Куди йдуть медіа світу і чи встигне за ними Україна?

Символізм фото цієї милої маленької дівчинки на фейсбуківській сторінці Lviv Media forum більш ніж очевидний. У ньому відповідь на ключове питання форуму: Куди йдуть медіа світу? – До своєї нової аудиторії. Вона [аудиторія] стрімко змінюється. Мій п’ятирічний племінник вправно шукає на батьковому iPad'і мультики на YouTube. «Нинішні діти через 5–10 років стануть основними медіаспоживачами», – каже один із доповідачів Форуму Андрій Маштаков, тренер із нових медіа МГО «Інтерньюз-Україна».

Очевидно, саме інтереси й потреби таких дітей, як ця дівчинка з фото чи мій племінник, і визначатимуть рух медіа в майбутньому. Але чи знає хтось, якими будуть ці інтереси, якими будуть їхні ціннісні орієнтири? З упевненістю можна хіба сказати, що вони точно будуть дещо іншими, ніж наші.

Ціннісні орієнтири змінюються на наших очах і змінюватимуться надалі, відповідно вносячи свої корективи в розвиток світової медіаіндустрії.

«За 5 років відбулися глобальні зміни в моделях споживання. Люди переосмислили свої цінності споживання. Журналістику як професію така ситуація дуже підкосила», – вважає Леонід Цодіков, виконавчий директор UMH MediaLab.

Леонід Цодіков

«Треба створювати такий контент, у якому люди будуть бачити себе. Треба розуміти ідентичність людей», – ці слова Еріка Гарріса, виконавчого віце-президента з питань комерційної діяльності BuzzFeed [соціальне онлайн-видання, запущене у 2006 році співзасновником The Huffington Post Йоганном Перетті, яке спеціалізується на оцінці «вірусного потенціалу» новин, фото і відео для подальшого поширення у соціальних мережах. – MS], який виступав у перший день Форуму, актуальні не лише для майбутнього медіа.

Ерік Гарріс

Адже поки світові медіа шукають «контент, у якому люди будуть бачити себе», в українських медіа ви не знайдете інформації, без якої не можна обійтися, переконаний Леонід Цодіков. «Ви можете назвати українські медіа, що роблять такі матеріали, які мені справді потрібні, без яких я не можу обійтись і тому змушений за них платити? Таких нема», – категорично заявляє він.

Зрештою, периферійність українських ЗМІ (і в технологічному, і у структурному, і навіть у змістовому сенсах) дуже чітко проявилася під час Всесвітнього газетного конгресу, який минулоріч відбувся в Києві (про це можна почитати у статті «Всесвітній газетний конгрес. Підсумки»). Тоді на тлі блискучих виступів топів світової медіаіндустрії, які представляли проекти велетенських новітніх ньюзрумів та нові економічні моделі розвитку, наші потуги вставити свої п’ять копійок у світовий медіадискурс виглядали марґінально.

Львівський медіафорум, навпаки, дещо додав оптимізму. Можливо, тому що з українського боку також були представлені достатньо сильні та цікаві доповіді (чого не відбулося під час Всесвітнього газетного конгресу). Одним словом, «люди у нас є» (в сенсі хороші фахівці), як казав у кулуарах головний редактор «Крымской газеты» Сергій Тихий, але грошей нема :)

Не можу не сказати про ще одне загальне враження від виступів з українського боку. Сергій Рахманін (перший заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня») сказав, що виступає в ролі патологоанатома. Десь приблизно у такій самій ролі були всі доповідачі з боку України. Діагноз поставили (все пропало, тиражі падають, реклами на всіх не вистачає, контент поганий, аудиторія цікавиться котиками…), але проблема в тому, що як лікувати – не знає ніхто. Навіть президент одного з найуспішніших українських медіахолдингів UMH group Борис Ложкін. «Відповіді, що робити, поки нема», – сказав він, розповідаючи про кризу традиційних платформ (як газет, так і телебачення) у світі та Україні. Мантри про те, що проблеми треба розглядати не як проблеми, а як виклики, звісно, додають оптимізму, але цих самих проблем не вирішують. 

Між традиційними платформами та онлайном

Основну проблему – наявність кризи традиційних платформ (як газет, так і телебачення) – визнавали всі доповідачі. Але вододіл пройшов між тими, хто вважає, що далі все буде інтернет, і тими, хто все-таки вірить у майбутнє традиційних медіа.

Обидва шляхи не бездоганні. Особливо якщо йдеться про український та російський ринки, схожі своїми проблемними зонами. Наприклад, попри те, що падіння газетних та журнальних тиражів призупинилося, існує проблема логістики розповсюдження принту, про яку говорили і Віталій Лєйбін (Росія), і Сергій Тихий (Україна). Прикметно, що обидва ці редактори не вважають, що життя друкованих медіа добігає кінця. «Якщо ми будемо орієнтуватися на інтернет зараз, ми програємо, потрібно дивитися в майбутнє», – казав редактор «Русского репортера», маючи на увазі те, що інтернет як платформа рано чи пізно також вичерпає себе. «Я не можу погодитися з Цодіковим, який казав, що шлях друкованим ЗМІ пролягає до цвинтаря. Ще невідомо, хто перший опиниться біля воріт цвинтаря, – полемізував Сергій Тихий із виконавчим директором UMH MediaLab. – Звісно, традиційні ЗМІ мають стати дещо іншими, й вони стають іншими».

Сергій Тихий

Сергій Тихий також вважає, що не варто надміру захоплюватися соціальними мережами. «Соціальна мережа не сегментує, а гранулює суспільство. Люди в якийсь момент перестають помічати, що в них відбувається на поверсі. Таким суспільством дуже легко маніпулювати», – застерігав він у своєму виступі.

Натомість новим форматам у медіа віддає перевагу уже згаданий Леонід Цодіков. Та найбільше уваги новим медіа приділяли закордонні доповідачі. Вони мають успішні проекти, якими можуть хизуватися, до яких їм не просто вдалося залучити велику аудиторію, але ще й монетизувати їх. Одним із таких успішних кейсів, які презентувалися під час форуму, був сайт BuzzFeed. Його представляв Ерік Гарріс, виконавчий віце-президент із питань комерційної діяльності BuzzFeed. Іншим – шведський новинний сайт Aftonbladet, на який щодня з мобільних телефонів заходить 1,2 млн користувачів (населення у Швеції – 9 млн).

Анна Добривечір

Останні роки українська інтернет-аудиторія також стрімко зростала і продовжує рости зараз. Але це ввело в оману медіаринок, що наочно підтвердило дослідження, презентоване Анною Добривечір, заступником генерального директора «TNS-Україна». «Для статистики головне не кількість користувачів інернету, а те, ЩО вони роблять у ньому – велике значення тут має специфіка національного менталітету, а після того вже рівень проникнення інтернет-мережі у свідомість соціуму», – заявила вона. Перехід традиційних українських медіа в інтернет не приніс їм автоматично бажаних грошей. Ба більше: часто закриття друкованих версій та перехід в онлайн, як зазначив Максим Саваневський, засновник watcher.com.ua, означає лише повільне вмирання медіа. На думку Максима, основні гроші в інтернеті заробляють далеко не суспільно-політичні чи нішеві медіа, їх збирають ті, хто надає різного роду електронні сервіси/послуги (як-от інтернет-магазини тощо).

Між цінностями та економікою, між медіа та журналістикою

Під час Форуму виокремилися три підходи до розуміння та відповідно розвитку медіа.

Перший підхід – економічний – представляв уже згаданий Борис Ложкін. «Я завжди ставився до медіа як до звичайного економічного процесу, наприклад, як до будівництва…На першому місці – економіка, а не соціальна складова. Тільки економічно успішні медіа можуть бути соціально відповідальними», – заявив президент UMH group. Економіка на першому місці й у інших медіавласників в Україні. На жаль, пан Ложкін не правий в одному – успішність бізнесу більшості з них в українських умовах аж ніяк не дорівнює їхній соціальній відповідальності (не лише в медіа, але й в інших секторах економіки, які є для них профільними; прикладів більш ніж достатньо). Бізнес міг би бути відповідальним, якщо би про це дбала держава. А держава в нас… Усі знають, про кого в нас дбає держава.

Борис Ложкін

Другий підхід – ціннісний – репрезентували такі журналісти, як Сергій Рахманін. «Мені шкода, що наша дискусія про медіа, а не про журналістику, – сказав він. – Медіа орієнтовані на споживача, а журналістика – на читача, слухача, глядача».

Сергій Рахманін

«Має бути запит на людей, для яких журналістика є місією, які є носіями здібностей», – казав він. Але запиту на таких людей у власників медіа нема, вважає журналіст із величезним досвідом. Чому нема? Читайте вище позицію пана Ложкіна. Журналіст із місією – це Автор. Але Автор не потрібен, потрібен ретранслятор (читайте про це статтю Георгія Почепцова «Постжурналістика: нові реалії ХХІ сторіччя»).

«Всередині якісної журналістики має бути розумна цікава людина», «Виші перестали випускати цікавих журналістів», «Кар’єра і журналістика є речами несумісними», «Щоб вас читали, ви маєте випромінювати енергетику», «Якісні медіа мають підтримувати один одного», – це ключові фрази із виступу Сергія Рахманіна.

У залі Львівського медіафоруму аудиторія йому аплодувала довго і щиро. Але в житті перемагає прагматизм, а то й – цинізм.

Третій підхід – ціннісно-економічний. Його відстоювали головні редактори різних медіа, намагаючись віднайти якусь серединну модель. Хороший редактор (хоча таких сьогодні небагато, про що теж ішлося на Форумі) розуміє важливість обох складових.

Ось лише деякі цитати.

Адам Міхнік, головний редактор Gazeta Wyborcza: «Місія без бізнес-плану – це вежа зі слонової кістки. Але бізнес-план без місії – це цинізм».

Віталій Лєйбін, головний редактор «Русского репортера», на запитання: «Що важливіше: економіка чи соціальна значущість?» відповів, що не бачить протиріччя. Проте свій виступ він розпочав із того, що потрібно зрозуміти не лише, що відбувається з економікою та які проблеми економічного характеру нас чекають, але й «що у нас відбувається з людиною як такою». «Те, що в нас низький рівень преси, означає, що суспільство переживає депресію», – вважає російський журналіст.

Віталій Лєйбін

Інколи, особливо коли котресь із медіа накриває чергова політико-економічна криза, здається, що ці три підходи в Україні ніколи не перетиналися й уже не перетнуться. Ніхто не пробує знайти точки перетину. Усі – як на війні. Усі воюють один з одним: власники, редактори, журналісти…

Думаю, ця проблема не окреслюється єдиним медіапростором, бо він – суть тих процесів, які відбуваються в державі Україна.

Між оптимізмом та песимізмом

В українському внутрішньому дискурсі щодо держави Україна домінує песимізм. Але поляк Адам Міхнік більший оптиміст щодо нашого майбутнього, аніж ми самі.

Адам Міхнік

«Коли йдуть розмови про Україну, то я належу до оптимістів. Я вірю, що Україна буде незалежною і самостійною», – сказав він у своєму виступові, який виходив далеко за межі вузькоцехової дискусії про ЗМІ, помістивши її у широкий політичний контекст, якого так не вистачало на Форумі і який, безумовно, серйозно впливає на визначення майбутнього вектору руху медіа.

«Я знав, що в Україні будуть всі ці проблеми, що мала Польща, це складний шлях, – сказав він у відповідь на запитання про наявність джинси в українських медіа. – Звичайно, що будуть і регрес, і проблеми зі свободою ЗМІ. Але Україна вже перейшла на другий берег річки. Це дуже вузенький шлях, можна кожного разу впасти в безодню, але це правильний шлях.

У мене є претензії що наш польський уряд м’яко ставиться до української влади. Але уряд є уряд. А ми [журналісти] повинні робити все, щоб казати правду».

На його думку, журналіст повинен захищати дві речі – правду і свободу.

Тим часом українська правда про медіа не дуже втішна. «Важко бути чесним журналістом у нечесних медіа», – зауважив у своєму виступі головний редактор «Коммерсантъ-Украина» Валерій Калниш.

Статистика настроїв спікерів Lviv Media Forum щодо сучасної медіасфери на основі їхніх фотографій (Лекція Джозефа Ґаларно, Mezzobit (США))

Важко бути й оптимістом разом із Адамом Міхніком, коли від українських медіавласників чуєш про вмирання вітчизняного медіаринку. «Чи встигне Україна за медіа світу? – Ні. Але, цілком можливо, Україна взагалі зникне з європейської медіамапи, адже стане українізованою версією російських чи європейських медіа», – прогнозував Борис Ложкін. Очевидно, людині, які активно розвиває такі версії й заробляє на них (до речі, не завжди українізовані в мовному сенсі), видніше…

Мені чомусь більше хочеться вірити Сергієві Тихому, який каже: «Якісну газету журнал, телеканал, не можливо створити, якщо не любити свою професію. Такі люди є. Тому в нас є достатньо потенції, щоб виходити на нові висоти та рубежі».

P.S. Такі люди таки є. Наприклад, ті, хто отримує премію імені Олександра Кривенка «За поступ в журналістиці». Щиро вітаємо цьогорічного лауреата Олексу Шалайського :)

P.P.S. Команді Львівського медіафоруму особлива подяка за саму ідею та за доброзичливу професійну атмосферу, що панувала на Форумі.

Усі фото - Lviv Media Forum