Подія. 17 листопада на засіданні РНБОУ президент заявив: «Чого вони (мітингувальники. – Б.Б.) вимагають сьогодні під час розгляду Податкового кодексу – щоб ми залишили ті дірки, які були в законодавстві, для того, щоб не платити податки». Новини Першого каналу національного радіо давали синхрон президента, в якому містилися цифри, яке в нас співвідношення зайнятих і пенсіонерів і яким воно буде за декілька років.

Цей виступ президента був етапним і навіть програмним. Чому – про це дещо нижче. Що є важливим зараз – це те, що у виступі містилося неаргументоване звинувачення на адресу десятків тисяч співгромадян. Не варто нагадувати абеткову річ: щоби зажити слави маніпулятивного, телебаченню не треба самотужки влаштовувати «п’ятихвилинки ненависті». Телебачення, яке дозволяє політикам маніпулювати свідомістю глядачів, є й саме маніпулятивним.

Отже, висвітлення подій 17 листопада – офіційних та вуличних протестів. У «Підсумках дня» Першого національного (21:00) події навколо Податкового кодексу йшли четвертим сюжетом – вельми коротеньким. Олесь Терещенко перелічив «п’ять завдань», сформульованих Віктором Януковичем для подолання кризи довіри до влади, серед яких були «підтримка дій влади» та «недопущення політичних криз і революцій». Хто мусить підтримувати дії влади задля збільшення довіри громадян до неї (чи часом не самі громадяни?), що стоїть за словами про недопущення криз та революцій, чи не змушує все це згадати прислів’я «Силуваний не буде милуваний» – ніяких роз’яснень щодо цього не було. Єдиний у сюжеті синхрон Миколи Азарова було подано на його завершення, ніби незаперечний підсумок. Про звинувачення президента на адресу мітингувальників не було жодної згадки.

ТСН, «1+1», 19:30. Тут розповідь про події навколо Кодексу почалась аж із шостого сюжету. Є в Україні події, важливіші за Кодекс і акцію громадських протестів. Янукович ганив Азарова за неправду, підприємці з надією дивляться на президента, їхні намети відвідують депутати (куди ж без них?). Синхрони підприємців – про їхній наметовий побут, про ті самі візити депутатів. По суті протестів – практично нічого, лише пенсіонерка-підприємець поскаржилася, що її, пенсіонерку, змушують платити внески до пенсійного фонду. Далеко не всі підприємці є пенсіонерами, тож тут ми побачили геть нетиповий випадок, «окремий недолік», і не більше. Нарешті, підсумком пролунала цитата президента про «не хочуть платити податки». Без коментарів, без протилежних думок. Вустами президента, як і належить, глаголить істина.

«Інтер», «Подробности», 20:00. Випуск почався з «податкової» теми, й у першому ж сюжеті пролунала цитата з Януковича: «... Не буває такого, щоб ми ховали податки, й добре жила країна...». Отже, підприємці хочуть ховати податки, – мали зробити висновок глядачі. Коментарів і дискусій не було: тут само пішла мова про переговори протестувальників із депутатами. На три синхрони депутатів та один – прем’єр-міністра припав лише один коротенький синхрон учасниці акції протесту, яка назвала проект Податкового кодексу ганебним. Чому він ганебний, чим ганебний? А про це в синхроні не було, тож глядачі мали повірити: підприємці вважають Кодекс ганебним, бо він змушує їх платити податки. Капосні, одне слово, ці підприємці; захищають вони свої шкурні інтереси на шкоду всім іншим.

Далі мова пішла про наказ президента підлеглим казати правду, з купою синхронів «офіційних осіб», які стосувалися здебільшого складного процесу ухвалення Кодексу. Глядачам від того процесу було ані холодно, ані жарко, і єдину суттєву інформацію вони могли знайти лише в синхроні Олега Ляшка: «Я хотів би нагадати, що коли Партія регіонів була в опозиції, йдучи до влади, вона обіцяла податкові канікули на п’ять років малому бізнесу. Прийшовши до влади, роблять абсолютно протилежне». Змонтований таким чином і вставлений у такий контекст, цей синхрон лише затвердив глядачів у враженні: протестувальники таки не хочуть платити податків, узагалі не хочуть.

Чудовий, до речі, спосіб витиснути з екранів опозицію – робити так, щоб, обпікшися на подібному поданні в ефір їхніх синхронів, опозиціонери самі уникали їх давати.

Заслуговує на увагу останній, ніби підсумковий, синхрон Миколи Азарова – на ньому сюжет було завершено: «Либо мы сделаем сейчас очень серьёзные усилия и будем каждый год вкладывать средства в модернизацию экономики, или перед нашим населением стоит абсолютно простая перспектива – торговля турецким и китайским товаром, либо работать батраками на рынках других стран. Всё!».Цю недовгу репліку можна довго аналізувати. По-перше, «бути наймитами» на ринках інших країн нічим не краще, ніж бути наймитами на ринку власної країни – ну, хіба що в «інших країнах» за це подеколи незрівнянно краще й адекватніше платять. По-друге, Азаров майже прямим текстом оголосив цілий суспільний прошарок шкідниками й диверсантами, які свідомо перешкоджають модернізації економіки. По-третє, він звів поняття «малий бізнес» до самих лише блошиних ринків, чим викликав у багатьох глядачів негативне ставлення до малого бізнесу як такого. По-четверте, в попередньому синхроні він цілком слушно сказав, що від ухвалення Податкового кодексу неможливо чекати миттєвого ефекту, позитивний ефект настане потім. (Коли, до речі? Он, комунізм теж мав настати «потім», понад сімдесят років на нього чекали.) Прем’єр-міністр так і не пояснив, що робити представникам малого бізнесу от просто зараз, поки не настане благословенне «потім». По-п’яте, омріяна Азаровим модернізація навряд чи має зачепити «торгівлю турецьким та китайським товаром». То чи не йдеться про бажання влади знищити малий бізнес як такий, як буцімто негідний модерної країни? Чи може фаховий економіст протиставляти великий бізнес та малий бізнес як нібито засадничо антагоністичні явища? Коли ж Азаров бачить малий бізнес не таким, яким він є сьогодні, то яким саме, і як того досягнути?

Як бачимо, запитань до слів Азарова ледь не більше, ніж самих його слів. Так само бачимо, що синхрон прем’єр-міністра мав на меті створити виразно негативний суспільний імідж малого бізнесу. То чи можна було подавати цей синхрон як підсумок, як істину? Чи можна було ставити на цьому крапку?

Заради справедливості треба зазначити: наступного дня, 18 листопада, в денному (12:00) випуску новин «Інтер» – хай постфактум і далеко не в прайм-таймі – дав-таки синхрон однієї з протестувальниць, у якому вона стверджувала: підприємці хочуть платити податки, але не такі, які унеможливили б ведення бізнесу. Перший національний у випуску, що йшов тоді ж, не зробив і цього, зосередившись на бійці депутатів.

Але повернімося до 17 листопада. «Новий канал», «Репортер», 19:00. У декількох некоротких сюжетах – жодної згадки про висловлювання президента, яке нас цікавить. Так само жодного синхрону протестувальників, навіть задля годиться. Лише синхрон Віктора Януковича, який, наставляючи Азарова, переконує його казати правду. З цього синхрону можна було зрозуміти, ніби президент звинувачував главу Кабміну в неправдивості не лише публічних виступів, а й доповідей на засіданні Кабміну.

ICTV, «Факти», 18:45. Цитата президента про «не хочуть платити податки» пішла наприкінці сюжету, як і годиться, без контраргументування. За формою сюжет міг би нагадувати типову «інформацію поміж рядків», якби оте «поміж рядків» не підтверджувало, хай «від протилежного», позицію влади. Розпочався сюжет із запевнень, що президент і прем’єр новим Кодексом задоволені, звісно ж, був синхрон Азарова про те, що «рішення ми приймаємо в інтересах переважної більшості суспільства». І в підводці Інни Шевченко, й у репортажі Тетяни Прудникової протести підприємців було прив’язано до опозиції. Єдині синхрони депутатів – Ксенії Ляпіної та Арсенія Яценюка – так і не розкрили суті протестів. Ляпіна вела мову про «поліцейську державу» («Вона проти перевірок і боротьби з ухилянням від сплати податків», – мали зробити висновок глядачі), Яценюк – про податкові канікули («Він узагалі проти податків»).

Наступні два сюжети змальовували райдужні перспективи того, як новий Податковий кодекс збільшить інвестиції (як? у який спосіб?) та зарплати бюджетникам. Чудова, до речі, політтехнологія: тільки-но йдеться про сумнівний крок влади, як вона заводить мову про інвестиції, а ЗМІ це старанно ретранслюють. Розібратися в механізмі зростання інвестицій, а отже, оцінити правдивість заяв влади, переважна більшість аудиторії не може. От і вірить (чи, за задумом, має повірити). Така собі інформаційна алхімія, яка що завгодно перетворює на інвестиції. От цікаво, чи згортання свободи слова теж веде до зростання інвестицій?

«Час новин» 5 каналу (20:30) обмежився двома коротенькими сюжетами про звинувачення президентом прем’єр-міністра в неправдивості – «...нам треба згуртовуватися навколо багатьох проблем» – та про високу оцінку Азаровим Податкового кодексу: «Робиться це для того, щоб виграло все суспільство, щоб економіка, отримавши потужний стимул для прискореного розвитку...» – ну, й так далі. «Водночас (Азаров. – Б.Б.) поставився із розумінням, що підприємці протестують проти ухвалення документа. Податковий кодекс порушує інтереси мільйонів громадян, – заявив Азаров», – оці два речення з репортажу Тетяни Даниленко й були єдиним, що свідчило про наявність навколо Кодексу якихось проблем. Звинуваченню президентом підприємців у прагненні ухилятися від податків місця не знайшлося.

«Україна», «События», 19:00. Сюжет було присвячено протестувальникам. Але дуже неординарно присвячено. Були тут і подробиці їхнього наметового побуту – бензиновий генератор, спека в наметах. І те, що «бойкот заставили объявить даже иностранцев», – це з репортажу Наталії Нагорної, зверніть увагу на слово «заставили»; синхрон протестувальника про те, що «представители других национальностей тоже не работают и нас поддерживают», ніяких підстав вести мову про примусовість не давав. Були кадри «верующих – полсотни людей(а решта мітингувальників – геть невіруючі, на відміну від президента, он воно як! – Б.Б.); плачут, проклинают, Налоговый кодекс и пугают депутатов лишением благодати Божьей». Були синхрони: «...Каждому ребёнку с рождения будет присваиваться ещё до крещения уже сатанинский номер в электронном реестре. И таким образом ваши дети не смогут уже получать крещение в церкви во имя Иисуса Христа»; «Ні чіпізації нашим дітям». От, виявляється, за що виступають мітингувальники! Далі йшов синхрон народного депутата від ПР Володимира Олійника: «Якісь такі сучасні технології про те, щоб вживлювати і так далі (а потім ми дивуємося, якою мовою написано закони, що в них нічого не розбереш! – Б.Б.) – да, ми знаємо, в світі подібні речі є, це добровільний крок. Але я не знаю в законодавчому відношенні, щоб таку нісенітницю ми пробували втілити у законопроекті». Отже, крапки над «і» розставлено, небезпека є вигаданою, розходьтеся, шановні протестувальники, по домівках і припиняйте свій балаган із чіпізацією. Ну, й на завершення – синхрон депутата-опозиціонера, який стверджує, що «ми (зверніть увагу: не «мітингувальники», а «ми». – Б.Б.) перейдемо до більш рішучих дій, щоб не допустити прийняття і ухвалення цього Податкового кодексу». Не допустити чіпізації, одне слово.

Це називається, що канал повідомив про зміст протестів, про те, що відбувається по суті? Чи треба підшукувати визначення такому повідомленню «по суті»?

Про висловлювання Януковича («не хочуть платити податки») випуск повідомив наприкінці «податкового» блоку: «По мнению президента, против Налогового кодекса протестуют те, кто привык работать вне закона». Ото й усе. Далі зайшлося про вимогу до Азарова казати правду.

Отже, висновки. Їх три. Перший: висловлювання президента, адресоване прем’єр-міністрові, зацікавило теленовинарів незрівнянно більше, ніж висловлювання президента, адресоване суспільству. Цілком у давніх традиціях нашого інформаційного телебачення. Другий: висловлене президентом звинувачення на адресу цілого суспільного прошарку не видалося телевізійникам чимось особливим, таким, принаймні, на якому треба детальніше зупинитися. І третій: незалежно від того, чи наводили випуски новин адресовані суспільству слова президента, а чи ні, всі вони, ніби за командою, і текстом матеріалів, і картинкою, й особливостями побудови сюжетів так чи інакше підтверджували їхній зміст: протестувальники хочуть ухилятися від сплати податків. А, якщо називати речі їхніми іменами, нацьковували телеглядачів на дрібний бізнес як ледь не на ворога народу.

Як би мало бути в країні, де справді панують демократія та свобода слова? Передусім, президент не ставив би риторичних запитань, а вийшов би до мітингувальників і вислухав би їхні вимоги з першоджерела. Хай навіть із сотнею озброєних охоронців, але вийшов би й вислухав. Що ж до телебачення, то випуски новин, звісно, повідомили би про висловлювання президента в найперших сюжетах. І не як підсумок теми, що не підлягає сумнівам, а як предмет обговорення, предмет дискусії. За цим пішли б синхрони з протилежною думкою – і ці синхрони належали б не опозиційним депутатам і не лідерам опозиційних партій, а безпосереднім учасникам подій – мітингувальникам. І подано їх було б не раніше від висловлювання президента, а після нього. Право відповісти на звинувачення – чи не є воно одним із азів об’єктивної журналістики? Лише це й була б інформація з перших рук; усі тлумачення у виконанні представників що влади, що опозиції – то лише тлумачення і є, причому тлумачення здебільшого суб’єктивні.

А ще на екранах неодмінно з’явився б експерт, який у трьох реченнях, без зайвих розпатякувань на кшталт «а от у США... а от в Албанії... а от у Буркіна-Фасо...» просто пояснив би: підвищення податкового тиску не може автоматично привести до збільшення бюджетних надходжень; коли з таким підвищенням перестаратися, у найкращому разі це призведе до переходу бізнесу в тінь, а в найгіршому – до масового банкрутства малого бізнесу, стрімкого зростання безробіття, а то й до колапсу національної економіки; у будь-якому разі пенсійному фондові, а рівною мірою й модернізації економіки, від того не дістанеться ані копійки. Ще експерт міг би пояснити, що податки зазвичай залюбки платять там, де довіряють владі, а не бояться її. От саме таке й лише таке подання інформації було б повним, змістовним та об’єктивним. 

І от тепер про етапність та програмність промови Януковича. Він надіслав недвозначний меседж представникам малого бізнесу: їхніми непримиренними ворогами є пенсіонери та бюджетники, через яких вони змушені платити зависокі податки. Він надіслав недвозначний меседж пенсіонерам та бюджетникам: їхніми непримиренними ворогами є представники малого бізнесу, які не хочуть платити ті податки. Коли почитати російські інтернет-форуми, постане дуже цікава картина. Російські пенсіонери всіма фібрами душі ненавидять малий бізнес. Російські представники малого бізнесу щосили ненавидять пенсіонерів. Російські наймані працівники як тільки можуть ненавидять і перших, і других. Усі вони разом терпіти не можуть корумпованих чиновників, а ще кавказців, китайців та інших «зайд», які «з’їли моє сало». І всі вони разом обожнюють найвищу державну владу, яка старається, але їй заважають. Хто заважає? Пенсіонери, малий бізнес, наймані працівники, які забагато хочуть, корумповані чиновники. Хто завгодно заважає: якби не деякі капосні суспільні прошарки, як чудово було б усе в Росії! Спробу запровадити такі самі суспільні стосунки в Україні ми щойно й спостерігали.

Навряд чи президент і справді не знав, чого саме хочуть домогтися мітингувальники. Фрагментування суспільства, розділення його на касти, намагання спрямувати протестні настрої різних суспільних груп проти одна одної – от що містилося в посланні президента й могло означати повертання найвищої державної влади до саме такого вектору внутрішньої політики. Створення в Україні суспільства тотальної взаємної ненависті (і, відповідно, роз’єднаності) – от про що йшлося. Зведення громадської свідомості до рівня: «Хто з’їв моє сало?» – от що мала на меті використана спецтехнологія. Не більше й не менше. Для наших теленовин це виявилося подією аж ніяк не першого плану.

І тепер доведеться писати про те, про що писав уже багаторазово протягом останніх років. Тільки тоді ми спостерігали за процесом, а тепер можемо бачити результат. Прискіпливі телекритики хоч скільки завгодно можуть вишукувати й виловлювати ознаки звуження свободи ЗМІ, зниження рівня об’єктивності ЗМІ, зростання їхньої провладної ангажованості тощо. Значна частина пересічних телеглядачів цього не помічає й не помітить ніколи. Для них нічого радикально не змінилося. Звуження свободи слова не стало загальноочевидним. А отже, якоюсь нетакою була та свобода.

Протягом п’яти попередніх років буцімто свободи медіа відбувався (й таки відбувся) процес таблоїдизації політичної інформації. Коли політична інформація почала жити за тими самими законами й канонами, що й світська хроніка. Не сутність подій і не сутність проблем, а взаємні висловлювання та думки політиків одне про одного – от що стало майже виключним предметом висвітлення. От що стало загальним форматом. Пригадаймо, як подавали протягом минулих років хоча б поведінку депутатів. Чому, скажімо, Ксенія Ляпіна висловлювалася так, а не інакше, чому голосувала саме так, як голосувала? Та все просто: вона – з групи В’ячеслава Кириленка, а отже – за Ющенка. Усе, іншої мотивації ніхто не потребував і розглядати не бажав. Зрештою, ніхто навіть не здогадувався, що може існувати й мотивація іншого порядку, зумовлена особистими переконаннями чи хай навіть інтересами. Скажете, аналізування поведінки народних депутатів, немов ішлося про членів мафіозних угруповань (той за того, а той за того – от і вся мотивація), мало чималу рацію?

Але ж так само, під тим самим кутом зору ЗМІ розглядали й будь-яку громадську активність. Чого мітингують? Бо підтримують Ющенка (Тимошенко, Януковича). Ото й усе. Протягом останніх п’яти років у ЗМІ відбулася десуб’єктизація суспільства. Суспільству було відмовлено в можливості дій, зумовлених не підтримкою чи непідтримкою того чи іншого політичного лідера, а власними, його, суспільства, інтересами й прагненнями. Суспільство у ЗМІ стало вторинним щодо політиків. Знеособленою біомасою, лише й здатною, що ловити кожен помах руки чергового месії. То що ж тепер дивуватися, коли громадянські протести проти Податкового кодексу постають із телеекранів як підступи капосної опозиції?

Скажіть: чи то лише тепер із телеекранів зникли незалежні експерти? Чи то лише тепер вийшло з моди піддавати сумнівам висловлювання політиків – сумнівам не з погляду інших політиків, а з погляду правдивості та здорового глузду? Усе цілком так, як і було: було декілька владних центрів – тож і на екранах було декілька точок зору; тепер залишився один владний центр – відповідно, почала домінувати єдина точка зору. Усе точнісінько так, як і було; зміни відбулися не на самому телебаченні, а в реальності, яку телебачення відображає. Як то кажуть, нема чого на дзеркало нарікати... Спосіб же відображення реальності самим «дзеркалом» таких уже радикальних змін не зазнав. Воно, «дзеркало», те саме – ну, може, до численних плям та подряпин на ньому додалося декілька нових, на загальному тлі не таких уже й помітних.

Помаранчева революція найперше програла саме в журналістському середовищі. Постмайданне телебачення та постмайданні газети концептуально й стилістично нагадували кучмівський офіціоз, а зовсім не передмайданну та майданну вільну (хай навіть вільну всупереч владі) журналістику. ЗМІ з розтуленими ротами слухали політиків і натхненно ретранслювали кожен їхній чих, а не змушували їх слухати себе. Ретранслюють і тепер, а те, що ретранслювання це дедалі більше стає вибірковим і неадекватним – то вже деталі. Дискурс не змінився ані найменшою мірою.