ПРОГРАМИ, ЯКІ ДУМАЮТЬ, ЩО ВОНИ АНАЛІТИЧНІ

00:00,
9 Січня 2011
7817

ПРОГРАМИ, ЯКІ ДУМАЮТЬ, ЩО ВОНИ АНАЛІТИЧНІ

00:00,
9 Січня 2011
7817
ПРОГРАМИ, ЯКІ ДУМАЮТЬ, ЩО ВОНИ АНАЛІТИЧНІ
Намагаючись поєднати принципи двох груп жанрів журналістики, підсумкові тижневики втрачають і в інформаційності, і в аналітичності. Передмова до нового моніторингового проекту ТК.  

У 2011 році громадська організація «Телекритика» розпочинає новий моніторинговий проект, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження». У його фокусі – підсумкові інформаційно-аналітичні щотижневі програми. Цю категорію телепрограм ТК досліджувала й раніше. Деякі матеріали можна побачити в рубриці «Моніторинг телетижневиків»; у 2006 році вийшов цикл статей Наталії Лигачової, у яких вона детально аналізувала програми «ТСН. Підсумки» «1+1», «Подробиці тижня» «Інтера» та «Факти тижня з Оксаною Соколовою» ICTV, узагальнивши свої спостереження у тексті «Смыслы без фактов». Відтепер моніторингові публікації виходитимуть щотижня. А поки що, як передмову до моніторингу, пропонуємо вам цей огляд ситуації в інформаційно-аналітичних тижневиках. 

 

Формат підсумкового інформаційно-аналітичного тижневика у звичному для нас тепер вигляді почав розвиватись на українському телебаченні порівняно недавно – у середині 2000-х. До того, звісно, на українському телебаченні існували аналітичні програми, але іншого штибу: славнозвісна «Післямова» Олександра Ткаченка, «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека тощо. На сьогодні недільний тижневик, що створюється інформаційною службою та будується за принципом випуску новин - визнаний стандарт. Свої «підсумки тижня» є не лише на більшості центральних загальнонаціональних телеканалів, але й на малих і навіть регіональних каналах. З-поміж загальнонаціональних мовників, що мають інформаційну службу, спроб створити власний тижневик не робили хіба що СТБ та Новий канал.

 

Першими тижневики запустили найрейтинговіші на той час канали – «Інтер» («Подробности недели») та «1+1» («ТСН. Підсумки»).  2006-го з’явились «Факти тижня з Оксаною Соколовою» на ICTV.  Протягом останніх років подібні проекти виростали на каналах, як гриби після осіннього дощу. Закривались тижневики не так часто: «Вчасно. Підсумки» на НТН та «Один тиждень» на К1, що зникли внаслідок «відформатовування» каналів, та «События недели» на ТРК «Україна», які непомітно повернулись до звичного формату щоденних «Событий».

 

Сьогодні недільний інформаційно-аналітичний вечір розпочинається о 18.45 «Фактами тижня» на ICTV, продовжується о 19.30 «ТСН. Тижнем» на «1+1», затим – «Подробности недели» на «Інтері» о 20.00, «Сьогодні. Підсумки» на ТВі о 20.30, а о 21.00 свій продукт пропонують відразу два телеканали: 5 канал («Час. Підсумки») та Перший національний («Підсумки тижня»). На пікові бурхливого розвитку цього формату конкурентних програм було ще більше.

 

Така увага до формату підсумкового тижневика не випадкова: ще кілька років тому ці програми стабільно потрапляли в тижневий топ-10 тих каналів, які першими встигли їх запустити, а «Подробности недели» навіть ставали найрейтинговішою програмою тижня всього українського телебачення. Відтак, теленачальники оцінили цей формат як «локомотив» недільних рейтингів, а телевласники та їхні політичні союзники – як найпотужніший засіб впливу на аудиторію-електорат. У 2007-му щойно звільнений ведучий «Подробиць тижня» Володимир Павлюк розповідав, що власник «Інтера» Валерій Хорошковський, попри всю свою завантаженість важливими державними справами, знаходив час  для перегляду тижневика перед ефіром. Під час виборів гостьові студії «за домовленістю», що практикувались у багатьох тижневиках, вабили кандидатів, які прагнули засвітитись у телеефірі, але не були готові до відкритої дискусії в політичних ток-шоу. Згодом, коли політична доцільність остаточно замінила професійні стандарти, розмови у студії в прямому ефірі замінили записаними та дбайливо змонтованими інтерв’ю.  Зараз уже важко уявити, що 2006-го і 2007-го «живі» гості бували не лише майже в кожному тижневику, але й у більшості випусків новин.

 

Звісно, із зростанням кількості проектів увага аудиторії дещо розпорошилась: навряд чи навіть найфанатичніший глядач, якщо він не працює в «Телекритиці», здатний переглянути більше однієї-двох півгодинних добірок найголовніших подій тижня. Особливо за умови, що ці події, порядок і тональність їх опису часто-густо повторюється. Одначе тижневикам і досі часто віддають головну роль у медійних спецопераціях, а власники й куратори каналів приділяють їм особливу увагу. Приміром, саме анонімний (підписаний неіснуючим «Ярославом Петрівським») сюжет у «ТСН. Підсумках» у травні 2010 року, що містив відверті маніпуляції на користь влади, став одним із приводів для виступу журналістів ТСН і подальшого створення руху «Стоп цензурі!» (детальніше про цей випадок читайте тут).

 

Що ж таке «інформаційно-аналітичний підсумковий тижневик» у розумінні українського телебачення? Інформація чи аналітика? Якщо аналітика, то чия?

 

Чим вони точно не є, то це авторськими програмами. Окремі епізоди в еволюції певних підсумкових проектів тимчасово наближали їх до авторської телепубліцистики, але загалом пересічний тижневик являє собою розширений випуск новин із подовженими оглядовими сюжетами. Якщо підводки до сюжетів (деякі з них – наприклад, в Олеся Терещенка в «ТСН. Підсумках» зразка 2006-2008 років – можуть являти собою цілі політологічні трактати) справді пише ведучий, то ані його індивідуальність, ані хоча б той факт, що озвучені висновки належать саме йому, зазвичай жодним чином не виявляється. «Аналітичність» сюжетів у більшості випадків виявляється лише у ще довших стендапах та порівняно більшій кількості журналістських оціночних суджень, далеко не завжди обґрунтованих. Тенденція уникання або поверхового висвітлення серйозних і складних тем, навіть якщо вони вочевидь актуальні, представлена в тижневиках так само, як і в новинах. Приємні винятки можна бачити у програмі «Сьогодні. Підсумки» ТВі, творці якої не лише беруться за аналіз складних і «невдячних» тем (податковий кодекс, пенсійна реформа тощо), але й візуалізують свою аналітику за допомогою інфографіки та нестандартних художніх засобів.

 

Найчастіше тижневик складається з кількох розгорнутих (до п’яти або більше хвилин) сюжетів та одного-двох інтерв’ю, що висвітлюють найважливіші події чи теми тижня: політичні, економічні, соціальні, міжнародні, культурні тощо. Від цього шаблону не відходять майже ніколи – деякі канали обходяться без інтерв’ю, в інших через обмежений хронометраж сюжети коротші, або їх менша кількість. Знахідка «ТСН. Підсумків», які влаштували у рамках випуску 15 жовтня 2006 року прем’єру відео на пісню групи «Океан Ельзи «Веселі, брате, часи настали», запам’яталася, але не спонукнула творців тижневиків до подальших творчих пошуків. Сюжет, знятий для тижневика, як правило, не ставить на меті ані аналізу, ані збору експертних думок, ані проникнення в глибинну суть і причини явищ – це просто опис подій, поданих у розвитку, пересипаний коментарями політиків та інших дійових осіб, рідко – експертів.  Зате тут вітають усілякі засоби шоуїзації – стендапи в несподіваних місцях, уривки з художніх та мультиплікаційних фільмів, наскрізні метафори тощо. Все це далеко не завжди сприяє донесенню до аудиторії повної інформації у зручному для сприйняття вигляді: спробуй, розберися в хитрощах податкової політики, якщо щосекунди тобі показують кадри з «Иронии судьбы» чи «Ну, погоди!», а журналіст звисає з новорічної ялинки.

 

Заможніші канали можуть дозволити собі тримати в інформаційній службі окрему спецкоманду для тижневика, інші залучають журналістів на загальних засадах. В усякому разі, кореспондент рідко коли має більш ніж два-три дні на підготовку сюжету – звідси й майже повна відсутність трудомістких форматів інформаційної журналістики, приміром, повноцінних розслідувань. Оскільки тижневики у неділю виходять замість новин, і на більшості каналів інших інформаційних випусків у цей день не передбачено, часто запланований порядок та набір сюжетів руйнується терміновими повідомленнями про події, що відбулися у вікенд. Щоправда, не рідше трапляється так, що творці програми, зосереджені на узагальненні подій тижня, вирішують на насущне не розмінюватись, або не знаходять технічної можливості забезпечити повноцінне висвітлення свіжих надзвичайних подій. Це добре затямили політики та їхні технологи: якщо потенційно резонансна подія планується на неділю, суботу або навіть на вечір п’ятниці,  до теленовин вона потрапить – якщо взагалі потрапить – аж у понеділок. Також, на відміну від новин, тижневики «ходять на канікули» - влітку і взимку, під час «українського Рамадану». Важливі політичні та економічні події, що трапляються в цей період, залишаються без «інформаційно-аналітичного» висвітлення.

 

Роль ведучого – окрема тема, адже так чи інакше аналітика є передусім авторським жанром – кожна думка належить конкретній людині. Перше та друге покоління ведучих тижневиків (ті ж самі Олександр Ткаченко, В’ячеслав Піховшек, а далі Алла Мазур, Олександр Мельничук, Володимир Павлюк, Оксана Соколова), принаймні, справляли враження журналістів, здатних  аналізувати, а судження, які вони висловлювали, сприймались як їхні власні. Одначе, починаючи з весни 2007 року, коли на «Інтері» в «Подробиці тижня» посадили ведучого новин Руслана Сенічкіна, а згодом – Андрія Данилевича, бачимо тенденцію до заміни зрілих і авторитетних ведучих дикторами, які можуть ходити в кадрі або викидати інфотейнментні вибрики, але не сприймаються обізнаною публікою як джерело тих думок і висновків, які лунають із їхніх уст.

 

Враження несамостійності, маріонетковості багатократно посилюється від споглядання того, як ведучі – а зазвичай цю функцію виконують саме вони – беруть інтерв’ю для своїх програм у можновладних ньюзмейкерів. Наприклад, розмови Андрія Данилевича з «другом» і, можливо, тіньовим співвласником «Інтера» Дмитром Фірташем стали своєрідною класикою журналістської сервільності. Навіть Оксана Соколова, яка від початку позиціонувала свою програму як авторську і справляє чи не найбільш «доросле» враження з-поміж усіх ведучих тижневиків, не раз потрапляла в подібні ситуації – наприклад, в інтерв’ю з Леонідом Черновецьким і Леонідом Кучмою 2008 року (заради останнього, присвяченого ювілеєві екс-президента, «Факти тижня» перервали літні канікули). Що вже казати про її молодших і менш досвідчених колег, таких як Олексій Ліхман або теперішній ведучий тижневика на Першому національному Андрій Сміян? У світі можновладців і олігархів-медіавласників, де кожен щодня мусить відповідати на запитання «а ти хто такий?», ці люди не мали б жодних шансів довести, що вони – саме ті, хто має право аналізувати політичні події у всеукраїнському ефірі. Отже, ймовірно, аналізують за них. 

 

То за якими ж критеріями оцінювати підсумкові тижневики? Сприймати їх як розширені новини (якими вони фактично є) і, отже, вимагати дотримання професійних стандартів інформаційної журналістики на рівні з повсякденними інформаційними випусками? Чи піднести їх до рангу аналітики, нехай і з невідомим авторством, і погодитись із тим, що оціночні судження та висновки, навішування ярликів і рефлексії – нормальні атрибути цього жанру? Очевидно, ні те, ні інше нам не підходить. Спробуймо потрактувати тижневики як специфічну форму тележурналістики, яка є інформаційною за формою та методами функціонування, але вважає себе аналітичною і тому вірить, що їй дозволено більше.

 

Деяким ведучим і редакторам – наприклад, Лідії Таран та Юлії Жмакіної за часів першого сезону програми «Час. Підсумки» на 5-му – таке буття на межі не заважало робити цікавий продукт. Декого часом сильно заносить, як от у випадку з сюжетом про міфічну розмову Януковича з Ахметовим у програмі Володимира Павлюка на ТВі.  Одначе загалом функція цього жанру зрозуміла: підбивати підсумок подій за головними темами тижня (паралельно визначаючи ці теми – отже, вказуючи аудиторії, що головне і що другорядне) і знайомити аудиторію з думками головних ньюзмейкерів. В руках людей із добрими намірами, не обмежених необхідністю виконувати замовлення чи задовольняти потреби власників або політичних патронів,  програми такого жанру можуть бути якісними, цікавими і корисними для суспільства. Чому вони такими не є, кому вигідно, щоб вони такими не були, і що саме заважає зробити їх такими – з’ясуємо в ході нашого моніторингу.

 

Наша мета – не лише задекларувати головні проблеми, але й шукати шляхи їх вирішення. Тому за головними проблемними напрямками у підсумкових тижневиках команда «Телекритики», залучаючи визнаних медіаекспертів та практиків інформаційної тележурналістики, створюватиме відеомайстеркласи та лекції, покликані допомогти творцям цих програм виправити свої помилки. Сподіваємось, що ці матеріали будуть цікаві не лише телевізійникам, але й ширшому колу читачів, адже важливо не лише усвідомлювати, що в медіа «все не так», але й знати, як змінити ситуацію на краще.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду