«Жодна карикатура не заслуговує на цензуру»

«Жодна карикатура не заслуговує на цензуру»

00:00,
4 Жовтня 2012
9277

«Жодна карикатура не заслуговує на цензуру»

00:00,
4 Жовтня 2012
9277
«Жодна карикатура не заслуговує на цензуру»
«Жодна карикатура не заслуговує на цензуру»
Політичний карикатурист Девід Хорсі розповідає, чому Клінтона малювати цікавіше за Обаму, чи повинна релігія бути предметом сатири та вказує місто, де можна відчути загрозу свободі слова.

Американець Девід Хорсі (David Horsey), редакційний карикатурист і колумніст газети Los Angeles Times, донедавна був маловідомий в Україні. Хоча у світі політичної карикатури він є видатною особистістю. Девід 30 років працює в цій сфері і двічі отримував Пулітцерівську премію за свої влучні та безжальні до політиків карикатури. Частина робіт 1999 року (які опинилися серед переможців) змальовує скандал довкола Біла Клінтона та Моніки Левінскі, а 2003 року мішенню для сатири були дії адміністрації президента Джорджа Буша.

Тепер ім’я, а можливо, й роботи Девіда Хорсі стали відомими в Україні – принаймні в журналістській спільноті. А все завдяки карикатурі, яку він намалював під час візиту до України (виставка робіт журналіста відкрилася наприкінці вересня у «Мистецькому Арсеналі»). Поживши декілька днів у Києві і поспілкувавшись зі студентами та журналістами, Девід обрав злободенний сюжет для карикатури – свободу преси. Ескіз, намальований спочатку поспіхом, тепер уже опублікований у Los Angeles Times.

«Я збираюся ще намалювати декілька карикатур на українську тему», – пообіцяв Девід відвідувачам його виставки у Малій галереї «Мистецького Арсеналу». Журналіст вважає, що такі карикатури матимуть просвітницький характер, адже американці не дуже то й цікавляться Україною та подіями, що тут відбуваються. «От під час холодної війни було зовсім по-іншому, СРСР тоді викликав значний інтерес», – пригадує Девід. У той час він малював карикатури на Радянський Союз та ситуацію після його розпаду. Деякі з робіт на цю тему було презентовано і в Києві.

«Що ви думаєте про карикатури, чи відображають вони історичну ситуацію з вашої точки зору?» – запитує Девід слухачів, вказуючи на куточок «радянської» карикатури. А на одній із них під назвою «Свінг» змальовано образ КДБ та «Групу Гласність» під його чобітком… «Менше свінгу, хлопці, ми ж не хочемо, щоб він почав відбивати ритм своїми ногами».

Змії, слони і віслюки

Але закордонні сюжети – не головне заняття Девіда. Щодня він аналізує події внутрішньої політики: рішення конгресу, промови президента, передвиборну кампанію… Потім це все оживає на малюнках. Як зауважує сам Хорсі, це різновид оперативної карикатури, яка, можливо, має вузький контекст, бо вона стосується конкретної події і згодом може втратити актуальність.

Не дивно, що на останніх роботах Девіда найчастіше трапляється персонаж із широкою білозубою посмішкою – Барак Обама. А кілька років тому найчастіше траплявся Джордж Буш, перед ним був Білл Клінтон... «Як ви бачите, я завжди малюю карикатури на держателів влади. Якби я робив таке в деяких інших країнах: Сирії, Індії, Шрі-Ланці, країнах Африки – я вже вскочив би в халепу», – переконаний Девід. Він не сумнівається, що в недемократичних країнах його б чекало жорстоке покарання – побили, чи посадили би в тюрму, чи вислали би з країни. Найбільшою проблемою, з якою стикався карикатурист у США, були листи незадоволених читачів, яких обурювали ті чи інші сюжети.

Девід Хорсі каже, що йому пощастило народитися і працювати все життя у країні, де Перша поправка до Конституції дає йому можливість малювати те, що він схоче. Є ще й інша причина – американська політична карикатура має особливий статус, оскільки вона старіша за самі Сполучені Штати, а історія її виникнення нерозривно пов’язана з «батьками-засновниками».

Річ у тому, що першу карикатуру на території нинішньої Північної Америки у 1754 році намалював відомий політик та журналіст Бенджамін Франклін. Малюнок має назву«Приєднуйся або помри».

На ній зображено змію, розділену на 6 шматків: на кожному шматку надруковано ініціали однієї з колоній. Підставою для карикатури було поширене уявлення, що розчленовану змію можна оживити, якщо скласти всі її шматки докупи. Малюнок виглядає примітивно – проте містить потужний заклик.

В американській політичній карикатурі є й інші відомі символи, які народилися понад півтора століття тому як пародії на політичних діячів. Зокрема, це віслюк – символ Демократичної партії та слон – символ Республіканської. Третій легендарний символ – дядечко Сем. Вперше його було намальовано 1852 року художником Томасом Настом, але особливої популярності він набув під час Першої світової війни, оскільки був зображений на листівці, що запрошувала добровольців до армії.

Віслюк і слон постійно експлуатуються в карикатурах, деякі сучасні художники скаржаться, що вже втомилися від них і намагаються навіть уникати цих образів. «Але все одно їх не уникнути, бо в політичній карикатурі дуже важливо знайти образ, який би швидко встановлював комунікацію з читачем, був зрозумілим», – пояснює Девід.

«Надто нормальний Обама»

Які ще секрети політичної карикатури? Як каже американський журналіст, знайти тему для карикатури неважко, адже політичне життя щодня пропонує нові сюжети. Не так складно знайти кут зору на проблему, який зображатиме чи висміюватиме карикатура. Найважче придумати вдалі образи, символи, що комунікуватимуть із читачем. Головний герой карикатури – політик, і дотепно зобразити його – це ключ до успіху.

«Головне – не портретна схожість, це ж не фотографія, – переконує Хорсі, малюючи для глядачів Обаму та Клінтона, яких усі миттєво впізнають. – Карикатурист шукає домінантні риси політика, які несуть певний зміст. Потрібно гратися з обличчям, іронізувати, зробити образ схожим, але в першу чергу – глибоким».

Однак, як виявилося, найбільш популярного сьогодні героя своїх карикатур – Барака Обаму – Девіду не дуже подобається малювати. «Він надто нормальний», – скаржиться Девід. Обама не робить суперечливих кроків у політиці, в нього зразкова сім’я, прекрасні стосунки з дружиною, тому для карикатуриста немає «матеріалу», немає з чим працювати. Зовсім інша річ – колишній президент Білл Клінтон. «Це більш ніж персонаж!» – із ностальгією в голосі каже Девід. Причина такого «захоплення» Клінтоном у тому, що він поєднував у собі риси і видатного політика, і водночас неоднозначні людські риси: і сильні, і слабкі сторони.

Тим не менш, карикатурист не може когось малювати тільки через те, що йому особисто подобається цей персонаж. Головний критерій частоти появи на шпальті – вчинки політиків. Однак зрозуміло, що карикатура аж ніяк не може бути об’єктивною творчістю, бо в ній завжди присутнє ставлення автора. «Я завжди був журналістом зі своєю позицією (opinion-journalist). Але в карикатурі я критикую як одну, так і іншу сторону, аналізую їхню політику. Я погоджувався з політикою Клінтона і писав багато карикатур на захист його вчинків, але критикував багато з того, що вважав неприйнятним із людської точки зору», – розповів Девід.

То ж ким у першу чергу є карикатурист – журналістом чи митцем? Як бачимо, Девід Хорсі насамперед почувається журналістом. Це характерно для більшості американських карикатуристів. Однак є відмінності у традиціях карикатури в Європі та США (та загалом в англомовних країнах: Великій Британії, Австралії). У США карикатуристи були штатними працівниками газети, тобто це здебільшого журналісти, які постійно обертались у середовищі газет. У європейських країнах редакції газет залучали карикатуристів, коли їм це було потрібно (і часто давали конкретне завдання, що намалювати), тому це були художники, митці.

Релігія й свобода

Про журналістську відповідальність актуально поговорити з огляду на нещодавні події у Франції. Як відомо, сатиричний тижневик Charlie Hebdo опублікував серію карикатур на пророка Мухаммеда, що призвели до міжнародного скандалу. Пристрасті розпалювалися також через протестні настрої після фільму «Невинність мусульман». Після публікації уряд навіть почав закривати французькі дипломатичні представництва, культурні центри та школи у понад 20 мусульманських країнах. Почалася навіть своєрідна війна карикатур: єгипетське видання Al-Watan опублікувало серію з 13 іронічних малюнків, у яких висміюється сприйняття мусульман деякими представниками західного світу, назвавши її «Карикатури проти карикатур».

Виявилося, Девід Хорсі не вважає, що такі карикатури повинні заборонятися. Втім, як і будь-які інші, оскільки це буде обмеженням свободи слова. Тим не менш, він не схвалює такої теми, головним чином тому, що подібні карикатури не мають серйозної мети. «Карикатури французького журналу, так само як декілька років тому данські карикатури, мають лише одну ціль – провокацію», – вважає Девід. Тому в даному випадку в журналіста має бути самоцензура, усвідомлення відповідальності перед аудиторію. «Коли я малюю карикатуру, я відчуваю, що веду бесіду з моїми читачами. І я не хочу малювати щось провокативне, внаслідок чого вони можуть просто припинити слухати мене. Тому хоч я і маю право малювати все, але я не повинен робити те, що перекреслить мету моїх робіт». Однак рішення малювати чи ні повинен приймати сам журналіст, а не уряд чи церква. «Жодна карикатура не заслуговує на цензуру» – вважає Девід.

Очевидно, побачене в Україні різко контрастувало з такими переконаннями Девіда. У колонці для Los Angeles Times він написав: «Якщо хочете побачити справжню загрозу свободі, приїздіть до Києва». Журналіст пише, що через 20 років після розпаду СРСР і навіть після Помаранчевої революції, яка обіцяла демократичне майбутнє, Україна знову повернулася до «орбіти впливу Росії» під керуванням авторитарного президента Януковича. І одна з проблем – це наступ на свободу слова.

«Я зустрічав [у Києві] багато студентів, із сяйливими очима та сповнених ентузіазмом, які хочуть бути журналістами. І зустрічався з викладачами та журналістами, які сповнені рішучості не дати вмерти свободі слова… З мого боку було досить зарозуміло казати цим людям – продовжуйте боротися. Бо мої свободи були здобуті для мене попередніми поколіннями американців. Я ніколи не стикався зі справжніми загрозами чи ризиками в роботі, хіба що читав грубі коментарі від читачів. Але я все одно казав їм: не здавайтесь; у вас усе одно є шанс щось змінити. Я сподіваюся, що я маю рацію».

Деякі з карикатур Девіда Хорсі:

Страшилки демократії.

- Схоже на те, що ця порція готова! Давай розіллємо її у пляшки і пошлемо у штаб-квартиру компанії!

Написи на пляшечках: «Око Ньюта», «Практики залякування», «Наклепи», «Отруєні ручки», «Брехня», «Велика Брехня», «Удари по болючих місцях», «Викривлення фактів».

Напис на казані: «Наступальна реклама».

Матінка-Росія. На 2000 рік Росія пройшла через величезну трансформацію, яка не завжди була легкою. Деякі росіяни надали перевагу міфам старої системи перед жорсткою реальністю системи нової.

Реформатор: Ти мусиш бути легкою та гнучкою, якщо хочеш виступати на світовій арені. Отже, робимо шпагат!

Матінка-Росія: Я сумую за моїм радянським учителем танців… З ним я б відчувала себе прима-балериною!

Майбутнє (опублікована у 2011 році).

Дядечко Сем: Чи ви можете розказати мені про моє майбутнє?

Ворожка: Гм… Я могла б, але я не читаю китайською!!

Світ очима Рональда Рейгана. Карикатура-постер, одна з найвідоміших робіт Девіда Хорсі. Опублікована 1982 року.

«Аль-Каїда» (опублікована 2004 р.) Розум, серце, душа «Аль-Каїди».

Війна Обами (опублікована 2009 р.).

Напис на футболці – «Афганська війна»

Барак Обама: «Так, він всиновлений…Але він весь мій тепер».

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: Los Angeles Times
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду