Френк Ньякайру виступав на організованому спільно Global Voices, Google Africa та CPJ професійному семінарі, який відбувся нещодавно у Йоганнесбурзі (ПАР). У ньому брали участь деякі найактивніші блогери та онлайн-репортери континенту, які прибули сюди, щоб навчитися, як відточувати свою журналістську майстерність і водночас уникати цензури.

Ньякайру, який працює репортером з 1999 року, засвідчив, що інтернет розширив його можливості передавати «сторі» навіть з найбільш необлаштованих сільських місцевостей. Інтернет набував чимраз більшої популярності в регіоні як джерело інформації. Сам журналіст отримав можливість звіряти написане з доробком своїх колег онлайн-репортерів. За його словами, інтернет у Східній Африці був відкритою, вільною територією.

Коли 2001 року він писав про війну на півночі Уганди для провідної незалежної щоденної газети Monitor, влада закрила видання. Та уряд не турбувало існування її веб-сайту. «У той час доступ до інтернету в Уганді мали тільки 32 000 чоловік, − розповів мені Ньякайру. – Кого тоді це бентежило?» Та упродовж останнього десятиріччя було створено прецедент щодо масових комунікацій для Східної Африки і для всього континенту. Згідно з Internet World Stats, нині інтернетом користуються 120 мільйонів африканців.

Уряди країн Східної Африки змінили своє ставлення до Всесвітньої павутини. Це особливо пов’язане із заворушеннями у Тунісі та Єгипті, де широке використання соціальних мереж стало поштовхом до політичних змін.

«WikiLeaks зачепили кожен уряд, жоден з них не контролює нині ситуацію, −  сказав мені Ньякайру під час перерви на конференції. – А що станеться, коли на гральному полі з’являться подібні регіональні сайти? Урядам це буде не до вподоби».

Насправді регіональні версії WikiLeaks у Східній Африці вже існують. Популярний танзанійський сайт Jamii Forums, що публікується мовою суахілі, став громадською трибуною для анонімних матеріалів. Щодня його відвідують близько 32 тисяч читачів, розповів мені онлайн-редактор цього видання Іслам. Уряд насторожує впливовість сайту. На з’їзді правлячої партії Революції її віце-голова виокремив Jamii Forums як «небезпечного критика» і звинуватив журналістів сайту в активних намаганнях підірвати владу.

Відтоді, за словами Іслама, підозрілі урядові прихильники заполонили сайт анонімними критичними відгуками на форумі. Тактики «кібердиверсій» дотримується і уряд Судану. «Ми станемо свідками того, як уряди використовуватимуть чимраз більші ресурси, щоб зменшити вплив інтернету», − сказав Ньякайру.

Подібних тривожних висновків дійшов і спеціальний доповідач ООН Френк Ла Рю на засіданні Ради ООН з прав людини, що відбулося цього місяця у Женеві. За його словами, «уряди використовують чимраз досконаліші технології, щоб блокувати контент, стежити за активістами й критиками влади та розпізнавати їх».

Реакція східноафриканських урядів підтверджує застереження Ла Рю. З минулого року у цьому регіоні двічі були висунуті серйозні звинувачення онлайн-журналістам за публікації в інтернеті критичних авторських колонок.

У Бурунді Жана-Клода Кавумбагу − редактора онлайн-видання Net Press −   звинуватили у зраді. За оприлюднену без висхідних даних точку зору йому загрожувало пожиттєве ув’язнення. Звинувачення, зрештою, зняли, та він відсидів 10 місяців у буцегарні. У сусідній країні було здійснено рейд в редакцію The Uganda Record, а редактора цього онлайн-видання Тімоті Кальєгіру за критично висловлений погляд звинуватили у підривній діяльності. Коли він спробував забрати в поліційному управлінні свій паспорт, щоб взяти участь у цьому семінарі, його затримали і поновили звинувачення у наклепі.

В Ефіопії використовують досконале інтернет-устаткування для «фільтрування» та блокування веб-сайтів, зокрема, сайту Комітету захисту журналістів. Державна телекомунікаційна компанія володіє монополією на доступ до інтернету і контролює мобільні лінії. Натомість, у Руанді хоча й існують чотири інтернет-провайдери, уряд підтримує з ними тісні дружні стосунки і дозволяє запроваджувати цензуру на новинних сайтах – таких як Unusingi та Umuvuguzi.

Інтернет виявив себе корисним знаряддям для репортерів і, на жаль, для цензорів. «Пам’ятаю, як 2001 року я мав неприємності з угандійським урядом і боявся навіть власної тіні», − згадує Ньякайру. Тоді агентам служби безпеки довелося довго нишпорити, щоб дізнатися його домашню адресу та номер телефону. «Тепер чимало з них через впровадження соціальних мереж втратили роботу, − продовжував він. – Однак і репортери зіткнулися з небезпекою: з тієї ж причини збирати дані про них стало надзвичайно легко».

На конференції, організованій корпорацією Google INC., Денні О’Браєн − координатор прихильників інтернету Комітету захисту журналістів і представник міжнародної організації Tactical Tech Боббі Сорьяно вели мову про те, як легко використовувати для стеження за громадськістю програми software. Скажімо, можна безкоштовно завантажувати безкоштовні заявки, і це дає змогу користувачам проникати на сторінки Facebook чи зв’язатися з WiFi. 

Інтернет може бути найкращим другом репортера і водночас його найгіршим ворогом. Після дводенної конференції в Йоганнесбурзі мої думки вертілися довкола того, з якими загрозами та викликами зіштовхуються нині чи зіштовхнуться невдовзі онлайн-репортери.

Автор статті – консультант КЗЖ, історик за освітою. Закінчив Массачусетський університет і отримав ступінь магістра в лондонській Школі східних та африканських студій. Заснував першу незалежну газету на півдні Судану − The Juba Post, співпрацював з ЮНІСЕФ та ПРООН.

Переклав  Аркадій Сидорук