Перш ніж удаватися до деталей, треба коротко пояснити особливості журналістської освіти в Німеччині. Навчитися цієї професії тут можна не тільки в університетах, а й у приватних журналістських школах, часто заснованих медіакомпаніями, а також безпосередньо на виробництві впродовж 18-місячного стажування в певному медіа. Формальна університетська освіта теж неоднорідна: журналістські програми, крім класичних університетів, пропонують і так звані університети прикладних наук (Fachhochschule). Якщо в першому випадку наголос – на академічній складовій, то в другому – це передусім професійна освіта, покликана забезпечити всіма необхідними для роботи навичками.

Журналістика в університетах

Йоганна Мак (Johanna Mack) вивчає журналістику в Дортмундському технічному університеті (Technische Universität Dortmund). Вона розповідає, що за наявності як теоретичних, так і практичних курсів останнім приділяють особливу увагу. Під час курсу практичної журналістики студентів навчають писати в різних жанрах, створювати сюжети для радіо тощо. На інших курсах студентам пропонують замість завершального іспиту виконати журналістське завдання: підготувати статтю, інтерв’ю або сюжет. В університет запрошують гостьових лекторів-практиків, студентам пропонують відвідати додаткові тренінги чи екскурсії. Ті, що вивчають журналістику як головну спеціальність, проходять однорічне стажування в газеті/на радіо/телебаченні, – це обов’язкова частина їхнього навчального плану.

«На мою думку, практичні завдання –одна з найважливіших частин нашого навчання, – уважає Йоганна. – Мені подобається вивчати теорію, але думаю, що для кар’єри журналіста професійний досвід і навички є важливішими. Можливість попрактикуватися в комфортному університетському середовищі дає впевненість у журналістській роботі, допомагає визначитися, що саме я хочу робити в цій професії».

Викладачка й докторантка цього ж університету Тіна Беттельс-Шваббауер (Tina Bettels-Schwabbauer) докладніше пояснює структуру журналістської бакалаврської програми. Навчання поділено на дві складові: журналістику як головний предмет і можливість здобути додаткову спеціальність – у культурній, соціальній або економічній галузях. Це, за її словами, відрізняється від програм у так званих університетах прикладних наук (Fachhochshule), де студенти зазвичай вивчають лише одну галузь. Університети прикладних наук фокусуються саме на професійній освіті, у таких закладах не передбачено можливості продовжити навчання на рівні PhD.

Журналістські школи

Ще більшою мірою сфокусованими на професійних навичках є журналістські школи (Journalistenschule). Це неакадемічні програми, які заснували та фінансують приватні особи або інституції. Найдавнішою й однією з найпрестижніших у Німеччині є Німецька журналістська школа (Deutsche Journalistenschule). Її 1949 року заснував  редактор Süddeutsche Zeitung Вернер Фрідман (Werner Friedmann), узявши за приклад Колумбійську школу журналістики в Нью-Йорку. Пізніше такі заклади виникли при багатьох великих медіакомпаніях. Der Spiegel, Die Zeit і видавничий дім dem Gruner+Jahr заснували Школу імені Генрі Наннена (Henri-Nannen-Schule) у Гамбургу; у Берліні діє Академія Алекса Шпрінгера (Axel Springer Akademie), яку заснувало однойменне видавництво; у Кельні – школа теле- й мультимедійної журналістики компанії RTL (RTL Journalistenschule für TV und Multimedia).

Як пишуть у статті «Ландшафт німецької журналістської освіти» (The German Journalism Education Landscape) Ромі Фреліх (Romy Fröhlich) та Крістіна Гольц-Баха (Christina Holtz-Bacha), кількість слухачів таких шкіл із 1993-го до 2005 року зросла на 4%, проте місць дуже мало, а конкурс величезний. Журналістські школи вибирають із кількох сотень чи навіть тисяч молодих людей, які намагаються потрапити в журналістику таким шляхом. Вступні іспити в кожному закладі відрізняються, але зазвичай претендентам треба пройти багаторівневий іспит. Кандидатам слід продемонструвати і загальні знання, і журналістські здібності, і мотивацію, додають автори.

Волонтаріат і неформальна освіта

Ще однією, і особливо популярною, формою журналістської освіти, є стажування на виробництві, так званий Volontariat. Як пишуть Фреліх та Гольц-Баха, створення журналістських програм на університетському рівні мало замінити традиційні для Німеччини програми стажувань у медіакомпаніях. Однак дотепер саме волонтаріат залишається ключем для журналістської кар’єри.

Журналістка Антоні Ріцшель (Antonie Rietzschel) не має формальної освіти, але здобула великий професійний досвід: працювала в Süddeutsche zeitung, дописувала в Spiegel Online і Tagesspiegel, нещодавно опублікувала книжку «Казкова країна Німеччина?» (Dreamland Deutschland?) про сирійських біженців. На її думку, журналістики можна навчитися, лише роблячи її. «Я почала в чотирнадцять років як стажерка локальної газети у своєму рідному місті. Потім дописувала до молодіжної секції газети, у шістнадцять стала фрілансеркою молодіжного журналу в Дрездені, – розповідає вона. – Коли мені було вісімнадцять і я закінчила школу, пішла працювати в онлайн-редакцію журналу на повний робочий день. І лише через два роки після того я почала вивчати політологію в університеті». Кваліфікацію та спеціалізацію Антоні здобула через численні стажування та семінари.

За словами журналіста німецького Huffington Post Себастьяна Кріста (Sebastian Christ), у Німеччині досі тривають дебати з приводу того, вивчати чи не вивчати журналістику. «Люди, які отримали журналістський диплом, уважають, що мають повнішу картину медіа, професійну підготовку й розуміння, як працювати, – розповідає Себастьян. – Інша частина спільноти переконана, що треба здобути глибинні знання в якійсь іншій сфері, не в журналістиці». За його словами, поширеною є схема, коли люди вивчають, наприклад, право, економіку, політологію й потім ідуть у журналістські школи здобувати професійну освіту.

Згідно з дослідженням Зігфріда Вайшенберга, Арміна Шоля та Маї Малік, станом на 2005 рік 62% німецьких журналістів пройшли Volontariat, 14% – журналістські школи, 31% вивчав журналістику, комунікації або медіа в університеті, ще 14% мали іншу освіту.

Потреби ринку

Німецька як неформальна, так і формальна журналістська освіта орієнтована на здобуття практичних навичок. Спеціальність «журналістика» в університетах з’явилася в 1970-х і мала на меті сприяти професіоналізації цієї сфери. Себастьян Кріст вивчав журналістику на початку 2000-х за академічною програмою в Мюнхенському університеті. Попри те, що це класичний університет і в перші два роки студенти слухали багато теоретичних курсів, далі програма передбачала чотири практичні блоки: два з друкованої журналістики, решта – з телебачення та радіо. «Ми здобули справді добру освіту, усе те, що треба», – каже Себастьян. Упродовж практичної частини студенти випускали газету, писали рецензії, радіосюжети на різні теми (культурні, спортивні, політичні), телевізійну програму з хронометражем дві години, розробляли повний редизайн журналу, який досі випускають у такому вигляді.

Тіна Беттельс-Шваббауер 2005 року закінчила «онлайн-журналістику» в Університеті прикладних наук у Дармштадті. «З одного боку, ми мали дуже багато практичних курсів, вивчали мультимедійну журналістику, Photoshop, що дуже важливо, щоб стати журналістом. З другого боку, було б добре дістати основну інформацію про теорії комунікації, наукові дослідження й академічне письмо. Проте загалом я задоволена своїм навчанням і великою кількістю практичної роботи», – розповідає вона.

За словами Тіни, 2005 року вона була однією з перших випускників «онлайн-журналістики». Їй та багатьом її одногрупникам удалося отримати роботу онлайн-редактора відразу після навчання, без необхідності проходити стажування (Volontariat), як робили багато тодішніх випускників.

Себастьян Кріст також зазначає, що в першій половині 2000-х проблем із працевлаштуванням у медіа не було. Студентів Мюнхенського університету, за його словами, видавничі доми готові були найняти відразу із запитанням «Скільки грошей ви хочете заробляти?». З економічною кризою це все минулося.

Разом зі зміною медіа університетам доводиться змінювати програми: відповідати на потреби ринку, навчати нових навичок. На думку Йоганни Мак, інститут журналістики Дортмундського технічного університету намагається йти в ногу із часом, постійно трансформуючись і заохочуючи студентів висловлювати свої пропозиції щодо навчання. «Наприклад, мене навчали, як професійно користуватися «Твіттером», «Фейсбуком» та іншими соціальними платформами», – розповідає вона.

За словами Себастьяна Кріста, нині журналістській освіті треба орієнтуватися на універсальність.«Поділ на спеціалізації вже не працює. Ви маєте вміти зробити гарну фотографію, короткий фільм, радіосюжет, адже вам це знадобиться й в онлайновій журналістиці. Ви маєте знати, як будь-що можна зробити», –уважає він.

Та хоч і практичних завдань на журналістських програмах університетів багато, частина медіапрофесіоналів досі вважає, що навчальні тренінги не замінять досвіду, здобутого на робочому місці, пишуть Ромі Фреліх та Крістіна Гольц-Баха. Саме тому більшість німецьких журналістів не обмежуються навчанням і проходять стажування в медіакомпаніях.