Свого часу такий варіант обрала Німеччина. Серед приблизно восьми способів потрапити в журналістику шлях через університет не є серед пріоритетних для майбутніх німецьких журналістів.  Тим часом українські ЗМІ, якщо вищі навчальні заклади не запропонують адекватну систему підготовки фахівців за медійними спеціальностями, можуть махнути рукою на університетську журналістську освіту.

«Уже сьогодні наші медіа з великою іронією ставляться до випускників журфаків, – наголосив під час зустрічі зі студентами Школи журналістики Українського католицького університету Сергій Квіт. – Подекуди університети не вийшли за межі філологічного офіціозу, кадрів для викладання немає, усе відбувається в карикатурний спосіб». Філологічну основу, за його словами, підготовка журналістів мала за часів СРСР, і в цьому навіть був свій сенс. Тоді освіта вважалася частиною підготовки бійців пропагандистського фронту, які мали розмовляти мовою республіки, у якій вони вчилися. Тому визначним складником програми підготовки журналістів у вишах УРСР була українська філологія.

Однак сьогодні філологічне підгрунтя є концептуально неправильним, переконаний Сергій Квіт. «Коли ми відкривали Могилянську школу журналістики, концепція була такою: у нас має бути магістерська програма з журналістики без бакалаврської основи. Ми хотіли відірвати навчання журналістів від філології», – зазначив він. Не обійшлося без конфлікту, адже магістратура – це свого роду перший крок у науку, а у Могилянці вирішили зробити ставку на практичну журналістику. Однак цей хід дав свої плоди – практично всі випускники Школи журналістики працевлаштовані за спеціальністю чи у наближених до журналістики сферах, наприклад PR, зауважив Квіт.

У цьому заслуга також системи liberal arts education, яка дозволяє відбирати на програму найбільш мотивованих студенів. Це система, яка дає змогу студенту самому обирати і змінювати траєкторію навчання, наприклад, за допомогою «перехресного вступу», коли бакалавр зі спеціальністю «економіка» може вступати на магістратуру зі спеціальністю «журналістика». «За це право ми зараз судимося з Табачником. Студентам необхідна атмосфера вибору. Тому що людина, яка закінчує школу, має лише одну перспективу своєї кар’єри. Але в університеті ця перспектива змінюється і людина підшуковує те, що їй дійсно потрібно, про що вона не мала уявлення, коли закінчувала школу», – пояснив президент НаУКМА.

Незважаючи на те, що випускників журфаків в Україні більше, ніж потрібно ринку, кваліфікованих кадрів все одно бракує. Відтак підготовкою фахівців займаються громадські організації, видавці періодичної преси, асоціації телерадіомовників, які проводять курси і тренінги для підвищення кваліфікації. Ще один шлях у журналістику – редакційні школи, які у різний спосіб доводять професійний рівень молодих журналістів до свого стандарту. «Скільки молодих облич опинилося на телебаченні після незалежності? З одного боку, ці люди почуваються зірками. Але з професійного погляду вони не зовсім зірки, тому що головним критерієм для телебачення досі залишається лояльність до політики цього телеканалу. Людина мисляча не в першу чергу потрібна телеканалу», – відзначає Сергій Квіт.

Могилянська школа журналістики використовує західні освітні стандарти. «Не тому, що ми когось копіюємо, а тому, що нема сенсу проходити той шлях, який вже хтось пройшов з нуля. Ми працюємо за британським зразком», – наголосив президент Києво-Могилянської академії. Незалежно від попередньої освіти, для зарахування до МШЖ абітурієнт повинен знати іноземну мову. «У сучасному світі немає ніяких внутрішніх ринків. Є тільки один глобальний ринок, у якому ми або беремо участь, або не беремо. Ми можемо брати участь у глобальній конкуренції тільки якщо інтегруємося», – пояснює Сергій Квіт.

Христина Бондарєва, Школа журналістики УКУ