Він ушановував проросійських сепаратистів, які 2 травня 2014 року в Одесі влаштували перестрілку та загинули в Будинку профспілок. Він брав участь в автопробігу до «Дня перемоги», який організувала партія Шарія. Він захищав російську церкву та не раз знецінював здобутки українських військових. Словом, він робив усе, щоби справедливо вважатися справжнім рупором та оплотом «русского міра». Однак українська правоохоронна система не вбачала в цьому підстав для кримінального переслідування. Тож увінчалося все це тим, що він утік з України якраз перед оголошенням йому підозри.

Мова про нардепа Артема Дмитрука. При цьому і після втечі він продовжує вести антиукраїнську діяльність. Отже, розповідаємо детальніше, хто такий Артем Дмитрук, чим він відомий і яку роль виконував в українській політиці.

Магістр права, спортсмен, бізнесмен

Артем Дмитрук народився 1993 року в місті Козятині Вінницької області. Про його дитинство відомо вкрай мало і лише з його слів. У 2019-му він дав інтерв’ю виданню «Деловая Одесса», у якому розказав, як у 13 років сам перебрався до Одеси.

«Мне 26 лет. 13 из них я живу в Одессе. Родом я из городка Казатин Винницкой области. А в Одессу приехал сам, еще подростком, без родителей — так сложились мои семейные обстоятельства... — розповідав тоді про себе Дмитрук. — Первое время ночевал на вокзале и попросту выживал. Чтобы прокормиться, искал разные работы — был и грузчиком, и разносчиком, сторожем, продавцом. Работал круглосуточно. Днем торговал, а вечером — охранял. Затем даже стал небольшим предпринимателем на Новом рынке, работал на пляжах. Параллельно учился и смог получить образование. Сам, без чьей-либо помощи… Знаете, у меня здесь долгое время не было никого. Вообще… Но когда сейчас мои ровесники говорят мне, что не знают, как дальше жить и где заработать, мне это удивительно. Потому что рецепт очень простой: работай! Много и честно. Так ты никогда и нигде не пропадешь».

Цю історію, варту пера Дікенса, Дмитрук розповідав якраз під час виборчої кампанії. Але перевірити її деталі вкрай складно.

У цьому ж інтерв’ю Дмитрук розказував про те, як держава має піклуватися про дітей-сиріт, нарікав на всіх тодішніх політиків і посадовців, бо вони «умеют только одно: воровать у государства, делить государство на части и обогащаться за счет простых граждан». А він, мовляв, нова людина з іншими цінностями.

Дмитрук має юридичну освіту та називає себе правозахисником.

«Моя история началась в школе номер 66 на Пересыпи в Одессе. Там я четко понял, что хочу быть правозащитником! — писав Дмитрук у лютому 2024 року (російську мову та пунктуацію умисно зберігаємо. — "ДМ"). — В то время “Кобзар” Тараса Шевченка и школьная книга “Правоведение”, были мои любимые. Я читал “Кобзаря” перед классом, за что подвергался жесткой критике со стороны других учеников, школа была русскоговорящая и к моему украинскому языку относились мягко говоря не очень ))) Я держал принципиальную позицию говорить только на украинском языке, в связи с этим постоянно входил в конфликты и споры. Вот такой юный правозащитник)».

Та згодом Дмитрук почав розповідати про «уникальный “одесский” язык» і підтримував петицію про захист російської мови.

У тому ж дописі, де Дмитрук називав себе правозахисником, він також написав, що після 9 класу вступив до юридичного коледжу Одеської юридичної академії за спеціальністю «правознавство». А після отримання диплома вступив до Одеської юридичної академії, де провчився чотири курси, але через зайнятість навчання покинув. Згодом, через кілька років, пише Дмитрук, вирішив поновитися і в лютому 2024 року здобув ступінь магістра права.

Після коледжу та під час першого навчання в академії Артем Дмитрук почав керувати спортивним клубом. Саме тому не мав часу на освіту й закинув її, пише він. Натомість захопився паверліфтингом. І протягом свого подальшого життя неодноразово демонстрував свою прекрасну фізичну форму. У 2018 році, наприклад, майбутній депутат піднявся Потьомкінськими сходами, тримаючи при цьому 100-кілограмову штангу.

Разом із ним підіймалася його на той час майбутня дружина Анастасія Руда, тримаючи 40-кілограмову штангу.

Він також неодноразово брав участь у різних змаганнях зі стронгмена, тягав автівки, рекламував різні дієтичні добавки для спортсменів, є майстром спорту та має медалі й нагороди.

Артем Дмитрук також володіє клубом Barbell baza в Одесі, який відкрили у квітні 2019 року, за кілька місяців до того, як Дмитрук став народним депутатом. Гостем відкриття тоді був спортсмен і майбутній колега Дмитрука по фракції Василь Вірастюк.

Раніше у Дмитрука також був клуб Barbell gym, який уже закрився. Barbell baza на гугл-картах значиться як відкритий, але його номер телефону вже не існує, а інстаграм-профіль із 2020 року не оновлюється. Згідно з інформацією платформи YouControl, станом на 1 жовтня реєстрація Дмитрука як підприємця припинена.

Молодий політик

Ми вже згадували компліментарне інтерв’ю Дмитрука, яке вийшло у виданні «Деловая Одесса». А тепер про контекст. Воно було оприлюднене 17 серпня 2019 року, у час, коли парламентські вибори вже відбулися, але Верховна Рада 9-го скликання ще не запрацювала. Ідеальний період для формування іміджу молодого політика та депутата. Його можна назвати типовим представником нової політичної еліти, яка, як говорив Зеленський, потрапить у велику політику та зруйнує стару корумповану систему.

Дмитрук обрався до Верховної Ради як мажоритарник від 133-го виборчого округу. У 2014 році депутатом від цього округу як самовисуванець був обраний колишній регіонал Едуард Матвійчук, який був радником Віктора Януковича в період Революції гідності, тобто з листопада 2013 року по лютий 2014-го, коли тодішній президент утік. А ще раніше депутатом від цього ж округу був Ігор Марков, який згодом теж утік на окуповані Росією території, а пізніше — і до самої Росії. Так, Артем Дмитрук не має прямого стосунку ні до Едуарда Матвійчука, ні до Ігоря Маркова. Але цікаво, що він обрався саме на цьому окрузі, чиї обранці регулярно тікають з України.

Дмитрук переміг 44 кандидатів, отримавши голоси 26,5 тисячі виборців. 133-й — це рекордний за кількістю кандидатів одномандатний виборчий округ. За інформацією руху «Чесно», свою кампанію він фінансував самостійно, витративши на неї 702 тисячі гривень. Ще понад 90 тис. гривень у його рекламу в інтернеті вклала громадська організація «Команда Зеленського».

До того не був ні депутатом, ні чиновником навіть місцевого рівня. Проте певною громадською діяльністю займався. Зокрема, був членом ГО «Ілля Муромець». Засновником цієї організації є депутат Одеської міської ради Святослав Огренчук. Так само як і Дмитрук, він є вірянином УПЦ МП та паверліфтером. У 16 років він повністю втратив зір, але, судячи зі старих повідомлень у медіа, змагається на рівні зі здоровими спортсменами. На сайті Одеської міської ради його також називають журналістом і навіть анонсували його творчий літературний вечір. Сам Огренчук часто публікує в соцмережах відео, де він читає власну поезію та мотивує займатися спортом. ГО «Ілля Муромець» займалася також популяризацією спорту.

Однак яку саме роль там відігравав Дмитрук, сказати важко. Ще в одному компліментарному інтерв’ю, де Дмитрук знову називає себе правозахисником, він говорив таке:

«Моя громадська робота на благо регіону та молодого покоління, зокрема, почалася у 2012 році, коли я очолив молодіжний відділ громадської організації “Ілля Муромець”. Організація займалася фізичним і духовним розвитком дітей і молоді. Ми організовували безплатні спортивні секції для дітей від 100 до 300 осіб. Також займалися організацією безплатних екскурсій і зараз ми продовжуємо це робити. Одна з останніх відбулася 14 липня цього року. Ми організували поїздку в Київ для групи дітей з Одеського обласного центру для ВІЛ-інфікованих дітей і молоді. Разом ми побували на екскурсії в Маріїнському палаці та відвідали Києво-Печерську лавру. Вважаю дуже важливим і фізичний, і духовний розвиток дітей».

Також Артем Дмитрук у листопаді 2018 року разом зі ще одним майбутнім на той час депутатом від «Слуги народу» Олексієм Леоновим заснували ГО «Я одесит — мені не все одно». Про Леонова ми ще згадаємо, але зараз він нам цікавий лише як соратник Дмитрука по громадській роботі. Достеменно сказати, чим займається ця громадська організація, судячи з її сторінки у фейсбуці, доволі складно. Здебільшого там репости дописів самого Леонова та схвальних і цим однакових відгуків, які з’явилися практично одномоментно і жодним чином не пояснюють, за що саме хвалять організацію. Щоправда, 24 серпня сторінка зробила репост допису Федерації боксу України, у якому анонсують бої між українськими та молдовськими боксерами на честь Сил безпеки й оборони півдня України.

Ставши депутатами, Леонов і Дмитрук зареєстрували ще одну ГО «Я українець — мені не все одно». Знову ж таки, чим займається ця організація — незрозуміло.

 Артем Дмитрук у черзі на отримання депутатського посвідчення

Тож повернімося до політичного шляху Артема Дмитрука. На момент, коли він балотувався, він не був членом партії «Слуга народу», але вступив до неї одразу ж після обрання.

Відзначився він у перший же день роботи Верховної Ради. Тоді новоспечені депутати обирали уряд — і Дмитрук після голосування у відповідь на запитання журналістки «Радіо Свобода» Софії Середи не зміг назвати прізвище прем’єр-міністра, за якого ж і проголосував. Але сказав, що спілкувався з ним на навчанні «слуг» у Трускавці.

Як депутат він увійшов до комітету з питань правоохоронної діяльності — очевидно, як юрист. Свою депутатську активність він спочатку зосередив на боротьбі з незаконною забудовою в Одесі. Навіть в інстаграмі писав, що ходив до прокурора Одеської обласної прокуратури щодо чергової забудови в Одесі та не раз спілкувався з одеситами, які скаржилися на забудовників. Таких дописів у нього чимало.

Найбільше у Дмитрука претензій до мера Одеси Геннадія Труханова, судячи з його соцмереж. Наприклад, тут відео про те, як активісти обмальовують паркан, установлений нібито близькими до Труханова забудовниками. Тут — чергове пряме звинувачення Труханова в незаконній забудові Одеси. Тут — узагалі глузливе відео про те, що Труханов не виконує свої передвиборчі обіцянки ремонтувати житловий фонд.

У 2022 році він намагався прорватися на засідання земельної комісії, яка розглядала питання відведення 6 гектарів землі біля найдорожчого пляжу Одеси — «Аркадії». Дмитрук заявив про свою боротьбу «із земельним дерибаном», а комісію назвав «нелегітимною». Намагаючись зірвати засідання комісії, Дмитрук почав конфлікт із працівниками муніципальної варти, ввірвався до зали та бігав по столах.

Тоді постраждали троє охоронців, а дії депутата кваліфікували як хуліганство.

Дмитрук настільки піклувався про одеситів і дітей, що одного разу змайстрував на території якогось дитсадка дерев’яний ігровий будиночок, більше схожий на собачу будку, і підписав: «Построил дом и посадил дерево. Построили игровой домик и высадили несколько деревьев. Готов приложить максимум усилий, чтоб детский смех в дошкольных учреждениях звучал громче. Дети — наше все, их улыбки — стимул двигаться вперёд».

Але не тільки місцеві проблеми хвилювали Дмитрука. Навесні 2021 року він ініціював збір підписів за звільнення тодішнього очільника НАБУ Артема Ситника.

Також Дмитрук відзначився своїми антивакцинаторськими поглядами. У розпал пандемії коронавірусної хвороби він говорив про «насильницьку» вакцинацію, яку нібито проводила держава, порушуючи конституційні права громадян.

«Якщо людина з якоїсь причини ухвалила рішення не вакцинуватися, то це її право. На сьогодні ще не проведено досліджень побічних дій вакцин, немає відповідальності виробника вакцини або держави за проблеми зі здоров’ям після вакцинації», — писав Дмитрук.

А глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія назвав Дмитрука одним із трьох «слуг», які навідріз відмовилися від вакцинації, та додав, що за це його можуть навіть виключити з фракції. На той час Дмитрук уже говорив в одному з інтерв’ю, що «розчарувався в партії».

Зрештою того ж місяця його таки виключили з фракції. Сам Дмитрук пов’язував таке рішення з тим, що він відмовився проголосувати за відставку Дмитра Разумкова з посади голови Верховної Ради та не підтримав закон про олігархів.

 Артем Дмитрук дає брифінг після виключення його з фракції «Слуги народу».

Паралельно Дмитрук також вступив у міжфракційне об’єднання Разумкова під назвою «Розумна політика». Але довго там не протримався й уже у травні 2022 року вступив до групи «Відновлення України», яка утворилась із залишків забороненої «ОПЗЖ».

Трохи про статки

Детально зупинятися на статках Артема Дмитрука не будемо. Цікаво лише, що в червні 2020 року він у декларації вказав, що нерухомості не має, а житло в Одесі орендує. Транспортних засобів родина Дмитруків також не мала. А з цінних речей депутат володів золотим годинником радянської марки Poljot de luxe і трьома іконами. Крім депутатської зарплати, він тоді вказав 899 тис. грн заробітку від підприємницької діяльності. Але вказав чимало готівки у них удвох із дружиною — понад 100 тис. доларів у сумі та понад 1 млн грн. Ще 18 тис. доларів та майже 700 тис. грн у подружжя було на рахунках.

Але вже через півтора року журналісти Bihus.info робили розслідування про статки нардепа, в якому розповідали, що його реальний майновий статус значно перевищує те, що він указує в декларації.

У декларації депутата за 2021 рік з’явилися ще будинок в Одесі, який йому не належав, та ще одна орендована квартира. Ну й автівка Audi A8, яку він також не купив, а просто взяв покататися.

Але в інстаграмі Дмитрука журналісти розгледіли чимало цінних речей, які він не декларував. Тут і дорогий велосипед, і мотоцикл BMW, і мікроавтобус Volkswagen Transporter, і автівки Hyundai Genesis і Mercedes-Benz G-Class.

На всі запитання журналістів Дмитрук відповідав просто: автівки та інші транспортні засоби не його, позичає покататися.

Після початку вторгнення Росії до України журналісти Bihus.info знову оцінили оновлення автопарку та нерухомості Дмитрука. У 2023 році в політика помітили електрокар Nissan Leaf, джип Toyota Sequoia та приватний будинок.

Прихильник і функціонер УПЦ МП

Артем Дмитрук захищає УПЦ МП, яка два роки тому прибрала зі своєї назви абревіатуру «Московський патріархат» і зараз офіційно називається УПЦ. І не лише Дмитрук — його дружина Анастасія також.

У липні цього року він повідомив, що став іподияконом.

Дмитрук усіляко підтримував кліриків УПЦ МП. Наприклад, він заперечував інформацію СБУ про те, що ієродиякон Києво-Печерської лаври Павло (Музичук) організовував постановні акції протесту під час повернення державі майна Києво-Печерської лаври навесні 2023 року, та пізніше вніс за нього заставу. Дмитрук також звинувачував українську владу в намаганні вбити митрополита Арсенія, якого рішенням суду утримують у СІЗО як обвинуваченого, бо він прямо під час літургії у проповіді розповідав про місця розташування блокпостів, а також підрозділів ЗСУ, СБУ, НПУ й Сил оборони України на території Святогірської міської громади. Всі спроби повернути державі зайняті УПЦ МП святині, зокрема Києво-Печерську лавру, називав «конфронтацією та насиллям». А Державну службу з питань етнополітики та свободи совісті називав «НКВСною структурою».

Ще коли закон 8371 був законопроєктом, Дмитрук називав його таким, що порушує права людини та свободу віросповідання, а народного депутата Володимира В’ятровича, який вимагав поставити законопроєкт на голосування, — нацистом.

Дмитрук вихваляв найнятого УПЦ МП американського лобіста та колишнього адвоката екснардепа Вадима Новинського Роберта Амстердама.

У лютому Дмитрук зустрічався з Амстердамом, а опісля хвалив його у своїх соцмережах за «принциповість і вірність».

У квітні цього року розслідувачі Bihus.info опублікували інформацію про те, що Дмитрук підтримує зв’язок із підозрюваним у державній зраді священником УПЦ МП Сергієм Чертиліним. Журналісти отримали доступ до листування мережі ФСБ в Україні, викритої СБУ, до якої входили і священники УПЦ МП. У листуванні трапляється й прізвище Дмитрука. Журналісти наводять скриншот листування, де Чертилін звітує про зустріч із Дмитруком і пише, що нардеп «готовий до повної співпраці» та дякує за «юридичний аналіз щодо закону 8371 (про діяльність релігійних організацій. — "ДМ"), щодо якого вдалося переконати деяких депутатів».

Дмитрук не просто був готовий, а активно діяв, подавши 132 правки до законопроєкту. Вочевидь, «юридичний аналіз» Чертиліна став у пригоді.

Під тиском громадськості та численних політичних заяв 20 серпня законопроєкт таки винесли на розгляд парламенту. Дмитрук узяв слово в сесійній залі та сказав, що нардепи стають на «шлях фатальної помилки, яка матиме трагічні наслідки для всього українського народу».

24 серпня, коли президент Володимир Зеленський підписав закон, Дмитрук запропонував скасувати День Незалежності України.

2 травня, триколор і церква

У вересні 2019 року Дмитрук розмістив черговий допис із демонстрацією своєї спортивної підготовки. А одягнений був у спортивний костюм із нашивкою на рукаві у вигляді російського триколору.

У жовтні 2019 року Артем Дмитрук та вже згаданий тут його колега по громадській організації та по фракції в парламенті Олексій Леонов обурилися через демонтаж барельєфа радянського маршала Жукова в Одесі.

2 травня 2020 року ці ж двоє народних депутатів поклали квіти біля Будинку профспілок, де  загинули антимайданівціі.

«Ми не маємо права ігнорувати цю трагедію, інакше подібні історії можуть повторюватися з нами знову і знову. Світла пам’ять усім загиблим», — писав тоді депутат.

Невідомо, чи підтримують Дмитрук і Леонов зв’язок зараз, проте їхні погляди на УПЦ МП почали кардинально розходитися. Леонов проголосував за законопроєкт 8371, а Дмитрук — проти.

9 травня 2020 року Дмитрук брав участь в організованому партією Шарія автопробігу в Одесі.

До речі, через рік Дмитрук знявся у пропагандистському фільмі «“Я видел это”. Воспоминания о 2 мая» Анатолія Шарія про ті ж самі події 2 травня 2014 року. Всі коментатори у фільмі розповідають про події того дня переважно з позиції «Антимайдану» та проросійських сил, а проукраїнські сили там названо «бєсовскім отродьєм» і «сатаністами». Дмитрук у фільмі сказав, що розслідування тих подій «штучно затягується» через те, що нібито «вище керівництво правоохоронних органів і Верховної Ради» замішане в тих подіях.

На початку повномасштабного вторгнення Дмитрук, хоч і ввійшов до групи «Відновлення України», яка виникла на уламках «ОПЗЖ», але раптово змінив риторику.

Він поширював в інстаграмі патріотичні дописи, інформацію про російські воєнні злочини, глузував із російських пропагандистів, займався гуманітаркою, радів звільненню Херсона, а в перші дні вторгнення навіть ходив з автоматом по Одесі, ніби боєць тероборони. Такі ж самі проукраїнські та патріотичні дописи у Дмитрука у фейсбуці. Щоправда, в жовтні 2022 року він припинив наповнювати цю сторінку.

А вже за рік Артем Дмитрук і «слуга народу» Олександр Куницький побили чоловіка в центрі Києва, який згодом виявився військовим. Бійка знята на відео, але на ньому немає звуку, тому незрозуміло, що їй передувало. «Я стояв на вулиці, Дмитрук і Куницький почали мене знімати. Почали мене штовхати, говорити всяку гидоту на телефон, що я там щось виконую або десь працюю. Почалася штовханина. Я вихопив телефон, але одразу віддав. Вони мене почали бити вдвох. Один мене завалив, а Дмитрук мене почав бити», — розповів тоді потерпілий. Але продовження ця історія отримала лише після втечі депутата за кордон.

У жовтні 2023-го Дмитрук заступився за таксиста, який відмовив двом жінкам у Києві в обслуговуванні українською мовою. Зараз цей його допис уже видалено, але видання «Главком» повідомляло, що депутат виправдовував таксиста, мовляв, він може бути переселенцем і не знати української мови.

Так само він став на захист одеського фітнес-тренера, який облаяв ветерана і побажав смерті всім українським військовим. Сама ця історія трапилася на початку липня. Після того, як одеські активісти помстилися тренеру та насильно запхали його в бус ТЦК, Дмитрук публічно став на його бік і закликав правоохоронців покарати саме активістів. Однак він ніяк не прокоментував те, як тренер облаяв військового.

У своїх соцмережах Дмитрук постійно підтримує проросійських депутатів Нестора Шуфрича й Олександра Дубінського, які перебувають у СІЗО через підозру в державній зраді.

Паралельно Дмитрук усе більше почав критикувати ЗСУ та «боротися» проти «насильної» мобілізації. Він називає співробітників ТЦК «оборотнями в погонах» і «свинями», умисно гіперболізує скандальні випадки, намагаючись створити картину, що мобілізація в Україні відбувається лише «насильницькими методами», що дуже перегукується з тезами російської пропаганди.

Паралельно з цим він просуває ідею мирних переговорів із Росією так, ніби це Україна хоче продовження війни.

Він також писав (і це теж суголосно з російськими пропагандистами) про те, що українські військові в Курській області начебто знущаються з місцевих жителів, «вдаючи з себе німців» і «влаштовуючи заворушення в магазинах».

Ці слова нардепа викликали обурення. Наприклад, волонтер і громадський діяч Сергій Стерненко написав, що Дмитрук має понести законне покарання — і «було б краще поповнити ним обмінний фонд, проте й росіянам він не потрібен». Військовий Максим Жорін також сказав, що Дмитрук не може «безкарно поширювати відверто російські наративи», та поставив його в один ряд з Анатолієм Шарієм та Іллею Кивою. А блогер Ігор Лаченков прямо звинуватив генпрокурора Андрія Костіна у свідомому покриванні Дмитрука.

Впіймайте мене, якщо схочете

Усього вищепереліченого, як виявилося, недостатньо, щоб українські правоохоронні органи почали розслідування щодо Дмитрука. І зрештою 24 серпня, на День Незалежності, Дмитрук утік з України. Першою про це повідомила «Українська правда» з посиланням на власні джерела. За інформацією журналіста «Української правди» Михайла Ткача, Дмитрук пішки перейшов пункт пропуску з Молдовою.

Джерела «Української правди» в силових відомствах повідомляли: ознаки того, що Дмитрук може виїхати за кордон, отримали раніше. Наприклад, 21 серпня дружина Дмитрука почала розраховуватися його банківськими картками в Молдові. Зокрема поселилася в готелі Time Hotel у Кишиневі. За інформацією співрозмовників видання серед правоохоронців, цю інформацію з формулюванням «він уже вивіз родину» було передано генеральному прокурору Костіну. Сам Дмитрук 23 серпня, повідомляло видання, перебував у Києві в п’ятизірковому готелі Fairmont.

Дмитрук, повідомляла «Українська правда» з власних джерел, не користувався сім-карткою, тож установити місце його перебування було складно. Це стало можливим, коли правоохоронці визначили модем, за допомогою якого Дмитрук під’єднувався до інтернету. ДБР на той момент, за інформацією джерел видання, встановило спостереження за ним. Однак попри спостереження, він зміг виїхати з готелю — на таксі. А пізніше його зустріла Toyota Camry чорного кольору, і саме цим авто Дмитрук утік із Києва.

За кермом цієї автівки, дізналися журналісти видання, був Володимир Крохмаль — помічник народного депутата від «ОПЗЖ» Суто Мамояна.

Володимир Крохмаль відвіз Дмитрука в село Настасіївка Одеської області, залишив на АЗС Shell і повернувся до Києва. Згодом журналісти «Української правди» звернулися по коментар до Суто Мамояна щодо цієї історії. Мамоян сказав: «Він у мене просто як колега попросив машину, щоб відвезти його в Одесу. Бо він турбувався за своє життя. І не хотів їхати своєю».

На Одещині Дмитрук пересів до іншої автівки. За інформацією слідства, далі Дмитруку втекти з країни допомагали люди, які можуть бути пов’язані з незаконним переправленням чоловіків за кордон. Один із них, Айдин Улуханов, також уже втік за межі України.

Але про все це стало відомо більш ніж за тиждень після втечі. Проте одразу після втечі Дмитрука інформації було вкрай мало. 26 серпня факт втечі депутата підтвердили у ДБР. А речник Держприкордонслужби Андрій Демченко сказав, що Дмитрук для перетину кордону не користувався пунктом пропуску, а так званою «зеленою зоною».

Історія цієї втечі викликала обговорення й навіть глузування. Найбільш влучно про цинізм цієї ситуації написав блогер і ведучий ютуб-каналу «Ґрунт» Олександр Нотевський.

Правоохоронні органи — Державне бюро розслідувань та Офіс генпрокурора — одразу ж почали демонструвати бурхливу діяльність: лише після втечі депутату повідомили про підозру за побиття військового у 2023 році. Ще пізніше Офіс генпрокурора оголосив Дмитрука в міжнародний розшук.

Окремої уваги заслуговує коментар генпрокурора Андрія Костіна під час форуму «Україна-2024. Незалежність». Він сказав, що обурений навіть більше, ніж суспільство.

«Оця людина просто як по маслу перейшла нелегально кордон, тому це обурення я поділяю. Ми відразу почали кримінальне провадження, як нам стало відомо про перетин кордону. В межах цього провадження прокурори та слідчі працюють цілодобово. Вчора, сьогодні, зараз проходять слідчі дії. Бо ця людина не сама перетнула державний кордон, йому хтось допомагав. І, можливо, серед тих, хто допомагав, можуть бути й службові особи різних органів. Ми докладаємо зусиль, аби їх встановити та встановити всю ситуацію, яким чином це відбувалося», — сказав тоді Костін.

А в Державному бюро розслідувань повідомили про підозру трьом особам, які «незаконно переправили» Дмитрука за кордон. Одного з підозрюваних відправили до СІЗО, встановивши йому 5 млн грн застави. Але чомусь до втечі депутата правоохоронні органи не бачили в його словах підстав для початку розслідування. Це нагадує історію пропагандистки Медведчука Діани Панченко, якій теж оголосили підозру лише після того, як вона незрозумілим чином втекла на окуповані території, де продовжує займатися пропагандою на користь Росії.

А тим часом Дмитрук разом зі своєю сім’єю опинився в Лондоні, де продовжує вести антиукраїнську пропаганду.

Дмитрук планомірно демонізує українське військо та ТЦК, називає українських правоохоронців фашистами, звинувачує українців у геноциді православних, називає фашизмом будь-які прояви українізації чи відстоювання української мови, просуває ідеї миру на умовах Росії та звинувачує Україну в продовженні війни. 

25 вересня Дмитрука затримали у Великій Британії. Британське видання Independent назвало його «захисником УПЦ», а сам він розповідає, що був змушений утекти через його позицію саме щодо УПЦ, і позиціює себе як жертву політичних репресій проти вірян. Очевидно, буде просити притулку як біженець від гонінь на «православіє» в Україні. Судячи з подальших подій, Дмитрука британські правоохоронці відпустили. І поки Україна готує документи на екстрадицію нардепа, він розповідає, що «в Курську відбувається геноцид українського народу», тому що «на Курськ кидають людей, яких спіймали на вулиці». Російська пропаганда радісно поширює дописи Дмитрука.

Колаж на головній: Микола Шиманський, «Детектор медіа»