Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»

Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»

00:00,
7 Вересня 2012
1618

Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»

00:00,
7 Вересня 2012
1618
Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»
Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»
У цій тендітній мексиканці відчувається надзвичайна сила духу, яка викликає захоплення й повагу водночас.

Вона дуже віддана своїй журналістській справі, але не хотіла б, що її двоє дітей пішли її шляхом і стали журналістами. Очевидно, на те є вагомі причини. Адже після виходу книги-розслідування «Наркобарони», в якій Анабель вказала на тих політиків та поліцейських, які пов’язані з наркоторгівцями, їй уже не раз погрожували. «З 1 грудня 2010 року вони встановили ціну за мою голову», – сказала у своєму емоційному виступі під час Всесвітнього газетного конгресу в Києві Анабель, коли їй вручали «Золоте перо Свободи». Незважаючи на це, вона не збирається покидати свою країну, бо щиро вірить, що може своїми розслідуваннями хоч трішки її змінити.

Що вас спонукало зайнятися розслідувальною журналістикою? Як ви прийшли до такої складної й небезпечної теми наркомафії в Мексиці?

Спочатку я хотіла бути юристом, захищати людей і дати висловитися тим, хто не має такого права й можливості. Але потім я зрозуміла, що бути журналістом – це те саме, що бути адвокатом суспільства. Тому коли я обирала, чим займатися в журналістиці, я обрала якраз розслідування. У 2000 році моє життя дуже змінилося – у грудні мого тата викрали і вбили.

В Мексиці це проблема. Там багато гангстерів, багато груп, які крадуть людей і вимагають грошей. Це ніяк не пов’язано з журналістикою і стосується багатьох людей. Це сталося з нами, як і з багатьма іншими сім’ями.

Як правило, коли ми працюємо, як журналісти, ми не занурюємося в проблему, висвітлюємо її, дистанціюючись. А інколи ми навіть дуже байдужі. В університетах якраз і навчають журналістів бути холодними та відстороненими. Тому дуже часто ми, як журналісти, нічого не відчуваємо, коли пишемо. І навіть злимося, коли стається щось емоційне. Як правило журналісти не зацікавлені дійти до суті проблеми, вони пишуть про те, що навколо. Але коли драматична історія стається з тобою і твоєю сім’єю, ти навчаєшся, як дивитися на реальність по-іншому. Моя особиста історія навчила мене більше відчувати теми, пов’язані з насильством та корупцією.

Ми так і не дізналися, хто вбив мого тата. І я вирішила боротися проти несправедливості. Журналістика стала для мене інструментом цієї боротьби. З того часу я стала кращим журналістом. І з того часу я почала займатися розслідуваннями, зокрема корупційними справами, зокрема й про те, як наркоторгівці співпрацюють із політиками та поліцією.

Наскільки ефективні ваші розслідування? Чи призводять вони хоч до якихось змін у вашій країні?

У 2001 році я написала досить важливу статтю про корупційні схеми президента Вісента Фокса. І як результат – майже вся його команда була звільнена. У 2003 році я написала статтю, як дружина президента витрачає громадські гроші на сумочки CHANEL, дорогі ювелірні прикраси… Після цього конгрес прийняв закон, який унеможливив у майбутньому використання таким чином громадських грошей. З того часу ніхто з президентів чи їхніх дружин не може використовувати громадські гроші на приватні справи.

Моя остання книжка «Наркобарони» викликала велику дискусію. Вперше в ній вказано імена політиків, поліцейських, які залучені в торгівлю наркотиками в країні. Перед тим багато говорили про проблеми наркоторгівлі, але ніхто не казав про тих, хто допомагає наркоторгівцям. Та після виходу книги, на жаль, ніхто не потрапив у в’язницю. Але тепер люди знають, хто є хто.

Яким чином ви збирали цю інформацію?

Я майже 20 років працювала журналісткою і мала дуже багато знайомих. Моє правило таке: ті, кого я знаю, можуть бути моїми джерелами, і я ніколи не зіпсую з ними стосунків. Я завжди з ними на зв’язку, запрошую їх на каву, спілкуюся з ними. І це триває роками. Я встановила з ними хороші стосунки, і ці люди мені довіряють. Я їм довела, що не можу їх зрадити.

Як правило вони мені могли розповідати про корупцію, яка скрізь, як про досить загальне явище. Але коли я почала досліджувати наркосправу, всі казали, що нічого не знають, мовляв, чому я запитую. Але я наполягала, наполягала, наполягала… І почали двері нарешті відкриватися. Це забрало п’ять років. Це була довга робота. Ви знаєте, як часто журналісти кажуть, що все знають і все розуміють. Але як правило, коли ти заглиблюєшся в тему, розумієш, що нічого не розумієш, і треба починати спочатку. Тільки через п’ять років я нарешті зрозуміла, що відбувається. Єдине, про що просили мої джерела, – не використовувати їхніх імен і контактів. І я не використовувала.

Але мені потрібно було довести, що інформація, яку я маю – правдива. Тому я, знаючи правду, намагалася підтвердити її іншим чином, підійти з іншого боку, з іншими людьми спілкувалася, шукала документи – тобто збирала докази. Завжди постає питання, в кого і як правильно запитувати потрібну інформацію. Це були розслідування, які відбувалися на різних рівнях і були дуже тривалими. Але врешті це робило кожне розслідування дуже повним, завершеним.

Ви у своєму виступі під час церемонії нагородження сказали, що опинилися в чорному списку тих людей, про яких ви написали в книзі. Чи не виникало у вас бажання залишити країну, щоб захистити себе і свою сім’ю?

Я дуже багато про це думала. Деякі міжнародні організації пропонували мені виїхати і працювати в інших країнах, наприклад, в Італії. Але я не зробила цього. Адже моя найбільша пристрасть – це моя робота. Я хочу бути журналістом у Мексиці. Там є багато справ, які треба вирішувати. Мені здається, що я можу допомогти моїй країні тим, що буду казати правду.

Це, напевно, занадто загальне питання, але що, як ви думаєте, може змінити вашу країну?

Ви можете подумати, що я надто ідеалістична. Але я впевнена, що інформація робить людей вільними. Як журналісти, ми не можемо зробити те, що має зробити суспільство. Але ми можемо допомогти йому прийняти правильне рішення тим, що вчасно надамо потрібну правдиву інформацію. Суспільство повинно мати правдиву інформацію, і це має працювати, як закон. У світі багато демократичних країн сповідують ідеї свободи слова. Не може бути демократії без свободи слова і преси.

Із міжнародних звітів нам відомо про проблеми журналістів та проблеми медіа у вашій країні. Але все-таки чи є в Мексиці вільні медіа?

Є, хоча й небагато. Звісно, їх недостатньо, щоб надати робочі місця всім чесним журналістам, які хочуть робити свою справу. Досить багато журналістів, які хочуть працювати чесно, шукають своє майбутнє, шукають можливості працювати в ЗМІ. Тому в нас є ідея об’єднатися і створити своє медіа, щоб розірвати це коло мовчання.

Які ваші враження від конгресу? Що найбільше запам’яталося?

Мені дуже сподобалося те, що вчора сказав містер Джейкоб перед президентом України. Він був дуже критичним. Я не дуже в деталях знаю, що насправді відбувається в Україні, але той факт, що він говорив так критично перед президентом, насправді означає, що не все тут добре. Враховуючи, що в Україні є проблеми з вільною пресою, такі заходи, як цей конгрес, можуть допомогти.

Ви бачили протест наших журналістів. Наскільки мексиканські журналісти здатні на протест?

Ніколи перед президентом. Вони протестують потрошку на вулицях. Але мені здається, ми маємо бути сміливішими.

Що б ви побажали молодим журналістам, які тільки починають працювати і які часто мають романтичне уявлення про професію?

Немає значення, як погано виглядають речі. Немає значення, наскільки великий страх ми відчуваємо. Ми маємо залишатися професійним журналістами, які борються і протистоять несправедливості. Коли ми потрапляємо в медіа такими, що нічого не відчуваємо, коли ми стаємо байдужими, перестаємо вміти бачити, що є правильно, а що ні, ми втрачаємо все. Я бажаю їм ніколи не зраджувати своїх мрій.

Анабель Ернандес (Anabel Hernández) – мексиканська письменниця та журналістка, лауреат цьогорічної премії WAN-IFRA «Золоте перо Свободи» (Golden Pen of Freedom). Співпрацювала з багатьма мексиканськими виданнями, зокрема з національними щоденними газетами Milenio, El Universal та La Revista, а також із газетою Reforma і щотижневим виданням Proceso. Після публікації книги Los Señores del Narco («Наркобарони»), у якій деталізуються відносини організованих злочинних угруповань та представників вищих ешелонів мексиканської влади, Анабель отримує чимало погроз. В інтерв’ю Quien Resulte Responsable TV в 2011 році Ернандес розповіла, що журналістські розслідування стали частиною її професійного та особистого життя після того, як 2000 року в Мехіко було викрадено та вбито її батька, а поліція відмовилася проводити розслідування, не отримавши хабара.

Особлива подяка за допомогу в організації інтерв’ю Анастасії Гринько (Могилянська школа журналістики).

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: plumaslibres.com.mx
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду