Х’юстон, у нас проблеми з медіаграмотністю. Як її розвивають за кордоном та в Україні
Х’юстон, у нас проблеми з медіаграмотністю. Як її розвивають за кордоном та в Україні
21-22 березня в Києві відбулася Сьома міжнародна науково-методична конференція «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку», організована Академією української преси (АУП), Академією Deutsche Welle та Міністерством освіти та науки України.
Як минув перший день, де обговорювали просування впровадження медіаосвіти в навчальний процес, ми вже писали тут. У другий день заходу нас зацікавила секція, де йшлося про медіаграмотність у розрізі пожиттєвого навчання. Теми тут виявилися вкрай варіативними: від міжнародних практик до медіахолдингу в запорізькій школі і тренінгів із критичного мислення в бібліотеці Херсона. Ми обрали найцікавіше з виступів.
Медіграмотність у країнах Вишеградської групи
«Якщо твоя дитина живе біля моря, то краще навчити її плавати, ніж будувати мур», — такою цитатою почала свій виступ Тетяна Несторенко, доцент кафедри економіки, підприємництва і фінансів Бердянського державного педагогічного університету. Вона провела аналогію між морем і цифровим світом, зазначивши, що краще дітей навчати медіаграмотності, аніж забороняти доступ до контенту.
Тетяна Несторенко
Проблема медіаосвіти не лише питання України, вона актуальна для всієї Європи. Останніми роками Open Society Institute проводить розрахунок індексу медіаграмотності і стійкості до постправди в різних європейських країнах. Із пострадянських країн до рейтингу входять лише Естонія, Латвія й Литва.
Всі країни розбили на п'ять кластерів. У першому, де найвищий рівень медіаграмостності, — Фінляндія, Данія, Голландія, Швеція, Ірландія та Естонія.
Дослідники поділили країни на кластери. У першого кластеру найкращі показники, у п'ятого — найгірші.
Детальніше пані Несторенко зупинилася на ситуації з медіаграмотністю у країнах Вишеградської групи: Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині. З цих країн найкраща ситуація в Польщі, потім іде Чехія, далі Словаччина та Угорщина.
«У країнах ЄС основний акцент робиться на тому, щоб виховувати чи прививати навики медіаграмотності дітям, починаючи ще з дитячого садка. Наприклад, у Польщі реалізується проект Fonolandia — для початкових шкіл та дитячих садків. Понад 86 % учителів цих навчальних закладів, кажуть, що це корисно і необхідно. Цей проект реалізується в різних містах Польщі», — розповідає Тетяна Несторенко.
Угорщина — перша з чотирьох країн, де почали впроваджувати програми з медіаграмотності. Ще 1989 року активісти лобіювали впровадження цього предмета до національного базового навчального плану. Наразі є два документи: «Стратегія захисту дитини в Угорщині» й «Цифрова освітня стратегія». Відповідно до них, протягом усього навчання в початковій та середній школі учні мають вивчити інструменти використання та аналізу інформації. Наприклад, учні 1-4 класів мають говорити про роль ЗМІ, їхній режим роботи й використання реклами. Учні 5-8 класів мають навчитися практики свідомого відбору програм. Усе це відбувається на фоні того, що рівень свободи ЗМІ Угорщини оцінюється не надто високо.
У Чехії початкові та середні школи з 2007 року зобов’язані інтегрувати уроки з медіаграмотності в навчальний процес. Школи самі можуть вирішувати, скільки уроків і на які теми вони будуть проводити. «Утім дослідження показали, що 54 % середніх шкіл Чехії отримують менше десяти годин уроків медіаграмотності за весь час навчання в середній школі. Міністерство освіти Чехії не видає матеріали для додаткової підтримки вчителів, немає достатнього методичного супроводу», — розповів спікер.
Словаччина не може похвалитися постійним дослідженням рівня медіаграмотності у країні. Аналіз цієї теми є лише в окремих проектах. В одному з них досліджували, наскільки словацька молодь критично ставиться й перевіряє інформацію. Виявилося, що це робить лише 6 % молодих людей. Без обмеження й без перевірки використовує медіа понад 45 % молоді.
Словацькі блогери та нецифрова Індія
Про те, як у Словаччині намагаються виправити цю ситуацію за допомогою поп-культури, розповіла Марина Дорош, експертка з медіаграмотності. Організація GLOBSEC надала двом популярним місцевим блогерам Expl0ited і Selassie матеріали з розвінчання дезінформації та попросила зняти про це відео. Диспут на цю тему набрав 1,5 млн переглядів у словацькому сегменті YouTube та вийшов у тренди на відеоплатформі.
Також, каже пані Дорош, добре працюють онлайн-ігри. Приміром, організація DROG, що бореться з дезінформацією, створила гру Bad Games, а студія KOREEZ розробила гру Literatus. В Україні «Тексти» та Інститут масової інформації не так давно представили «Маніпулятор».
«Проте підхід, коли ми ставимо користувача у роль творця фейкових новин, я не схвалюю. На мою думку, це заперечує принцип медіаграмотності. Коли ми формуємо критично мислячу людину, то не думаю, що варто застосовувати цей метод – учити декодувати фейкові новини через їхнє створення. Краще максимально аналізувати, розбирати кейси», — вважає спікерка.
Вона окреслила головні проблеми сучасної медіосвіти: бракує послідовності; зміни повільні, а результати потрібні зараз; важко охопити дорослу неструктуровану аудиторію; освітяни безперервно стикаються з новими викликами.
«Яке рішення? Міжсекторна взаємодія — коли ми інтегруємо медіаграмотність в інші сфери й долучаємо нових гравців до цього: медіа, підприємці, digital influencers (ті, чия думка впливова в онлайні), розважальна сфера», — зазначає Марина Дорош.
Крім того, вона розповіла про виступ Осами Манзара (Osama Manzar), керівника фонду Digital Empowerment в Індії, який на нещодавньому форумі «Media Literacy 360°» торкнувся болючої для цієї країни теми — цифрової нерівності. Один мільярд людей в Індії не має доступу до інтернету, лише 6 % мають мобільний зв’язок, 72 % жінок не мають доступу до жодного девайсу.
«Питання інформації тут стає питанням виживання. Велика частина людей просто відірвані від інформаційного простору й не знають про свої права, не знають, де про це прочитати. Також багато з цих жителів неграмотні. Активісти в Індії знаходять можливість підвищувати медіаграмотність через мобільні пристрої, куди завантажують просвітницьке аудіо чи ігри, що націлені на розвиток критичного мислення», — каже пані Дорош.
Проблеми із критичним мисленням в українських селян
Юлія Ярославцева переїхала у Хмельницьку область для експерименту зі впровадження медіаграмотності серед сільського населення. Зараз вона обіймає посаду заступниці директора Требуховецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та часто проводить заходи з медіаграмотноті в селищі Меджибіж, що розташоване поряд.
«Ми помітили дуже низький рівень критичного мислення серед місцевого населення. Під час останнього заходу ми розповідали, як перевіряли лозунги кандидатів у президенти. Частина людей не розуміла, що взагалі таке можна робити. Проблематика саме селищ, на відміну від міст, у тому, що там немає великого вибору медіапродуктів. На одну ОТГ може бути по одній-дві газети, які виходять раз на тиждень чи місяць. Тому навіть не стоїть питання про те, щоби порівняти й зіставити інформацію. Доступ до інтернету також обмежений. Дезінформація легко поширюється і просто від однієї людини до іншої — часто ніхто не замислюється над її перевіркою», — каже пані Ярославцева.
Юлія Ярославцева
Такий брак інформації, на думку спікерки, впливає на те, що школярі не знають про можливості для розвитку. Навіть коли є інтернет, його переважно використовують для розваг, а не навчання.
«Вчителі теж не надто прагнуть розвиватися. Вони переважно кажуть, що мають програму, курси, своє господарство — цього досить. Я намагаюся зародити сумнів у людей, змусити їх задуматися. Коли ми проводимо зустрічі в місцевій бібліотеці, туди приходять люди переважно похилого віку. Вони розповідають, що хочуть голосувати на виборах за того, чию листівку їм приносять. У цій ситуації недостатньо провести одне заняття з медіаграмотності, потрібна систематична робота», — наголошує спікерка.
Бібліотека навчає військових критично мислити
Ірина Срібна, головна бібліотекарка «Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки» розказала про три напрямки активностей із медіграмотності, якими опікується заклад. Перший — створення медіауроків для шкіл. Матеріали цих занять є у вільному доступі.
Другий напрям — медіаклуб NAVI, куди входять лідери учнівського самоврядування та збираються для занять раз на тиждень. Ще один напрям — програма «Кібершколярики», спрямована на формування інформаційної компетентності дітей.
Ірина Срібна
Бібліотека проводить тематичні заняття не лише для молоді, а й для дорослих. Серед слухачів таких тренінгів є, зокрема, військові. Спочатку заняття відвідували представники повітряних сил України, а тепер долучилися ще прикордонники.
«У нас було декілька груп військових. Найперша — у 2014 році. Тоді з групи у 30 людей реально знали медіавласників лише троє. Для мене це був шок. Більшість у групі були строковики, але про медіавласність знали саме контрактники. Ці декілька людей загалом розбиралися в можливих маніпуляціях у ЗМІ, чому телеканали можуть бути заангажовані. Інші не розбиралися в цьому», — розказала пані Срібна.
На її думку, тепер недостатньо уваги приділяють навчанню дорослого населення критично мислити. Адже коли для школярів є багато цільових програм і відповідні курси впроваджуються у школах, то дорослі зазвичай можуть почути про важливість критичного мислення лише на спорадичних тренінгах.
Коли школа стає медіахолдингом
Про один із підходів до провадження медіаграмотності у школах розповів Андрій Єлькін, педагог-організатор керівник Шкільного медіахолдингу «ВМ-НФ». Він діє при Запорізькому навчально-виховному комплексі №19, де навчається майже дві тисячі дітей.
Проект медіахолдингу працює з 2008 року та спирається на класних керівників. Робота пришвидшується завдяки тому, що вони спілкуються з учнями в месенджерах, розповідає пан Єлькін.
«Головне завдання такої роботи — масове впровадження медіаграмотності серед школярів, а не лише серед відмінників. Минулого року вийшло 75 електронних версій газет, які роблять і п’яті класи, й одинадцяті», — каже він.
Дітей учать ставити запитання і критично сприймати інформацію, яку вони щодня споживають. Один із методів роботи — створення відео. Акцент роблять на внутрішній кухні ЗМІ: діти самостійно створюють соціальну рекламу, музичні кліпи, документальні / пізнавальні відео й телерепортажі.
«Ми все ж вважаємо, що дитина має сама навчитися створювати медіапродукт під різними кутами зору, тоді вона зрозуміє, як працюють маніпуляції. Тут важливо навчити бачити послідовність того, як створюється сюжет. Ми пояснюємо всі етапи створення медіапродукту і як інформацію можуть викривити. Приміром, розповідаємо, що відеоряд може визначатися обраними ракурсами. Коли перед оператором ставиться завдання "показати більше людей", то він може створити ілюзію масовості такого заходу. Синхрон, інтершум, стендап — усі ці елементи роботи тележурналіста ми розглядаємо як методи», — каже пан Єлькін.
Окрім цього, підліткам пояснюють, які маніпуляції можуть відбуватися на етапах написання сценарію до відео, монтажу тощо. Також діти тренуються начитувати із суфлера. Їм пояснюють, що ведучі часто не вникають у те, що читають.
Андрій Єлькін
«Ми були на запорізьких телеканалах, де діти самі бачили таку роботу із суфлером. Також просили самих дітей прочитати й потім переказати прочитане — вони часто не могли це зробити. І коли запитували, чи вони згідні з тим, що прочитали зараз на камеру, — заперечували», — розповів Андрій Єлькін.
Вирішення проблем браку критичного мислення — нагальне питання ХХІ століття. Країни по всьому світу намагаються наздогнати інформаційні потоки на навчити своїх громадян плавати в морі інформації. І хоча в Україні немає гострих проблем із цифровою нерівністю, лише впровадження найкращих практик із розвитку критичного мислення у громадян допоможе знайти правильний вектор розвитку за ери постправди. Хоча приклади наведених вище активностей показують: ми теж маємо кейси, які можна експортувати за кордон.