«Поява приватних детективів — це практика якісної громадянської журналістики, неможлива без перевірки фактів», — запевнив медіааналітик, учасник проекту StopFake Михайло Кольцов. На міжнародній конференції «Громадянська журналістика у вимірах сучасного інфопростору», організованій кафедрою медіакомунікацій Українського католицького університету, він розповів про інструменти перевірки достовірності для електронних медіа.

«Ми вперше стикнулися з тим, що пропаганду можна прийняти за журналістику, коли авторитетне німецьке видання Spiegel передрукувало російські пропагандистські повідомлення», — зауважив Михайло Кольцов.

Є дві закономірності, безпосередньо пов’язані з розвитком інтернету: загальний обсяг даних, що зберігаються в мережі, зростає в геометричній прогресії, а ймовірність наявності там необхідних користувачеві даних тяжіє до 100 %. Тому шукати й перевіряти інформацію стане під силу багатьом користувачам інтернету — варто лише знати, до якого онлайн-інструментарію звертатися.

Як гуглити ефективно?

1. Взяти запит у лапки «...» — гугл шукатиме сторінки лише зі вказаною формою слова, чим відсіє зайве. Якщо «акваріум», то не «акваріумі», «акваріумів», «акваріумах»; це стосується й словосполучень.

2. Якщо в цитаті забракло слова, взяти в лапки всю цитату, а відсутнє слово замінити на зірочку *. Тоді гугл знайде повну версію. Метод можна застосовувати, щоби звірити, як одну цитату висвітлили різні джерела, відстежити прийоми деконтекстуалізації.

3.  Якщо необхідно знайти дані в певному місці, а не на сторінці в цілому, можна застосувати такі символи:

inurl — для пошуку всередині URL;

intitle — у заголовку;

intext — у тексті;

inanchor — у тексті посилань.

4. Щоб дізнатися, хто посилався на ресурс чи матеріал, потрібен оператор link. Його вписують разом із двокрапкою перед URL, що вас цікавить. Наприклад, гугл видав 102 сторінки у відповідь на запит link: spanish.about.com/.

5. Понишпорити в кеші. Новина може зникнути з інтернет-видання. Чому — знати не принципово (фейк, витік інформації, помилка сайту тощо). Та якщо ви точно знаєте, що вона була, можете пошукати в кеші гугла. Тут стане в нагоді http://cachedview.com/. Гугл зберігає інформацію про сайт і його стан на той чи інший момент. Тож якщо публікація зникла, а вам необхідні докази її присутності, можна знайти сайт — станом на потрібний день.

Верифікація має чіткий алгоритм:

• знайти першоджерело,
• дізнатися якомога більше інформації про нього,
• виокремити докази,
• скомпонувати карту поширення матеріалу,
• визначити відповідність між публікацією й дійсністю.

Основна мета верифікатора — виправити бачення, викривлене маніпуляціями.

На думку Михайла Кольцова, саме фотографії найчастіше стають ключем до зміни картини світу аудиторії. Наприклад, довести людям, які побачили фото з Чечні 1995 року, що це не Донбас 2015 року, самими словами — неможливо.

Після емоційного резонансу, в який увішли глядачі, в хід повинні йти аргументи саме технічних характеристик знімку, а не політичних поглядів опонентів.

Коли підпис каже, що кадри про Україну, а зображення заперечує?

Джулія Девіс із американського видання Examener.com розвінчала російські історії, що складалися з запозичених ілюстрацій. Серед найпопулярніших — картини життя Донбасу зображали через знімки з Боснії, Китаю, Саудівської Аравії, Африки, самої Росії й навіть кадрами з художніх фільмів.

Наочний приклад деконтекстуалізації

Взяти мітинг дворічної давнини в Польщі й видати його за мітинг у Тернополі — буцімто тернополяни вимагають приєднання до Польщі.

Як витягувати з фотографій максимум?

Зазвичай ми користуємося google image search, коли хочемо копнути глибше (знайти це зображення в гуглі), адже гіпертекст завжди вказує нам місця, де фігурувало те чи інше зображення, а разом із тим і супровідний текст. Також можна знайти фото в різних розмірах із джерелами.

Наприклад, якщо вам показали занедбану будівлю з розтрощеними вікнами на тлі сірої багатоповерхівки й сказали, що це околиця Маріуполя, можна швидко дізнатися, чи це справді так:

І виявиться, що світлина містить одне джерело: місцеве онлайн-видання про Луцьк зафіксувало вигляд того, що залишилося на території колишнього хлібокомбінату.

Але якщо ви маєте справу з фейками, то одного традиційного інструмента недостатньо.

Кожне зображення має свої метадані. Відкрийте будь-який графічний файл у себе на комп’ютері, навіть якщо він не під’єднаний до мережі, і оберіть опцію «Властивості». Можна виявити інформацію, яким апаратом зробили фото, в який час, у якому місці. Звісно, це не може претендувати на цілковиту істинність, бо залежить від налаштувань пристроїв, якими користувалися для фотозйомки, але здебільшого все збігається.

Foto Forensics  — веб-сайт, який виявляє фальсифікації знімків, нехарактерні для них фрагменти, на перший погляд цілком природні. Сервіс розкриває кулуари редагування, робить видимими всі домальовані чи компільовані частини зображення. Таким чином, програма видає фотографію, де редаговані фрагменти значно виділяються на фоні інших.

Приміром, у грудні резонансною стала новина про те, що в Кракові поліція заблокувала автомобіль президента Польщі Дуди за неправильну парковку. Сумніваєтеся, що ці фото справжні? Зазирніть, чи не прималювали блокатор на колесо.

TinEye — шукає в інтернеті зображення, дуже схожі на ваш зразок. Може розпізнавати обличчя на зображеннях навіть із низьким розширенням. Якщо ви прихильник мера Рейк'явіка й вирішили віднайти, де ще він фігурував із гачками для в'язання, цей сервіс вам відповість п'ятьма результатами за півсекунди.

Покажи мені свої сліди, і я скажу — хто ти?

Сучасні технології комунікації впевнено рухаються до того, що скоро на одну реальну людину, яка має доступ до мережі, припадатиме з десяток віртуальних особистостей, псевдокопій та інтерпретацій, які «живуть» своїм дрейфом в інтернеті. Повсякденна активність типового інтернет-користувача зводиться до віртуального залишання слідів. Але явища медіаміфів та інформаційних війн свідчать, що саме завдяки слідам можна відновити хід історії й дізнатися приховане.

Як повідомили 19 грудня «ТСН», британський журналіст за допомогою гугла вистежив мережу прокремлівських тролів. Пошуки Лоуренса Александера почалися з сайту вштабе.рф із політичними демотиваторами. Використовуючи безкоштовний інструмент Maltego, він зібрав відкриті дані про сайт і серед іншого виявив використовуваний на ньому лічильник Google Analytics, для якого був вказаний унікальний ідентифікатор.

Через сервіс sameID.net Александер дізнався, що такий самий ідентифікатор використовується в лічильниках на ще семи сайтах. Серед них були whoswho.com.ua, що збирає компромат на українських чиновників; Zanogu.com із антизахідними мемами; yapatriot.ru, спрямований на дискредитацію російської опозиції, а також syriainform.com, що підтримує режим у Сирії. Один із сайтів, news-region.ru, був пов'язаний ще з іншим ідентифікатором Google Analytics, а той — із 19 прокремлівськими сайтами. Загалом журналіст виявив п'ять акаунтів Google Analytics, які об'єднують інші кластери.

Михайло Кольцов зі StopFake вважає, що інтернет-користувач нового покоління може використати сліди на свою користь — свідомо залишати їх у певних місцях, таким чином конструюючи імідж. Тоді в дихотомії «я» та «інші» можна буде з легкістю маніпулювати тими, хто йтиме за його слідами.

Поняття віртуального й реального стрімко перетікають одне в одне, й саме віртуальні інструменти дають можливість породжувати фейки, що відіб'ються на сприйнятті нас у реальному світі міжособистісних взаємодій.

WebMii шукає посилання з ім’ям людини й визначає рейтинг «веб-видимості».

Завдяки інструменту можна знайти згадування власного імені на іноземних ресурсах або зробити полювання на фейкові акаунти більш масштабним — сервіс додає лінки на вказану особу в соцмережах, якщо такі прив'язки є. До слова, показник «веб-видимості» Х'ю Лорі 3,80, а в п'ятірці лідерів за балом — Джим Керрі, Селін Діон і Барак Обама.

sameid.net допомагає знайти ID сайту, дату останнього резервного збереження та інше. На скриншоті показано останні резервні збереження сайту, його ID-адресу, а також що він фактично складається з двох старих сайтів. Це modostroy.ru та rpgplays.ru, що об’єднались у травні 2015 року.

Pipl.com призначений для пошуку «інтернет-сліду» користувача, допомагає його ідентифікувати, знайти фотографії. Програма проводить пошук в американських соцмережах (Facebook, LinkedIn, MySpace): для цього потрібно ввести ім’я та прізвище латиницею. Особливість програми — пошук у deepWeb, так званій глибокій мережі, який ігнорують звичайні пошукові мережі.

Geofeedia агрегує результати за місцем розташування, яке користувач задавав на час своєї активності в акаунті соцмережі. Сервіс опрацьовує повідомлення з Twitter, Flickr, Youtube, Instagram, надіслані з використанням GPS. Результати презентує як колаж, що формує загальну картину локацій користувача. В цьому випадку фахівці з онлайн-безпеки зауважують, що захищеним від відстежування можна вважати лише телефон, не підключений до інтернету і не без GPS.

Усвідомлений — отже озброєний

«Цілеспрямованих кібератак на StopFake ще не чинили, але була одна спроба зламати пошту головної редакторки. Надійний пароль і активована двоступенева авторизація захистили пошту. Мені подобається крок гугл пропонувати спочатку ввести логін, а вже лише після цього — пароль. На перший погляд, нічого особливого, але для павука, який має підібрати комбінацію і зламати акаунт, це значно ускладнює завдання», — розповів Михайло. Учасники StopFake не практикують користування однаковими операційними системами та антивірусами для всіх. Команда велика, єдиного офісу в традиційному розумінні редакції в них немає. Тому кожен працівник обирає зручні для нього методи роботи.

Верифікація даних уже вийшла за межі вузьких кіл і професійних вимог до журналістів. Нині в глобальному просторі віртуальності кожному з нас не зашкодить оперувати даними більш майстерно, ніж на рівні «відкрити», «скачати» і «зберегти як».