Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» провів соціологічне опитування «Ставлення населення до ЗМІ, пропаганди та медіареформ в період конфлікту». Опитування проводилося з 20 травня по 2 червня. Вибірка дослідження – повнолітнє неінституційне населення України, за винятком окупованого Криму. Території «ДНР» та «ЛНР» також охоплені опитуванням, проте через об’єктивну неможливість забезпечити випадковий відбір населених пунктів у межах цих районів інтерв’юери працювали у декількох доступних та порівняно безпечних містах. Таким чином дані з «ДНР/ЛНР» не є строго репрезентативними. Усього протягом польового етапу було опитано 2022 респонденти методом особистого інтерв’ю, без непідконтрольних територій обсяг вибірки складає 1894 респонденти. Максимальна похибка вибірки 3.45%.  

MediaSapiens уже опублікував першу частину дослідження «Прозорість медіа власності». 

Ця частина дослідження – про користування українськими та російськими ЗМІ та ставлення до них у всіх регіонах України в ситуації військового протистояння, а також ставлення до цензури та пропаганди. 

В ситуації жорсткого протистояння України та Росії медіа є одним з найсильніших різновидів впливу. Джерело отримання інформації, як буде показано нижче, значуще пов’язано з тією сукупністю ідеологем, з якими погоджується людина. Хоча переважна більшість українців користується українськими ТБ та інтернет-ЗМІ, лишається невелика частка людей, які продовжують споживати російський інформаційний продукт. Близько 22% опитаних регулярно користуються і українськими, і російськими джерелами інформації. 

61% українців дізнаються новини з українських загальнонаціональних каналів щодня, ще 26% - кілька разів на тиждень, 4% - кілька разів на місяць. Західний та Центральний регіони дивляться новини на цих телеканалах частіше, Південний та Східний – трохи рідше, але загалом тижневе охоплення українськими новинами варіюється від 84% до 95%.

21% респондентів користуються українськими Інтернет-ЗМІ щодня, 17% - кілька разів на тиждень, 5% - кілька разів на місяць. І трохи більше половини опитаних ніколи не користуються ними як джерелом новин. Відтак, тижневе охоплення сягає 42%. Так само як і у випадку загальнонаціональних каналів, до українських інтернет-ЗМІ частіше звертаються в Західному та Центральному регіонах, рідше – в Південному та особливо Східному.

Тижневе покриття російських телевізійних новин в Україні – 18%. Відмінності між регіонами не дуже виражені: наприклад, Захід дивиться новини на російських телеканалах майже так само часто, як і Схід. Дивлення російського ТБ, ймовірно, пов’язано не лише з уподобаннями глядачів у певному регіоні, але й з доступністю цих телеканалів (що залежить від поширеності супутникового типу прийому телесигналу, наявності нелегальних каналів у кабельних операторів у регіоні тощо). Іншими словами, однакова інтенсивність перегляду російського контенту в різних регіонах може пояснюватись тим, що в одному він більш доступний, а в іншому – більш затребуваний. 

Тижнева аудиторія російських інтернет-ЗМІ в Україні – 23%. Найменше читають їх на Заході та на Сході, найбільше – Південному та Центральному регіонах. Порівняно нечасте користування російськими інтернет-ЗМІ на Сході пов’язане найнижчим відсотком інтернет-користувачів у цьому регіоні - 46% проти 62% по Україні в цілому. 

Якщо проаналізувати користування українськими та російськими інтернет-ЗМІ тільки серед користувачів мережі, з’ясовується, що відсоток тих, хто звертається до російських інтернет-джерел щонайменше кілька разів на тиждень, майже не відрізняється по регіонам (за винятком Заходу): від 29% до 32% користувачів в Центральній, Південній та Східній Україні та 17% у Західній. Натомість українські інтернет-ЗМІ мають типовий профіль аудиторії: найбільше їх читають на Заході, найменше – на Сході. 

Щоб підсумувати усю вищенаведену інформацію, була здійснена кластеризація аудиторії за типом та частотою джерел новин, до яких вона звертається. 72% дізнається новини з переважно українських телеканалів та інтернет-ЗМІ (43% тільки дивляться ТВ, 29% також користуються інтернетом). 22% регулярно звертається і до українських, і до російських джерел інформації (з них 9% - тільки телеглядачі). 6% практично не цікавиться новинами з жодних із перерахованих ЗМІ.

Українські ЗМІ втрачають довіру аудиторії майже по всій Україні, крім Західного регіону. На Півдні, Сході та Центрі відсоток тих, хто сказав, що ставлення до українських медіа з початку року у них погіршилось, переважає відсоток тих, у кого воно покращилось.  В цілому по Україні 65% респондентів не змінили своє ставлення, 19% погіршили та 11%  -покращили.

Поступова втрата довіри до українських мас-медіа, критична в період інформаційної війни, компенсується тим, що російські ЗМІ втрачають довіру набагато сильніше, в тому числі на Сході та Півдні. Лише 1% опитаних по Україні відповіли, що з початку року вони покращили ставлення до російських ЗМІ, в той час як 60% - погіршили та 28% - не змінили.

В українців не склалось однозначного ставлення до цензури та пропаганди в засобах масової інформації. З одного боку, 56% опитаних повністю або скоріше погоджуються, що журналісти можуть робити пропагандистські репортажі в інтересах української держави (ще 22% не погоджуються та 21% не можуть відповісти). Позиція досить одностайна в регіональному розрізі, хіба що на Сході більше третини не мають чіткої позиції з цього приводу.

З іншого боку, 54% респондентів повністю або скоріше погоджуються, що журналістам можна критикувати українську армію (ще 24% не згодні та 21% не мають відповіді). Це твердження так само зустрічає значно більше підтримки, аніж незгоди, у всіх регіонах. 

Ми маємо два взаємодоповнюючі пояснення такому розподілу відповідей. З одного боку, на думку українців, пропаганда на користь України та критика армії не є взаємовиключними. Відтак, журналісти мають право робити і одне, і друге; допустима пропаганда, але не вітається цензура. З іншого боку, частина опитаних могла зрозуміти ці запитання як такі, що стосуються відсутності заборон на пропаганду та критику, тобто свободи слова в країні. В цьому контексті журналісти дійсно можуть як займатися пропагандою, так і критикою армії без суттєвого ризику постраждати за це.