Всесвітній газетний конгрес. Підсумки

Всесвітній газетний конгрес. Підсумки

00:00,
8 Вересня 2012
1334

Всесвітній газетний конгрес. Підсумки

00:00,
8 Вересня 2012
1334
Всесвітній газетний конгрес. Підсумки
Всесвітній газетний конгрес. Підсумки
Під час Всесвітнього газетного конгресу я тричі згадувала статтю покійного Олександра Кривенка «Україна марґінальна», написану ще в далекому 1993-му році.

Перший раз, коли окремі українські доповідачі почали говорити про українську націю та її ідентичність. На фоні доповідей про стратегії роботи з соціальними мережами для головних редакторів (Кеті Ма, керівник соціальних медіа, IPC Media, Time Inc., Британія) або про використання аналітичних даних для збільшення кількості користувачів електронних версій газет (Лаура Еванс,  голова Audience Insight & Analytics, DowJones) доповідь про ідентичність виглядала як мінімум нестандартно, ну, а максимум… вже кожен визначить сам. Другий раз - під час української дискусії в останній день конгресу. І третій - коли отримала підсумкові релізи від організаторів конгресу з українського боку, в яких було сказано, що «багато тенденцій на українському медіаринку ідентичні загальносвітовим», зокрема йшлося про перехід на нові платформи та мультимедійність.

Попри офіційний «релізовий» оптимізм, українська сторона під час Конгресу не представила жодної достойної презентації, яка б продемонструвала, що вона – у світовому тренді. Багато запитань у цьому контексті викликає підбір запрошених доповідачів, яким вочевидь займалися вітчизняні співорганізатори. На фоні виступів топ-менеджерів світового рівня українська містечковість особливо помітна. Блискучий аналіз українського медіаринку зробив президент WAN-IFRA Джейкоб Метью (Jacob Mathew) українцям же залишилося висловлювати з цього приводу лише свій подив. Бо жодної іншої доповіді про справжній стан вітчизняного медіаринку (монополізація олігархічними групами, тотальна таблоїдизація контенту, причому на різних площадках, починаючи з телебачення, закінчуючи онлайн-виданнями, непрозоро-корупційні умови гри на ринках розповсюдження контенту) не було представлено. Усі ці незручні теми завадили б українській владі, як уже було сказано раніше, скористатися платформою Конгресу для легітимації тези про повну свободу слова в Україні.

Зрештою, не було представлено і позитивних кейсів. Хоча, попри проблеми зі свободою слова та недорозвиненість вітчизняного медіаринку, вони у нас все-таки є. І їх варто було б продемонструвати світові. Бо складно собі уявити, як президент Янукович збирається залучати інвестиції в цей сегмент економіки, як він пообіцяв на зустрічі з учасниками Всесвітнього газетного конгресу, не предемонструвавши можливості вітчизняного медіа ринку. Думаю, мали б чим поділитися, наприклад, менеджери «Корреспондента» або низки ділових видань, того ж «Коммерсантъ. Украина». Зрештою, вітчизняний онлайн-сегмент теж динамічно розвивається, але про це – майже  жодного слова.

Я належу до тих, хто вважає, як і Джейкоб Метью, що такого рівня міжнародні заходи потрібно проводити в Україні, адже це неоціненний досвід з перших вуст, який за інших умов складно отримати. Але навчити можна лише того, хто має бажання навчитися. Кинута недбало фраза однієї із учасниць українсько-російської дискусії, мовляв, що нам тут їхні стратегії та демонстрація красивих ньюзрумів, адже вони не мають нічого спільного з нашою дійсністю, ще раз демонструє, що Україна (як і Росія та деякі інші пострадянські країни) та світ розвиваються в паралельних реальностях. Ба, більше – бажання хоча б пошукати точки дотику цих реальностей не спостерігається, вочевидь саме з тих причин, які ваш автор вже зазначила вище.

Отже, проаналізуємо деякі тенденції, на які звертали увагу міжнародні доповідачі. Для початку один загальний висновок: паперові газети ще не вмирають (їх тиражі у деяких регіонах, зокрема в Індії та Китаї навіть серйозно зростають), проте у найближчі декілька років співіснуватимуть різні форми поширення контенту (паперова та електронна – інтернет, мобільні телефони, смартфони, планшети), що вимагає нових бізнесмоделей у сфері медіа, а отже, і нових підходів до роботи редакцій. Ключове питання, яке цікавило медіа менеджерів з усього світу – монетизація контенту.   

Якщо деталізувати тренд, матимемо таку картину:

Щоб продати контент, потрібно інвестувати в якісний журналізм.  «Потрібно перевинайти газету, інвестувати в якісний журналізм і повністю змінити підхід до побудови ньюзрумів» - говорив, представляючи Світовий звіт про інновації у газетах, Хуан Сеньор, партнер Innivation Media Consulting Group (Британія).

Якісний журналізм – це люди. Сьогодні для багатьох медіакорпорацій світу найбільшою цінністю є люди, які можуть створювати якісний контент (про це багато говорили під час сесій у другий день конгресу). Адже в епоху мультимедій продаються не просто новини – а новини якісні. Цінується креативність працівників (і тут ідеться не лише про журналістів, але й про цілу групу людей інших професій, наприклад, таких як веб-дизайнери, фотографи чи відеоінженери, які забезпечують роботу сучасної мультимедійної редакції), вміння самостійно приймати нестандартні рішення, постійно розвиватися і так далі. Проте події на українському медіаринку останніх років, зокрема тотальна зміна керівного і журналістського складу в багатьох редакціях свідчать про зворотні процеси – затребуваними є не креативні та динамічні колективи, а в першу чергу керовані у негативному сенсі цього слова (готові виконати будь-яку вказівку згори), що також підтверджують у приватних розмовах чимало топ-менеджерів та інвесторів (причому політична приналежність тут не має значення – керовані редакції потрібні всім).

Якісний журналізм – це інновації, які включають:

- мультимедійні редакції. Хуан Сеньор наводив приклади інноваційних ньюзрумів у різних країнах світу (наприклад, незабаром розпочне свою роботу ньюзрум India Today), в яких інтегровані різні платформи – телебачення, радіо, інтернет та мобільні технології. «400 журналістів новинної  редакції, великі швидкості, багато контенту, який розміщується одночасно на різних платформах (відео, планшети, сайти…)» - розповідав Хуан Сеньор. Знаючи, як облаштовані і працюють багато редакцій в Україні, не впевнена, що у нас є менеджери такого рівня, які  б могли організувати подібний ньюзрум, і не впевнена, що є достатньо кваліфікованих журналістів, які могли б працювати в такому режимі, так дисципліновано і одночасно креативно. Бо, як зауважив доповідач, сучасні редакції не можуть собі дозволити платити журналістам, які пишуть у соцмережах про те, як вони п’ють зранку каву, замість того, щоб працювати над якісним контентом та просувати його далі. Зовсім окреме питання – технічне оснащення таких ньюзрумів, а також робота з ліцензійними програмами (і з цим у нас чимало проблем).

- хороший дизайн, обумовлений якісним контентом. Це стосується як друкованих версій та інтернету, так і версій для мобільних та інших платформ. Таким чином завдання ускладнюється: ви маєте швидко «розфасувати» вашу інформацію у різні красиві упаковки. Деякі українські редакції почали над цим працювати, але тим не менше, якщо потрібно щось оптимізувати або зекономити, то економлять саме на цьому.

- фото та інфографіка. Якщо раніше вони слугували лише доповненням до контенту, то сьогодні і фото, й інфографіка стають автономними  та повноцінними носіями контенту. Це доволі ресурсозатратний (час, люди, гроші) вид інформації. У вітчизняних редакціях знову ж таки не люблять на таке витрачатися. Особливо якщо йдеться про інтернет (дуже багато продукції дрібні сайти просто крадуть).

- HTML 5. Мультимедійна редакція потребує постійного оновлення програмного забезпечення. В Україні з цим не найгірша ситуація, ми маємо прекрасних програмістів. Але знову ж таки більшість редакцій (особливо регіональних) економлять і на цьому.

- розслідувальна журналістика як основа для створення фільмів, книг тощо.

Навіть побіжний аналіз трендів показує, як далеко ми від прогресивних світових медіарелій. Але справа навіть не у технологіях, а в способі думання («розруха в головах»). З одного боку, наші вітчизняні медіаменеджери у більшості своїй мають одну погану звичку – витрачати гроші інвесторів, та одне погане вміння – заробляти в основному на джинсі. З іншого боку, такий стан справ влаштовує й самих інвесторів-олігархів, частина яких звикли управляти своїми бізнесами у ручному режимі і вимагати від своїх медіа лише повної лояльності. Усе це сукупно розбещує журналістів (у першу чергу в етичному сенсі) та блокує будь-яку креативність та бажання розвиватися, у результаті професійні журналісти йдуть із професії, їх місце заповнює сірість та посередність. А громадські організації, які відстоюють свободу слова в Україні, не завжди розуміють, що вона повинна бути наповнена конкретним змістом, який має у тому числі й економічну складову.

Для інформації: 64-ий Всесвітній газетний конгрес та Форум редакторів пройшов у Києві 2-5 вересня. Його відвідали більше тисячі редакторів, директорів та інших менеджерів високої ланки з більшості провідних медіакорпорацій світу. Організатором заходу щорічно виступає WAN-IFRA – Всесвітня асоціація видавців газет і новин. З українського боку Конгрес приймали Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП) та Український інститут розвитку медіа (UMDI). 65-ий Всесвітній газетний конгрес пройде наступного року у Бангкоці.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: icc-kiev.gov.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду