З огляду на фронтове затишшя минулого тижня, центр ваги в новинних та аналітичних програмах українських телеканалів зсунувся в царину цивільну. Яка, втім, теж не дозволяла попускатися. Адже все, що відбувалося в країні та поза її межами впродовж тижня, так чи інакше подразнювало глядача.

На початку тижня, в понеділок, 7 вересня, як завжди, потішила програма «Дорогі депутати» на «UA: Першому». Ведучий Андрій Сайчук пообіцяв на пальцях розказати, що таке децентралізація і як вона працюватиме. Здається, на українському телебаченні це робиться чи не вперше.

«Дорогі депутати» мали справу з уже ухваленим у першому читанні законом, що уможливило вичерпну інфографіку, з кількістю громад та схемами управління в них. Це надзвичайно унаочнило поняття децентралізації.

Не забули зупинитися й на камені спотикання закону — обов’язках префектів. Тих самих уповноважених наглядачів від Президента, яким збираються доручити функцію карати чи милувати місцеві ради за неправильні рішення. Нібито з метою унеможливити сепаратизм у регіонах. Хоч як прихильники закону про децентралізацію, в тому числі й його ініціатор Президент, захищають інститут префектів, до їхніх функцій досі багато питань. Скажімо, Олег Рибачук у «Дорогих депутатах» зауважив головну ваду запровадженої посади — неврахування людського чинника. Адже всі політики — люди амбітні, які хочуть, щоб до них дослухалися. А якщо місцеві ради ухвалюватимуть рішення, не рахуючись із думками префектів, останні можуть їм помститися. Ситуацію пан Рибачук описував на прикладі Франції, де інститут префектів проіснував лише 10 років, і саме через розбіжності між громадами та префектами, які прагнули насолити одне одному.

У нас загрози таких розбіжностей на порядок вищі, адже так легко уявити собі префекта, який щотижня мчить до Адміністрації Президента, аби поскаржитися на раду, яка, мовляв, своїм рішенням про підвищення зарплати вчителям чи санітаркам підриває підвалини унітарності. Це не смішно, бо в нас можливо все, й подібні речі треба передбачати в законах, щоб обмежити права префектів. Проте, здається, на ТБ наразі лише «Дорогі депутати» звернули докладно розповіли про такі підводні камені децентралізації.

Вівторок, 8 серпня, всі вечірні новини видали в ефір сюжети про трьох українських десантників, які напередодні зникли з території своєї військової частини.

«ТСН» каналу «1+1» у досить розлогому сюжеті виклала відео ФСБ, де захоплені вояки на камеру кажуть, що пішли до росіян брататися з кавуном, горілкою та салом:

«Кор.: Зниклі українські десантники живі. Це підтверджує відео допиту, оприлюднене в мережі. На камеру кожен окремо розповідає єдину версію своєї появи на території окупованого Криму.

Десантник: Мы просто подошли, думали пообщаться.

Десантник: Просто хотели, ну как, угостить пацанов, выпить.

Десантник: Взяли кавун, сало, сок. Пришли брататься».

Включивши в сюжет синхрони Івана Савки, командира 79-ї високомобільної бригади, звідки й зникли десантники, та міністра оборони Степана Полторака, де обоє переконують, що українці з 79-ї бригади аж ніяк не могли «брататися» з ворогом, бо кілька десятків їхніх побратимів загинули від рук російських найманців, у «ТСН» завершили його так:

«Російська сторона звинувачує наших військовослужбовців у незаконному перетині державного кордону і обіцяє повернути додому. Проте в СБУ говорять лише про наміри, жодного реального контакту з Кримом поки що немає».

Тим часом у випуску новин на «UA: Першому», переказавши перипетії українських десантників, включно з відео ФСБ, все-таки взяли коментар у СБУ:

«Юрій Тандіт, радник голови СБУ: Десантники не нарушали так называемых российских законов. Потому что они не пересекали границу Украины и России. Там ее не может быть. Потому что Крым — это временно оккупированная украинская территория. Так называемая пограничная служба РФ уже сделала заявление, что они передадут наших ребят на территорию, где действуют украинские законы. Мы надеемся, что РФ не обманет Украину и сделает то, что пообещала».

Як на мене, то вже одне слово «брататься», яке промовляє один із вояків, змушує запідозрити ФСБ в брудній грі. Адже поняття «братание на фронте» вживалося лише в радянських шкільних підручниках історії. В тому розділі, де йшлося про розвал російської армії на фронтах Першої світової війни підривною роботою більшовиків. Отож, тут очевидна спадкоємність методів агітаційної роботи між ленінцями й путінцями.

Чимало повеселив публіку в середу, 9 вересня, сюжет про те, як голова слідчого комітету РФ такий собі Олександр Бастрикін розповів про участь Арсенія Яценюка в першій чеченській війні 1994–95 років.

Але, попри веселі фотожаби, в деяких випусках новин до інформації в інтерв’ю Бастрикіна поставилися серйозно. І правильно зробили, хоча й по-різному.

У «ТСН» узялися спростовувати так звану інформацію пана Бастрикіна, давши синхрон батька прем’єра Петра Яценюка, викладача Чернівецького університету («Петро Яценюк, викладач Чернівецького університету, батько Арсенія Яценюка: Я розсміявся. Розсміявся і здивувало мене, до чого люди можуть знаєте дійти. Про що іде мова? Ну що ви, 20-річний хлопець, студент? Про яку може іти мова, про Чечню?») та ще одного викладача (Іван Торончук, заступник декана юридичного факультету ЧНУ: Арсеній Петрович, він у нас вчився на денній формі навчання в той період. Справно відвідував заняття. Відповідно є один з найкращих студентів. А щоб у той момент опинився він у Чечні, то хіба що машина часу потрібно. А враховуючи абсурдні, скажемо у даному випадку, виступи російських навіть науковців, одне побажання для них — хай лікуються»).

Додали й реакцію винуватця скандалу:

«Арсеній Яценюк, прем'єр-міністр України: Ну, це клінічний діагноз російської влади. Сталінське правосуддя замішане на гебельсівській пропаганді і підтверджено і підписано Володимиром Путіним».

Насамкінець тут побіжно згадали, що такі «одкровення» про Яценюка могли бути вибитими під тортурами.

«Кор.: А от правозахисники з тривогою зазначають: вибити такі абсурдні покази з українських політв'язнів російські слідчі можуть скоріше за все через тортури».

Приблизність формулювань, анонімність «правозахисників» та «політв’язнів» справляють враження, що журналісти не захотіли чи не змогли поглибити інформацію про те, яким чином з’явилися на світ абсурдні звинувачення на адресу Арсенія Яценюка від російського слідкому.

Натомість «Подробиці» на «Інтері» видали в ефір усе, що могли знайти на цю тему. В першому сюжеті тут переповіли реакцію соцмереж на «вбивцю» російських полонених у Чечні, включно зі словами Арсена Авакова, прес-секретаря прем’єра Ольги Лаппо, посла з особливих доручень Дмитра Кулеби та постійного представника України в ООН Юрія Сергеєва. Всі вони висловилися щодо чергового маразму російських «слідчих» надзвичайно саркастично.

Проте ведуча «Подробиць» не приховувала тривоги, пообіцявши продовження:

«Ведущая: Но похоже, что в этой истории будет продолжение. Сегодня пресс-секретарь российского президента Песков в интервью журналистам заявил, цитирую: "Следственный комитет — это серьезное ведомство и его заявления не бывают голословными"».

Автори наступного сюжету, на відміну від колег із «ТСН», поіменно назвали і правозахисників, і українських політв’язнів, яких утримують у російських тюрмах. Викравши так само, як Надію Савченко. Включили в сюжет синхрони рідних та друзів затриманих іще півтора року тому українців. Записали також синхрон адвоката одного з них.

«Кор.: Сегодня у Кабмина — фотографии тех двоих украинцев, которые якобы свидетельствовали против Яценюка. Это Николай Карпюк и Станислав Клих. Первый — зам лидера правого сектора Дмитрия Яроша, а второй преподаватель одного из украинских университетов.

Оба — сейчас в российских СИЗО, где точно — неизвестно, и обвиняются в убийстве российских военных. Речь о событиях в Грозном в 94-95-м годах. Обоим грозит от 15 лет тюрьмы до пожизненного. Активисты пришли к зданию правительства — напомнить об этих политзаключенных.

Мария Иваник, представитель Центра гражданских свобод: Ми шукаємо кошти для адвокатів. Тому що це адвокати дорогі. Це мають бути адвокати, які можуть працювати, тому що судити їх будуть в Грозному, можуть працювати в Чечні. Держава нічого не робить для цього.

…Кор.: Его задержали на границе между Брянской и Черниговской областями. История исчезновения — противоречивая. Якобы Николай вместе с кумом направлялись в Москву. Что было дальше — неясно. Андрей в тот день должен был с ним встретиться, звонил на мобильный, а в ответ — получал смс, тоже почему-то на русском языке. Мол, занят, перезвоню. А вечером узнал — Николай арестован.

В каком он состоянии сейчас и в каком СИЗО — неясно. Карпюка Андрей искал и во Владикавказе, и в Москве, но не нашел. И он, и жена уверены: Николая удерживают, чтобы обменять на какого-то российского офицера, или использовать в других целях. Друзья и родные сомневаются, что он давал показания против премьера Яценюка и не понимают, в чем его обвиняют.

Андрей Бондаренко, член "Правого сектора", друг Николая Карпюка: Немає жодних доказів того, що він взагалі хоть щось писав і давав взагалі якісь покази в принципі. Якщо і з'являться подібні докази в російському суді, то безперечно нами всіма вони будуть сприйняті тільки виключно як такі, що давалися під тортурами.

Тамара Клих, мама Станислава Клиха: Він в 91 поступив в університет Шевченко, історичний закінчив. І як раз 93-94 там як воювали в тій Чечні, він навчався. Він ніяк не міг присутнім бути на тій війні.

Кор.: Адвокат Станислава Клиха, говорит — в обвинениях против украинцев и новых свидетельствах, есть еще третий. Некий Александр Малофеев, тоже украинец, осужденный в России на 23 года. Якобы именно он и назвал фамилию "Яценюк" и приписал ему боевые подвиги в Чечне. В материалах дела таких показаний от Карпюка или Клиха адвокат не видела. И тут интересная деталь — в первоначальных показаниях Малофеева громких имен тоже не было. Адвокат, кстати, единственная, кто видела Станислава. В начале июня. Говорит: на его теле заметила следы пыток.

Марина Дубровина, адвокат Станислава Клиха: Такие следы от наручников, которые не проходят почти в течение года — это означает, что это было абсолютно точно подвешивание. Когда подвешивают за наручники, когда наручники до кости прорезаются на нем и клетки от применения электрического тока.

Кор.: 15 сентября в Грозном — дело Капюка-Клиха рассмотрит чеченский суд. Это будут предварительные слушания. Чем завершится эта история для украинцев — адвокаты прогнозировать не берутся».

Отож, журналісти «Інтера» в сюжеті про те, звідки ростуть ноги в абсурдних звинувачень на адресу Арсенія Яценюка, показали приклад сумлінної журналістської роботи. Принаймні, нагадали, що, крім Надії Савченко, російські «правоохоронці» утримують щонайменше кількох українців.

Між іншим, згадка в інтерв’ю Бастрикіна «Российской газете» про кривавий слід Яценюка в Чечні («Следствием также установлено, что в эти же годы вместе с ними в составе карательного отряда "Арго", а затем "Викинг", руководимого Александром Музычко, против военнослужащих российских Вооруженных Сил воевал Арсений Яценюк.

- Интересный факт, а можно подробнее о нем?

Александр Бастрыкин: По данным следствия, Арсений Яценюк участвовал как минимум в двух вооруженных столкновениях, происходивших 31 декабря 1994 года на площади Минутка в городе Грозный и в феврале 1995 года в районе городской больницы № 9 города Грозный, а также в пытках и расстрелах пленных военнослужащих российской армии в Октябрьском районе города Грозный 7 января 1995 года. По имеющимся у нас сведениям, Арсений Яценюк в числе других активных участников УНА-УНСО в декабре 1995 года награжден высшей наградой Джохара Дудаева "Честь нации" за уничтожение российских военнослужащих. Допрошенные соратники Яценюка характеризуют его как человека образованного, умного, но при этом хитрого и изворотливого, что называется, с малых лет стремящегося к власти и публичности. В начале 1995 года Арсений Яценюк в составе группы журналистов через Грузию вернулся на Украину. В последующем он неоднократно был замечен на съездах и других мероприятиях УНА-УНСО в Киеве»), яка становить крихітний фінальний шматок величезного агітпропівського інтерв’ю Олександра Бастрикіна, геть витіснила з журналістської свідомості дві третини тексту, де йдеться про Надію Савченко. Точніше — нібито цілковиту доведеність її вини в убивстві російських телевізійників.

Звісно, цілком переповідати всі «одкровення» російського слідкому не варто нікому. Та якби на загальнонаціональних каналах знайшовся хоч хтось, хто зумів би проаналізувати, які загрози для України взагалі й тієї ж Надії Савченко несе інтерв’ю Бастрикіна (а це явно вже написане рішення суду, за яким Надії світить термін Олега Сенцова, якщо не більший), веселощі в ефірі навколо «чеченського бойовика Яценюка» явно пішли би на спад. Ворога недооцінювати не можна. Бо навіть якщо він несповна розуму, на підлість його вистачить. А відтак логіку безумців теж треба вивчати. Інтерв’ю ж «самого» Бастрикіна давало чудову нагоду фахівцям зробити бодай це. Шкода, що ніхто нею не скористався.

У четвер, 10 вересня, на «UA: Першому» відбулася анонсована за кілька тижнів прем’єра авторської програми Мирослави Гонгадзе Prime Time. Скажу відверто — від журналіста «Голосу Америки» чекалося більшого.

Можливо, річ у тім, що ніша авторських ток-шоу на «UA: Першому» заповнена й навіть переповнена. Маємо тут і «Подорожніх» Ольги Герасим’юк, і «Вересень» із однойменним ведучим, і «Першу студію». Останню ведуть різні люди, але принцип усіх цих програм один — розмова в студії з цікавим (чи ні, це вже як пощастить) гостем.

Ще менше очікувалося, що першим своїм гостем Мирослава Гонгадзе зробить Президента України Петра Порошенка. Може, все-таки, наприклад, Джо Байден українському глядачеві, якому давно набридли мантри Президента про «мирний план», «субсидіарність» та «ворог отримав по зубах», був би куди цікавішим?

Утім, пан Президент таки зробив сенсацію, повідомивши публіці секрет Полішинеля — виявляється, нормандський формат не зовсім нормандський, бо в перемовинах Порошенка — Меркель — Олланда — Путіна завжди був присутній посол США. Тож американська участь у переговорах щодо врегулювання «української кризи», на необхідності якої наполягали останнім часом усі експерти, була неафішованою, але явною від самого їхнього початку.

У розмові з Мирославою Гонгадзе Петро Порошенко просто-таки випромінював флюїди радості й задоволення. Не втомлюючись підкреслювати — в тому, що Путін таки почав, хоча й із великим скрипом, виконувати Мінські угоди, його, Порошенка, заслуга неоціненна. При цьому розкриваючи перед журналістом деякі «таємниці мадридського двору», тобто дипломатичні зусилля українських та західних дипломатів щодо примушення Путіна до миру.

Тих же українських політиків, які протестували проти Мінських домовленостей, пан Президент назвав політиканами. Якщо взяти до уваги, що проти виступали фракції коаліції («Батьківщина», «Самопоміч» та Радикальна партія Ляшка), виходить — Петро Порошенко вже готовий записати їх до лав ворогів. Принаймні, про це свідчить його риторика, на яку давно звик робити стійку як рядовий глядач-виборець, так і політики-аналітики.

Продовжив милуватися собою Петро Порошенко і в неділю, 13 вересня, коли давав інтерв’ю трьом провідним телеканалам. Цього разу почесне звання провідних заслужили СТБ в особі Тетяни Висоцької, «Україна» (Олег Панюта) та…канал «112» (Павло Кужеєв).

Воістину, дивні діла твої, Господи! Відколи «112» перетворилися на рупор президентських чеснот і заслуг, публіці, в тому числі й телекритикам, невідомо. Як кажуть, ніщо не провіщало, але ж, підкреслю знову, в Україні можливо все. Можливе навіть перетворення «об’єктивного» каналу, який ніколи не оминав нагоди гіпертрофувати провали «злочинної влади», на цілком лояльний до тієї ж таки влади ресурс. Втім, подивимося, чи це відбудеться, адже поки що Нацрада не спускає каналу жодної провини.

В цьому інтерв’ю «провідним каналам» цікаво було спостерігати саме за представником «112» Павлом Кужеєвим. Який, мабуть, уперше за кілька років навіч спілкувався з колишнім шефом (ніхто ж не забув, що ведучий «112-го» довго працював на 5-му?).

Склалося враження, що Петро Порошенко від цього спілкування отримує додаткове задоволення, а Павло Кужеєв часто-густо не виявляв ініціативи, вступаючи в розмову з Президентом із дозволу неофіційного модератора інтерв’ю Олега Панюти. Подеколи останній навіть підказував першому запитання, які варто було поставити.

На запитання Павла Кужеєва про невтішну тенденцію в голосуваннях парламенту за зміни до Конституції в частині децентралізації, мовляв, чи знайдуться 300 голосів за їх остаточне ухвалення, Петро Порошенко тоном тріумфатора повідомив: 75 % українців виступають за децентралізацію. Адже це означає максимальне збільшення прав громад та надходження до бюджету. А відтак конституційна більшість за остаточне ухвалення Закону про децентралізацію знайдеться.

Ну а те, що в зведеннях із зони бойових дій навпроти графи «втрати» стоять суцільні нулі, — на думку Президента, головне досягнення останніх півтора року. Що є очевидним успіхом Мінських угод, за які його так нещадно критикували і друзі, й вороги.

Суцільний тріумф Президента.