Раніше я часто приходив сюди у пошуках конкретної книжки — як правило, рідкісної. Тепер намагаюся знайти хоч щось, що вціліло після ракетного удару й пожежі.

Із середини серпня щороку тут починалися масові закупівлі підручників. У ніч на 16 серпня 2026 року російські «космічні сили» завдали ракетного удару по найбільшому книжковому ринку столиці — «Почайні»… Підручники ще тліють. Шукаю, риюся у згарищі — і пригадую.

Уперше я приїхав на Петрівку — так тоді називалася ця місцевість — влітку 1994 року. Тут лише починало формуватися стихійне торговище. Книжки продавали з розкладачок. Так, зі звичайних дачних ліжок. Торгували іноді й просто з асфальту, підстеливши газетку. Петрівка поставала як оптовий хаб, звідки роздрібні книгарі розвозили товар по всій Україні.

Лише 1997 року книжковий ринок «Петрівка» запрацював офіційно. Тоді тут зареєструвалися сотні торговельних яток. До слова, ринок розташований за кількасот метрів від річки Почайни, де, за літописами, князь Володимир хрестив Київську Русь. Тож згодом ринок і отримав назву «Почайна» і став Меккою друкованої і супутньої продукції для розумних людей.

Наприкінці 1990-х я працював у журналі «TV-парк», редакція якого містилася біля метро «Петрівка». Наш художній редактор щодня в обідню перерву бігав на ринок по модні глянцеві журнали — «Наталі», «Есквайр», «Плейбой», «XXL». Ну й так званий «малий глянець» там продавався у чималому асортименті: журнали для фермерів, шахістів, рибалок, бодибілдерів, манікюрниць тощо. Тобто Петрівка-Почайна в доінтернетні часи була своєрідним інформаційним порталом у медійне життя.

Я був знайомий із тамтешніми продавчинями й продавцями. Юрій — знавець фантастики, української та зарубіжної. Саме він повідомив мені про приїзд до Києва Гаррі Гаррісона, і згодом я поспілкувався з метром фантастики. Галя торгувала канцтоварами, потай писала вірші — і якось подарувала мені гелеву авторучку. Вадим продавав компакт-диски й чудово розбирався в рок-музиці. Книжковий ринок окормлював багатьох цікавих персон і персонажів і не давав душам потонути в мутній ринковій стихії.

А букіністичні розвали? О, там можна було тертися годинами! Любив знаходити книжки, які знав із дитинства, — Всеволода Нестайка, скажімо. Або твори покійних друзів — Олександра Тесленка, Володимира Зайця, Людмили Козінець, Бориса Штерна, Аттили Могильного. Чи старі журнали «Перець» і «Знання та праця». Це трохи нагадувало прогулянки кладовищем, але веселим. Бо букіністи радо жартували й давали щедрі знижки. І я бачив: друкована продукція дуже потрібна — навіть ця, пошарпана життям. Тут лунала музика, продавалися старі вінілові платівки. Наприклад, знаменитий болгарський двохплитник рок-гурту «Бітлз»…

Слід визнати, що більшість літератури на ринку була стоковою. Тобто надходила від російських видавництв, які друкували книжки мільйонними тиражами і, продавши вершки в Москві та Санкт-Петербурзі, решту неліквідів сплавляли в провінцію. Зокрема й в Україну, яку розглядали як другорядну маркетингову «окраїну». За це Петрівку-Почайну багато хто з українських інтелектуалів недолюблював і критикував. Тут хизувалася обкладинками неміряна кількість російських видань —  Донцової, Мариніної, Акуніна й інших. Ба гірше: не бракувало панегіричних праць про царя Івана III, графа Потьомкіна чи сталінських маршалів. Слово «неміряна» тут ключове.

Із засиллям імперіалістичної літератури намагалися боротися. Наприклад, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович пропонував законодавчо запровадити податок — 1 гривню за кожну російську книжку. Така ініціатива натикалася на проблему підрахунку. Бо не контролювався реально «дружній» кордон між Росією і Україною, і повз митницю сюди можна було завести що завгодно і в будь-якій кількості. Не обраховувалися як слід і продажі. Скільки російської продукції купували українці, могло б оцінити хіба що ЦРУ.

Це не жарт. Зарубіжні спецслужби справді цікавилися Петрівкою. На рубежі 1990—2000-х років Україна набула репутації виробника й експортера піратських компакт-дисків європейського масштабу. Окрім книжок, Петрівка стала одним із головних торжищ світової музики, кіно, телесеріалів, комп’ютерних програм і відеоігор. І значна частина всього цього існувала в неліцензійних копіях. Я не раз бачив, як німці чи американці купували тут диски, нахвалюючи вкрай низьку ціну — звісно ж, нелегальну. Покупцям здебільшого було байдуже до авторських прав, тож Петрівку сприймали як усесвітній народний супермаркет музики, фільмів і комп’ютерних ігор усіх жанрів.

Хоч тривати довго це не могло. У пам’ять і душу любителів книжкового ринку запала страхітлива акція 2002 року: тисячі новеньких піратських компакт-дисків, вилучених податківцями Київської області, чавить гусеницями потужний бульдозер.

Зрештою наше «інтелектуальне Сомалі» цивілізувалося. Постали скляні, криті торговельні ряди з тематичними вказівниками: «Езотерика», «Підручники з математики» тощо. Піратські диски вже не продавали відкрито. Ігор Вільдман, якого преса довгий час називала власником і заправилою книжкового ринку, намагався поєднати в одній особі, як Бог, три іпостасі: бізнесмена, політика і мецената. Це, мабуть, складна й небезпечна місія…

І от тепер я бачу після варварської російської атаки, що два основні ряди книжкової «Почайни» — саме ті, де продавали навчальні книжки, — згоріли ущент. На носі початок нового навчального року, і проблема закупівлі підручників, яка виникла після знищення агресором великого книжкового складу в Харкові, лише посилилася. Протягом чотирьох із половиною років російські війська системно завдають ударів по друкарнях, книгарнях і видавництвах, тепер от — ударили по болючому: книжкам для школярів і студентів.

І ті кіоски, де продавали хрестоматії та літературну класику, теж перетворилися на попіл. І ті, де ми шукали медичні посібники, детективи, кулінарні книжки… Десятки книжкових крамниць, сотні яток — у руїнах і мокрих спалених сторінках. За інформацією київської пожежної служби, на «Почайні» вигоріло щонайменше 2000 квадратних метрів торговельних площ. Чимало видавців тримали біля цього ринку свої склади й офіси — вони теж постраждали. Ходжу, намагаюся щось відшукати.

Віддалені букіністичні ряди таки вижили — обстріл і пожежа їх не зачепили. Але ж відбудувати весь книжковий ринок буде, мабуть, не легше, ніж літак «Мрію». Та й життя пропонує інші моделі комерції. Без книжок ми не залишимося аж ніяк: нові книгарні й інтернет-маркетплейси не дадуть засумувати.

Фото: Ігор Кручик