Матвій Ганапольський як Петро Іванович Бобчинський

Скрін-шот Эхо Украины

Я надзвичайно тішуся з того, що завдяки вересневому ребрендингу телеканал NewsOne значно поліпшив свої показники. Як пишуть автори прес-релізу, цитуючи генерального директора свого каналу Олексія Семенова, це сталося ще й завдяки появі в ефірі каналу авторської програми Матвія Ганапольського «Эхо Украины».

Втім, оцінити, чи так це насправді, наразі складно. Зрозуміло, що будь-якій живій людині вести двогодинну програму щовечора як мінімум важко з усіх поглядів — фізичного та морального. Але Матвій Ганапольський жодного дискомфорту за таких обставин не відчуває, демонструючи щовечора непідробну енергійність, доброзичливість і невтомність. Утім, якщо врахувати, що впродовж години ведучий товче воду в ступі, це й не дивно.

Формат авторської програми Матвія Ганапольського передбачає присутність у студії трьох людей — самого ведучого, його гостя, якого тут називають «розумною головою», та когось із юних айтішників. Завдання останніх — стежити за результатами голосування глядачів на запитання чи пропозицію ведучого, а також видавати в ефір телефонні дзвінки від глядачів.

Пригадую, в одному з перших випусків «Эха Украины» ведучий презентував свою програму як такий собі віртуальний Майдан. Мовляв, ми зробимо все, щоби влада почула звичайних людей. Ми будемо доносити до влади їхні думки, а якщо влада знову їх не почує, то влаштуємо ще один Майдан.

Чого в цих словах було більше, бравади хороброго журналіста чи погрози владі новою революцією, сказати важко. Але поки що таке враження, що Матвій Ганапольський виконує роль соціолога, вивчаючи настрої глядачів через їхні відповіді на поставлені ним запитання.

Тут, щоправда, маємо одну заковику. Коли айтішник Василь, який відповідав за інтерактивну частину програми в четвер, повідомляв, як поділилася аудиторія за своїми симпатіями, він не вказував, яке число глядачів-користувачів узяло в опитуванні участь. Річ у тім, що 58 % проти 42 % може дати навіть десяток учасників. Відтак навіть відносна репрезентативність такого опитування викликає щонайменше сумніви.

Сумнівним із погляду професійності є й бажання ведучого дізнатися «все-все-все» в одного-єдиного гостя. Цього разу «розумною головою» в Матвія Ганапольського був кандидат на посаду мера міста Харків Юрій Саприкін. Його, до речі, так і протитрували в програмі, не надто приховуючи — для пана Юрія, якого пан Матвій фамільярно називав «Юрою», участь у програмі не що інше, як передвиборча агітація. Як, очевидно, й для телеканалу.

Згадаємо, що, наприклад,  ток-шоу Савіка Шустера, якщо хтось із гостей починає розповідати про те, як багато він зможе зробити на посту депутата, ведучий завжди ці амбіції обтинає, підкреслюючи: його програма — не місце для передвиборчих баталій. Так роблять ведучі й деяких інших програм на різних телеканалах.

Проте головна фішка «Эха Украины» в тому, що «розумна голова» теоретично має знати відповіді на абсолютно всі питання непростого буття українців та світу взагалі. Навіть коли нічого досі він не чув про свіжоспеченого Нобелівського лауреата з літератури Світлану Алексієвич, Матвій Ганапольський вимагає від нього щось сказати. Коли ж, окрім чесного зізнання «Юри» у власній некомпетентності, ведучий відповіді не отримує, то каже: «Если ты прочитаешь "У войны не женское лицо", ты умрешь на три дня!». Чому не на десять чи 15, або й узагалі назавжди, незрозуміло.

Як зазвичай, увечері 8 жовтня ведучий та гість із глядачами обговорювали чотири теми. І щодо кожної — відновлення обстрілів українських позицій бойовиками «Луганди»; вербування в бойовики терористичної організації ІДІЛ у харківських вишах; декомунізація вуличних назв; стан справ у медицині — пан Саприкін висловлював свою незалежну «експертну» думку.

Якщо підсумувати, то кандидат на посаду харківського мера у всіх темах відверто «плавав», намагаючись догодити і вашим, і нашим. Це особливо відчувалося в питанні перейменувань харківських вулиць на виконання Закону про декомунізацію. Де він чомусь послався на свою стареньку матусю, яка настільки звикла до проспекту Леніна, що задля її спокою потенційний мер Харкова готовий залишити все, як є. Мама, вочевидь, і є його «ядерним електоратом». Чи єдиним виборцем узагалі? :)

У питанні української медицини, яка, на думку пан кандидата, має стати виключно страховою, він виявив неймовірну обізнаність в історії медицини радянської. Назвавши принцип функціонування нинішньої системи охорони здоров’я в Україні семашківським (від прізвища першого радянського наркома), що передбачає державне фінансування кожного лікарняного ліжка (російською мовою це прозвучало набагато страшніше — «койка»), шановний «експерт» запропонував платити лікарям за кожного пацієнта, який видужав.

У здоровому глузді тут відмовити неможливо. Але, на Бога, чому коментувати стан української медицини має кандидат у мери Харкова? Щоби зайвий раз пропіаритися?

Те саме стосується й інших тем, заявлених у програмі. Скажімо, тема вербування в терористичну організацію ІД в харківському виші топографічно близька харківському гостеві. Але що з цим робити, він має приблизно таке ж уявлення, як вихователька дитячого садка.

Тобто ми всі, від міністрів до прибиральниць, — проти терористичної загрози, яка вже доповзла до українського університетського міста. Але можемо лише висловлювати праведний гнів із цього приводу, покладаючись у боротьбі з терористами хіба що на СБУ.

Безперечно, Матвій Ганапольський чоловік дуже талановитий у всіх відношеннях. Він наразі в ефірі ще не співає, але вірші вже читає так, ніби закінчив курс виразного читання на філологічному факультеті (не знаю, як нині, але коли автор училася в Черкаському державному педагогічному інституті імені 300-річчя возз’єднання України з Росією, нині Черкаський національний університет, у нас такий курс був).

Вірші ведучий добирає в тему. Приміром, якщо треба проілюструвати процес декомунізації, Матвій Ганапольський, окрім усього іншого, демонструє ще й гарну пам'ять про піонерсько-жовтенятські роки, читаючи напам’ять вірш Сергія Михалкова про музей Леніна. «— Я поведу тебя в музей, — сказала мне сестра» і далі за текстом.

Усе це, здається, було зроблено для того, щоб показати радянський спосіб мислення, якого все-таки варто позбуватися разом із усіма символами епохи. Проте що в запліснявілому вірші радянського гімнотворця аж такого відразливого, залишаться таємницею, ключ до якої має лише ведучий.

Ще одна геть зворушлива деталь «Эха Украины» — регулярні заклики до глядачів, які додзвонилися в студію, переказувати своїм друзям, що є така програма, де їх вислухають, маючи на увазі себе коханого. Бо на інших телеефірах їх, мовляв, ніхто не слухає.

Це наштовхує на паралелі з реплікою гоголівського персонажа з комедії «Ревізор», який дуже просив Хлестакова розповісти про себе в Петербурзі: «Скажите всем там вельможам разным, сенаторам и адмиралам, что вот живет в таком-то городе Петр Иванович Бобчинский. Таки скажите:живетПетрИвановичБобчинский».

Ну що ж, можливо, після наївних прохань до глядача справа дійде й до сольного виконання паном Ганапольским якогось радянського шлягера. Ми ж знаємо, що в нашого ведучого чудова пам'ять, так? Та й кандидатів до місцевих органів влади в нас удосталь. Є кого попарити під виглядом «віртуального майдану».

comments powered by Disqus