Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими

Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими

00:00,
15 Грудня 2012
2035

Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими

00:00,
15 Грудня 2012
2035
Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими
Викрадення Анхар Кочнєвої з багатьма невідомими
На початку жовтня в Сирії було викрадено українсько-російську журналістку Анхар Кочнєву. Її доля поки невідома. А викрадачі погрожують атакувати посольства України та Росії, а також усіх громадян цих країн, які перебувають у Сирії.

На момент написання цього матеріалу про Анхар не було жодних новин: ані поганих, ані хороших. 13 грудня минув термін ультиматуму, підписаний командирами «Вільної сирійської армії» Абу Джандалем і Фарідом Абу Хусейном, у якому вони вимагали за журналістку викуп у $50 млн. Що з Анхар тепер? Ті, хто з нею знайомий, відповідають: сподіваємося, вона жива. Представники українського МЗС кажуть, що роблять усе можливе, аби її визволити. Близькі Кочнєвої в це не вірять. Позавчора її родич Дмитро Астафуров, який проживає в Одесі, заявив у коментарі «Укрінформу», що український МЗС цією справою займається формально. «На всі наші питання дається одна суха відповідь: ведеться робота. Мені не дуже віриться, що дипломати зможуть вирішити цю проблему. Може, журналісти, її колеги, зможуть допомогти їй у цій ситуації», – сказав він. Так само родичі не задоволені й діями російської сторони. «Російська сторона від питання цілком відокремилася. У російському консульстві в Одесі матері Анхар сказали: “Тут вам немає чого робити”. А посол Росії в Україні взагалі відмовився з нею зустрітися. Вона там навіть ні з ким толком поговорити не змогла», – повідомив Астафуров.

Мама Анхар у відчаї. 12 грудня на YouTube виклали її відеозвернення, зняте ТСН («1+1») .

В історії викрадення журналістки та її діяльності, яка цьому передувала, – більше запитань, аніж відповідей. Анхар Кочнєва – надто неоднозначна особистість. Ми спробували систематизувати наявну інформацію та різні версії її викрадення, не претендуючи на остаточні висновки.

Хроніка подій

8 жовтня останній запис в ЖЖ Анхар: «Пару дней не ищите. Уезжаю. Если будет интернет, напишу оттудова». Принаймні так повідомляють у багатьох ЗМІ. Проте перевірити цю інформацію нереально. На сьогодні всі записи з блогу Кочнєвої видалено.

9 жовтня Анхар Кочнєву викрадають, інформацію про це 12 жовтня оприлюднює її подруга Дарія Мітіна.

12–13 жовтня Кочнєва декілька разів виходить на телефонний зв’язок із російськими колегами-журналістами, з якими вона співпрацювала останнім часом як стрингер. Зокрема, російський журналіст Вадим Фефілов днями це підтвердив у своєму блозі на сайті видання «Сноб». Вадим написав: «По телефону из плена Анхар Кочнева сказала следующее: “По дороге за Хомсом меня захватили какие-то отморозки. От группового изнасилования спасли вот эти парни, у которых я сейчас нахожусь. Это отряд Свободной Сирийской Армии, отношение ко мне нормальное — угощают соками, фруктами. Живу в штабе непосредственно, их командир любезно уступил мне свою комнату”».

12 жовтня посольство Росії в Сирії повідомляє, що не володіє інформацією про долю Кочнєвої і що перевіряє інформацію про її викрадення.

15 жовтня прес-аташе посольства Росії в Дамаску Сергій Марков повідомляє, що Анхар Кочнєва є громадянкою України. Цього ж дня українське МЗС підтверджує цей факт, а Президент України Віктор Янукович доручає МЗС та іншим відповідним органам державної влади зробити все можливе для звільнення громадянки України.

7 листопада на YouTube оприлюднено перше відео. На цьому відео Анхар Кочнєва каже: «Моє ім’я Анхар Кочнєва, зараз перебуваю у місті Хомс, і я прошу українське та російське посольство виконати те, що вимагають викрадачі». Саме відео, яке розмістили бойовики, називається «Українська шпіонка, яка працює з російськими офіцерами, в руках вільної армії». У відео не йдеться про те, які саме вимоги висувають викрадачі.

13 листопада директор Департаменту інформаційної політики Міністерства закордонних справ Олег Волошин заявив, що бойовики опозиційної Вільної сирійської армії висунули до України певні вимоги для звільнення викраденої ними в Сирії громадянки України Анхар Кочнєвої. Волошин відмовився уточнити, про які вимоги йдеться.

28 листопада з’являється друге відео, де Кочнєва просить задовольнити вимоги викрадачів та розповідає про свою діяльність. Анхар говорить арабською: «Моє ім'я Кочнєва Анхар Володимирівна, громадянка України, 1972 року народження. Жила в Росії, але громадянка України. Приїхала в Сирію в січні 2012 року як журналістка. З підробленим пропуском журналіста. Насправді, основна робота була перекладачем між російськими й сирійськими офіцерами». Вона також каже, що «брала участь у боях у Баба Амру й Забадані, була перекладачем у російського офіцера Петра Петрова, сирійських офіцерів Есама Захреддіна та Алі Хізама». А також, що «коли жила в Сирії, проводила зустріч із генералом Асефом Шаукат, який мене направив у Хомс. Крім Хомса була в Халебі, Ідлібі, і Забадані також перекладачем. Під час вибуху в будівлі Генштабу, у Дамаску, Сирія, 26 вересня, була всередині будівлі, там були важливі збори, там також була перекладачем». Окрім того Анхар стверджує, що «приїхала сюди за наказом російських спецслужб для роботи в Сирії. Була захоплена, коли поверталася з Тартуса в Дамаск. У дорозі зі мною був офіцер сирійської армії для охорони. Прошу російський та український уряди виконати вимоги викрадачів».

9 грудня з’являється інформація, що нібито сирійські бойовики погрожують убити українську журналістку, якщо до 13 грудня за неї не буде сплачено викупу в розмірі $50 млн. Цю інформацію оприлюднює подруга Кочнєвої, екс-депутат Держдуми РФ Дарія Мітіна. До речі, у публічних заявах самих бойовиків про гроші жодного разу не згадується.

11 грудня МЗС України закликало владу Сирії вжити більш активних та дієвих заходів, спрямованих на визволення захопленої українки. Речник МЗС України Олександр Дикусаров робить різку заяву: «Україна вимагає негайного звільнення Анхар Кочнєвої та докладатиме рішучих зусиль для міжнародного засудження цього прояву насильства проти цивільної особи з відповідною кваліфікацією угруповання, що утримує українку, та притягнення винних осіб до відповідальності».

12 грудня МЗС України оприлюднює ще одну заяву, в якій ідеться: «Українською стороною вживаються всебічні заходи для визволення захопленої українки як на рівні держави, у тому числі у взаємодії з міжнародними партнерами, так і з залученням громадських та релігійних організацій». Водночас у цьому документі Україна застерігає осіб та угруповання, які утримують Кочнєву, що «в разі застосування ними методів фізичного чи іншого впливу на неї, що завдадуть шкоди її здоров'ю або життю, невідворотним наслідком для всіх причетних до таких дій буде настання у повній мірі відповідальності за скоєння злочину». Ця заява викликала різку реакцію бойовиків.

Так, цього ж дня телеканал «Україна» оприлюднює відео, в якому звучать погрози бойовиків: «Посольство України, посольство Росії, громадяни цих країн, а також іранці відтепер будуть здобиччю та ціллю для всіх наших сил. Ми закликаємо не випускати ні українця, ні росіянина, ні іранця живим із Сирії. Це ми заявляємо у відповідь на заву МЗС України про шпіонку з України Анхар Кочнєву, яка носила зброю і була перекладачем для російських офіцерів». До оприлюднення в ефіру каналу відео було опубліковано у Facebook.

В українському МЗС, як повідомив телеканал, відмовилися коментувати це відео, доки не перевірять його достовірності.

Згодом деякі експерти, зокрема екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко та виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, різко розкритикували дії МЗС. «Я не впевнений, що український МЗС та спецслужби настільки контролюють ситуацію, щоб робити такі доволі різкі заяви в цій ситуації», – сказав Семиволос у коментарі сайту «Кореспондент».

14 грудня після обіду «Тиждень.ua» публікує заяву сирійських повстанців: вони не вважають, що Кочнєва працювала в Сирії як журналіст. Зокрема, в коментарі для Наталі Гуменюк її співрозмовник, прізвище якого не називається, каже, що «не вважає журналістом людину, яка фотографується зі зброєю в руках, а на титульній сторінці у Фейсбуці розмістила зображення, на якому військові топчуть прапор повстанців». Ці фото справді є на сторінці Анхар у Facebook. О восьмій годині вечора того ж дня «Тиждень.ua» публікує ще одну заяву – від, як зазначено, одного з підрозділів Вільної сирійської армії, дії й заяви якої не завжди є скоригованими та узгодженим. Зокрема, у тексті йдеться: «У відповідь на заяву Посольства України (очевидно, йдеться про звернення МЗС від 11 грудня. – Ред.), яке містило в собі погрози та залякування в наш бік, ми вирішили послати підрозділ із 50 бійців атакувати інтереси Росії, України та Ірану. Ми закликаємо наших братів-мусульман по всьому світу атакувати російські, українські чи іранські інтереси».

Отже, ситуація дуже радикалізувалася. А про долю Анхар Кочнєвої на цей момент так нічого й не відомо.

Про Анхар Кочнєву…

Життєва історія Анхар важлива для розуміння того, чому вона опинилася в такій небезпечній ситуації. Сайт «Сегодня» знайшов колишнього чоловіка Анхар Кочнєвої – Дмитра Петрова, а також її племінника, які й розповіли дещо про неї. Анхар народилася в Одесі у 1972 році. Її мама працювала вчителькою музики і виховувала двох доньок самостійно, оскільки рано розлучилася з чоловіком. До розвалу Союзу Анхар нібито недовго працювала на одеському радіо, а потім переїхала в Москву, де займалася дрібним бізнесом та вивчала арабську мову. Згодом вона відкрила компанію «Йорданський клуб», яка організовувала поїздки в Ліван, Йорданію, Сирію. Але її племінник в інтерв’ю «Сегодня» стверджує, що Анхар не просто займалася туристичним бізнесом. «Она продвигала арабские страны в качестве туристических мест и даже написала несколько путеводителей. Можно предположить, что во времена “Иорданского клуба” у Анхар появились в Сирии высокопоставленные знакомые. Во всяком случае, по слухам, она уже тогда была вхожа в круги, близкие к президенту страны Башару Асаду», – каже він.

Згодом «Йорданський клуб» було закрито, як стверджує колишній чоловік Анхар, нібито через конкуренцію з крупними туристичними компаніями. Їхня сім’я також розпалася. Анхар залишила 10-річну дочку чоловікові, а сама поїхала в Сирію. «Неординарна людина», – так схарактеризував її Дмитро Петров.

Про її походження розповідає російсько-ізраїльський письменник та публіцист Ісраель Шамір у статті в газеті «2000». «Анхар родилась от необычного союза: ее мама — палестинка, а отец — украинец. От матери она взяла язык, а внешность ей досталась от украинского отца. Часть своего детства она провела в Иордании, и арабским владеет свободно, не без легкого русского акцента. Еще ребенком вернулась в Одессу, там росла и училась. А потом много занималась Востоком», – написав він.

та її політичні переконання

Анхар Кочнєва працювала позаштатним кореспондентом російського інформаційного порталу «Утро.ру», співпрацювала з низкою російських видань та телеканалів, зокрема Russian Today. Окрім власних публікацій у ЗМІ, Кочнєва займалася супроводом російських журналістів, що приїжджали в Сирію – організовувала зустрічі знімальних груп, працювала перекладачем, у неї було багато зв’язків із сирійськими військовими та владою.

Анхар Кочнєва була відверто налаштована проти сирійської опозиції та підтримувала правління Башара Асада, бойовиків із опозиції вона називала «бандитами» та у своїх публікаціях стверджувала, що жорстокі злочини чинять якраз вони. На думку Кочнєвої, великі світові ЗМІ подають ці процеси геть інакше, тож і вірити не можна. У публікації в травні 2012-го вона зазначила: «В найближчі 2-3 місяці не можна вірити нічому, що буде подаватися як новини з Сирії. Особливо різним свідченням звірств режиму… Проживаючи у Сирії, відвідуючи різні регіони країни, особливо гостро відчувається вся безсоромність тих, хто намагається дестабілізувати ситуацію в Сирії, створюючи для цього димову завісу із сфабрикованою ними ж віртуальної реальності». Або ось у своєму коментарі для російської служби ВВС вона каже про проплачені протести опозиції й про те, що триває інформаційна війна.

Можна припустити, що Анхар сама була частиною цієї війни і згодом стала її заручницею.

Варто два слова сказати про ЗМІ, з якими співпрацювала Кочнєва, зокрема про телеканал Russian Today. Це державний телеканал, який вважається офіційним рупором Кремля, що мовить на закордон, і на фінансування якого виділяються величезні кошти (наприклад, зараз RT будує новий студійний комплекс у Москві й відеоагентство в Берліні, тоді як багато медіа в усьому світі оптимізують свої витрати). Зрештою, цього не заперечує і його керівництво. Головний редактор RT Маргарита Симоньян в одному зі своїх інтерв’ю заявила: «Мы полностью солидарны с внешней политикой своей страны». Донедавна «политика страны» в сирійському конфлікті – це повна підтримка режиму Башара Асада. Дійшло навіть до того, що британський медіарегулятор Ofcom виніс RT попередження, визнавши новинний випуск про Сирію таким, що порушує стандарти неупередженості.

Позиція Анхар Кочнєвої була співзвучна і з політикою каналу, і з політикою країни, в якій вона проживала багато років, але яка згодом не захотіла брати участі у її звільненні.

«Шпигунська» лінія

У російській блогосфері вистачає розгорнутих коментарів та роздумів щодо викрадення Кочнєвої. Є декілька версій: з одного боку – ті, хто вважає її «шпигункою Кремля», з іншого боку – ті, хто вважає, що вона опинилася не в тому місці і не в той час.

Як уже зазначалося, у своєму другому відеозверненні Кочнєва начебто робить зізнання, що вона працює на спецслужби Росії і що її журналістське посвідчення фальшиве. Однак найвірогідніше, таку заяву журналістка зробила під тиском викрадачів (Анхар на відео постійно опускає очі та начебто читає з папірця), припускають представники журналістських організацій: «Ми повністю переконані, що у відео журналістка говорить під великим тиском». Щодо повідомлень ЗМІ, то у більшості з них теж повторюються припущення щодо недостовірності такого зізнання. Наприклад, в IndustrialReporter сказано, що «Кочнєва симпатизує сирійському президенту, однак немає доказів, що вона займалась іншою діяльністю, окрім висвітлення сирійського конфлікту».

Друзі та журналісти, які працювали з Кочнєвою, також здебільшого переконані, що вона не займалася такою діяльністю, та знаходять багато невідповідностей у її відеозверненні.

Сирійський письменник і політолог доктор Мужар Баракат, який більше року тісно спілкувався з Кочнєвою, в інтерв’ю газеті «Взгляд» зазначив, що не вірить, начебто вона працювала на спецслужби. «У нее не хватало денег даже на еду – как она могла работать на российские и сирийские спецслужбы, если ей нечего было есть?» – каже він.

З іншого боку, досить аргументованою виглядає й позиція, озвучена в коментарі українській службі «Радіо Свобода» виконавчим директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом: «Коли доросла людина свідомо їде у країну, де відбувається громадянська війна, вона має розуміти, чим це може для неї закінчитись. Вона брала активну участь у співпраці між сирійськими і російськими військовими. Вона брала участь у переговорному процесі, а це розглядається сирійськими повстанцями як участь у війні на боці однієї зі сторін».

Геополітичний контекст

Великобританія, Франція, США та Євросоюз визнали Національну коаліцію опозиції легітимним представником влади у Сирії (до коаліції входять і представники Вільної сирійської армії). А найпершими, в середині листопада, коаліцію підтримали шість країн Перської затоки.

Президент США Барак Обама зробив 11 грудня заяву, що вважає коаліцію «законним представником сирійського народу на відміну від режиму Башара Асада». Разом із тим Обама зазначив, що США підтримує не всіх противників Асада, нагадавши, що проти режиму борються й екстремістські елементи: США вестимуть діалог лише з тими політичними інститутами, які поважають права жінок та меншин.

Росія засудила такі заяви. Сергій Лавров, голова МЗС, висловив здивування, що США вважає коаліцію легітимною. Але несподівано для всього світу Росія за декілька днів міняє свою позицію. Вчора, 14 грудня, заступник міністра закордонних справ Росії Михаіл Богданов заявив, що не виключає можливої перемоги опозиції в ході збройного протистояння в Сирії, хоча й пожалкував із цього приводу. Цією заявою Росія порадувала Держдеп США, який поспішив у відповідь зі своєю заявою: «Ми хочемо похвалити російський уряд за те, що він нарешті повернувся до реальності і визнав, що дні режиму (Асада) завершуються. Питання тільки в тому, чи приєднається сирійський уряд до нас та міжнародної спільноти, яка працює з опозицією, з тим щоби спробувати забезпечити плавну демократичну передачу влади згідно женевських домовленостей і сформувати перехідний уряд». Джерждеп США закликав уряд працювати з ними.

Україна в цьому конфлікті займала нечітку позицію. Свого часу МЗС України зробило заяву, в якій підтримало місію посередництва Кофі Аннана та виступило за врегулювання конфлікту шляхом діалогу.

Сьогодні, поки громадянка України Анхар Кочнєва перебуває в руках сирійських повстанців, ситуація довкола сирійського конфлікту стрімко змінюється. Як це може вплинути на долю Кочнєвої і чи вдасться вийти з цієї історії Україні без втрат, невідомо.

Суб’єктивні висновки

Багато хто з тих, із ким довелося спілкуватися під час збирання цієї інформації, припускають, що Анхар Кочнєва була потрібна сирійським повстанцям саме як російська громадянка. Адже скрізь вона представлялася російською журналісткою. Та згодом з’ясувалося, що формально вона є громадянкою України. Росія одразу ж відмежувалася від цієї історії. Україна опинилася заручницею і змушена була самостійно діяти (можливо, не завжди вміло). Сирійські повстанці, очевидно, також розгубилися – і звідси суперечливі повідомлення про їхні вимоги.

Сьогодні Анхар платить дорогу ціну за участь у чужій війні. Будемо сподіватися, що її таки буде звільнено.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: smi.liga.net
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду