Кількість журналістів у тюрмах по всьому світу різко зросла до найвищого рівня з середини 1990-х років. Цьому значною мірою сприяли масові ув’язнення на Близькому Сходу і в Північній Африці, дійшов висновку Комітет захисту журналістів (CPJ). В огляді ув’язнених репортерів за 2011 рік КЗЖ – 179 авторів, редакторів і фотожурналістів, які перебувають за ґратами. Їх на 34 більше, ніж 2010 року.

Головний державний тюремник у світі – Іран. Відколи влада вела кампанію із залякування преси, що розпочалася більше двох років тому після суперечливих президентських виборів у країні, тут кинуто до буцегарень 42 журналісти. До числа країн, де становище найгірше, належать Еритрея, Китай, Бірма, В’єтнам, Сирія і Туреччина.

В огляді КЗЖ відтворено різкі відмінності між регіонами. Вперше, відколи 1990 року ми почали щороку укладати такі огляди про ув’язнених журналістів у тюрмах країн Америки, станом на грудень тут не було ув’язнено через професійну діяльність жодного журналіста. Кількість репортерів у буцегарнях поступово зменшувалася в Європі та в Центральній Азії. Нині тут за ґратами загалом вісім журналістів – найнижчий регіональний показник упродовж шести років.

Однак ці поліпшення поглинули масові ув’язнення на Близькому Сході і в Північній Африці, де уряди тримають в ув’язненні 77 журналістів. На світові мірки, це майже 45%. У десятках країн Азії та Африки налічуються десятки в’язнів-репортерів

Хоча після виборів 2009 року в Ірані було влаштовано погром преси, влада тримала відкритими обертові двері тюремних камер, тимчасово звільняючи деяких в’язнів і здійснюючи водночас нові арешти. Журналістам часто давали волю під боргові застави з шестизначними цифрами. Їм доводилося витримувати політичний тиск, їх змушували мовчати або ж доносити на своїх колег. «Кількість арештів, допитів і звільнених під заставу величезне, – каже Омід Меморіам, іранський журналіст, який перебуває у вигнанні. – Ефект полягає в тому, що чимало журналістів знають: їм не слід торкатися критичних тем. Це реально впливає на те, як вони висвітлюють новини, перебуваючи під постійним страхом і залякуванням».

Серед арештованих 2011 року – іранський редактор Мохаммад Даварі. Лауреат Міжнародної нагороди КЗЖ за свободу преси, він викривав на своєму сайті наруги та ґвалтування у закритому нині центрі ув’язнення в Казираку. Більшість тих, хто там перебуває, як і самого Даварі, звинувачено в антидержавній діяльності.

Звинувачення у державній зраді, підривній діяльності чи в діях проти національних інтересів – найпоширеніші серед висунутих проти журналістів у всьому світі. Через них під вартою опинилися щонайменше 79 репортерів, дійшов висновку КЗЖ.

Огляд-2011 виявив також тривожне зростання кількості затриманих журналістів без висування їм обвинувачень чи належного судочинства. 65 репортерів, які становлять більше третини тих, хто перебуває в тюрмах по всьому світу, арештували без жодних оприлюднених звинувачень. Багатьох із них утримують у таємних в’язницях, не маючи доступу до адвокатів чи рідних. Уряди деяких країн, зокрема Еритреї, Сирії та Ґамбії, взагалі заперечують, що є такі журналісти.

Повідомлення про жорстоке поводження й тортури поширені в тих випадках, коли влада не підзвітна за свої вчинки та діє всупереч міжнародним нормам. Згідно з непідтвердженими даними, принаймні шість репортерів померли під вартою внаслідок жорстокого поводження. КЗЖ продовжує укладати список цих в’язнів, розслідуючи конкретні випадки.

Найчастіше запроторює за ґрати журналістів, не висуваючи звинувачень, уряд Еритреї – другий найгірший у світі тюремник. Тут позбавлено волі 28 репортерів. Хоча протягом десятиліття в буцегарнях опинилися чимало репортерів, жодного з них не було публічно звинувачено у злочині. Серед ув’язнених – еритрейський редактор шведського походження Давіт Ісаак, котрого арештували, коли 2001 року уряд цієї країни покінчив із незалежною пресою. Незважаючи на посилення тиску Європарламенту, президент Еритреї Ісаяс Афеворка обмежується розпливчастим твердженням, що Ісаак припустився «великої помилки».

У низці країн влада переслідувала журналістів, які висвітлювали становище маргінальних етнічних груп. Найочевидніше це виявилося в Китаї, де уряд безжально розправився з редакторами та авторами, які прагнули надати можливість висловитися тибетським та уйґурським меншинам. 17 із 27 журналістів, ув’язнених у Китаї, торкалися теми пригноблених етнічних груп. (Більшість інших – це онлайн-дисиденти, які насмілилися висловити свої політичні погляди.) Серед затриманих – чернець Докру Цултрим, котрий висвітлював у своєму новинному виданні становище в Тибеті, критикуючи політику щодо тибетців. Можливо, в тюрмах Китаю катують і тих, хто не в змозі розповісти про себе ані медіа, ані групам підтримки. «Нам відомо небагато імен арештованих та ув’язнених за політичні злочини», – заявив Джон Камм, голова фонду, який підтримує китайських політичних в’язнів.

Незважаючи на реформаторські плани, що здобули широку довіру, керівники нового, цивільного уряду Бірми мало що зробили, аби змінити жорстоку репресивну політику своїх військових попередників. Станом на грудень влада кинула до в’язниць щонайменше 12 журналістів – цифра, зіставна з підрахунками останнього десятиліття. Зважаючи на розміри країни, це надзвичайно високий показник.

Посідаючи четверте місце серед найбільших тюремників світової преси, уряд Бірми тримає у в’язницях таких діячів, як Хла Хла Він – підпільну репортерку, яка співпрацювала з «Демократичним голосом Бірми» у вигнанні. Її арештували 2009 року, коли вона намагалася передати матеріал до другої річниці Шафранової революції – серію очолюваних ченцями демонстрацій, жорстоко придушених урядовими військами. «Журналісти – друга після політиків головна мішень», – сказав Сін Лінн, бірманський журналіст у вигнанні та віце-президент заснованої в Таїланді Бірманської медіа-асоціації. «Становище не змінилося з приходом до влади нового уряду, – додав він. – Я не очікую, що їх швидко звільнять».

Через теперішні утиски онлайн-репортерів і коментаторів В’єтнам став п’ятим найгіршим тюремником у світі. Усі дев’ять в’єтнамських журналістів, які перебували за ґратами на початку грудня, – блогери. Вони висвітлювали політично чутливі теми або становище релігійних меншин. Серед затриманих був Фам Мін Хоан – блогер, який писав про корупцію у владних колах, погіршення навколишнього середовища та провали у зовнішній політиці.

По всьому світі ув’язнено 86 журналістів, чиї публікації з’являлися найперше в інтернеті. Це майже половина від загальної кількості репортерів у тюрмах – частка, зіставна з даними двох попередніх оглядів КЗЖ, оприлюднених після того, як значно зросло число ув’язнених інтернет-журналістів. Репортери друкованих медіа склали по всьому світу другу за чисельністю професійну групу (51 особа). Інші арештанти – це радіо- й телерепортери, творці документального кіно.

Посилюючи практику ув’язнення курдських редакторів і авторів, влада взялася також за журналістів мейнстріму, які займаються розслідуваннями. Серед арештованих Ахмет Шік та Недім Шенер – відомі автори й газетні журналісти, які розслідували недоліки в діяльності уряду. «Після того, як вони опинилися в тюрмах, зросла загроза для всіх журналістів, – сказав Еркан Сака, політичний блогер і викладач Стамбульського університету Білджі. – Посилилася самоцензура».

Хоча переважна більшість арештованих – місцеві журналісти, до огляду КЗЖ за 2011 рік включено вісьмох міжнародних журналістів. Серед них двоє шведів – Йохан Перссон і Мартін Шібьє, яких затримали в Ефіопії під час висвітлення діяльності сепаратистського угруповання. Загалом у тюрмах Ефіопії перебувають семеро журналістів, п’ятеро з них – за невизначеними, необґрунтованими звинуваченнями в тероризмі. Незважаючи на міжнародну критику, Ефіопія агресивно розширила застосування свого антитерористичного законодавства на сферу криміналізації за висвітлення діяльності опозиційних груп. «Це показує, що уряд не має страху», – сказав Кассахун Їлма, ефіопський журналіст, який утік із країни 2009 року, наразившись на загрозу позбавлення волі. За його словами, будь-який критично мислячий ефіопський репортер опиняється перед тією ж дилемою: «Чи залишатися вдома й нізащо потрапити до в’язниці, чи рятуватися втечею?».

КЗЖ підтвердив загибель двох журналістів, які перебули під вартою уряду Бахрейну. Карім Фахраві – засновник провідної незалежної газети країни Al-Wasat і Закарія Рашид Хасан аль-Ашарі – редактор місцевого новинного сайту померли у квітні з різницею в один тиждень у бахрейнських тюрмах. Уряд заявив, що це сталося «з природних причин». Однак поширювалися твердження, що до смерті їх призвело жорстоке поводження.

З аналізу Комітету захисту журналістів випливають й інші тенденції та подробиці.

- Число ув’язнених журналістів у світі досягло нині найвищого рівня, починаючи з 1996 року, коли КЗЖ зафіксував, що за ґратами перебувало 185 репортерів. Ця рекордна цифра була обумовлена придушенням в Туреччині етнічних курдських журналістів. Проти 2010-го було здійснено найбільший стрибок упродовж десятиліття.

- По всьому світу в ув’язненні перебувають щонайменше 78 вільних журналістів. Це близько 45% від загального числа – частка, зіставна із зафіксованими в двох попередніх оглядах. Вільні репортери вразливі до позбавлення волі, бо часто не мають правової та грошової допомоги, які медіаорганізації спроможні надавати штатним співробітникам.

- Найширше для ув’язнення журналістів використовувалися звинувачення в антидержавній діяльності. Друге найбільш поширене звинувачення – порушення правил цензури. Його, за підрахунками КЗЖ, використовували у чотирнадцяти випадках.

- В одинадцяти випадках уряд, аби помститися критично мислячим авторам, редакторам і фоторепортерам, використовував різні звинувачення, не пов’язані з журналістикою. Варіації – від зберігання наркотиків до ухиляння від сплати податків. У випадках, включених до цього огляду, КЗЖ встановив, що звинувачення швидше за все булои висунуто як вияв помсти за журналістську діяльність.

- Інший набір звинувачень, що фігурують в огляді, – кримінальна дифамація, повідомлення «неправдивих» новин, причетність до етнічних чи релігійних «образ».

- Вперше більш ніж за десятиліття списку країн із найбільшим числом ув’язнених журналістів не очолив Китай. Те, що його витіснили 2011 року, відображає велике число арештантів в Ірані, а не значне зменшення їх у Китаї. Загалом на початку грудня за ґратами там перебувало 27 репортерів – цифра, зіставна з даними, задокументованими у Китаї впродовж останніх кількох років.

- Вперше з 1996 року в огляді КЗЖ немає жодного кубинського журналіста. Після масого придушення інакомислення уряд Куби утримував у в’язницях 29 репортерів. Останнього з них було звільнено у квітні 2011 року. Незважаючи на відсутність журналістів-арештантів станом на грудень, розслідування КЗЖ засвідчує, що кубинська влада продовжує затримувати репортерів і редакторів на короткий час, використовуючи це як один із методів переслідування.

- Торік завдяки правозахисній діяльності Комітету захисту журналістів було достроково звільнено по всьому світу щонайменше 65 ув’язнених журналістів. Серед них двоє відзначених Міжнародною нагородою КЗЖ за свободу преси – кубинський письменник Ектор Гутьєррес Маседа та азербайджанський редактор Ейнулла Фатуллаєв.

- Двоє інших лауреатів КЗЖ, Ши Тао (Китай) і Даварі (Іран), й досі перебувають у в’язницях. Ши відбуває 10-річний термін тюремного ув’язнення за оприлюднення наказу відділу пропаганди КПК, який заднім числом було оголошено державною таємницею.

КЗЖ вважає, що журналістів не повинні карати в тюрмах за їхню професійну діяльність. Висловлюючи серйозну стурбованість, ми надіслали листи до кожної країни, де є ув’язнені журналісти.

Список КЗЖ – це не перелік ув’язнених журналістів станом на грудень 2011 року. Він не включає багатьох репортерів, що перебували за ґратами й були звільнені протягом року. Акаунти про їхні справи можна знайти на www.cpj.org.

Репортери лишаються у списку КЗЖ, поки організація не визначиться достатньо впевнено, що їх звільнили, або ж що вони померли в ув’язненні.

Журналістів, які або зникають безвісті, або ж їх викрадають злочинні банди чи групи бойовиків, не включають до оглядів тюремних ув’язнень Їхні справи класифікуються як «зниклих безвісті» чи «викрадених».

Джерело: Комітету захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія Сидорука