«Журналісти приїхали не одразу. Кров на асфальті встигла потемніти. Дитяча кров», —  з цих слів починається сюжет у «ТСН. Тиждень» 15 січня. Стас Ясинський начитує їх під напружену, ледь не містичну музику. На екрані — величезна пляма крові. Це матеріал «1+1» про напади собак на людей і те, як можна вирішити подібну проблему. От тільки із шокуючими деталями журналісти аж надто перестаралися.

Інформаційний привід для подібного сюжету, на жаль, справді був. 7 січня четверо собак загризли на смерть чоловіка на Київщині. 8 січня ситуація повторилася уже з трьома собаками на Херсонщині. І хоч події страшні самі по собі, Алла Мазур додає їм фарб: «Їх люто гризли зубами, вони стікали кров’ю і помирали в страшенних муках». Цю хвилю підхоплює кореспондент. Згадана на початку історія з дитиною трапилась сім років тому. Але вона настільки шокуюча, що Стас Ясинський не соромиться нагадати її в деталях. Нам показують фото дівчинки, розповідають про її мрії, а потім про пса, що її убив. Його демонструють у сюжеті зі словами: «Цей пес убив восьмирічну дівчинку, цілив одразу в горло». А потім переходять до наступної жертви цієї ж собаки – хлопчика. Мабуть, заради аж надто соковитого коментаря: «Много там крови было. Я зашел в ванную, ухо висело вообще», — це з екрану каже хлопчик.

Вдосталь поговоривши про дітей, на «ТСН» переходять до актуальних подій. З приміткою, що наступна смерть «виглядала набагато страшніше». Адже собаки «за кілька хвилин розірвали ветерана АТО на шматки». Здається, цього вже мало б вистачати, аби створити картину «страшних мук». Але Стас Ясинський подає ще й коментар місцевої жительки: «У нього на руках повигризали м’ясо. Одні кістки позалишалися».

Варто віддати журналістам належне, сюжетом вони намагаються вирішити проблему нападів собак на людей. Пропонують конкретні рішення, наводять зарубіжні приклади. От тільки виходить це дещо кострубато. Закордонним прикладом для власників собак стала Німеччина. До цієї частини сюжету на «ТСН» підводять через фразу одного з жителів села, де загризли чоловіка. Його рідні, мовляв, живуть у Німеччині. А до нього в село не приїздять тому, що бояться собак.

Загалом, нехай і так, але журналісти детально та з хорошою візуалізацією розповідають про чинну в Німеччині систему отримання дозволу на утримання небезпечних собак і про те, як вона вже вплинула на зменшення рівня смертності. І тут черга доходить до української альтернативи. Через невдалий монтаж нашою альтернативою виявляються «доґхантери», хоч журналісти «1+1», мабуть, і не мали цього не увазі. Виглядає це так: кореспондент підсумовує закони в Німеччині, а потім переходить до законів в Україні. Коментує «доґхантер» Олексій Святогор: «У нас огромный массив законодательства, который, по сути, позволяет и обязывает государственные органы, местное самоуправление, эту же полицию, видя человека, который выгуливает собаку без намордника, штрафовать, привлекать и так дальше. Но никто этим не занимается». Зате цим займається він, у досить специфічний спосіб.

Олексій Святогор труїть собак і стверджує, що убив уже більше п’ятисот тварин. Журналісти супроводжують частину сюжету про догханетрів фотографіями, де чоловік роздає собакам отруту та кадрами повішених у лісі тварин. Наслідки Стас Ясинський описує так: «За це йому спалили машину, регулярно б’ють. Цього тижня в поштовій скриньці його брата вибухнула бойова граната. Не діючі закони та відсутність відповідальності породжують ненависть та самосуд: доґхантери вбивають собак, господарі собак полюють на доґхантерів. Держава, як завжди, самоусунулася».

Тут є два моменти. По-перше, як пов’язані напади домашніх собак (а в усіх згаданих випадках атакували саме вони) та полювання на безпритульних тварин? І де докази того, що люди справді «полюють» на доґхантерів, і ця граната виявилася у скриньці через його діяльність?

Цього в сюжеті немає, зате є досить позитивні висновки, мовляв, один регулюючий закон може вирішити проблему. От тільки ці висновки начитують під кровожерливий відеоряд, де собаки нападають на людей. І не лише дорослих. В одному із відео, яке навіть повторюють двічі, пес кидається на маленьку дитину. На екрані видно, як він її гризе, а вона - махає ручками та ніжками, намагаючись вирватися.

Виходить, що журналісти «1+1» сповідували благу мету. Ця проблема справді суспільно-важлива і запроповані ними рішення, принаймні на перший погляд, виглядають адекватними. От тільки з емоціями у «ТСН» переборщили. Журналістика —  це не кіно і ефектом моторошності та шокуючими кадрами тут спекулювати не варто. Тримати глядача біля екрану — це нормальна комерційна мета. Але ж серед глядачів є, наприклад, діти. Чи родичі тих, про чиї «страшні муки» говорять на всю країну. Чи просто люди, яким не хочеться бачити повішених собак. Через ставку на кровожерливість, сюжет виглядає не суспільно-корисним, яким мав би бути, а залякуючим. І замість того, аби правильно доглядати собак, люди просто можуть захотіти їх позбутися. Спосіб, нагадаємо, у «ТСН» теж показали.

Детальніше про це та те, як «5 канал» показував новину під ялиночкою, а «Україна» - міжнародні мрії Олега Ляшка читайте у публікації День святого доґхантера. Огляд підсумкових тижневиків