24 листопада заступник міністра цифрової трансформації Олександр Борняков опублікував у своєму фейсбуку допис, у якому висунув пропозицію про блокування «ворожих» ігор.

«Не виключено, що завтра не з'явиться гра, у якій нам та нашим дітям будуть пропагандувати та нав'язувати неприйнятні речі, які ставитимуть під сумнів територіальну цілісність України. А дієвого механізму, який би заборонив її розповсюдження в нашій країні, — немає. Тому я хочу почути вашу думку — чи потрібен в Україні дієвий механізм заборони комп'ютерних ігор, які шкодять національним інтересам держави?» — написав Борняков.

За кілька днів допис зібрав майже пів сотні коментарів представників IT-спільноти, 26 поширень та величезну кількість обурливих смайликів. У коментарях користувачі переважно висловили невдоволення такою формою «цензури», порівнюючи такий підхід із російськими ініціативами.

MediaSapiens звернувся до представників IT-спільноти із запитанням, чи потрібне таке блокування і чи можна його реалізувати.

Назар Токар, програміст, адміністратор української «Вікіпедії», засновник і ведучий ютуб-каналу Tokar.ua:

— Загалом ідея непогана, але все залежить від того, як її запровадять і чи запровадять взагалі, бо це може бути імітація діяльності.

Відеоігри, як і гумористичні шоу та стендап, — це важлива частина культури сучасної молоді, адже частково завдяки їм і формується світогляд. Те ж можна сказати про ігри, тому вони мають проходити перевірку щодо того, чи варто їх допускати на ринок. Однак у викладі Борнякова все схоже на нездійсненні фантазії, оскільки більшість ігор купується через інтернет, наприклад, у тому ж Steam або Stadia. Тому контролювати ці ігри, а особливо їхнє поширення не те що малоймовірно, а практично нереально.

Для виконання задуманого потрібно буде направляти офіційні листи до компаній-виробників та дистриб'юторів, а поки одну версію заборонять, вийде ще з десяток інших. Тому на практиці сказане Борняковим не має жодного стосунку до реальності.

Андрій Баранович (Шон Таунсенд), співзасновник «Українського кіберальянсу»:

— Як і будь-які заборони — книжок, сайтів, телепередач, — їх у першу чергу складно реалізувати технічно, по-друге, статус «забороненого» підвищує інтерес до продукту, по-третє, цензура заборонена Конституцією України. Це не справа держави — вирішувати, що мені читати, що мені дивитися й у що грати. Не кажучи вже про те, що подібні рішення не входять у число завдань, яке перед собою поставило Міністерство цифрової трансформації. Якщо коротко, то це некомпетентність і типово радянський підхід до проблеми. З моєї точки зору, уряд, навпаки, має звернутися до розробників ігор, щоб таким чином привернути увагу світової спільноти до війни, яку веде Росія проти України.

Павло Обод, IT-підприємець та інвестор, засновник @Sloboda Studio, Growth Factory:

— Я в цілому підтримую введення цензури. Хоча, безумовно, є фактори «проти».

Перший фактор — заборона підігріває ще більший інтерес до додатків, ігор. Багато людей буде дивитися, які ігри забороняють, і будуть намагатися їх знайти. Це так званий ефект Стрейзанд.

Другий — цим має займатись окреме відомство, в якому працюватимуть люди. Їм треба платити заробітну плату, потрібно домовлятися компаніями, які випускають ці ігри. Це теж потребує ресурсів держави.

Крім того, будь-яке блокування можна обійти. Якщо якісь маркетплейси будуть блокувати ігри на запит українського уряду, то в теорії гравці можуть це обійти. Для цього вони будуть заходити через сервери інших країн.

Однак я в цілому «за», бо ігри можуть бути елементом пропаганди проти нашої держави. Крім того, в іграх можуть бути сцени агресії та насильства. І я маю на увазі не звичайні танки чи ігри про війну.

Є ігри, де перемагає той, хто більше вбиває людей чи навіть найкраще навіть ґвалтує жінок. Молодь до 20 років найбільше зазнає впливу таких ігор. Тому я вважаю, що держава має захищати від такого і треба обмежити їхнє поширення.

Я вважаю, що з розвитком онлайн-сервісів буде легше обмежувати доступ до такого контенту. Технічно ігри блокуються на маркетплейсах Apple, Steam. Можна домовлятися з ними, щоб вони обмежували доступ до такого контенту. Так уже робить, наприклад, Китай. Тому я вважаю, що треба вивчати досвід інших країн з цього питання.

Міша Сердюк, Team Lead в компанії DataArt

— Головна думка в тому, що ініціатива заборони «ворожих» ігор видається мені спекуляцією: «А що якщо завтра з'явиться щось погане, а ми не зможемо його заборонити?». Така постановка питання веде до спроби створити законодавство щодо тих речей, які можуть і не з’явитися.

На мою думку, подібні кроки — очевидні рухи в бік цензури. В першу чергу, це означає роздування державного апарату, що саме по собі не є добре. Окрім того, якщо ми підемо таким шляхом, то ми не дозволяємо індустрії розвиватися.

Для початку нам треба вивчити, як вона живе. Платформи, де продають ігри, створюють закордонні компанії Sony і Nintendo з Японії, Microsoft і Valve (Steam) з США. Ці платформи є продавцями контенту, в них немає нічого «антиукраїнського». Цим вони відрізняються від російської кіноіндустрії, книговидавництва й інтернет-компаній, які, на мою думку, справді становлять загрозу.

Деякі компанії взагалі не виходять на український ринок. Так сталося, наприклад, із грою «Mortal Kombat 11» під видавництвом Warner Brothers. Вони пояснили, що невихід гри пов’язаний з «українським законодавством». Я кілька разів звертався до них, щоб отримати пояснення, але відповіді не отримав. Це можна пов'язувати з невеликими обсягами українського ринку ігор, проте фактів тут у нас немає.

Я думаю, у випадку, якщо справді з'явиться певна гра, яка буде «ставити під питання територіальну цілісність України», то навіть без механізму заборони ми як суспільство зможемо висловити своє обурення. І навіть без спеціального органу і вливань із державного бюджету видавці будуть готові співпрацювати і приберуть гру з продажу в нашій країні.

Так, споживання контенту в Україні (ігрового зокрема) має певні перекоси: українських перекладів майже ніколи немає, а іноді видавці обмежують доступність лише російською версією, проте бажання «все підпорядкувати й контролювати» навряд призведе до позитивних результатів. Краще вже замислитися про підтримку українських локалізацій або власне розробників ігор, які є частиною національного культурного продукту.

Міністерство цифрової трансформації поки не прокоментувало ініціативу заступника міністра Олександра Борнякова. MediaSapiens звернувся в Мінцифри із запитом щодо цього питання, однак на момент публікації відповіді не отримав.

Ілюстрація: Call of Duty