У листопаді запустилася бета-версія міжнародного російськомовного проекту «Медіанавігатор». Це тулкіт (toolkit), тобто збірник вправ, із медіаграмотності. Вправи не абстрактні, а написані максимально практично, із покроковою інструкцією та додатковими матеріалами, які можна завантажити. Тренер може бути як учителем школи, так і викладачем вишу, представником неформальної освіти чи освітньої громадської організації. Обираючи вправу, можна поставити фільтр за віком (діти, підлітки, дорослі) та за рівнем (початковий і просунутий). А також є різні теми вправ (факти і судження, новинна грамотність, стереотипи, безпека онлайн, маніпуляції тощо).

Проект передбачає не лише створення збірника, а й розвиток міжнародної спільноти медіатренерів із фокусом на Східну Європу. Організатори проекту — німецька неурядова організація n-ost у партнерстві з Академією української преси, ГО «Детектор медіа» та «Бумага Медиа» (Санкт-Петербург).

Проект стартував восени минулого року й від початку мав амбітну та, як могло здатися, малоймовірну мету — зібрати педагогів та медійних експертів із різних країн, у першу чергу пострадянських, та спільно розробити такі вправи, які могли би бути використані на тренінгах із медіаграмотності в усіх цих країнах. Представлені країни — Україна, Білорусь, Росія, Молдова, Грузія, Вірменія, Німеччина, а в 2017 році до них приєдналися ще Латвія, Киргизстан, Румунія, Польща та Сербія. Здебільшого це вчителі та викладачі шкіл і вишів, а також представники громадського сектору.

Воркшоп з медіаграмотності, Берлін, листопад 2017

На першому воркшопі в жовтні 2016-го (зустріч відбулася в Берліні, в ній взяли участь 18 експертів) учасники запропонували вправи зі своєї практики, а далі тривав напружений відбір найкращих вправ для тулкіта, доопрацювання їх, аби вони були універсальними й мали один стиль, пізніше відбулась апробація оновлених вправ у нових аудиторіях.

Як відрізняється медіаосвіта в різних країнах

Утім, одразу стало зрозуміло, що працювати над вправами, не знаючи контексту розвитку медіаграмотності в різних країнах, немає сенсу. Адже тематика та зміст завдань залежить від стану медіаосвіти в країні, рівня підготовки тренерів і викликів, на які вона в першу чергу має відповідати.

Після обговорення досвіду стало зрозуміло, що серед країн-учасниць саме в Україні медіаосвіта розвивається найактивніше: ще з 2011 року триває загальнонаціональний експеримент зі впровадження медіаосвіти, має місце активна діяльність громадських організацій (у першу чергу це «Детектор медіа» та Академія української преси), які сприяють підготовці вчителів та працюють із широким населенням. Хоча якщо говорити про державний рівень, то тут бракує координації й системності.

Учасники воркшопу (зліва направо): Іван Пєчищев (викладач, Пермський державний університет), Гегам Варданян (Центр медіаініціавтив Вірменії)

Активно також триває цей процес у Вірменії — місцевий Центр медіаініціатив нещодавно одержав головний приз із медіаграмотності ЮНЕСКО. Їхній сайт mediainitiatives.am став основною платформою у країні для критики та аналізу засобів масової інформації. Центр також розробляє плани уроків, підказки й навчальні ігри для шкіл і тісно співпрацює з Міністерством освіти для інтеграції медіаграмотності у шкільну програму.

Якщо говорити про Грузію, то там у 2011 році Міністерство освіти представило новий загальнонаціональний навчальний план, у якому медіаграмотність було позначено як необхідну компетентність — у першу чергу під нею розуміють навички аналізу інформації. Формально вона повинна була входити в різні предмети, але на практиці на офіційному рівні впроваджується слабко. Основну роль відіграють знову ж таки громадські організації, в першу чергу це Фонд розвитку ЗМІ, який започаткувала проект Myth Detector — це сайт, де розвінчуються фейки російської пропаганди, крім того, організація проводить тренінги з перевірки інформації.

Воркшоп, Київ, листопад 2016

Зрозуміло, що найбільше уваги викликає Росія. З одного боку, ця країна має тривалу історію розвитку медіаосвіти (вагомий внесок зробив професор Олександр Федоров та його послідовники) й велику кількість теоретичних напрацювань. З іншого боку, зважаючи на нинішню ситуацію зі ЗМІ і пропагандою в РФ, неможливо говорити про наявність медіаосвіти на національному рівні.

Утім, учасники з Росії зазначили, що в країні медіаграмотність таки впроваджується, але зважаючи на велику територію країни, дуже різними інституціями. Відповідно до цілей конкретної організації трактування поняття медіаграмотності може різнитися — дуже часто йдеться про онлайн-безпеку й медіавиробництво, а не про критичне мислення й новинну грамотність. У таких умовах загальнодоступний онлайн-збірник може бути дуже корисним.

«Безумовно, в країні є дефіцит подібних інструментів. І дуже важливо, що вчитель із будь-якого куточка країни може швидко знайти це в онлайні. Аудиторія тулкіта широка — це і вчителі, педагоги, студенти. Добре, що інформація подана саме у формі посібника й самі вправи прописані покроково, їх легко організувати», — каже Анна Качкаєва, професорка факультету комунікацій, медіа і дизайну Вищої школи економіки. На факультеті викладається курс «Новинна грамотність: новина як об’єкт маніпуляції».

Тамара Мацкевіч (педагог, Білорусь), Галина Дегтярьова (педагог, Харків, Україна)

«Зручний інтерфейс, сучасний актуальний зміст, гнучкість, захопливий зміст вправ, — це основні переваги тулкіта, — каже учасниця з Білорусі Тамара Мацкевич, голова Таварыства беларускай школы. — А також те, що цей посібник зроблено не теоретиками, а практиками, — для практиків. Тема медіаграмотності нині актуальна, тобто запит і мотивація є, а це реальний інструмент».

У Білорусі медіаграмотність впроваджується завдяки педагогам-ентузіастам, які активно користуються міжнародним досвідом і доступними онлайн-ресурсами. Найбільш активні в цьому плані — громадське об’єднання «Товариство білоруської школи», яке запустило методичний портал для вчителів, онлайн-курс із медіаграмотності для вчителів та фейсбук-сторінку «Медыяадукатар».

Які вправи представлені в тулкіті

Різний бекґраунд країн, з одного боку, ускладнив роботу на початку, але, з іншого боку, став і плюсом, оскільки колективний критичний аналіз змусив переосмислити деякі теми, адже часом учасники виявляли стереотипи в самих завданнях. Вправи, які увійшли до тулкіту, в першу чергу повинні мати конкретну ціль — розвивати певну навичку з медіаграмотності, а також бути універсальними — аби застосовуватися в різних країнах. Тому було прийнято рішення відмовитися від будь-яких політичних тем, а  акож історичних прикладів із пострадянської історії. У кожній вправі, де є приклади зі ЗМІ, тренерам пропонується адаптувати завдання під свою аудиторію, дібравши приклади з місцевих медіа.

Приклад універсальної вправи — «Зіпсований телефон». Мета вправи — дати зрозуміти, як важливо знати джерело інформації і як легко в поспіху упустити щось істотне при передачі інформації та ввести всіх в оману. У запропонованих правилах учасники об’єднуються у групи по 3–5 осіб, одна група лишається в аудиторії, інші виходять. Першій групі тренер читає текст і просить переповісти його наступній групі — за 60 секунд, і так далі. Є варіація цієї вправи, коли переповідання записується на відео. Потім учасники слухають оригінальний текст і те, що вийшло наприкінці, а фіксація на відео допомагає простежити механізм спотворення інформації.

Або інший приклад — «Неповні новини: небезпека маніпуляції». Мета цієї вправи — познайомити учасників із критерієм повноти інформації. Вчитель або тренер пропонує новини для аналізу, що здійснюється на основі правил новинної журналістики, згідно з якими новина має відповідати на запитання: хто? що? де? коли? чому? яким чином? Учасникам потрібно перевірити, чи на всі питання дає відповідь новина, а якщо не на всі, то чи вказано, чому певна інформація відсутня.

Анна Качкаєва (Вища школа економіки, Росія), Сергій Горбачов (директор київської школи №148) 

«Найбільш актуальні теми — це протидія маніпуляціям у новинах та рекламі, а також розвиток критичного мислення на матеріалі медіа, — каже учасник проекту Сергій Горбачов, директор київської спеціалізованої школи № 148 ім. Івана Багряного. — У цьому сенсі тулкіт пропонує багато вправ, які дозволяють розвивати саме ці напрями. Про "улюблені" вправи поки що важко казати, бо не всі використовував. Але, скажімо, вправи на трактування подій (Червона шапочка) та показ сугестивних впливів (Зубна паста) використовував неодноразово».

Вправа «Червона шапочка» спрямована на вивчення таких понять, як «точка зору» й «редакційна політика» на конкретних прикладах, розуміння того, як особисті погляди, вподобання і стереотипи журналістів впливають на контент. Завдання полягає в тому, що учні або студенти, об’єднавшись у групи, мають розповісти історію «Червоної шапочки» від імені: 1) телеканалу «Вовк-ТБ», спрямованого на захист вовків; 2) офіційної газети Казкового королівства, що прославляє подвиги лісорубів й інших жителів; 3) радіопередачі, де гостя — захисниця прав дітей, яка виступає проти жорстоких батьків, що відправляють дітей у ліс.

Як зазначають керівники проекту з n-ost, серед подальших планів — розширення контенту тулкіта (додавання нових вправ), проведення тренінгів у різних країнах на основі збірника вправ, а також розвиток спільноти медійних експертів, що спеціалізують на сфері медіаграмотності. Фейсбук-група спільноти — тут.

Фото -  n-ost