Недім Шенер разом з дев’ятьма іншими журналістами був арештований у березні 2011 року. Їх звинувачували у співпраці з Ерґенеконом – підпільною ультранаціоналістичною організацією, яка нібито   взаємодіє з військовими та силами безпеки з метою повалити нинішній уряд Туреччини. На захист Шенера та його колег виступили міжнародні журналістські організації. Журналістами різних країн світу була підписана петиція із закликом до турецького уряду звільнити Шенера. 12 березня 2012 року Стамбульський суд звільнив журналіста.

MediaSapiens публікує блоги представників Міжнародного інституту преси Стівена Елліса та Елісон Бетел Маккензі про звільнення Недіма Шенера.

Як зустрічали звільненого з-за ґрат Недіма Шенера

Стівен Елліс, радник Міжнародного інституту преси (IPI) у справах Європи та Америки

Нам зателефонували о пів на сьому вечора. Того дня ми були на судовому слуханні у справі TV Oda, а після цього зустрічалися з журналістами. Відсутність новин до того часу означала, що їх не буде. Подібне траплялося щоразу, коли ми, всупереч усьому, сподівалися, що станеться диво і Недіма Шенера (Nedim Şener) звільнять.

Однак у моїй душі знову зажевріла надія, коли я відчув хвилювання в голосі свого колеги. Недіма Шенера, Ахмета Шіка (Ahmet Şik) та двох інших журналістів було наказано звільнити. Наступні п’ять хвилин ми телефонували кожному, щоб поділитися цією новиною. Ми також знали, що повністю в це не можна вірити, допоки вони не на свободі. Тож ми схопили автівку й помчали до м. Силіврі, що за 80 кілометрів від Стамбула.

Поїздка тривала півтори години. В дорозі ми почули, що попереду нас їде дружина Шенера. Ми зупинилися біля стоянки вантажівок і побачили там сестру Недіма та його доньку. Схоже, що все відбувається насправді.

До в’язниці ми прибули після дев’ятої вечора. Було холодно, мокро й брудно. Був легкий морозець і замість туману будь-якої миті міг почати падати сніг. На місце події вже прибули щонайменше п’ять телевізійних установок. Принаймні, десять – п’ятнадцять операторів стояли по периметру поблизу в’їзних воріт до буцегарні. Поруч із ними було ще десь п’ятдесят осіб. За годину їх стало вдвічі більше.

Ворота були розташовані в кінці довгого проїзду з в’язниці. Щоразу, коли з’являлися автівки, освітлюючи фарами шлях, всі збиралися докупи. Багато хто махав прапорами. Та тільки після десятої вечора троє автівок наблизилися до воріт, і натовп зріс.

Шенер вийшов із машини і люди почали скандувати гасла. Він пройшов повз жандармів, які охороняли вхід до тюрми. Його оточив натовп, люди міцно обіймали його, тиснули йому руки. Багато журналістів домагалися від нього інтерв’ю. Дружина від захвату була на сьомому небі.

Звільнений в’язень зупинився відразу за тюремними воротами і менше двох хвилин поспілкувався з натовпом. Він повторив свій заклик до справедливості щодо свого загиблого друга Гранта Дінка (Hrant Dink). Завтра я поведу свою доньку до школи, додав він.

Я потиснув Шенеру руку, а він сказав, що радий мене бачити. Востаннє я бачив його того ж дня у судовій залі як обвинуваченого. Тоді він подавав знак рукою моїм колегам із турецької філії IPI та мені, поклавши іншу руку на серце.

Натовп довкола нього був настільки щільним, що Шенеру знадобилося добрих десять хвилин, аби подолати тридцять метрів від тюремних воріт до автівки, яка очікувала його, щоб відвезти додому. Весь цей час його оточували журналісти й камери. Лише їхні вогні освітлювали темний голий краєвид.

Рік за ґратами й довге чекання холодної ночі… Зате Недім Шенер, нарешті, вільний.

Автор: Steven Ellis

Джерело: IPI

305 слів солідарності

Елісон Бетел Маккензі, виконавчий директор Міжнародного інституту преси (IPI)

Приземлившись у вівторок вранці в аеропорту Ататюрка за поквапом замовленим минулого вечора квитком, я передчувала тривогу. Я не була впевнена, що скажу чоловіку, якого востаннє бачила півтора роки тому на віденській сцені, коли він приймав нагороду героя свободи преси.

Рік тому я сиділа поруч із його дружиною в просторій кімнаті у Стамбулі, заледве стримуючи сльози, що накочувалися на очі. Мене зворушили її духовна сила та її розповідь про той час, допоки турецька поліція не вивела чоловіка з їхньої оселі.

Тепер, після звернень до уряду та особистих листів на підтримку Недіма, я увійшла в його затишний дім і опинилася в обіймах його дружини. Це нагадувало побачення з давньою подругою. Тільки цього разу сльози в її очах були слізьми радості. Того ранку вона прокинулася з чоловіком і дитиною під одним дахом.

Потім увійшов Недім.

Я не відразу його впізнала. Високий на зріст, він схуд, та не знесилився, як могло спасти на думку. Ми обнялися, і я прошепотіла: «З поверненням додому».

Наступної години за чашкою чаю й тарілками з солодощами ми розмовляли про незламну віру IPI в нього і в те, що він не винен. Схоже, це його втішало. Саме тоді я збагнула силу солідарності. Силу журналістів із усього світу, які згуртовуються задля спільної справи – за свободу преси і за наше право без перешкод займатися своєю професією. Саме тоді я повністю збагнула і була вражена тим, що переді мною справжній герой.

Звільнення Недіма Шенера та Ахмета Шіка – це славна перемога. Та вона порівняно невеличка, якщо зважити, з якими звинуваченнями вони ще стикаються, й на те, скільки їхніх колег ще скніють у тюрмах. За ґратами в Туреччині – близько ста журналістів. Боротьба за їхню свободу повинна тривати далі.

Однак подія, що відбулася в цій країні в понеділок, заряджає всіх енергією для досягнення кінцевої мети – вільної преси в Туреччині. До неї ведуть Недім і журналісти – наші колеги в цій країні.

Автор: Alison Bethel McKenzie

Джерело: IPI

Переклад: Аркадій Сидорук