Як прозорість медіавласності допоможе захиститися від медіаманіпуляцій
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Як прозорість медіавласності допоможе захиститися від медіаманіпуляцій
Переважна більшість громадян України дізнаються новини через телебачення, що робить даний вид ЗМІ надзвичайно впливовим. Точніше, робить впливовими не самі ЗМІ, а тих, хто контролює телеканали. І якщо хоча б в експертних колах власники загальнонаціональних телеканалів відомі (кілька впливових олігархів), то на місцевому й регіональному рівні навіть такої обізнаності може бракувати.
Усі, хто розбирається в сучасній політичній ситуації, легко могли звернути увагу на медійні війни за участю провідних каналів («Інтер», «1+1» та ін.) або на прихильність каналів до певних політсил, близьких тому чи іншому олігарху. Очевидно, що останні впливають на редакційну політику каналів, спонукаючи до спотворення медійної картинки, але далеко не завжди про це здогадується їхня аудиторія. Що ж може допомогти для досягнення нею такого розуміння? Відповідь: обізнаність аудиторії про тих, хто впливає на теле(радіо)канал. Якщо така особа відома і в новинах каналу висвітлюється або якщо її підприємства хвалять чи навпаки – лають її опонентів, то рівень критичного сприйняття таких інформаційних матеріалів буде явно вищим. Обізнаний – означає озброєний і тебе явно важче обманути.
Питання, як досягти прозорості корпоративної власності на ЗМІ, не є простим, але ЗМІ мають бути соціально відповідальним бізнесом, оскільки потужно впливають на громадську думку й не повинні зловживати цим впливом в інтересах олігархів. Прозорість корпоративної власності почала запроваджуватися навіть на Заході не так давно, а в Україні в медійній сфері ми вже мали дві не дуже вдалі спроби запровадити цю прозорість.
Першою спробою був закон від 4 липня 2013 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації», який стосувався внесення змін, у тому числі, в закон «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, ним було заборонено створення та діяльність ТРО, засновником (власником) яких є нерезидент України, зареєстрований в одній з офшорних зон. Але перелік офшорних зон визначається Кабінетом Міністрів і, наприклад, Кіпр до нього не потрапив. Треба зазначити, що офшорні зони фігурують в даному законі не в контексті уникнення від оподаткування, а в силу того факту, що почасти вони не розкривають, хто (яка фізособа) насправді володіє юридичною особою, тому про якусь прозорість у таких випадках говорити було б складно.
Недоліком даного закону було те, що він не містив санкцій (а на той момент Нацрада з питань телебачення і радіомовлення ще не мала права накладати штрафи) і зобов’язував розкривати інформацію про засновника ТРО та пов’язаних з ним осіб, тобто фактично тих осіб, які формально володіють прямо або опосередковано більшістю статутного капіталу засновника телерадіоорганізації. Тобто якщо ця частка статутного капіталу поділена між кількома близькими особами або оперативний контроль над підприємством утримується міноритарним акціонером, то відповідну інформацію розкривати не було потрібно.
Друга спроба не стосувалася виключно медіа: Закон від 14 жовтня 2014 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів» передбачає декларування кінцевих вигодоодержувачів (бенефіціарів) щодо всіх юридичних осіб – пряме чи опосередковане володіння не менше як 25 % статутного капіталу або голосів у вищому органі підприємства. Багато-хто пам’ятає ажіотаж юристів та бухгалтерів юросіб, пов’язаний з тим, що про обов’язок такого декларування більшість із них дізналися надто пізно й намагалися встигнути його подати буквально перед спливом дедлайну, який Верховній Раді таки довелося продовжувати. Недоліком даного закону є те, що задекларовану інформацію на практиці нікому перевіряти. Адже Реєстраційна служба не має відповідних ресурсів та й достатніх повноважень. На практиці дані про конкретне підприємство подаються держреєстратору, який завантажений прийомом інформації та видачею витягів з держреєстру і перевірити достовірність даних про бенефіціарів не просто не може, але зазвичай і не має достатнього рівня кваліфікації (якщо йдеться про бенефіціарів ТРО з-закордону).
Остання спроба запровадження прозорості корпоративної власності на ЗМІ є найбільш комплексною і сфокусована суто на телебаченні та радіомовленні – закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» від 3 вересня ц.р. , який набув чинності 1 жовтня. Цей закон зокрема передбачає:
- поглиблене розкриття інформації про бенефіціарів ТРО (від 10% у статутному капіталі прямо чи опосередковано);
- контроль за достовірністю наданої інформації з боку профільного регулятора – Національної ради;
- застосування штрафів за порушення закону, розмір яких прописаний безпосередньо в ньому (5% ліцензійного збору за всіма ліцензіями, якими володіє порушник);
- оприлюднення відомостей про бенефіціарів на веб-сайті телерадіоорганізації для загального ознайомлення;
- обов’язок Національної ради юридично та фактологічно обґрунтовувати свої рішення.
Наразі це найбільш досконала схема запровадження прозорості корпоративної власності, яка коли-небудь запроваджувалася в Україні, за винятком, хіба, банківського сектору. Але, як завжди в нас буває, суворість закону компенсується необов’язковістю його застосування. І зараз найбільшим ризиком щодо ефективного запровадження цього закону є питання спроможності регулятора – Нацради – його втілювати в життя.
Неспроможність Нацради реагувати на масове розповсюдження прихованої реклами (зокрема і в новинах), неофіційні заяви її членів про те, що «контент Нацрада не контролює» та доволі критична позиція юриста Нацради щодо законопроекту (коли цей закон ще не був остаточно прийнятий ВР) дає багато підстав побоюватися, що вимоги закону можуть залишитися лише красивим текстом на папері. Регулятор має проявити політичну волю при впровадженні цього закону, тільки тоді він буде виправдовувати перед суспільством своє існування й доведе, що є реально незалежним від олігархічних груп, які контролюють медійний ринок України.
Зрозуміло, що при реалізації закону від його опонентів буде багато галасу про «утиски», які почали лунати ще до його прийняття. Але треба відрізняти олігархів і журналістів та не плутати свободу перших і других: додаткові обов’язки фактично запроваджуються для бенефіціарів-олігархів, які наразі диктують залежним від себе журналістам, який контент необхідно продукувати. Телеканалам із прозорою структурою власності нічого боятися, українська влада не зможе поставити їх у залежність від себе, оскільки санкції можуть бути застосовані лише до ТРО з непрозорою структурою корпоративної власності й кожне рішення про їх накладення має бути детально мотивованим, чого не було раніше.
І взагалі, доволі смішно від багатьох «захисників свободи» (в даному разі олігархічної) звучать аргументи про можливий тиск на ЗМІ через даний закон. Адже вони забувають, що легітимні санкції за цим законом можливі лише щодо непрозорих ЗМІ, тобто тих, фактичних власників яких ми не знаємо, а досить імовірно велика їх частина сидить за північно-східним кордоном.