Цього тижня світ вразило вбивство американського журналіста Джеймса Фоулі (James Foley). 40-річний кореспондент був обезголовлений в Іраку бойовиками «Ісламської держави Іраку та Леванту» (ISIS).

Уже протягом двох років регіон Сирії та Іраку є найнебезпечнішим місцем для журналістів – за даними Комітету захисту журналістів у Сирії за цей час було вбито щонайменше 69 представників ЗМІ. Більшість загинуло під час збройних конфліктів, у той же час журналісти є мішенями для терористів, їх захоплюють у полон і вимагають викуп. За цим стоїть частіше за все саме «Ісламська держава Іраку та Леванту» – екстремістське угрупування, що виникло понад десять років тому і є ланкою «Аль-Каїди». Ісламісти контролюють частину територій у Сирії та Іраку (на карті від Independent можна подивитись детальніше).

Терористи опублікували відео, на якому знято, як бойовик у масці відрізає голову Джеймcу Фоулі. Перед цим журналіста змушують сказати: «Я би хотів бути не американцем». Із кадрів видно, що він, долаючи внутрішній спротив та перебуваючи під тиском, каже, що його реальний вбивця – уряд США. Бойовик на відео говорить, що розправа над Фоулі є відповіддю на розпочаті за наказом Барака Обами авіаудари по Іраку. Він заявляє, що будь-яка спроба Обами «позбавити мусульман права на життя в ісламському халіфаті» призведе до кровопролиття серед американців. Після цих слів журналіста вбивають і далі показують кадр із обезголовленим тілом. Вкінці відеозапису видно іншого американського кореспондента, котрий наразі перебуває в полоні терористів – Стівена Сотлоффа. У відео сказано, що його доля залежить від подальших дій Барака Обами.

Джеймса Фоулі взяли в полон у Сирії в листопаді 2012 року. У перші 16 місяців сім’я не одержувала жодних звісток про нього. Лише в березні стало відомо, що він живий – про це розповіли двоє іспанських журналістів, яких теж тримали в полоні та звільнили після сплати викупу. Влада США відмовилася вести переговори з викрадачами чи координувати свої дії з Європою заради порятунку полонених. Нещодавно стало відомо, що США здійснювали спецоперацію по визволенню бранців, однак вона була невдалою.

«На Близькому Сході жодна дія не залишається без реакції»

Після оприлюднення відео в американській пресі поширюється критика на адресу влади США – адміністрацію президента звинувачують у тому, що не було докладено зусиль для визволення журналіста, й що позиція відмови від переговорів є в даному випадку неправильною. Дії європейських урядів при цьому називають більш ефективними. Оскільки чотирьох французьких та двох іспанських журналістів терористи звільнили після того, як французька та іспанська влади сплатили викуп. Як сказано в статті The Atlantic, європейські уряди публічно заперечують, що сплачували його, однак із джерел провідних ЗМІ, зокрема Time, відомо, що гроші були передані через посередників. Як ідеться в статті, благодійні організації вважають за краще не надсилати в цю зону громадян США, оскільки в разі викрадення за них не сплатять викуп, на відміну від європейців.

Викрадення стали дуже поширеною тактикою серед терористів. Згідно з розслідуваннями New York Times, «Аль-Каїда» та її союзники з 2008 року отримали близько 125 млн. доларів прибутку від викупів, більшою мірою від європейських держав. Тільки за останній рік ця цифра склала 66 млн.

Після того, як терористи почали вимагати викуп за Фоулі, вони надали йому можливість передавати повідомлення своїй сім’ї. Судячи з них, він вірив, що уряд допоможе йому, та був переконаний – Вашингтон зможе врятувати його та інших полонених.

Оприлюднене відео вразило ще й тому, що терорист на ньому говорить із британським акцентом – це привернуло увагу всієї світової преси. Журналісти пишуть, що очевидно, ісламісти хотіли нагадати: значна частина з них – це мусульмани з інших країн, які щороку поповнюють склад ISIS. Особливо це стосується Великої Британії: як відомо, минулого року двоє британських ісламістів публічно обезголовили британського військовослужбовця Лі Рігбі на околиці Лондону. В деяких журналістських матеріалах наводяться історії від батьків чи друзів тих європейських мусульман, які зараз перебувають в ISIS. Їх близькі з сумом констатують, що вони стали фанатиками, повністю захопленими ідеями «Ісламської держави», і тепер невідомо, як їх повернути до нормального життя.

У редакційній статті The Guardian підкреслюється, що цей випадок має стати для Заходу поштовхом до розуміння – «жодна дія не залишається без реакції на Близькому сході»: «Не можна завдавати авіаударів, не викликаючи відповіді, й ви не можете очікувати, що ISIS буде дотримуватися правил, яких вона не визнає. Кажучи прямо – якщо вони стають для нас мішенню, то і ми будемо мішенню для них». Видання вважає, що проти терористів потрібно боротися спільними зусиллями, й у цій боротьбі мають брати участь Туреччина, Саудівська Аравія, Катар, Іран та сама Сирія. «Припинити цю загрозу від “Ісламської держави” можуть лише люди з тих регіонів, де наразі перебувають бойовики», – сказано у статті.

«Коли ти бачиш справжнє насилля, воно справляє дивний ефект на тебе»

«Джеймс Фоулі належав до когорти надзвичайно безстрашних і відважних міжнародних журналістів: фрілансери, котрі створюють важливі матеріали без гарантії оплати та за відсутності підтримки певного ЗМІ», – сказано в статті Washington Post. «Джеймс Фоулі – журналіст, який мав бути там». Він сам дістався до Іраку та потім зв’язався з редакцією Global Post, із якою вже раніше співпрацював. Там захоплювалися його вмінням почути голоси жителів, травмованих війною, його здатність викликати довіру. Тим не менш, президент Global Post Філіп Балбоні каже, що вони не раз відмовляли Фоулі ризикувати своїм життям.

Джеймс Фоулі й раніше потрапляв у полон. У Лівії в 2011 році його та групу інших журналістів викрали прибічники Муамара Каддафі, тоді він був бранцем протягом 44 днів. Як пишуть журналісти, які спілкувалися з Джеймсом, Фоулі розумів небезпеку ситуації, але на той момент його метою було – перевірити, чи справді бойовики контролюють ті території, про які вони заявляють.

Друзі описують Джеймса Фоулі (його частіше називали Джимом) як мислителя, котрий постійно міркував над серйозними світовими проблемами і намагався знайти відповіді. Фоулі розмірковував у тому числі й над тим, чому він їздить у гарячі точки та ризикує життям. «Коли ти бачиш справжнє насилля, воно має дивний ефект на тебе, – розповідав Джеймс на зустрічі зі студентами школи журналістики Medill, в якій у 2008 році він здобув ступінь магістра. – Воно не завжди відштовхує тебе. Іноді, знаєте, воно притягує вас…. Це дивний вид примусу». Він також пояснив, чому вважає важливою роботу в таких країнах як Сирія: «Це частина проблеми у цих конфліктах… Ми недостатньо близько до них. І якщо ми, репортери, не спробуємо підійти ближче та зрозуміти, що вони переживають – чоловіки, жінки, американці (солдати), а сьогодні, після Арабської революції, молоді арабські чоловіки, єгиптяни та лівійці – ми не зрозуміємо цей світ».

Після того, як стало відомо про смерть Фоулі, на Фейсбук-сторінці «Find James Foley», (яка використовувалася родиною журналіста для пошуків), з’явилося звернення його матері. Даян Фоулі. Вона написала: «Ми ніколи не пишалися нашим сином Джимом більше, ніж зараз. Він віддав життя, намагаючись показати світові страждання сирійських людей». Вона також написала, що їх родина молить викрадачів зберегти життя полоненим, які залишилися. «Вони безневинні, як Джим. Вони не контролюють політику американського уряду в Іраку, Сирії чи деінде у світі». Даян Фоулі додала, що родина дякує синові за радість, яку  він їм подарував і що він був «незвичайним сином, журналістом та особистістю».

Соціальні мережі як інструменти пропаганди терористів

Оприлюднення терористами запису розправи над журналістом порушило перед ньюзрумами етичні питання. Оскільки, як правило, такі відео в першу чергу зроблені для того, аби ЗМІ поширювали їх, і це відповідно залякуватиме населення. Про редакторські дилеми йдеться в статті  «Джеймс Фоулі та щоденні жахи інтернету: подумайте добре перед тим, як клікнути», в якій сказано: «Обезголовлення Фоулі було оприлюднене не після редакційного рішення, а як інструмент пропаганди вбивць. ЗМІ мають подумати над тим, чи будуть вони допомагати їм у досягненні цілей, публікуючи це відео та фото». Автор пише, що тут потрібно пам’ятати про звичайну людяність і добре зважувати, що важливіше: показати «комфортним західним аудиторіям жахи світу» чи вберегти родичів загиблого від ще більшого болю.

Провідні ЗМІ обирали різні шляхи – вони не демонстрували відео, або ж показували окремі кадри з нього (до самого вчинення вбивства), інші публікували фотокадри з відео, на яких журналіст стоїть на колінах, а також супроводжували їх фрагментами аудіоазапису звернення терористів. Аудіо в даному випадку було важливим, вважають редактори, оскільки воно містило інформацію про національну приналежність терориста.

Але особливість сучасних медіа полягає в тому, що вже не редакційні колективи вирішують, що побачить громадськість. Терористи мають потужний інструмент для поширення своїх дій – це соціальні мережі, йдеться в статті CNN. Журналісти зазначають, що екстремістські угруповання добре навчилися користуватися соцмережами, перетворюючи їх на «медіазло». Спочатку відео було завантажено на YouTube, однак потім компанія його видалила, а також знищила всі дублікати запису. Представник компанії заявив, що вони видалятимуть усі акаунти терористичних груп. Однак відео доступне на інших сайтах, які не переймаються етичними міркуваннями, один із таких сайтів Live Leak повідомив, що має величезний обсяг трафіку.

Твіттер зіткнувся з тими ж проблемами, оскільки у перші години після оприлюднення запису, користувачі ділились лінком та фотографіями з нього, що викликало скарги та обурення інших користувачів. Деякі акаунти, з яких поширювалися ці фото, були заблоковані. Пізніше сервіс мікроблогів заявив, що планує видаляти знімки, зроблені після смерті людей, або безпосередньо перед цим. Противники публікації таких знімків пишуть, що перегляд відео та фото принизить пам’ять про хороброго репортера. У той же час є думки, що відео та фото мають значну новинну цінність, і люди повинні знати, на які дії здатні терористи. Ця дискусія розпочалась у ЗМІ ще місяць тому – після катастрофи малайзійського літака та бомбувань сектора Газа (читайте в публікації MediaSapiens «Інтернет зруйнував повагу до загиблих?»).

Можна зробити висновок, що все зводиться до особистого вибору кожного. Перед тим, як відкрити таке відео, можна запитати себе – чому я хочу це подивитися, чим для мене буде корисним перегляд? Ще більш важлива самоцензура при натисканні на кнопки Share та Retweet. Журналісти радять поширювати такі дописи, що зробила мати загиблого журналіста, – це буде значно кращим вшануванням його пам’яті.