Марія Очеретяна, Центр спільних дій

Спливає рік відтоді, як у заміському комплексі під Києвом співробітники Служби безпеки України фільмували працівників редакції Bihus.info у рамках своєї «спецоперації». З того часу у влади були ще конфлікти з журналістами: від словесних перепалок до звинувачень у системному тиску.

Стосунки влади й медіа під час широкомасштабної війни, здається, загострилися ще більше. Чому так відбувається та що з цим можна зробити,  розбираємося у цьому тексті. Заодно покритикуємо телемарафон і поміркуємо, що з ним можна зробити.

Текст підготували за матеріалами подкасту «Почуті По суті» від Центру спільних дій.

Чи журналісти і влада — запеклі вороги

Якщо ви пропустили або забули історію про Bihus.info та наркотики, ось дуже короткий переказ (детальніше можна перечитати тут). Редакція напередодні різдвяних свят поїхала за місто навчатися та відпочивати. За кілька тижнів після цього виявилося, що дехто з членів команди вживав наркотики: в мережу потрапило анонімне відео з камер спостереження в номерах комплексу. Журналісти провели розслідування й дізналися, що за цим стоїть СБУ: оперативники заздалегідь облаштували на території систему спостереження. Для цього свердлили стіни в номерах, установлювали камери, стежили за командою.

«Це було певною мірою образливо, тому що після початку повномасштабного вторгнення ми багато співпрацювали з СБУ та зокрема — з цим департаментом. Він займається колаборантами, державними зрадниками, питаннями московської церкви в Україні. Це коло питань, щодо яких ми консультувалися, отримували матеріали. І це так дивно, коли ти знаєш цих людей фізично, а вони такі: ну, так вийшло, такий був наказ», — ділиться редактор, журналіст-розслідувач Bihus.info Максим Опанасенко.

Він пояснює те, що влада сприймає незалежні медіа як ворогів через непрогнозованість журналістів. З олігархічними медіа простіше: можна прийти до власника й «попросити» не записувати сюжет про того чи того посадовця.

«Дуже часто Офіс Президента не розуміє, про що буде наступний сюжет, наскільки він їм не сподобається, наскільки він ударить по репутації оточення Володимира Зеленського. Влада зараз прагне контролювати медіаполе, і це дуже помітно», — пояснює Опанасенко.

Програмний директор громадської організації «Детектор медіа» Вадим Міський нагадує, що у нинішньої влади стосунки з медіа були складними ще з 2019-го. Тоді в Офісі Президента розповідали, що журналісти їм узагалі не потрібні, натомість глава держави комунікуватиме з суспільством напряму. Позитивні зрушення сталися: принаймні президент досить регулярно спілкується з журналістами. Інше питання — як він це робить.

«Я б сказав, що у влади є низка конфліктів з окремими виданнями й журналістами. Проблема в тому, що з обох сторін не завжди є готовність ці конфлікти розвʼязувати. Від цього, думаю, програють усі. Потрібно визнавати свої помилки, сховати голову в пісок тут не вдасться — це передовсім, звісно, про владу. Адекватних людей відрізняє здатність перепросити, якщо були помилки. Пояснити, що, мовляв, десь перенервували, але працюймо спільно, задачі в нас одні, ми живемо в одній країні». Було би нормально вийти з такою позицією», — говорить Міський.

«Групова терапія» у Верховній Раді

Місцем налагодження комунікації між медіа та владою у Верховній Раді став комітет із питань свободи слова. Його очолює нардеп Ярослав Юрчишин. Щоправда, повноваження комітету урізали у 2019-му.

Раніше цей комітет займався не лише правами журналістів, але й інформаційною політикою держави. Йдеться, наприклад, про все регулювання, яке існує в медіасфері. За європейськими стандартами, цей комітет обовʼязково має очолювати нардеп із опозиційної фракції. У 2019-му чомусь не знайшлося кращого кандидата за Нестора Шуфрича з «Опозиційної платформи — За життя». Тож для того, щоб проросійський депутат не надто нашкодив інформаційній політиці, частину повноважень передали гуманітарному комітету.

Максим Опанасенко з Bihus.info каже, що за головування Ярослава Юрчишина комітет справді почав опікуватися питаннями, які хвилюють журналістів.

«Ярослав насправді робить те, що до нього не робилося дуже багато років. Він реагує на найгостріші проблеми медіа, на ті ситуації, які виникають між медіа та владою. Він намагається регулярно підсвітити це на своєму комітеті. Я маю бути політично незаангажованим, але я можу бути персонально заангажованим. Ярославу — любов і повага, він виконує дуже велику роботу. Тут питання в тому, що комітет не має якихось особливих повноважень, щоб якось впливати на ситуацію», — каже журналіст.

Сам Юрчишин говорить, що навіть без частини повноважень комітет працює достатньо ефективно.  Він, зокрема, пролобіював часткове повернення журналістів до Верховної Ради, ухвалення закону про страхування журналістів, домагається відкриття справ про перешкоджання роботі журналістів. Також комітет тісно співпрацює з комітетом із питань гуманітарної та інформаційної політики.

«Я дуже сподіваюся, що в наступному скликанні такої проблеми не буде, бо розірваність сфери все-таки впливає на роботу. Забезпечувати права журналістів, не маючи можливості забезпечувати регулювання сфери медіа, — це як мати одну робочу руку. Але виходимо з того, що є. Я прекрасно розумію, що навряд чи парламентська більшість поверне повноваження в опозиційний комітет. Зрештою, позитивні відгуки колег із громадського сектору показують, що навіть із такими обмеженими повноваженнями можна і треба досягати результату», — розповідає нардеп.

Теплична система комунікацій «Єдині новини»

Чи пригадуєте ви часи, коли можна було прийти з роботи, вмоститися на дивані й обирати, що подивитися, між різними телеканалами? 24 лютого 2022 року на місці цього розмаїття контенту зʼявився телемарафон «Єдині новини». Він інформував нас про безпекову ситуацію, однак уже за кілька місяців у цього проєкту зʼявилися критики.

«На жаль, через кілька місяців після початку свого існування телемарафон перетворився на ще один інструмент у руках Офісу президента, щоб доносити людям “правильну” інформацію та не подавати те, що кидає бодай якусь тінь на Офіс або показує, що там роблять щось не так», — пояснює журналіст Максим Опанасенко.

Західні партнери теж не дуже задоволені ситуацією з телемарафоном: у жовтні його відкрито розкритикувала Європейська комісія. Брюссель висловив занепокоєння щодо фінансування «Єдиних новин» із держбюджету та їхньої об’єктивності.

Нардеп Ярослав Юрчишин попереджає, що партнери можуть «привʼязати» до цієї проблеми черговий пакет допомоги. Мовляв, або ви зробите щось із телемарафоном, або на гроші не сподівайтеся.

«Влада досі перебуває у системі самозаспокоєння, що завдяки інвестиціям у комерційні канали, які ми раніше називали залежними від олігархів, вона матиме більш сприятливу до неї інформаційну політику на майбутніх виборах. Це наївно. Олігархи не цікавляться телевізійними каналами у міжвиборчий період. У цей час відбувається підтримка на рівні виживання, щоб канали не впали. Зараз цю функцію взяла на себе держава. Для таких як “Інтер” це єдина можливість вижити. Питання лише в тому, чому це відбувається коштом платників податків», — підсумовує депутат.

У серпні Центр Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва на замовлення руху «Чесно» провели опитування. За його результатами 17% опитаних погодилися, що телемарафон є актуальним. Інше опитування від Київського міжнародного інституту соціології демонструє схожі результати: на початок 2024 року телемарафону довіряла лише третина респондентів.

Не дуже обнадійливі й результати моніторингу від «Детектора медіа»: у жовтні 90% інтервʼю у межах телемарафону провели з представниками партії «Слуга народу», Кабінету міністрів або Офісу президента. З телеекранів зникла опозиція, за яку на виборах голосувала частина суспільства.

Що робити з телемарафоном

Скидається на те, що влада не готова відмовитися від телемарафону. «Єдині новини» регулярно захищає президент Володимир Зеленський. Новопризначений міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький теж висловився, що марафон допомагає державі боротися з фейками (шкода лише, що дві третини людей йому не вірять).

Якщо влада не готова закрити проєкт, потрібно пропонувати шляхи його вдосконалення, говорить Вадим Міський із ГО «Детектор медіа».

«Я вважаю, що роботі телемарафону не вистачає суспільного нагляду. За роботою Суспільного мовника стежить наглядова рада. Це певний формат, який не дає скотитися в піар якоїсь окремої партії чи тенденційність висвітлення певних питань. Якби так сталося на Суспільному — там завжди є кому сказати, що так не має бути. Якщо так стається в телемарафоні — він усе одно продовжує отримувати гроші з держбюджету. Це викликає певну напругу у суспільстві, бо всі бачать, що реальність одна, а телемарафон може ігнорувати частину цієї реальності. Тому, на мій погляд, варто створити орган суспільного нагляду, який би оцінював, що робить телемарафон», — каже Міський.

До результатів цієї оцінки можна було би привʼязати фінансування каналів, які беруть участь у телемарафоні. Тоді вони розуміли би, що фінанси залежать від того, наскільки журналісти в ефірі обʼєктивні, а думки — плюралістичні.

Більше слухайте у подкасті «Почуті По суті».

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»