Як повідомляв MediaSapiens, у грудні в Туреччині значно погіршилася ситуація зі свободою слова — здійснюються поліцейські рейди на редакції ЗМІ, заарештовують журналістів. Серед затриманих опинився також Екрем Думанли, головний редактор однієї з найпопулярніших у Туреччині газет, Zaman, якого потім звільнили, заборонивши йому покидати країну. Ці акції розцінюються крізь призму нового загострення політичного протистояння між президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом та його опонентом, впливовим сунітським священнослужителем Фетхуллахом Гюленом.

Юнус Ердогду — турецький журналіст, кореспондент агенції Cihan News Agency в Україні, він також співпрацює з газетою Zaman. В інтерв’ю MediaSapiens він детально розповідає про всі обставини тиску та арештів журналістів, аналізує сучасне становище місцевих ЗМІ та політичну ситуацію. Також Юнус проводить низку паралелей із українською ситуацією.

У західній пресі пишуть, що переслідування журналістів у Туреччині спрямовані насамперед проти тих ЗМІ, хто симпатизує опоненту Ердогана — відомому інтелектуалу Фетхуллаху Ґюлену. На думку західних експертів, медіа стали мішенню в цій політичній боротьбі. Однак існує й інша позиція з цього приводу: такі дії влади є спробою змусити мовчати тих журналістів, що висвітлювали гучний корупційний скандал, до якого причетні високопосадовці. Якою, на вашу думку, є справжня причина репресій журналістів у Туреччині?

У вашому запитанні, власне, вже зазначено всі причини тиску на газету Zaman, що є турецьким виданням із найбільшим накладом (937 тис. примірників на день, а після відповідних подій — більше мільйона), а також медіагрупу Samanyolu, до якої входить 5 телевізійних станцій. Ці причини, хіба що, слід розташувати в певній послідовності. Як відомо, вранці 14 грудня цього року, в неділю, поліція заарештувала 32 співробітників названих організацій, серед яких можна виокремити журналістів, продюсерів, сценаристів і режисерів телевізійних серіалів. Декого з них було затримано вдома, інших — прямо на робочих місцях. Окрім цих журналістів і телевізійників, було також заарештовано кількох начальників поліції й чиновників, яких звинуватили у прагненні «заволодіти владою в державі» й «причетності до збройної терористичної організації», передавши їхні справи до суду.

Абсолютно очевидним видається те, що хвиля затримань, яка прокотилася медіаспільнотою, є своєрідним реваншем за так звану велику антикорупційну та антихабарницьку операцію 17 грудня 2013 року, спрямовану на чинного тоді прем’єр-міністра Реджепа Таїпа Ердогана і деяких міністрів зі створеного ним кабінету. Цікаво, що «помста» відбулася саме в річницю тієї операції. Причина криється в тому, що згадана мною медіагрупа найактивніше висвітлювала питання, пов’язані зі звинуваченнями кабінету Ердогана в корупції і здирництві. Представники опозиції оголосили 17–25 грудня, коли здійснювалася антикорупційна операція, «тижнем боротьби з корупцією», повідомивши про свої наміри щодо організації різноманітних заходів. Проти представників медіапростору було здійснено операцію, метою якої було перешкодити згадуванню корупційного скандалу, адже річниця цієї події передбачала відповідні обговорення. Таким чином, замість корупційного інциденту народ зараз зосередився на операції проти журналістів. Представники режиму Ердогана вміють майстерно змінювати топ-теми в країні.

Останнім часом багато говорять про операцію проти союзників «Аль-Каїди» — «Ташхіє», здійснену ще 2010 року, внаслідок чого ця організація пішла «під суд». У той період газету Zaman засудили за публікування новин з усіх національних видань Туреччини, а канал Samanyolu звинуватили в експлуатації названої теми в серіалі «Єдина Туреччина», що завоював найвищі рейтинги в перший же вечір трансляції. Напевно, назва «Єдина Туреччина» дуже дратувала тих, хто прагнув її розділити. Творців серіалу, який раніше знімали в Коньї, позбавили дозволу на зйомки, мотивуючи це невідповідністю його сценарію політичній лінії турецького уряду; автори проекту хотіли продовжити зйомки в інших регіонах країни, проте цього їм не дозволили, внаслідок чого вони змушені були припинити трансляцію. Я вважаю, що серіал «Єдина Туреччина», в якому розглядалася проблема боротьби з тероризмом і розповідалося про журналістів, що присвятили свої життя цій справі, просто не можна звинувачувати в розповсюдженні тероризму, адже це більше нагадує якусь сатиру. Лише уявіть собі: через операцію проти «Аль-Каїди» поважних журналістів і телевізійників переслідує поліція.

Слід, зокрема, підкреслити й той факт, що за три дні до здійснення цієї операції Ердоган оперативно «провів» через Меджліс і затвердив законодавчу норму, згідно з якою «очевидна підозра» вважалася достатньою підставою для затримання й накладення арешту на майно. Остання операція, спрямована проти представників медіапростору, теж здійснювалася відповідно до цієї норми. На певні роздуми наштовхує й те, що закони, прийняті Ердоганом, дуже схожі на відповідні документи, затверджені тогочасним українським президентом Віктором Януковичем 16 січня минулого року. Журналісти, які зараз перебувають під арештом, усе частіше наголошують на тому, що поняття «очевидна підозра», введене замість «незаперечної підозри у скоєнні злочину» і «конкретної підозри», використовуватиметься для того, щоби придушити опозицію в Туреччині та знищити вільну пресу.

В Україні основні ЗМІ зосереджуються в руках невеликої групи медіавласників-олігархів. А яка ситуація зараз у Туреччині? Як це впливає на свободу слова у країні?

Раніше Туреччина була в такому ж становищі. У моїй країні ЗМІ належали багатіям, кількість яких можна перерахувати на пальцях однієї руки.З приходом Ердогана до влади капітал почав поступово розподілятися між представниками наближеного до нього вузького кола олігархів.Унаслідок цього бізнесмени з оточення Ердогана, незадоволеного критикою опозиції, зосередили свої гроші в єдиному місці, після чого одну за одною перетягнули на свій бік групи, які втомилися від тиску уряду. Було знайдено аудіозаписи, в яких Ердоган особисто погрожував представникам основних ЗМІ. Зі зміною керівництва всі журналісти, що колись вільно висловлювали власні думки на сторінках видань, у яких працювали, втратили роботу. Сьогодні основні засоби масової інформації Туреччини обмежуються групою видань, що публікують матеріал під однаковими заголовками.

Саме через те, що редколегія газети Zaman не змагається з іншими виданнями у співах дифірамбів владі, керівництво країни «поклало на неї око». Своїм існуванням газета Zaman завдячує не інвестиціям заможних бізнесменів, а підтримці читачів. Назване видання ще раз продемонструвало, якою важливою є прихильність з боку суспільства. Через значну кількість неприємних подій, що відбулися в Туреччині останнім часом, влада Ердогана впровадила серед ЗМІ «заборону на друк і трансляцію». Сьогодні в Туреччині не можна публікувати новини стосовно членства в ІДІЛі й постачання зброї цій організації, інформацію про шахтарів, загиблих унаслідок підземних катастроф, відомості про вояків, що померли від рук терористів; забороняється висвітлювати питання, що мають стосунок до злодіянь та замахів на життя, виконавці яких залишаються невідомими, великої антикорупційної та антихабарницької операції, датованої 17 грудня минулого року, «сирійських» аудіозаписів, змов у спортивному світі й багатого чого іншого.

Видання, що належать багатіям — прибічникам чинної влади, навпаки, не припиняють вихваляти накладені нею заборони. Оцінюючи обмеження друку й трансляції, під які потрапили турецькі ЗМІ протягом останнього року, слід акцентувати на тому, що поняття, яке в будь-якій демократичній державі має використовуватися лише у виняткових випадках, набуває неабиякого поширення в Туреччині, стаючи нормою. Влада не бажає дивитися, читати й слухати новини стосовно подій, які їй не до вподоби. Але в такий спосіб вона порушує конституційне «право громадян на отримання інформації». Свобода преси, у свою чергу, полягає в можливості доступу до інформації, її вільному трактуванні й публікуванні. Заборони, які торкнулися ЗМІ, порушують ці права. Найголовнішою запорукою миру в суспільстві є право громадян на вільне висловлення власних поглядів і думок, а також на обговорення навіть найрезонансніших подій, не обмежуючи права одне одного, не вдаючись при цьому до насилля й не ризикуючи стати його жертвою.

Промова, яку Екрем Думанли, шеф-редактор Zaman, засуджений, але не затриманий через відсутність достатньої кількості доказів, виголосив у залі суду, є своєрідним маніфестом, що якнайкраще показує нашу позицію. Виступаючи перед судом на підтримку газети Zaman, пан Думанли сказав таке: «Тих, хто звинувачує мене в причетності до терористичних організацій, я сам вважаю терористами, так само, як і тих, хто закидає це газеті Zaman. Шукачі збройних терористичних організацій б’ють не по тих, хто далеко, а по тих, хто поряд. Я звертаюся до політиків і журналістів, які, підносячи справжніх терористів, називають ними істинних синів турецького народу: краще приліпіть цей ярлик собі на лоба. Ви чудово знаєте, що Туреччина, за якою ви пильно спостерігаєте, дивиться якусь театральну виставу. Ми ж відкрито заявили про те, що не боїмося арештів і ув’язнень. Хоч цього бояться всі, ми, представники медіапростору, — не боїмося. Нас не злякає навіть шлях на ешафот, бо навіть туди ми йтимемо, як на весілля. Навіть якщо мовчатимуть усі, ЗМІ говоритимуть. Нехай боятимуться всі, тільки не ЗМІ. Якщо вже і ЗМІ злякаються, Zaman не відступить. Ми говорили одне й те саме як в Управлінні національної безпеки, так і в суді. Якщо ми десь завинили — хай так і буде, ми не шкодуємо про це. Нам не шкода ані власного життя, ані свободи. Ви спитаєте, чому ми так спокійно про це кажемо? А тому, що немає за нами жодної провини, ми нікому нічого не заборгували, не скоїли жодної протиправної дії. Саме тому ми не коритимемося тиранам. Висвітлюючи новини, ми не отримували від когось інструкцій, адже якби отримували, ми не опинилися б у поліцейському відділку. Ті, хто отримував настанови, зараз покурюють свої сигари. Вони сидять у палацах, живуть на віллах і катаються на яхтах, які кинули до їхніх ніг. Вони продовжують володарювати й відпочивати на морських узбережжях. І нехай. Ми не пишемо за вказівкою і не говоримо, виконуючи чиїсь інструкції».

Рейди на ЗМІ та арешти журналістів супроводжувалися численними акціями протесту: в такий спосіб суспільство висловило свою підтримку журналістам. Чи може ця ситуація стати каталізатором масштабніших акцій непокори з вимогою змінити владу?

Насамперед я хотів би висловити подяку журналістам, керівникам медіаструктур та інтелектуалам, які підтримали газету Zaman і медіагрупу Samanyolu. Українська преса зайняла нейтральну позицію, ознайомлюючи свій народ із ситуацією, що склалася. Вона гідна поваги за те, що невпинно стежила за подіями, що розгорталися довкола, зокрема «Телекритика» та MediaSapiens. Цього вимагає трудова солідарність. Ми, наприклад, так само всебічно висвітлили переслідування інформаційної агенції Cihan, газети «Вечерние вести» та сайту censor.net.ua, підготувавши фото- й відеорепортажі на цю тему для більш ніж 900 тисяч наших читачів і глядачів.

Солідарність відіграє дуже важливу роль у медіасвіті. Якщо ЗМІ опустять руки й скоряться деспотам, людству доведеться дуже дорого за це заплатити. ЗМІ не можуть гнути шию перед деспотією й тиранією. Не можна поступатися ані демократією, ані свободою. Сьогодні в Туреччині, що є близькою сусідкою України, під серйозною загрозою опинилися демократія і свобода мислення. Українці, для яких Туреччина стала улюбленим місцем відпочинку, мають знати про її журналістів, письменників, представників ЗМІ й тих, хто про них піклується. Ті, хто сьогодні намагається перетворити Туреччину на середньосхідну країну третього світу, можуть втілити цей сценарій і на теренах України. Єдиною вимогою людей, що стоять на сторожі демократії й ратують за мир, є забезпечення демократії як такої й свободи слова. Більше вони не просять нічого.

Туреччина втомилася від переворотів. До того ж, у 2015 році в країні відбудуться загальні вибори, внаслідок яких склад парламенту зазнає змін. Утворено нові партії, й народ знає, що повинен лише дотерпіти до виборів. Календарно загальні вибори мають відбутися 14 червня 2015 року, однак Вища рада з питань виборів ще не призначила точної дати. Оскільки в червні школярі підуть на канікули, дату виборів можуть перенести на кілька днів назад.

Читачі газети Zaman обережні й передбачливі, вони — справжні пани й панянки. Після кожної здійсненої акції вони завжди прибирали на площах, не залишаючи після себе ніякого сміття. Мітингувальники не завдали збитків або шкоди жодній установі. Вони не дали жодного приводу для провокацій і не змусили поліцію вдаватися до використання води або сльозогінного газу, а просто тихенько розійшлися. Їхньої метою було не повалення уряду, вони прагнули лише протистояти гніту з боку режиму Ердогана. Те, що народ перебуває на варті демократії, підтримуючи газету Zaman і медіагрупу Samanyolu, свідчить, що ці ЗМІ йдуть правильним шляхом. Мітингувальники всі разом виголошували слогани на кшталт «Ніхто не змусить вільну пресу мовчати» і «Навіть якщо мовчатимуть усі, Zaman говоритиме».

Я насправді пишаюся своїм народом, що є палким поборником демократії. Якби й українці відреагували так само, коли Віктор Янукович придушував опозиційні видання… Тому я звертаюся до українського народу, закликаючи його допомагати пресі: йдіть до кіосків і купуйте газети, вони обійдуться вам у якихось 3–5 гривень. Заходьте на сайти видань і висловлюйте їм свою підтримку, демонструючи, що вони не самі, голосуйте за ЗМІ, які долають неабиякі труднощі, аби забезпечити вас інформацією; якщо влада, яку ви обрали, переслідуватиме представників ЗМІ, скажіть їй «стоп!», адже саме ЗМІ є запорукою демократії і фундаментом вашого майбутнього.

Міжнародні організації засуджують дії турецької влади. Як, на вашу думку, можна зупинити процес обмеження свободи слова в Туреччині?

Як ви вже зазначили, країни цивілізованого демократичного світу на чолі зі США й державами — членами ЄС негативно відреагували на затримання й ув’язнення журналістів у Туреччині. Ердогана так розгнівала нищівна критика ЄС, що він навіть порадив Брюсселю «займатися своїми справами». Відповідь ЄС не змусила себе чекати: верховний представник ЄС із питань закордонних справ Федеріка Могеріні, яка, відвідавши Анкару за 10 днів до інциденту, почула від турецьких лідерів чимало слів підтримки й закликів до єднання, порадила Ердогану «бути поміркованішим і врівноваженішим».

Звичайно ж, Туреччина є країною, пріоритетом для якої є впровадження європейських стандартів, оскільки вона продовжує перемовини з ЄС щодо повноправного членства в цій організації. Таким чином, вона не може не враховувати попередження та критику з боку Брюсселя стосовно проблем із відповідністю Копенгагенським політичним критеріям.

Незважаючи на те, що Ердоган це чудово розуміє, в основі його випадів проти ЄС, на мою думку, лежать три причини. Перша причина полягає в тому, що Ердоган, який поступово перетворюється на диктатора, вже не бачить майбутнього країни у складі ЄС. Поступово втрачаючи союзників на Заході через свою політику й правління у стилі «залізного кулака», Ердоган намагається, так би мовити, пришвартувати свій корабель в інших гаванях. До того ж, раніше він своєю поведінкою вже породжував чутки серед народу про те, що розглядає членство в Шанхайській організації співробітництва як альтернативу вступу до ЄС.

Другою причиною виявилася критика Ердогана з боку європейських лідерів, які вже засуджували Анкару за неспроможність чесно й прозоро здійснити антикорупційну та антихабарницьку операцію 17–25 грудня минулого року, призупинену очолюваним Ердоганом урядом шляхом прямого втручання в хід судової справи. Це дуже сильно виснажило Ердогана. Його знають як схильного до різких випадів лідера, який швидко втрачає самоконтроль, тому йому важко протистояти, відстоюючи демократію.

Третя причина — побоювання Ердогана втратити серед народу імідж «незламного лідера», якщо він перестане давати відсіч у відповідь на критику ЄС. Беручи до уваги сказане, ми можемо припустити, що перелік прав і свобод турецьких громадян, який і так перебуває в жахливому стані, зазнає ще більшої шкоди. А Анкара, будучи союзником Заходу, переживатиме не найкращі часи, адже їй буде нелегко розповісти своїм партнерам про події 14 грудня й ті, що сталися за ними.

Туреччину, на жаль, чекають важкі дні, оскільки вона не лише ізолюватиметься ззовні, а й зазнає посиленої поляризації в межах власного суспільства, внаслідок якої людей каратимуть за їхні думки й переконання. Нашим єдиним бажанням як представників ЗМІ, що перебувають у пошуках істини, є лише перетворення Туреччини на демократичну правову державу із європейськими стандартами, доки не стало запізно. Хто б не протистояв нам на шляху до цієї мрії, ми продовжуватимемо боротися за права й свободи із таким самим запалом.

Я переконаний: щоби повністю зрозуміти сутність боротьби турецького народу за демократію, необхідно осягнути цінності, яких дотримується письменник Фетхуллах Ґюлен, а також витоки започаткованого ним руху Hizmet (букв. «служіння» — прим. пер.). Наприклад, колись Фетхуллах Ґюлен дав інтерв’ю другій за популярністю газеті Німеччини — Süddeutsche Zeitung (SZ). У бесіді з представником поважного видання Фетхуллах Ґюлен сказав про те, що Партія справедливості та розвитку (AKP) прийшла до влади з обіцянками розвивати демократію й будувати демократичну державу, проте після загальних виборів 2011 року вона різко змінила свій курс і відступила від обраного шляху, намагаючись створити «державу, керовану єдиною особою». Цей репортаж було опубліковано, зокрема, на українському сайті Фетхуллаха Ґюлена. Охочі дізнатися більше з цього приводу можуть отримати докладнішу інформацію за посиланням.