Упродовж року ми писали про ключові події зі світу інтернету й соцмереж, публікували резонансні дослідження, брали інтерв’ю, цікавилися тенденціями в медіаосвіті й самі, з нашою командою ГО «Детектор медіа», створювали нові ініціативи з медіаграмотності. Щось викликало сміх, щось подив чи обурення, радість чи гнів.

Наприкінці року ми вирішили поставити собі складне завдання — виділити найголовніші події чи процеси, які зачепили нас найбільше — чи то в позитивному, чи то в негативному ключі.

Twitter Дональда Трампа

Як керувати країною через Twitter? Спитайте Дональда Трампа або принаймні підпишіться на його сторінку.

Дописи президента США в цьому сервісі мікроблогів можуть фантастичним чином переходити від однієї крайності до іншої. Одруківка з так і не розгаданим словом covfefe викликала тільки жарти й породила меми, а от твіт про скорочення видатків із бюджету на програму створення винищувача F-35 вилився в мільярдні збитки для компанії Lockheed Martin, яка займається його розробкою. А інший його твіт КНДР розцінила як оголошення війни!

Це унікальний випадок, коли дописи глави держави в соцмережі прямо впливають на політичні процеси і є потужним джерелом інформації для медіа. Юристи цілком серйозно розглядають його як «публічний форум» і засіб для провадження державної політики.

Цей twitter-акаунт також надихнув канал Comedy Central на створення жартівливої «Президентської бібліотеки твітів Трампа».

А чого вартий лише перелік усіх людей та організацій, яких Трамп образив у мережі? Подейкують, що на президентському смартфоні встановлено лише один додаток — для сервісу мікроблогів Twitter.

Одна з експозицій у «Президентській бібліотеці твітів Трампа»: відвідувачі можуть скласти на дошці своє повідомлення у стилі Трампа.

А ось фахівці департаментів розвідки та оборони США не в захваті від такої поведінки президента: вони побоюються, що через дописи у Twitter іноземні противники можуть вивчити особливості його поведінки та звички й використати це у своїх цілях, наприклад, для маніпуляцій під час переговорів.

«Синій кит» і роль інтернету в житті підлітків

На початку року нас приголомшила інформація про гру «Синій кит». Це навіть краще назвати «кампанією». Адже йдеться про цілеспрямовані дії невідомих осіб у соцмережах, у спеціальних «групах смерті». Ці люди підбурюють підлітків виконувати різні завдання, завдавати собі фізичного болю, а пройшовши всі попередні «рівні», накладати на себе руки. Тоді почастішали випадки доведення до самогубств в Україні, про це почали кричати з телеекранів і онлайн-ЗМІ. Журналістам слід бути вкрай обережними, говорячи на такі теми, адже їхні матеріали можуть мати зворотній ефект: не спиняти, а зацікавлювати.

Ця проблема показала, якою важливою для безпеки людей є медіаграмотність, здатність критично мислити й розуміти онлайн-загрози. У кінці року ми переклали дотичний до цієї теми матеріал відомої американської психологині Джейн Твендж. Сучасних підлітків вона назвала «ай-Покоління» — адже вони не просто зростали з інтернетом (як «міленіали»), а не пам’ятають життя до нього. Вони буквально «живуть» у своєму смартфоні: спілкуються з друзями, заводять романтичні стосунки, розважаються. І хоча психологиня ані словом не згадує про «Синього кита» чи подібні явища, вона детально пояснює, як саме ґаджети шкодять психічному здоров’ю дітей, чому викликають у них депресію, яка може довести до самогубства. І, головне, радить, що робити батькам, аби мінімізувати шкоду від нових технологій.

Конкурс есе з медіаграмотності

Необхідний компонент медіаосвіти — саморефлексія щодо медіа: замислитися, що нас турбує, або тішить, або викликає дискомфорт. Тож одна із цілей конкурсу есе з медіаграмотності для підлітків, який організувала ГО «Детектор медіа» цієї осені, — стимулювати дітей і молодь замислитися про контент новин, соцмереж, кіно. Ми запропонували учасникам написати невеликий твір на тему «Це зовсім не ОК. У чому проблема українських медіа?», використовуючи онлайн-підручник «МедіаДрайвер». І ми були вражені кількістю отриманих робіт — більше 140! Переможців буде оголошено відповідно до рішення журі, а найцікавіші твори ми опублікуємо.

Проте вже можна сказати, що спектр проблем, про які писали підлітки, широкий, зокрема це: заборона «Вконтакте», набридлива реклама (і в онлайні, й на ТБ), відсутність цікавих програм для дітей, брак українських молодіжних серіалів, неграмотна українська мова журналістів, нарікання на безглузді шоу... А ще така суперечність: звичка постійно бути в онлайні й водночас бажання позбутися ґаджетів і телевізора.

Усі ці есе нагадують: діти — повноцінні учасники нашого медіапростору, вони і створюють контент, і споживають його. Вони вже можуть приймати рішення, спираючись не лише на думку батьків, а й на медіаконтент, і згодом це вже будуть рішення дорослих, нового покоління — тож нинішнім журналістам і продюсерам тих самих шоу потрібно пам’ятати, яку відповідальність вони несуть.

Фейк небаченого розмаху

У 2017 році журналісти BBC Brazil викрили фейкового бразильського фотографа Едуардо Мартінса (Eduardo Martins). Хто стояв за створенням особистості Едуардо, так і не вдалося з’ясувати. Однак ця людина два роки водила за носа найбільші світові медіа та фотоагентства. Він створив собі образ документального фотографа з Бразилії, активного серфера і працівника ООН.

Знімки, які буцімто зняв фотограф, публікували BBC, The Wall Street Journal, The Telegraph, Vice, Recount Magazine, Getty Images, Zuma Press, NurPhoto. В Instagram на його профіль були підписані близько 127 тисяч осіб.

Насправді ж він обрізав чужі світлини у фотошопі, робив їхні дзеркальні відображення, аби пошук по зображеннях у Google не знаходив плагіату. А знімки, на яких зображений сам Едуардо, виявилися фотографіями іншої реальної людини — британського серфера на ім’я Макс Хепворт-Повей.

Скриншот з instagram-акаунта Едуардо Мартінса — тепер цей профіль видалено.

У журналістів виникли підозри через те, що ніхто ніколи не спілкувався з Едуардо в реальному житті — комунікацію він вів переважно через месенджери. Після викриття Едуардо Мартінс видалив акаунт в Instagram та повідомив, що перериває всі зв'язки й рік подорожуватиме у трейлері Австралією.

Учасники руху #MeToo стали «людиною року» Time

На початку жовтня в американських виданнях The New York Times та The New Yorker вийшли розслідування, які не просто наробили галасу, а підняли на небачений раніше рівень теми влади й сексуального насильства. В англійській мові є окремий вислів для опису поведінки, коли хтось сильніший, наділений більшою владою, зловживає своїм становищем — predatory behavior, хижацька поведінка.

Журналісти знайшли свідків того, що продюсер Гарві Вайнштейн багато років відкуповувався від звинувачень у сексуальному переслідуванні, при цьому найбільші гравці кіноіндустрії про це знали і вважали за краще мовчати.

Переказувати розслідування не будемо — більше про нього можна почитатитут,тут і тут.

Разючою стала реакція на ці розслідування: у Twitter майже миттєво поширився хештег #MeToo (дослівно — #ятакож). Акторка Роуз МакҐавен у Twitter відверто розповіла про зґвалтування Вайнштейном, а її колега Алісса Мілано (Alyssa Milano) закликала інших жінок ділитися своїми історіями, використовуючи хештег #MeToo. В онлайні з’явилися сотні історій про насильство, причому чоловіки також писали свої розповіді з цим хештегом.

Водночас набули розголосу історії про «хижацьку поведінку» не лише Гарві Вайнштейна: під вогонь потрапили актор Кевін Спейсі, режисер Ларс фон Трієр, фотограф Террі Річардсон, журналіст The New Yorker Райяна Ліцца, телеведучий Чарлі Роуз, ведучий телеканалу NBC Метт Лауер, комік Луї Сі Кей. І це не повний перелік знаменитостей, яких звинуватили в насильстві.

Компанії та студії почали дуже швидко дистанціюватися від тих, на чию адресу прозвучали звинувачення. Гарві Вайнштейна звільнили з The Weinstein Company, згідно з рішенням ради директорів. Netflix оголосила, що завершить популярний серіал «Картковий будинок» уже без Кевіна Спейсі. Vogue, GQ і Vanity Fair відмовилися працювати з фотографом Террі Річардсоном.

Для глядачів, які принципово відмовляються дивитися фільми, зняті за участі людей, причетних до секс-скандалів, у мережі навіть з’явився спеціальний сайт Rotten Apples («Гнилі яблука»). Для фільмів, які не проходять за цим критерієм, сайт показує результат «гниле яблуко», якщо з фільмом усе гаразд — його позначають як «свіже яблуко». Враховуючи, що лише Гарві Вайнштейн спродюсував більше 90 фільмів, знайти «свіже яблуко» не таке вже й просте завдання.

Сміливість усіх «порушників мовчання» окремо вирішив відзначити журнал Time. Видання традиційно наприкінці року оголошує ім'я людини, яка мала найбільший вплив на світ через свої вчинки. І в 2017-му «людиною року» став збірний образ тих, хто наважився відкрито говорити про сексуальні домагання.

На обкладинку Time потрапили тільки деякі героїні «проблеми, в якої немає назви»: акторка Ешлі Джадд (Ashley Judd), співачка Тейлор Свіфт, колишній інженер Uber Сьюзен Фоулер (Susan Fowler), активістка Адама Іву (Adama Iwu) і збиральниця ягід Ізабель Паскуаль (Izabel Pascual). Журнал пише, що якщо з насильством не могли впоратися кінозірки, то що тоді казати про менш захищених жінок, які бояться щось казати, аби не втратити роботу.

Вбивство на підводному човні

(не роман Агати Крісті, а, на жаль, правда)

Згідно з даними міжнародних організацій, у світі цього року вбили від 65 до 97 журналістів (це зафіксовано у звітах «Репортерів без кордонів» і PEC — відповідно).

Зросла кількість насильницьких смертей серед жінок-журналісток. Найгучнішими стали вбивства мальтійської журналістки Дафни Каруани Галіції та шведської Кім Волл. І якщо перша займалася антикорупційними розслідуваннями, копала під найвищих осіб у цій буцімто демократичній та щасливій країні, то перша писала на соціальну тематику, про зміни клімату й поп-культуру. І саме її смерть не назвеш інакше, ніж шоком. Це наче історія з книжки Стівена Кінга чи найбільш моторошного фільму-трилеру!

У серпні Кім вирішила взяти інтерв’ю в данського винахідника й бізнесмена Петера Мадсена, який створив найбільший у світі приватний саморобний підводний човен «Наутілус». Вони вдвох відпливли на ньому від Копенгагена, а піднявся на поверхню чоловік уже без неї. Спершу Мадсен заявляв, що висадив Кім на берег, потім казав, що вона загинула від нещасного випадку, аж потім водолази знайшли її тіло. Без кінцівок. Згодом — речі, ще за кілька тижнів — один фрагмент тіла, потім другий, третій… Врешті інженер зізнався, що розчленував журналістку. Уявіть, це зробив інженер-інтелектуал, який виступав із промовою на TEDx Kyiv у 2013 році! А разюче своєю жорстокістю вбивство сталося в одній із найбільш благополучних країн світу.

Ця історія показує, що небезпеки в роботі журналіста не залежать від країни, теми, наявності чи відсутності досвіду. Крім того, такі ситуації демонструють, що ризик для жінок, вочевидь, більший.

Здоровий глузд засинає,

прокидаються українські теленовини

Здавалось би, цілковитий треш у новинах телеканалів нас уже дивувати не повинен. Зрештою, моніторинг дотримання журналістських стандартів наша організація здійснює багато років. Але цього року ми аналізували й виділяли головні тенденції й певні лінії в маніпуляціях: вони підсумовані у щотижневих і щомісячнихоглядах. І деякі стратегії й тактики телеканалів таки вражають.

Зокрема, це кричуща й систематична жовтизна «Плюсів» — порушення всіх правил професійної етики. Наприклад, «викриття» дітей сепаратистів. Виглядає це так: журналісти дізнаються, що в Харкові навчається донька псевдоміністра МВС із Луганська Ігоря Корнета. Роблять про це сюжет, у якому є повне ім’я дівчини, її фотографії та місце навчання. Цитуємо сюжет «ТСН»: «Видалила сторінку із соцмереж, вимкнула телефон, не прийшла в університет, не з»являється у гуртожитку. Після публікації у ЗМІ вона ніби розчинилась у повітрі, і де вона зараз, ніхто не знає». У цьому ж матеріалі журналісти викривають ще більше «дітей сепаратистів», а також знаходять та інтерв’юють інших родичів Ігоря Корнета, які покинули Луганськ.

Цікавий факт: директор вишу, де навчалася донька Корнета, стверджує, що не знав про її родовід і що викладачі не мали до неї жодних претензій. Доказів того, що дівчина поділяла позицію батька чи зробила хоча би щось погане, журналісти також не наводять.

З інших шедеврів «Плюсів» можна робити взагалі окремий огляд про те, як журналісти втручаються у приватне життя. Телеканал публікував«ексклюзивні подробиці» сімейного життя постраждалої від вибуху в Києві, знімав таємний похорон, розкрив дівчину, якій сам жеприписав роман із депутатом,показував ім’я дитини, яка планувала скоїти самогубство,показав фотографії та імена дітей, яких мати лишила зачиненими у квартирі на дев’ять днів.

Звісно, не лише телеканал «1+1» запам’ятався новинами, які не мають нічого спільного зі стандартами. Це й «Інтер», який регулярно транслює проросійські меседжі, й «Україна», який є піар-агентством Ахметова — лише у вечірньому праймі цього року з'явилося 389 сюжетів із його піаром! Про найгірші теленовини — в нашому матеріалі-антипремії.

Утім, фіксація й аналіз різних порушень щотижня не завжди дає можливість поглянути на ситуацію загалом. І от цього року ми опублікували підсумок моніторингів за три роки — 2014–2017 рр. Результати яскраво свідчать про те, в якому спотвореному інформаційному просторі ми живемо, як на нього впливають власники-олігархи телеканалів і як у ньому живуть російські пропагандистські меседжі.

Курс із новинної грамотності

Позитивним враженням, пов’язаним із новинами, стала презентація розробленого ГО «Детектор медіа» онлайн-курсу з новинної грамотності (сподіваємося, що читачі MediaSapiens уже його бачили і проштудіювали). Це різновид медіаграмотності, спрямований саме на критичний аналіз новин. У світі проекти на цю тему вже існують, зокрема, спеціальний курс із новинної грамотності в Університеті штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук, доступний також на Coursera. У таких курсах у Сполучених Штатах акцент на тому, як споживачу розрізнити спонсорський контент у новинах, помічати, кому симпатизує видання — демократам чи республіканцям, і, звісно, виявляти фейки. У нашого курсу акценти дещо інші: в першу чергу автори-експерти концентруються на маніпуляціях у новинах, які здійснюються шляхом порушення журналістських стандартів, також пояснюють загалом, що таке новина, висвітлюють аспекти журналістської етики.

Приємним сюрпризом стала велика зацікавленість та потужний відгук аудиторії. І під час презентацій у Києві, і в інших містах ця тема викликала активне обговорення та багато запитань. Причому й від самих журналістів теж. Гадаємо, що цей освітній проект не лише навчить аудиторію критичніше підходити до новин, але й спонукатиме журналістів поглянути на свою роботу збоку й уявити, яку картину світу вони конструюють щодня.

Автоматизоване написання новин

Якщо ж повернутися до буденної реальності, то поки що алгоритми виконували прості базові завдання. Los Angeles Times та Associated Press були першими, хто почав залучати їх до роботи: програма The Quakebot для газети LA Timesробить новини про землетруси, аналізуючи повідомлення Геологічної служби США, агентство Associated Pressвикористовує алгоритм Wordsmith для наповнення стрічки ділових новин, а з минулого року — і спортивних також.

Розділ газети Los Angeles Times, який веде програма The Quakebot.

Усі попередні розробки базувалися на готових шаблонах і здебільшого їхнє завдання полягало в тому, щоби внести актуальні цифри в шаблон і згенерувати заголовок, який відповідає новині. У 2017 році автоматизоване написання новин стало набагато цікавішим.

У China Daily з’явилося повідомлення про те, що робот-репортер на ім’я Сяо Нань (Xiao Nan) написав повноцінний матеріал. Текст складався із 300 символів (ієрогліфів) і в ньому йшлося про навантаження на транспортну систему країни напередодні китайського Нового року. На написання тексту в нього пішла всього одна секунда.

Інший цікавий експеримент зробило південнокорейське інформаційне агентство Yonhap. Цього року воно створило автоматичну систему Soccerbot. Як можна здогадатися з назви, його спеціалізація — спортивні новини. Алгоритм представили напередодні англійської Прем’єр-ліги з футболу. Він імітує процес написання тексту людиною й використовує базу зі слів та речень, які до цього вживали репортери агентства Yonhap. При цьому він також демонструє дива швидкої роботи: на створення новини в нього йде від 1 до 3 секунд. Працює Soccerbot корейською мовою.

Yonhap планує впровадити ще одного робота, який висвітлюватиме Зимові Олімпійські Ігри у Пхьончані в 2018 році.

Новини, написані Soccerbot для спортивного розділу Yonhap.

2017 року в розробку подібних технологій такожінвестував дуже серйозний гравець — проект Google Digital News Initiative. Британське національне новинне агентство Press Association отримає 706 тисяч євро на розробку системи штучного інтелекту, яка створюватиме новини для ЗМІ у Великобританії та Ірландії.

Проект отримав назву Radar (Reporters And Data And Robots, «Репортери, дані й роботи»). Принцип його роботи такий: журналісти займатимуться пошуком інформації та написанням новин, а штучний інтелект буде використовуватися для збільшення кількості текстів. За допомогою Radar агентство планує створювати до 30 тисяч новин щомісяця. Запуск Radar планується на початку 2018 року, коли Press Association виповниться 150 років із дня заснування.

Результати досліджень медіаспоживання

Вразили результати дослідження «Інформаційне споживання, потреби та погляди мешканців сходу України» ГО «Детектор медіа», для якого було проведено фокус-групові обговорення та глибинні інтерв’ю із 48 сім’ями в дев'яти населених пунктах Донбасу.

Під час поїздок на Донбас наші експерти побачили, що частина населення регіону має незадоволені базові потреби. Це, нагадаємо, на підконтрольних Україні територіях і після 3,5 років війни. Як за таких умов говорити про підвищення медіаграмотності чи здатність опиратися пропаганді? Коли в людей навіть немає коштів на мобільний інтернет, та й самого мобільного зв’язку часом немає. І через це вони користуються тими джерелами інформації, до яких мають доступ, а не вибираючи їх за певними критеріями. Ті ж, хто має доступ до ширшого кола ЗМІ, часом не фіксують, де вони почули інформацію й від кого (журналіста, політика, експерта та ін.).

Ані влада, ані медіа не забезпечують місцевих жителів щоденною життєво необхідною інформацією, в «сіру зону» відсутня регулярна доставка преси, а радіо і ТБ й надалі глушать. Тож на першому місці, як і сто років тому, в людей міжособистісне спілкування. (Цікаво, що тенденції недовіри до ЗМІ, підходу до вибору джерел новин та важливості особистого спілкування корелюються із дослідженням реакції аудиторії на повідомлення ЗМІ на Одещини британської науковиці Джоанна Шостек.)

Мешканці Донбасу втомилися від негативу, вони абсолютно не довіряють ЗМІ (зокрема й через викривлені звіти про бої). Нестачу позитивної інформації люди компенсують російським та сепаратистським ТБ. Їх обурює ігнорування в центральних українських медіа проблем регіону, а також їм бракує місцевих новин. Тож важливе завдання для всіх українських комунікаторів (і не лише на наступний рік, а радше на наступне десятиліття) — зробити комунікацію дружньою до цих людей.

Віруси й кібератаки

Цього року користувачі інтернету мали шанс відчути себе геть безпорадними через атаки різноманітних вірусів. Спершу були WannaCry та WannaCrypt, потімPetya (NotPetya), далі — CopyCat і nRansom. Знайома ситуація, коли банк припинив проводити операції на невизначений час, супермаркет раптом закрив усі каси, тому що його систему вразив вірус, а комп’ютер на роботі почав вимагати викуп у біткоінах за його розблокування? Це один із найцікавіших аспектів комп’ютерних вірусів — фізично його неможливо побачити, але масштаб наслідків від кібератаки вражає.

Сліди атаки вірусу WannaCry виявили в системах 99 країн. Особливо дошкульною була ситуація у Великобританії, де під удар потрапили 48 лікарень, що поставило під загрозу здоров’я їхніх пацієнтів. Збитків через віруси зазнали компанії Honda Motor Co, Renault SA, Nissan Motor Co, FedEx, Telecom та багато інших. В Україні вірусом були атаковані «Укрпошта», «Приватбанк», «Ощадбанк», «Укренерго», «Київенерго», «Епіцентр», Lifecell, «Укрзалізниця», Київський метрополітен, «Нова пошта», аеропорт «Бориспіль», мережа заправок WOG, «Укргазвидобування». При цьому в Департаменті кіберполіції Національної поліції України повідомили, що не отримували звернень від українських компаній і фізичних осіб, які постраждали від атак WannaCry (WannaCrypt). Вірус Petya.A (NotPetya) поширювався через бухгалтерське програмне забезпечення M.E. Doc, яким на момент кібератаки користувалися близько 500 тисяч клієнтів, а програми були встановлені на близько 1 млн комп'ютерів.

Цікавим виявися досвід американської радіостанції KQED, комп’ютери якої були вражені вірусом-здирником. Команді радіостанції довелося побудувати зовсім нову систему роботи, щоб обходитися без інтернету й майже без комп’ютерів.

Коробка, в якій зберігаються роздруковані сценарії для ранкових шоу на радіостанції KQED. Раніше для цього в журналістів була окрема система управління.

Check Point Software Technologies, компанія, що спеціалізується на кібербезпеці,підрахувала: тільки за травень цього року три найпоширеніші віруси — Fireball, RoughTed та WannaCry — атакували 44 % організацій на планеті. А в компаніях KnowBe4 збиток лише від WannaCry оцінилив мільярд доларів.

Росія впливала на вибори у США... рекламою?

Восени топ-темою стало викриття командою Facebook величезного масиву платної російської реклами, яка поширювалася під час минулорічних виборів у США й могла вплинути на голосування. Це близько трьох тисяч постів на теми, що розділяють американське суспільство. Всі вони публікувалися із сотень акаунтів російської «фабрики тролів». Вартість просування реклами склала 100 тисяч доларів.

Російська реклама стосувалася болючих для США тем. Це расові проблеми, суверенітет Техасу, нелегальна міграція, право на зберігання зброї, релігійні питання. Чимало постів виглядали доволі безневинно, а деякі були відверто проти кандидатки на посаду президента США Гілларі Клінтон. У Facebook заявили, що дописи побачило близько 10 млн людей. Та насправді цифра, радше за все,більша.

Після відкриття Facebook знайшла підозрілу рекламу в іншій своїй соцмережі —Instagram. Twitter та Google чекали аналогічні «знахідки».

Російське ж видання РБК дізналося, що над цим контентом працював «американський відділ» петербурзької «фабрики тролів», який налічував до 90 людей і готував 1000 одиниць щомісяця. «Троль» найнижчої ланки заробляв 25 тисяч гривень.

Тож у США триває розслідування щодо впливу Росії на вибори у США, який Дональд Трамп, звісно ж, заперечує.

Великі ІТ-компанії виявилися безпорадними перед навалою російських тролів. 1 листопада Twitter, Facebook та Googleзаявили, що не зможуть запобігти повторному втручанню у вибори. Проте вонишукають ефективні методи. А у Великій Британіїзапідозрили таку ж інформаційну кампанію з РФ щодо Brexit.

Як бачимо, для масштабного інформаційного впливу не потрібні медіакорпорації на кшталт RT. Достатньо найняти на пристойну зарплату студентів, які знають англійську, й дати їм комп’ютери з доступом до інтернету.

***

Ми впевнені, що наступний, 2018 рік буде для медіасвіту не менш насиченим. Сподіваємося, що приводів для захвату в нас буде значно більше, ніж для обурення. Віримо, що медіагармонії буде досягнуто, коли журналісти створюватимуть контент відповідально, використовуючи нові технології (нехай і роботів) на користь, а аудиторія займатиме осмислену активну позицію. Тож бажаємо нам усім медіаграмотності в новому році :)