Що поганого може трапитися

«Google знає все!» — можна почути частенько. І ця пошукова система справді дозволяє знайти максимум інформації. Але не завжди корисної та безпечної.

Порнографія, інструкції з виготовлення вибухівки чи придбання наркотиків, контакти й форуми по-екстремістськи налаштованих молодіжних течій та багато іншого… Все це теж видає пошук — зокрема й на запит дітей.

Соцмережа «ВКонтакте» — потік інформації, який далеко не завжди якісно фільтрується модераторами. Тут є піратські відео та аудіо, жорстокі сцени на кшталт відрізання голови заручнику в Чечні крупним планом, детальні інструкції щодо того, як зварити наркотик із маку і як його колоти, з яких безпечних ліків можна отримати наркоту і сто способів покінчити життя самогубством у молодому віці.

А ще: навіть цілком невинний візит на сайт із рефератами вразить яскравими порнобанерами.

А спілкування на спеціалізованих форумах цілком може стати способом вербування дитини в секту чи сумнівну субкультуру з депресивним поглядом на життя.

В соцмережах і в чатах дитина може почати спілкуватись зі збоченцями, екстремістами чи іншими неадекватами. А ще вона може начебто спілкуватися з однокласниками й знайомими, а потім виявиться, що над з неї сміються і знущаються в мережі — так званий кібербулінг.

Ведення блогу чи онлайн-щоденника може оприлюднити подробиці про вашу родину й дитину, які можуть або загрожувати репутації чи стосункам зі знайомими, або ж стати корисною інформацією для злодіїв та шахраїв.

Заборонити варто довіряти

Здається, що вберегти дитину від усіх цих загроз можна, лише відрізавши доступ до інтернету взагалі. Та й більшість батьків переконана, що сучасні діти орієнтуються в технологіях краще, ніж вони, і обійдуть будь-які технологічні заборони.

«Батьки завжди мають пам’ятати, що будь-яка заборона без пояснень є для дитини закликом до дії, — переконана шкільна психологиня ТЗОШ № 11 м. Тернополя Мар’яна Крет. — Це стосується всього: алкоголю, цигарок, інтернету. Інтернет тепер став частиною життя кожної людини, починаючи з дитячого віку. Ставити заборони чи ні —  кожен у своїй сім’ї має вирішувати індивідуально. Все залежить від ступеня довіри до дитини. Для початку батькам слід спостерігати, на які сайти заходить дитина. Це обов’язково. Постійно. Завжди. І навіть якщо ваш синочок (донька) користується інтернетом тільки з розвивальною метою — повірте, цікавості дитини немає меж, тому контролюйте дітей систематично. І задля їхньої безпеки, і задля заспокоєння власних нервів».

Особливу увагу психологиня радить звернути на користування дітей соцмережами. Причому її позиція досить радикальна та однозначна: «Ідеальний варіант, коли ви маєте пароль до сторінки в соцмережах своєї дитини. І ніякі “дитина має право на власну частину свого життя” вас не мають стримувати. Тому що це дитина, а отже вона не здатна ще повноцінно і свідомо контролювати своє життя. Тим більше зараз набирає обертів кібербулінг (цькування дітей їхніми однолітками в соцмережах). Це може створити серйозні порушення в психіці дитини. Слідкуйте, з яким настроєм дитина відходить від комп’ютера: якщо вона пригнічена чи схвильована, обов’язково ненав’язливо розпитайте, в чому справа. Якщо відповідь “усе нормально” не підкріплена таким же зовнішнім виглядом — наполягайте на своєму: розпитуйте, даючи запитання різного характеру (щоб “розговорити” дитину)».

Мар’яна Крет переконана, що замість забороняти користуватись інтернетом слід навчити дітей правильно використовувати його ресурси для розвитку.

Проблема №2: «живемо» в інтернеті

Мати семирічного Дениса Іванна Лазар-Виноградова каже, що поки що проблема контролю над змістом для них неактуальна. Однак актуальна проблема контролю над часом. Денис Виноградов із чотирьох років опанував смартфон та планшет і зараз дуже багато свого часу проводить, граючи в різні ігри та переглядаючи ролики на Ютубі. Аналогічна проблема й у Людмили Лукіян — мами п'ятирічної Віти.

Це ще одна сторона використання дітьми інтернету. Дуже зручно зайняти час дитини, давши їй телефон з іграми чи ввімкнувши відео на Ютубі. Однак це призводить до трьох проблем:

• дитина починає потребувати грошей для ігор — платні додатки, апгрейди героїв ігор, проходження рівнів тощо. Якщо не обмежити доступу до кредитної картки, яка часто підв’язана на смартфонах до додатків, або не обмежити взагалі функції використання платних послуг, може постраждати гаманець батьків;
• дитина проводить шалену кількість часу в гаджетах, псує собі поставу, зір, ігнорує фізичну активність, стає віртуально залежною, фізично слабкою, хворобливою;
• дитина звикає до віртуального життя. Їй легше писати й жити в онлайні, аніж спілкуватися наживо, ходити в походи, гуляти. Батькам іноді це зручно, бо це дешевше й менш клопітно, але загрожує формуванням не готової до реального життя, несоціалізованої дитини.

Психологи радять вирішувати цю проблему без шантажу, скандалів і технічних обмежень, кажучи, що довіра та порозуміння — головне в родині. І якщо пояснити, чому не варто заходити на такі сайти і сидіти в мережі шість годин поспіль — ефект буде кращим, аніж примусово вимикати комп’ютер чи щоразу сваритися з цього приводу.

Що робити?

Мар’яна Крет радить встановити так звані внутрішньосімейні правила користування інтернетом, які мають включати:

• домовленість щодо точної кількості часу, проведеного в інтернеті;
• заборона користуванням мережею до виконання домашнього завдання чи певних обов’язків;
• домовленість про те, що дитина не буде користуватися гаджетом під час їжі, або перед сном;
• заборона на відвідини «дорослих сайтів» чи матеріалів подібного характеру і т. д. Цей аспект потребує від батьків надзвичайної толерантності й дипломатії, адже пояснити дитині, що порно, наркотики та жорстокість — це погано, і при тому не спровокувати сплеску цікавості до «забороненого плоду» дуже важко. Тож тут універсального рецепту немає — кожен із батьків має шукати свій індивідуальний варіант, як подати це дитині;
• щоб будь-яке правило діяло ефективно, потрібно, по-перше, аби людина сама брала участь у його розробці, по-друге, щоб були від початку зафіксовані «санкції» за порушення цих правил — цей механізм повинен працювати й у випадку інтернет-безпеки. Ці «заборони-правила» не тільки допоможуть захистити дитину від шкідливого контенту, а й привчать до елементарної відповідальності. Деякі фахівці радять робити подібні правила загальними для використання. Наприклад, щоб дитина мала право зробити зауваження батькові, якщо він за обідом переглядає свій фейсбук зі смартфона;
• навчіть дитину критично осмислювати отриману інформацію. Обговоріть разом різні сайти: хто володіє цим сайтом, навіщо сайт існує (може, хоче нам щось продати чи змусити у щось повірити?), на які джерела він посилається, хто є автором матеріалу? З дітьми старшого віку можна обговорювати наповнення сайтів більш детально;
• поговоріть і про те, хто зможе прочитати сторінку в соцмережах чи блог вашої дитини. Зазвичай такі розмови ведуть до більш вдумливого викладення інформації про себе і свою родину в мережу;
• щоб дитина вас чула — маєте розмовляти однією мовою. Якщо ви не в курсі сучасних технологій та молодіжних трендів — можете не бути авторитетом в очах дитини. Тож є два варіанти — або самі «технологізуйтесь», або просіть дитину про допомогу. Якщо вона допоможе розібратися, зареєструватися в соцмережі — це створить атмосферу довіри та взаєморозуміння, і потім буде легше спілкуватися про небезпеки та загрози інтернет-існування;
• правила можуть змінюватися залежно від віку та досягнень дитини. Наприклад, першокласнику не більше півгодини на день у мережі та години у вихідні, п’ятикласнику ж є сенс дозволити провести принаймні вдвічі більше часу в інтернеті.