Звісно, ніякого психолога не було, а картинка належить українському графічному дизайнеру й була опублікована на «Shutterstock». Ми також дізналися, чи взагалі по графічних ілюзіях можна визначити психологічний стан людини. З’ясувалося, що ні. На перевірку в нас пішло 11 хвилин. Все, що треба було зробити, — скористатися пошуком у гуглі.

Чому ми взяли цей приклад, а не якусь складну політичну тему? Тому що людям дуже часто здається, що медіаграмотність стосується глобальних тем, але вони не замислюються, що з маніпуляціями, обманом і фейками вони стикаються щоденно в побуті.

Також є такий стереотип, що медіаграмотність — це складно і треба знати 25 інструментів. Можливо, якщо ви розслідувачі з «Bellingcat», це і треба знати. Але для простих маніпуляцій достатньо «пропустити» інформацію через пошук у гуглі — і за п’ять хвилин ти зрозумієш, що з повідомленням щось не те. Принаймні ти не будеш почуватися бовдуром.

— Чи знаходить тема медіаграмотності відгук серед казахів?

— Мені здається, що за останній рік-півтора стало більше людей, які цим цікавляться. Навіть група людей, які живуть із ВІЛ зробили запит на проведення в них тренінгу. Людям, які стикнулися з цією проблемою, дуже важливо дотримуватися інформаційної гігієни: про ВІЛ багато чуток і пліток.

Також про тренінг просили в МВС. А якось ми розмовляли з керівником пресслужби великого банку в Казахстані про важливість медіаграмотності та критичного мислення і для їхнього сектору. В нашій країні, приміром, були випадки, коли банки могли постраждати через неправдиві розсилки у WhatsApp. Там писали про те, що банки можуть «тріснути» і треба терміново забирати свої кошти. Люди лякалися і про всяк випадок реально побігли забирати гроші.

— «Репортери без кордонів» цього року розмістили Казахстан на 158-ме місце зі 180 у рейтингу свободи преси. Чи звертає увагу влада на рух із медіаграмотності?

— Я не чула, щоб це обговорювали, приміром, у парламенті. Із Міністерством інформації та комунікації в Казахстані все складно. Журналісти, м’яко кажучи, не дуже задоволені його роботою. Влада регулярно каже, що треба боротися з фейками й карати за їх розповсюдження. Також було обговорення, що треба боротися з чутками, бо вони, мовляв, ведуть до дезінформації. Особливо коли стається якась надзвичайна ситуація.

— Але це може привести до ще більшої цензури. Ви не боїтеся цього?

— Звісно, ми хвилюємося через це. З іншого боку, урядовці, на мою думку, не зовсім розуміють, як інформація поширюється у ХХІ столітті. Наприклад, цього року на півдні Казахстану стався вибух великого складу боєприпасів, який розташований поряд із містом. Як би не забороняли сіяти паніку ЗМІ, купа відео і фото очевидців була в мережі вже за лічені хвилини. Вони з цим нічого зробити не можуть. Боротися можуть лише двома способами: вимкнути інтернет чи електроенергію.