У рамках проекту «Культура VS. Пропаганда» Олександр Барабошко та Сергій Дідковський говорили про культуру та пропаганду в блогосфері та про те, за які смисли в українському інфопросторі сьогодні варто боротися.

Серія дискусій «Культура VS. Пропаганда» щоразу порушує ключове нині питання: що таке пропаганда в культурі та якою зараз є культурна пропозиція в мистецтві, історії, кіно, літературі чи освіті. Проект організовує «Форум видавців» та БФ «Фонд Дарини Жолдак».

Потреба в еволюційних, а не депресивних ЗМІ

Оскільки зараз є медіа, які багато в чому підживлюють страх аудиторії і для яких теза «все пропало» — одна з топових, важливим є питання: чому має сприяти блогосфера — інформаційній війні чи інформаційному мирові. З цього і стартувала дискусія, яку модерував журналіст Олексій Ананов.

Сергій Дідковський, піар-стратег компанії «Ольшанський і партнери», почав із того, що тільки в нормальному психічному стані можна перемогти в інформаційній війні: «Якщо зранку до вечора дивитися на “випущені кишки” і думати про погане — нічого хорошого не матимемо. Це породжує тільки депресію. А нашому інформаційному і військовому ворогу потрібно, щоб ми увесь час були кислі і хотіли поїхати з країни. Депресія породжує некомфорт. А в некомфортних умовах еволюція неможлива».

Сергій Дідковський

Звісно, за даними медіадосліджень, зараз у топі тексти на кшталт «Ілларіонов передбачив смерть Путіна» і суспільство більше дивиться депресивних новин, але це не означає, на думку блогера, що не варто робити «проектів, які розвивають». Із часом кількість людей, які хочуть читати інше,  збільшиться. «Усе-таки незалежно від раси чи національності переважна більшість аудиторії хоче, щоб їй показували, як діяти. Якщо буде пропаганда — саджаємо дерева, матимемо такий результат. А якщо ціль якогось конкретного ЗМІ полягає в “роблю трафік тут і зараз”, тоді це не еволюційне ЗМІ», — зазначає Дідковський.  За рахунок чого це можна робити? За рахунок конкретних ініціатив окремих людей — тут блогери зійшлися в думці. І не в останню чергу бізнесменів, які захочуть у це вкладати гроші.

Про російську класику, «Незламну» та способи заборони контенту

Звісно, питання не лише в контенті, але і в емоційному нагнітанні, які ми маємо і в медіа, і в суспільстві, зауважив журналіст Олексій Ананов. Одні, приміром, вважають, що постановка російської класики в театрі Франка за часів, коли гинуть наші вояки на сході, неможлива. Інші питають — чи варто, наприклад, наголошувати, що цей артист приїхав до нас із Росії. І хто взагалі має визначати чи не визначати заборони — на ті ж російські фільми.

Глядач голосує грошима та квитком, — переконаний Олександр Барабошко: «Виступ перед двома людьми — гучніша відповідь, ніж забороняти такі формати. Якби відбулася вистава Порєчєнкова і прийшло б кілька пацанів і щось би йому там сказали — і це була б нормальна реакція».

Олександр Барабошко

У будь-якому разі для заборони контенту потрібен аналіз — наголошує Сергій Дідковський. Каже, що не було логіки, коли в нас після випуску новин, де показували кошмари війни, йшов російський серіал про НКВС, і не було її тоді, коли взагалі заборонили все російське кіно. Щодо нинішніх дискусій у суспільстві навколо українсько-російського фільму «Незламна» додає: «Це те саме, що ностальгувати за булкою по три копійки. Не думаю, що це кіно позитивним чином вплине  на міркування “ватників” чи “вишиватників”. Культ 9 травня і радянськості і всю цю мілітаристську історію тиражують в Росії. А у нас навіщо?».

Від аудиторії пролунало питання — тоді хто повинен гарантувати якість продукту і контенту, щоби протистояти пропаганді Росії? Адже там на створення пропагандистських новин чи культурних продуктів виділяють чималі гроші.

Сергій Дідковський навів приклад США, де державні органи працюють у тісному зв'язку з великим капіталом. Де і перші, й другі розуміють, що США мають бути «країною №1» у світі. Якщо застосувати  таку модель у нас, подібний механізм запрацює років через десять. «Тут великий бізнес має бути зацікавлений в успішності країни. І сам народ. Якщо усі без винятку  зрозуміють, що завтрашній день залежить конкретно від мене — процес еволюції запуститься», — зазначив він.  

Приклади «успішної пропаганди»

Під час дискусії заговорили  і про роботу Міністерства інформації в Україні. Адже блогер Олександр Барабошко певний час працював у ньому. Олександр пояснює, що виникло воно через тезу «ми програємо інформаційну війну», яка побутує досить давно. «Сам факт його наявності якусь частину суспільства заспокоює. Але оці інфовійська виникли у першу чергу як “донкіхотівський” проект боротьби проти російських ЗМІ”, — зазначив він.  

Сергій Дідковський погоджується й наголошує, що до кінця так і не зрозуміло, чим Міністерство насправді займається. Він каже, що пропаганда потрібна, але не в форматі якогось окремого міністерства. Як приклад такої «успішної пропаганди» наводить виступи Президента України. «Порошенко як дипломат уміє транслювати правильні тези. Єдине, що варто його вдягати більш сучасно, а не як голову колгоспу... Та набагато більшу пропаганду приносять ті, хто транслює українську культуру та спорт. Клички як боксери приносять більше користі, ніж Віталій Кличко як мер, наприклад». «Успішна пропаганда» — це ще й приклади звичайних людей, які робили самотужки той чи інший продукт.

Щоб донести пересічному громадянину важливу тезу, її варто транслювати каналами, які він споживає — телебаченням чи безкоштовною газетою біля метро. «В нас багато заможних людей, які можуть видавати і 10 тиражів газети “Вєсті” з українською пропагандою. І які чомусь цього не роблять. Чому? Не бачать перспектив в Україні. Тому що емігрантські настрої зашкалюють. Тому що народ депресивний. А наша сила має бути в створенні», — каже Сергій Дідковський.

«Думаю, що варто більше працювати над своєю конкретною справою, на своїй роботі. У Сергія щодо цього є хороші міркування в статті про пропаганду в булочній», — підсумовує Олександр Барабошко. Там є слушна теза про те, які смисли можна продукувати в інформаційному полі: «Нам необходима наша пропаганда в булочной — убеждение обывателя в стабильности завтрашнего дня и минимальной поддержке его желаний и убеждений. Важно понимать, что именно обыватели строят модели, созданные творческими и интеллектуальными людьми. И гречку берут от безысходности и отсутствия уверенности в завтрашнем дне».

Святослав Вакарчук

І хоча Святослав Вакарчук, який у кінці також мав приєднатися до обговорення блогерів, запізнився, він влучно підсумував, що питання «потрібно чи не потрібно в країні активно застосовувати пропаганду» — філософське. «Ви все одно не знайдете на нього конкретної відповіді. Насправді важливіше менше говорити і більше робити. Я зрештою цим і займався — записував нову пісню “Океан Ельзи”. Моя порада — більше робіть свою справу тихенько. І чим більше будуть робитися справи в культурі, тим менше будуть потрібні такі дискусії. Бо все буде ясно, і культура буде цікавіша і самодостатніша».

 Усі фото - Fedoriv Hub