Ви не можете припинити гортати стрічку новин або вимкнути телевізор. Відчуваєте шквал емоцій, які постійно змінюються — від радості до смутку, від страху до ейфорії. Врешті настає перенасичення — вам здається, що ваш мозок зараз вибухне. А потім — емоційне виснаження. Це типові симптоми, які відчувають у ці дні практично всі. Адже в головах у нас — поле битви інформаційно-психологічної війни.

Сучасна війна — це війна нервів навіть більшою мірою, ніж війна ракет і танків. Агресор використовує всі доступні засоби, аби прискорити результат, найбільш вигідний для нього: капітуляцію. Над інформаційно-психологічними операціями проти України працює величезна кількість російських спеціалістів.   Поки військові наступають на землі та в повітрі, атака в інформаційному просторі має кілька ключових завдань. 

Дезорієнтувати військових. Вони марнують ресурси, реагуючи на повідомлення про загрози, яких насправді немає.

Деморалізувати військових. Для цього до них у будь-який спосіб доносять, що спротив не має сенсу, керівництво держави втекло і «всіх злило», їхні товариші вже склали зброю, і самим їм варто зробити це якнайшвидше. Зазвичай професійних військових вчать протистояти таким впливам, але на цивільних, які зголосились до війська, це може діяти.

Деморалізувати цивільних. Налякати, паралізувати кожного страхом за своє життя і життя своїх дітей. Агресор розраховує на те, що суспільство схвалить і буде вимагати від керівництва держави припинення бойових дій на будь-яких умовах (знов-таки, капітуляцію).

Зруйнувати єдину комунікацію держави. Під час війни особливо важливо, аби абсолютно вся влада й військове керівництво озвучували одну позицію, одну версію того, що відбувається. Україні в ці дні це вдалося (і ті, хто добре знає українську політику, погодяться, що це справжнє диво, послане нам з небес). Однак єдиний голос держави губиться серед нескінченної кількості фейків, версій, хибних спростувань чи інтерпретацій.

Викликати паніку. Військовим набагато важче тримати оборону, коли дороги блокують колони втікачів. Цивільній владі важче забезпечити людей найнеобхіднішим і втримати економіку від катастрофи, коли натовпи штурмують банкомати і вигрібають усе з крамниць.

Створити колапс в інфопросторі. Для цього за допомогою соціальних мереж, месенджерів, публікацій у контрольованих агресором медіа (які, на жаль, часто з власної волі поширюють інші) інформаційний простір насичують величезною кількістю неправдивих повідомлень. Одні з них схожі на правду, інші — ні; в деяких є частка правди, деякі можуть бути підкреслено абсурдними, на зразок «популярна співачка оголилася на підтримку української армії». Можливості людського мозку споживати й аналізувати інформацію обмежені, тому людина, занурена в отруєний інфопростір, невдовзі опиняється в ступорі. Вона більше не бачить межі між реальністю й вигадкою. Вона може почати вірити будь-якому неправдивому повідомленню або навпаки — вбачати фейки в повідомленнях офіційних джерел.  

Усе це вигідно агресору, бо змушує нас робити те, що вигідно йому. Але все це абсолютно не потрібно нам. Тому слід, принаймні, намагатися протистояти силам, які затягують вас у вир інформаційного хаосу чи контрольованих ворогом емоцій.

Не вірте беззастережно. Ви, звісно, знаєте, що вірити можна тільки якісним і відповідальним медіа. Це правда, але з одним застереженням: у медіа працюють люди, а людям властиво помилятись навіть у мирний час. Перевіряти інформацію під час війни надзвичайно важко хоча б тому, що звичний зв’язок із джерелами практично зруйнований. Тому медіа поширюють багато інформації, яка не пройшла стандартної для якісної журналістики процедури перевірки. Просто тому, що якщо не опустити планку вимог до перевірки інформації, то не буде що повідомляти.

До прикладу, мер обласного центру повідомляє на своїй офіційній сторінці про висадку ворожого десанту в одному з міст області. Це вкрай важлива для країни новина, а мер — офіційне джерело. Інша справа, що він — не військове джерело, однак медіа припускають, що він поінформований із надійних джерел. Новина виходить в українських медіа, з них потрапляє у світові… Та невдовзі її спростовують — хтось щось наплутав. За інших обставин така помилка журналістів могла би бути приводом для невеличкого професійного харакірі, але під час війни це рядова прикрість. Не раз було, коли навіть офіційні сторінки органів влади, а не лише медіа, невдовзі видаляли новини.

Словом, якщо ви не бачите якусь подію на власні очі, не чуєте пряму мову, зафіксовану на відео і явно не вирвану з контексту, — довіряйте їй обережно. Завжди тримайте в голові, що будь-яке повідомлення у час війни може бути неточним або зовсім не підтвердитись.

Обережно з інтерпретаціями. Творці фейків та пропагандистських матеріалів добре знають, що новини, доповнені фотографіями, відео- чи аудіозаписами, сприймаються на віру набагато краще — адже ось, мовляв, доказ! При цьому часто коментарі чи підводки до цих фото, відео чи аудіо дають готову інтерпретацію, програмуючи на певне сприйняття того, що ви побачите. Наприклад, про фото людей, які стоять при дорозі, вам напишуть, що це мешканці України зустрічають із квітами російські танки. А насправді це черга за пивом у Барнаулі.

Не вірте переказам. І в жодному разі не переказуйте почуте від когось далі без перевірки. Днями в підземному сховищі, пересиджуючи чергову повітряну тривогу, я слухав, як купка молодих людей переказувала одне одному новини про війну, прочитані в інтернеті. Мало того, що більшість цих новин були апріорі фейками: неуважні читачі ще й ненавмисно перекрутили чимало фактів або додали щось від себе — такий собі миттєвий ефект зіпсованого телефону. Чому це небезпечно? Нещодавнє дослідження ГО «Детектор медіа» та фонду «Демократичні ініціативи» засвідчило, що отримання інформації «з уст в уста» є одним із найпоширеніших способів споживання новин. 28% опитаних кажуть, що в першу чергу дізнаються новини від друзів і знайомих. Усі вони в ці дні працюють «зіпсованими телефончиками», й вам не варто включатися в цей процес. Важливі новини, почуті від інших людей, слід перевіряти в офіційних джерелах, а неважливі пропускати повз вуха.

Не сьорбайте з брудних джерел. І в мирний час, а у час війни особливо, працює величезна кількість інформаційних смітників. Деякі з них транслюють рафіновану пропаганду і добірну брехню, але частіше — чергують брехню з напівправдою і навіть правдою, іноді навіть на позір «незручною» для агресора. Таке подання контенту викликає більше довіри. Це значить, що навіть телеграм-канал, який працює на Путіна, час від часу може написати щось погане про Путіна, аби ви повірили, що цей канал незалежний, і читали далі. 

Вас може спокушати ідея подивитися, «що там брешуть», як виглядає ситуація з іншого боку. Не варто піддаватись цій спокусі. Токсичні матеріали засмучують, посилюють сум’яття, змушують марнувати час і сили на суперечки в коментарях із людьми, яких ви ніколи ні в чому не переконаєте. Вам правда-правда не потрібно знати, що там брешуть — брехня знайде вас і без походів на ворожу інформаційну територію.

Стежте за своєю реакцією. Було б, напевно, безглуздо рекомендувати «заспокоїтись» і «не хвилюватись» у жахливі та вирішальні для країни та її народу дні, але, знову ж таки, виведений з рівноваги, паралізований страхом, розгублений чи охоплений непродуктивним гнівом громадянин — сумнівна цінність для Батьківщини. Якщо відчуваєте, що новини вас занадто фруструють, просто зробіть паузу. У цих паузах, ізолювавшись від новин, можна робити щось для своїх рідних, близьких, для себе (дбати про себе важливо навіть у такі дні) або корисне для Батьківщини. Якщо не можете опанувати свої емоції, краще не споживайте новин узагалі.  Звістки про справді важливі події до вас, скоріш за все, донесуть інші люди, а без неважливих можна прожити кілька годин — перевірено.

Якщо вас це заспокоює — читайте, або дивіться чи слухайте, якщо вам так зручніше. Психологи пояснюють бажання постійно споживати новини у кризових ситуаціях ілюзією контролю. Мовляв, якщо ми знаємо, що відбувається, ми ніби впливаємо на події своїм знанням. Якщо з певних причин ви не можете включитися в боротьбу або допомагати тим, хто бореться,  — заспокоюйтесь новинами. Але!

Не будьте бездумними поширювачами. Особливо це стосується повідомлень з припискою «!!!максимальний репост!!!!» або «ПОШИРЮЙТЕ НЕГАЙНО». Саме завдяки арміям автоматичних поширювачів, які вважають, що роблять щось корисне, натискаючи кнопку «репост», найшкідливіші фейки стають вірусними та охоплюють мільйонні аудиторії. Перш ніж поширити будь-яке повідомлення, переконайтесь, що ви:

1. Уважно його прочитали, якщо в ньому є відео — переглянули, а якщо аудіо — дослухали до кінця.

2. Знаєте людину, організацію чи медіа, що є джерелом повідомлення, і знаєте, яким є першоджерело. Ми ж пам’ятаємо, що навіть медіа і офіційні джерела у кризових умовах можуть схибити й поширити неправду. Чи компетентна ця людина чи організація, чи її теж «попросили поширити»?

3. Розумієте, навіщо вас просять це поширити. Яка мета масової публікації цієї інформації? Чи допоможе вона комусь? Чи спонукатиме до певних дій? Ви впевнені, що це розумно і правильно? Її просто потрібно знати людям? Точно? Чому?

4. Дорахували якщо не до ста, то хоча б до тридцяти. За цей час початковий імпульс згасне, і ви, можливо, зможете подивитись на інформацію, яку вам пропонують поширити, по-іншому. 

5. Не впевнені — не поширюйте. За понад два десятиліття користування соціальними мережами та їхніми попередниками — форумами та блоговими платформами — я зустрічав небагато випадків, коли люди шкодували, що не поширили інформацію. І масу випадків, коли за бездумне поширення було соромно.

Бути поінформованим — важливо, але зберегти психічне здоров’я, не нашкодити собі та іншим, — важливіше. Адже ми хочемо витримати, відбити навалу й дожити до того дня, коли новини з України знову стануть нудними. 

Матеріал створений у співпраці з громадською організацією  «Львівський медіафорум»