Рік фейків: як брехала російська пропаганда

Для цього редакції російських ЗМІ використовували та продовжують використовувати різноманітні інструменти: вибірковість фактів та подій; підбір вигідних коментаторів та експертів; маніпуляція цитатами; суб’єктивні висновки замість об’єктивних фактів тощо. Одним із ключових методів у цій кампанії з дезінформування стало поширення неперевірених чуток та відвертої брехні. Масштаби цього явища такі, що слово «фейк» можна було б назвати медійним словом року.

Протягом січня російські телеканали активно розповідали, як неконтрольовані ніким неонацисти та радикали жорстоко б’ють неозброєних бійців «Беркуту» в Києві: «Коли стало зрозуміло, хто ці добре організовані бійці, ліберальна опозиція здригнулась. “Правий сектор” — організація, створена на Майдані, яка наплювала на його головне гасло “Україна — це Європа”», «Їхня ідеологія — бій зі всіма, хто проти них». Усі події на Майдані російські ЗМІ пояснювали тим, що все організовано та профінансовано Заходом. Про Майдан як акт громадянської непокори воліли не згадувати.

У лютому найгучнішим фейком стало повідомлення про те, що активісти Майдану «порушили “фальшиве” перемир’я та захопили Верховну Раду України». Цю інформацію видання «Комсомольская правда» опублікувало 20 лютого в момент, коли епіцентр подій був на Майдані за декілька кілометрів від парламенту. Новину частково виправили після того, як брехня викликала обурення в українському та російському суспільстві. Наступного місяця нас чекала цинічна брехня значно більших масштабів.

Фейковий березень в ефірі російських ЗМІ розпочався з повідомлення, що українці масово втікають до південних областей Росії. Сюжет із таким повідомленням показав «Первый канал». Колону біженців мав демонструвати кадр із пропускного пункту. Однак уважний глядач міг відразу помітити, що це пропускний пункт Шегині на українсько-польському кордоні.

Тоді ж інтернет і російські телеканали облетіло відео ще не знаної Марії Ципко, яка в ролі «біженки» з Одеси розповіла 3 березня в Сімферополі про звірства «бандерівців» в Одесі, а також про те, що «Правий сектор» збирає податок на Майдан.

У квітні стала яскраво проявлятися «шизофренія» російського телебачення. НТВ та «Россия 1» підготували два сюжети про одну й ту ж людину — громадянина Німеччини Андрія Петкова (Петхова). Глядачам НТВ його представили як прихильника «Правого сектора», який привіз 500 тисяч євро для Майдану. Водночас глядачі «Россия 1» дізналися про нього як про прихильника федералізації, якого побили за участь в мітингу.

Історія набула такого резонансу, що ці телеканали зняли повторні сюжети про Андрія Петкова. Знімальна група НТВ віднайшла нібито його родичів, які пояснили, що чоловік страждає на шизофренію. Тоді як «Первый» продовжив наполягати на тому, що Петкова побили на мітингу прихильників федералізації. У другому сюжеті чоловік нібито дивується звинуваченням у підтримці «бандерівців».

У травні «Первый канал» повідомив глядачам, що на виборах Президента України переміг Дмитро Ярош. Найцікавіше, що фейкові результати справді з’явилися на сервері ЦВК на короткий момент. Як вдалося встановити згодом, випадково натрапити на це зображення було неможливо. Його бачили лише ті, хто знав унікальну адресу цього зображення на сервері. На ОРТ цю адресу знали.

У червні російські ЗМІ активно видавали за бомбардування Слов’янська фосфорними бомбами кадри з іракського міста Ель-Фалуджа, які канал CNN зняв у 2004 році. Першим фейкові кадри показав телеканал міністерства оборони Російської Федерації «Звезда». Згодом до них приєдналися «Россия 24», НТВ, LifeNews. Після цього повідомлення про фосфорні бомби міцно закріпилося в дискурсі, який пропагувало російське телебачення.

Тоді ж почали з’являтися підтвердження того, що російські журналісти платять героям сюжетів. Журналісти ICTV знайшли жительку Запорізької області Людмилу Журомську. Жінка за оплату знялася в сюжеті для НТВ та представилася жителькою Краматорська, яка нібито страждає від бомбардувань Нацгвардії.

Липень запам’ятався вже знаковим сюжетом про розіп’ятого хлопчика в Слов’янську. «Первый канал» показав інтерв’ю біженки зі Слов’янська Галини Пишняк. Жінка розповіла історію про нібито публічну страту українськими військовими трирічного хлопчика на центральній площі Слов’янська. Дитину, за словами жінки, розіп’яли на дошці оголошень, після чого знущалися з її матері.

Наступного дня журналіст «Новой газеты» Євген Фельдман побував у Слов’янську та запитав жителів про історію «Первого канала». Співрозмовники журналіста спростували історію про «розіп’ятого хлопчика». Окрім того, співрозмовники журналіста стверджували, що якби така трагедія справді мала місце, то про неї знало би все місто. Героїня сюжету «Первого канала» виявилася дружиною співробітника донецького «Беркута» Костянтина Пишняка, який сьогодні воює на боці бойовиків.

У день трагедії літака Малазійських авіаліній на Донбасі російські медіа продукували небувалу кількість фейкової інформації. Очевидно, цим намагалися засмітити інформаційний простір та ускладнити пошук справжніх причин трагедії. Тоді найбільш активно поширювали повідомлення про те, що біля пасажирського авіалайнера в момент трагедії летів український винищувач. Для цього видумували низку «беззаперечних» підтверджень. Одним із таких доказів мав стати twitter-акаунт іспанського диспетчера Карлоса, який нібито працював у київському аеропорту «Бориспіль». Першими Карлоса процитували журналісти телеканалу Russia Today. Невдовзі його твіти тиражувала низка російських ЗМІ — «Комсомольская правда», РІА «Новоси», Vesti.ru. Однак «Украерорух» спростував інформацію, що серед працівників компанії є людина з таким ім'ям. Ба більше, всі диспетчери є громадянами України, оскільки це обов’язкова норма.

У серпні Москва почала відправляти перші «гуманітарні конвої» на Донбас. Для легітимізації своїх дій активно поширювалася теза, що згоду на доставку конвою дав Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ). 8 серпня низка державних російських ЗМІ повідомили, що МКЧХ підтримав ініціативу доставки конвоїв. Інформацію тиражували з посиланням на сайт міжнародної організації. Проте там такої заяви не було. Наступного дня МКЧХ спростував інформацію російських ЗМІ.

Відправлення наступних російських конвоїв також супроводжували повідомлення про те, що ці дії узгоджені з Києвом. Цю інформацію українські чиновники неодноразово спростовували.

У вересні журналіст інтернет-видання Lenta.ru Ігор Кармазін зізнався, що в опублікованому наприкінці серпня тексті «Українська різанина телепилою» вставив вигадані слова від імені свого українського колеги Юрія Лелявського. Російський журналіст використав цитату, яку отримав від Лелявського ще в квітні, та додав до неї власне завершення. Сам Лелявський на той момент уже понад місяць перебував у полоні в бойовиків.

Окрім фейкових цитат у вересні ще й були фейкові експерти. «Российская газета» опублікувала 30 вересня інтерв’ю з латвійським політиком проросійських поглядів Ейнарсом Граудіньшом. Чоловік заявив, що поблизу Донецька виявлено масове поховання 400 тіл. Журналістка представила Граудіньша як латвійського правозахисника, який разом із групою експертів ОБСЄ відвідав місця масових поховань. Водночас РИА «Новости» та Vesti.ru вже назвали цього чоловіка експертом ОБСЄ. Сама міжнародна організація заявила, що такого експерта у складі її Моніторингової місії в Україні немає. А заяви Граудіньша про масові поховання 400 тіл поблизу Донецька спростували навіть самі бойовики. Експертам ОБСЄ поблизу Макіївки тоді показали поховання 9 тіл.

У жовтні російський LifeNews, а згодом і НТВ розповіли про «наколотого хлопчика» — 13-річного Стаса з містечка Красний Лиман Донецької області. В сюжетах розповідається, що українські військові нібито викрали хлопця, вкололи йому наркотики та змусили розвідати позиції бойовиків. Насправді героєм телевізійних матеріалів став хлопець, який за кілька тижнів до цього вийшов із дому та не повернувся. У Стаса діагностовано легку розумову відсталість. Російські журналісти використали хлопця у важкому психологічному стані, який втік із дому, та створили історію про «наколотого хлопця». У сюжетах LifeNews та НТВ показують нібито сліди від уколів на тілі хлопця. Однак журналісти показали ці «сліди» у різних місцях на різних руках.

 

Листопад був щедрим на фейки. Спершу «Первый канал» «подарував» кожному українському солдату «шматочок землі та два раба», що неабияк розвеселило інтернет-користувачів.

 

А вже через декілька днів телеведучий Михайло Леонтьєв шокував глядачів «сенсацією». 14 листопада у своїй програмі «Однако» на «Первом канале» він показав знімок, який, на його думку, зробив іноземний супутник-шпигун в останні секунди польоту малазійського «Боїнга». «Сенсаційну» світлину показали в ефірі напередодні візиту російського президента Володимира Путіна до Австралії, де він мав взяти участь у саміті «Великої двадцятки». На зустрічі активно порушували питання розслідування причин трагедії пасажирського лайнера.

Знімок розтиражувала низка російських ЗМІ: «Московский комсомолец», «Дни.ру», «Вести.ру», НТВ, LifeNews, «Говорит Москва», ИТАР-ТАСС, Lenta.ru, «Звезда», «Комсомольская правда». Проте інтернет-користувачі того ж вечора виявили, що фотографія є підробкою, змонтованою зі знімків Google Maps та Яндекс Карт, зроблених ще 2012 року. Також не збіглися з реальними місце та час катастрофи. А сам фотомонтаж з’явився в мережі ще 15 жовтня.

Наприкінці листопада в програмі «Специальный корреспондент» («Россия 1») глядачам показали черговий сюжет про «загниваючий Запад». Цього разу аргументом мали слугувати нібито фотографії оголених чоловіків на стіні дитячої кімнати. В репортажі є відео із шокованим хлопчиком, який заходить нібито до такої кімнати. Та насправді журналісти використали відеомонтаж. На оригінальному відео стіну прикрашає велика наклейка машини, яка була подарунком хлопцеві від його батьків. Як свідчить відео, подарунок йому сподобався.

 

У грудні найбільш популярним фейком стало повідомлення про те, що учнів однієї із запорізьких шкіл вчать захищати синиць, забарвлених у синьо-жовтні кольори, та знищувати снігурів, оскільки в тих «непатріотичне» забарвлення. Таку інформацію поширив російський інтернет-канал CassadTV у випуску «новин Новоросії».

Як можна пересвідчитися, фейки російської пропаганди, які з’явилися протягом останнього року, зазвичай цинічні та далекі від реальності. Здавалося б, у їхню абсурдність неможливо повірити. Та мета цих повідомлень — не інформувати, а вразити. Чим глибше такі повідомлення сягають емоцій аудиторії, тим сприятливішим стає фон для переконання в доцільності своїх дій. Особливо якщо ці дії — агресія проти сусідньої країни.

 

 

 

 

comments powered by Disqus