«Народний контроль» на кіровоградському телебаченні: синдром героя

Скрін-шот

Важко не помітити програму «Народний контроль», яка щодня о 19.30 транслюється на телеканалі «Кіровоград». По-перше, вона, на відміну від інших програм місцевого телебачення, активно рекламується містом. Лайт-бокси, білборди, безкоштовна газета з аналогічною назвою — все працює на бренд «Народного контролю». По-друге, це всеукраїнський медіапроект, який розгортається в декількох містах України. Його було започатковано на львівському телеканалі ZIK, де він мав неабиякий успіх. По-третє, програма не тільки реагує на інфраструктурні хвороби міста, а й демонструє процедуру «лікування». Здається, саме це є секретом успіху «Народного контролю».

Концепція програми чітко проступає в самій назві, сповненій громадянської романтики. «Народний контроль» постає захисником усіх пересічних кіровоградців, які потребують допомоги. А яких проблем найбільше в містянина? Правильно, комунальних. Ями на дорогах, розбиті під’їзди й ліфти, відсутність нормальної інфраструктури для людей із обмеженими можливостями, незаконна забудова міської території — все це вічні проблеми будь-якого українського міста. Довгим шлейфом комунальних негараздів тягнеться перманентна бездіяльність міської влади й байдужість чиновників. На такому депресивному тлі команда «Народного контролю» виглядає як бригада швидкої допомоги з американських серіалів. Імпонує те, що «Народний контроль» не заспокоїться, доки не знайде причини хвороби і за можливості усуне їх, ретельно контролюючи дії недбалих чиновників. Безумовно, на кіровоградському телебаченні медіапроект формату «Народний контроль», де є елементи розслідувальної журналістики й де з чиновників знімають маски «білих і пухнастих», — велика рідкість і дивина.

Пересічний глядач може тішитися нарешті моментом довіри до народного телегероя. Натомість медіакритик за природою своєї діяльності змушений ставити запитання а-ля quid prodest, або ж хто за це все платить. Пошуки відповіді приводять до постаті Дмитра Добродомова — ідеолога «Народного контролю», про якого на «Главкомі» читаємо: «Він зосереджений на розбудові власної політичної кар’єри. Керівник медіа-холдінгу ZIK у недалекому минулому сьогодні Добродомов займається розкручуванням політичного руху “Народний контроль”, з яким розраховує показати добрий результат на місцевих виборах, особливо на рідній Львівщині».

Відповідно, телепроект «Народний контроль», окрім потужної соціальної складової, буквально на очах набуває неабиякого політичного потенціалу. Виявляється, «Народний контроль» — це політичний рух. На його офіційному сайті детально викладено програму.

Ознайомившись із цими матеріалами, переконуємося: маємо ще одну партію. Справжню партію з ідеологічним вектором, прибічниками і, звісно, касою. Для діяльності партії «Громадський рух “Народний контроль”» залучено чималі кошти, джерело яких не оприлюднюється. Не дивно, що брак інформації компенсується численними припущеннями й міркуваннями. Моніторинг мережевих ресурсів виявляє таку картину. Медіахолдинг ZIK заявив, що колишній гендиректор холдингу, а нині народний депутат Дмитро Добродомов привласнив назву телепроекту «Народний контроль», під якою він зареєстрував нову партію. «Виглядає на те, що колишні працівники телеканалу ZIK Д. Добродомов та А. Мисик намагаються у рейдерський спосіб узаконити за собою бренд "Народного контролю", створений телеканалом ZIK для журналістського проекту, а не для партій. Адже саме "журналістськими розслідуваннями" зараз прикривають сумнівніполітичні проекти. Навесні цього року було зареєстровано партію "Громадський рух ‘Народний контроль'", лідером якої називає себе Д. Добродомов. При цьому як символіку партії використано добре знайомий бренд ZIKу», — йдеться в заяві ZIK. «Лівий берег» писав, що «політичну активність Добродомова курує заступник голови Адміністрації Президента Віталій Ковальчук. Фінансову сторону, за даними окремих джерел, нібито забезпечує легендарний “Пупс”, головний спонсор ВО “Свобода” Ігор Кривецький».

В ефірі програми «Люди. Hard Talk» (телеканал «112 Україна», ефір від 22.09.2015) Дмитро Добродомов так і не розкрив секретів щедрого фінансування партії, окрім скромної відповіді на запитання про кількість лайт-боксів, розташованих містами України. Їх виявилося 1200, а вартість одного такого рекламного блоку складає приблизно 2500–2700 грн. Підрахунки глядач повинен був зробити сам: тільки на лайт-бокси було витрачено понад трьох мільйонів гривень.

Спроби з’ясувати джерело фінансування кіровоградської версії програми «Народний контроль» не дали чітких відповідей. Журналіст-репортер програми Яна Вічірко змогла лише уточнити — «відповідальний середній бізнес». Ця універсальна відповідь на подібні питання тільки посилила сумніви у прозорості фінансування «громадського руху».

Меседжі, які спрямовують у соціум партійні політтехнологи, виглядають професійно. Політична риторика «Народного контролю» сприймається як щира, осмислена й сповнена майданного духу.

Відповідно, викликає довіру й лідер кіровоградського осередку «ГР “Народний контроль”» Сергій Михальонок, особливо коли виголошує програмний текст. Наживо Сергій Михальонок виглядає не так переконливо (на кіровоградському каналі був гостем програм «Радіомайдан», «Тема дня»). Говорить він завчено, «як треба». Такий собі «чиновник із людським обличчям», якого майданні події вивели до людей. Але це смакові деталі — всім подобатися неможливо. Треба оцінювати результат. А результатом є медійний продукт — програма, що вирізняється на кіровоградському телебаченні намаганням врятувати світ, захистити «маленьку» людину. Це синдром героя. Провінційного, трішки незграбного, місцями наївного, але героя. Тому що тільки герой в очах простих глядачів може протистояти чиновникам, їхній злагодженій системі байдужості й неробства.

Але синдром героя має й зворотній бік. Від героя очікують бездоганності й безвідмовності. Варто йому тільки один раз помилитися — розпочинається процес розчарування, відторгнення й забуття. Звісно, це найгірший сценарій розвитку подій. Але про нього не варто забувати. Особливо коли в медійному продукті соціального спрямування, точніше в комплекті, з яким він іде, починає переважати партійно-політична складова. Глядач повинен усвідомлювати, що за полагодженими дорогами, парканами, ліфтами приховано політичний зміст: «кіровоградський осередок політичної партії Громадський рух “Народний контроль” готовий брати участь у найближчих місцевих виборах». Здається, саме політичний зміст і уможливлює існування медіапроекту «Народний контроль». Адже кіровоградське телебачення тільки транслює його, не долучаючись до процесу створення.

Вдячна кіровоградська телеаудиторія переважно симпатизує програмі. Стомленому соціально-політичною кризою глядачеві так хочеться вірити у справедливість, навіть поза сумніви про канали наповнення партійної каси. Так хочеться сподіватися, що новоявлені партійні очільники — це політики нової генерації, для яких використання потенціалу громадської платформи не стане ще одним піар-ходом.

comments powered by Disqus