Юрій Бондар: «У журналістиці відчувається не кадровий дефіцит, а дефіцит високоякісних кадрів»

Юрій Бондар: «У журналістиці відчувається не кадровий дефіцит, а дефіцит високоякісних кадрів»

11:00,
15 Червня 2024
2620

Юрій Бондар: «У журналістиці відчувається не кадровий дефіцит, а дефіцит високоякісних кадрів»

11:00,
15 Червня 2024
2620
Юрій Бондар: «У журналістиці відчувається не кадровий дефіцит, а дефіцит високоякісних кадрів»
Юрій Бондар: «У журналістиці відчувається не кадровий дефіцит, а дефіцит високоякісних кадрів»
Директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка — про плани на вступну кампанію, баланс між практичними навичками та теоретичними знаннями у студентів і впровадження в навчальні програми штучного інтелекту.

На початку червня минули перші сто днів після призначення нового директора Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Юрія Бондаря. Він замінив на чолі закладу Володимира Різуна, який керував ним майже чверть сторіччя — з січня 2000 року. Після призначення Бондар пообіцяв, що продовжить курс попередника на утвердження Інституту в ролі лідера української журналістської освіти й науки. За його словами, Інститут, який має свої традиції та славні імена, водночас повинен розвиватися відповідно до нових потреб інформаційного ринку, сучасних реалій і викликів часу.

Своєю чергою Володимир Різун назвав три основні виклики, які постануть перед його наступником. Перший стосується ймовірної реформи системи вступу та набору студентів на навчання. Другий полягає у збереженні викладацького й студентського колективів в умовах війни. І третій виклик пов’язаний зі змістом журналістської освіти. «Детектор медіа» поговорив з Юрієм Бондарем про те, як Інституту журналістики під його керівництвом вдається долати ці та інші виклики.

— Юрію Володимировичу, незабаром вступна кампанія. Чи будуть змінені правила вступу до вашого навчального закладу? І яким чином?

— Реформа вищої освіти, яку готує уряд, остаточно ще не затверджена. Поки важко сказати, який кінцевий вигляд вона матиме і, відповідно, як ми будемо на неї реагувати. Уряд пропонує запровадити гранти на здобуття вищої освіти, пільгові кредити, а також створити умови для конкуренції університетів за абітурієнтів. 20 березня парламент ухвалив за основу проєкт закону про фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам, який готується до другого читання.

Це може на нас позначитися зменшенням кількості так званих бюджетних місць, коли держава фінансує підготовку у навчальному закладі певної кількості спеціалістів — у нашому випадку журналістів. Повну оплату за навчання від держави, згідно з урядовим законопроєктом, можна буде отримати лише за спеціальностями, які їй критично необхідні та потребу в яких можливо розрахувати. Мова про лікарів, учителів, енергетиків, залізничників і таке інше. Навряд чи до цього переліку входитимуть журналісти. Тому у нашому випадку, скоріш за все, йтиметься про співфінансування — коли держава покриватиме лише частину витрат на навчання, а решту студент сплачуватиме самостійно або коштом пільгового кредиту.

Однак новації, якщо будуть затверджені, торкнуться правил вступу вже наступного року.

— Який конкурс на вступ до вашого навчального закладу?

— На журналістику завжди був високий конкурс. Останні кілька років, як відомо, правила вступу надають абітурієнтам можливість подавати документи до кількох ЗВО, щоб потім визначитися з місцем навчання. І от на початковій стадії, коли документи лише подаються, конкурс у нашому інституті ніколи не буває менш ніж десять претендентів на одне місце. Тож ця професія залишається серед найбільш привабливих.

 

Хоча у попередні два роки з об’єктивних причин чимало абітурієнтів обирали навчатися або в навчальних закладах західних областей України, або за кордоном. І якщо до великого вторгнення у закордонні ЗВО з України їхали вступати в основному на магістратуру або на другу освіту, то у 2022 та 2023-му роках їх обирало й багато випускників шкіл, тобто тих, хто вступав на бакалаврат. Цьому сприяла і гуманітарна політика Євросоюзу та закордонних університетів. Бо у багатьох країнах українці зараз можуть навчатися у закладах вищої освіти безплатно. У той час, як в Україні освіта, якщо йдеться про контракт, потребує грошей. До цього можна додати також питання безпеки й можливість отримати диплом європейського зразка.

— Тож конкурс на вступ до вашого інституту теж впав?

— Падіння було незначним. Скажімо так: інтерес до професії та інституту суттєво не зменшився. І нинішня вступна кампанія має стати для нас показовою. Бо в українській системі освіти у цілому прогнозується суттєве зменшення кількості студентів-першокурсників через скорочення кількості випускників шкіл. Це пов’язано з демографічною ситуацією, на яку наклалися ще й ті обставини, які я назвав.

Правда, зараз ми приймаємо заявки на випробувальні іспити до магістратури — і охочих узяти участь у них набагато більше, ніж торік. Активність значно вища. Ризикну спрогнозувати, що ми збережемо цього року рівень набору. І дуже на це сподіваюся. Це було б свідченням того, що українські діти, попри всі непрості обставини, обирають навчання в Україні.

Також це важливо з огляду на те, що журналістика поруч з іншими професіями — медиків, військових та інших — нині є на чолі уваги. Бо журналісти сьогодні все більше стають лідерами думок, і якість їхньої професійної підготовки набуває особливого значення.

— Вам доводиться конкурувати за абітурієнтів не лише з західними навчальними закладами. Журналістики сьогодні й в Україні навчає чимало ЗВО. До того ж діють різноманітні курси та школи журналістики при багатьох великих медіа. Ви відчуваєте конкуренцію?

— Ні. Цей досвід є цікавим, потрібним і, як на мене, позитивним. Бо кожне медіа, мабуть, відчуває потребу в певній спеціалізації, в поглибленні певних знань, які не обов’язково дає заклад вищої освіти для конкретного сегмента журналістики. Ці школи заточують своїх випускників під конкретні потреби медіа. Однак якщо йдеться про базисні речі, про основи журналістики як такої, конкуренції ми не бачимо. Бо якісно цього можна навчитися лише у закладах вищої освіти. Оскільки вони мають досвід, традиції, технологію підготовки фахівців.

Можна утворити гурток космонавтики та стверджувати, що там готують спеціалістів для польоту в космос. Але це не відповідатиме дійсності. Бо належного рівня фахівців готують не в гуртках. Те ж саме стосується і журналістики.

Але, повторюю, досвід таких шкіл, така практика є, як на мене, позитивною. Вона додає певну «додаткову вартість» до журналістської освіти. Зрештою, журналістська освіта в Україні свого часу починалася з подібних курсів, перші з яких виникли на початку минулого століття. Звісно, вони діяли на аматорському рівні й могли дати лише якісь базисні уявлення про професію. Але сьогодні, коли є такі ЗВО, як, наприклад, наш інститут, який виник у 1947 році спершу як відділення на філологічному факультеті Київського університету та має вже майже 80-річну історію, варто здобувати журналістську освіту у вищих навчальних закладах.

— Втім, багато хто висловлюється за те, щоб майбутні медійники здобували базову освіту, скажімо, з психології, соціології чи економіки, а потім ішли на професійно орієнтовану магістерську програму за навичками, пов’язаними з журналістською професією. Що ви думаєте з цього приводу?

— Я прихильник профільної базисної університетської освіти, після якої можна обирати, на чому ти спеціалізуєшся, і поглиблювати ті знання, яких тобі бракує. Дійсно, існують випадки, коли людина отримує будь-яку іншу базисну освіту, а потім проходить додаткове навчання і стає журналістом. І ми знаємо багато медійників, у яких немає базисної журналістської освіти, але це не заважає їм бути вправними журналістами. У роки, коли я ще навчався, одним із найкращих журналістів був Василь Пєсков, який працював в одному з центральних видань Радянського Союзу та писав на екологічну тематику. Він був блискучим журналістом у своїй тематиці, не маючи журналістської освіти. Зрештою, є чимало спеціалізованих медіа, працівники яких мають бути спочатку компетентними фахівцями у певній сфері, а вже потім журналістами.

 

Сьогодні у таких людей є можливість отримати на додачу до своєї базисної освіти ще і журналістську, вступивши на магістратуру. До нас на магістратуру приходять історики, філологи, театрали, представники інших професій, які хочуть працювати в тематичній ніші журналістики. І відсоток таких студентів дедалі більшає. Так само студенти, які здобули базисну бакалаврську освіту як журналісти, для поглиблення знань у певній тематиці вступають на магістратуру на інші спеціальності. Це зустрічний рух.

Я проти того, щоб ліквідовувати будь-який рівень освіти — бакалаврський чи магістерський, — бо одне одного жодним чином не компенсує. І до речі, в рамках тієї освітньої реформи, про яку ми вже говорили, обговорюється можливість вступу на бакалаврат на широкий напрям, а не, як зараз, відразу на спеціальність. Йдеться про гуманітарний, соціально-економічний, природничий, інженерний напрямки з можливістю обрати спеціальність у межах цього напряму в процесі навчання в конкретному ЗВО. Але це все в рамках бакалаврської освіти.

— Як би ви пояснили, що при високому попиті на журналістську освіту і великій кількості місць, де навчають цій професії, медіа, особливо останнім часом, відчувають дефіцит кадрів?

— Я би сказав, що існує дефіцит високоякісних кадрів. А велика кількість журналістських кадрів, підготовлених на відділеннях, факультетах різних закладів вищої освіти, на курсах і в школах журналістики, не тотожна високій якості цих кадрів. Водночас кожний журналіст високого професійного рівня — це результат власних зусиль самої людини й тих знань і навичок, які вклали в неї викладачі, вчителі, наставники. Таких людей не може бути багато.

— Під час дослідження якості журналістської освіти, яке «Детектор медіа» проводив у 2018 році, 90% опитаних редакторів вказали на брак практичних навичок у вчорашніх студентів, які приходять на роботу в медіа. Як думаєте, чи змінилася ситуація з того часу? І чи вдається вам знаходити баланс між хорошою практичною базою і теоретичною підготовкою журналіста?

— Мені ця тема близька, оскільки коли я навчався на старших курсах факультету журналістики Київського університету, на той час був чи не єдиним студентом, хто, за окремим дозволом тодішнього декана факультету Дмитра Прилюка, мав право вільного відвідування лекцій. Бо на ту пору працював стажером у газеті «Молодь України». Пізніше інші студенти теж почали працювати — хто на радіо, хто в газеті. Але тоді це було не типовим явищем, винятком. Мені особисто таке поєднання навчання і практики дуже допомогло свого часу з вибором місця роботи й із тим, щоб після отримання диплома якомога скоріше розпочати самостійне журналістське життя.

Зараз у нас інша ситуація: ми заохочуємо студентів до співпраці з редакціями, зацікавлені у цьому. І більшість студентів нашого інституту, починаючи з третього курсу, вже так чи так працюють. Це необов’язково робота в штаті медіа, але співпраця, скажімо, на волонтерських засадах або у форматі фрилансу.

Ця тенденція набирає обертів, і мені видається, 70-80% наших випускників уже зорієнтовані, де можуть працювати, та мають практичні навички й компетенції для роботи в редакціях, пресслужбах, рекламних компаніях і таке інше. Я навіть іноді жартую, що деякі наші студенти-старшокурсники більш компетентні за викладачів. Бо в них є досвід роботи в реальній сучасній журналістиці, у якій дехто з наших викладачів не працював.

  Меморіал пам’яті про полеглих студентів

Водночас ми налаштовуємо студентів на те, що їхня практична робота не має позначатися на якості навчання. А щодо викладачів, то їх ми також стимулюємо не засиджуватися в кабінетах, і багато хто з них працює чи експертами, чи консультантами, чи фахівцями в інформаційній сфері.

Деякі наші викладачі є засновниками різних видань, співробітниками медіа. І це дуже важливо, адже, маючи практику роботи в сучасній журналістиці, вони можуть спілкуватися зі студентами однією мовою.

— Ви можете назвати таких викладачів?

— Наприклад, у нас є доцентка кафедри соціальних комунікацій Ксенія Василенко, яка відома як шеф-редакторка видання LB.ua Соня Кошкіна. Зараз ми працюємо над тим, щоб надати нового змісту роботі кафедри онлайн-медіа, і дуже розраховуємо на досвід, який Соня Кошкіна має у цій сфері. До того ж LB.ua може слугувати й навчальним майданчиком, і виробничим майданчиком, і бути місцем практики для наших студентів.

— Ще одним викликом, який стоїть перед вами як новим директором Інституту журналістики ваш попередник вважає збереження викладацького колективу. З якими складнощами вам доводиться стикатися у цьому? Чи задоволені ви як його директор рівнем викладачів?

— Так, це виклик. Колектив викладачів залежний від колективу студентів. Буде достатній набір до інституту — буде збережена і та кількість викладачів, яка потрібна для навчання студентів. Тому наші зусилля зараз спрямовані на популяризацію нашого ЗВО, на роз’яснення процедури вступу та подачі документів. Ось нещодавно в інституті був день відкритих дверей, під час якого майбутні абітурієнти та їхні рідні мали змогу познайомитися з нами, дізнатися про студентське життя й умови навчання, поспілкуватися з керівниками освітніх програм, представниками кафедр і студентського парламенту. Такі дні відкритих дверей — наша традиція, яка є досить-таки ефективною формою залучення нових студентів.

Звісно, зменшення кількості студентів, яке відбулося не лише в нашому, а й в інших ЗВО, позначається на рівні фінансування закладу. Можна було б скоротити викладацький штат, однак ми пішли іншим шляхом і вирішили зберегти колективи факультетів, кафедр і підрозділів, зменшивши рівень оплати співробітників. Вони виявили солідарність і, добровільно відмовившись від якоїсь частини свого заробітку, дали можливість зберегти робочі місця для інших.

Утім, ми дбаємо не лише про збереження, а й про розвиток колективу, залишаючись відкритим для залучення до нього нових облич. Ми зацікавлені у тому, щоб до нас приходили нові викладачі, проводили зустрічі, майстер-класи, дискусії.

— А чим закінчилася історія з викладачем Микитою Василенком, якого студенти звинуватили у просуванні сексистських і проросійських наративів? В університеті йому винесли догану, але студенти вимагали звільнення Василенка. Вони вже не наполягають на цьому?

— Студенти мають право реагувати на подібні прояви, якщо вони є, і навіть повинні це робити. Перша моя офіційна зустріч після призначення була саме зі студентами. Тут, у моєму кабінеті. Тоді ми обговорили багато питань — про співпрацю, про проєкти, про допомогу, про все, що їх хвилювало. Зокрема йшлося і про ситуацію, що набула розголосу. Я сказав, що та історія завершилася, оскільки винесення догани на рівні університету (інститут не накладає дисциплінарних стягнень) — це те, що в правовому полі. Якщо викладач (чи будь-хто з представників викладацького колективу — прізвище тут не має значення) й надалі порушуватиме етичні чи правові норми, то, гарантував я студентам, будуть вжиті належні заходи реагування. В інституті має бути нульова терпимість щодо будь-яких порушень норм і принципів університетської спільноти, зокрема й до застережених. Така позиція адміністрації та всього університету.

 

Студенти погодились, але попередили, що будуть пильнувати поведінку викладача, і якщо щось подібне тому, що було, повториться, не мовчатимуть. З того часу минуло три місяці. Поки звернень з цього приводу до мене не було.

— Чи навчаєте ви студентів використовувати в роботі інструменти штучного інтелекту?

— Ми чудово розуміємо, що технології ШІ дуже скоро не лише дуже потужно впливатимуть на медіаполе, а й визначатимуть його ландшафт. Ринок застосування ШІ в медіа та індустрії розваг стрімко зростає і, за прогнозами, до 2030 року він сягатиме понад 100 млрд доларів. Тому ми повинні готувати фахівців у цьому напрямі й уже почали імплементувати помічні інструменти ШІ у навчальні програми для студентів, створення навчальних модулів і таке інше.

Нещодавно інститут журналістики виступив співорганізатором форуму AI4ART & MEDIA 2024, який відбувся у Києві та був присвячений застосуванню штучного інтелекту в медіа. У ній узяли участь американські розробники технологій ШІ, які працюють в кіно- та телегалузі. І результатом стала домовленість про відкриття на базі нашого інституту школи для підготовки спеціалістів у галузі штучного інтелекту.

Партнерами школи стануть американські меценати — подружжя Шелбі та Калеб Вордів (Shelby & Сaleb Wards), ідеологи економіки кріейторів, засновники Curious Refuge — першої у світі платформи для ШІ-сторітеллерів. Їхні тренінги застосовують Американська кіноакадемія, Netflix, Pixar, Google та інші світові технологічні гіганти.

Сподіваємось і на інвестиції. Гроші підуть на організацію платформи, яка буде готувати фахівців найвищого рівня за допомогою провідних спеціалістів зі США.

І ще надзвичайно важливим аспектом, якому ми приділяємо багато уваги, є етика використання ШІ та навички роботи з його небезпечними «побічними ефектами», як от дезінформацією, дипфейками й тому подібним.

Як відомо, в Україні поки немає законодавства, яке б регулювало сферу штучного інтелекту. Сподіваємося, що воно з’явиться і до його розробки будуть залучені практики зі сфери журналістики та сфери аудіовізуального виробництва.

 

Думаю, дуже скоро володіння інструментами ШІ стане однією з головних вимог для претендентів на вакантні посади в медіа, і ми хочемо, щоб наші випускники були затребувані на ринку праці, тож відповідним чином готуємо їх до цього.

— Однак нерадиві студенти можуть використовувати інструменти ШІ для того, щоб полегшити собі життя з написанням курсових, дипломів і так далі. До запобігання цьому ви готові?

— Небезпека є. Це потрібно усвідомлювати. Якщо йдеться про підготовку студентами кваліфікаційних робіт, у закладах вищої освіти є ліцензовані ресурси, які виявляють некоректні запозичення, плагіат і таке інше. Кажуть, що вже з’явилися новітні програми, які виявляють використання в написанні роботи штучного інтелекту. Дійдемо і до цього.

— Протягом 2009–2019 років набув популярності мем «The end of journalism». Однак нині він поступово витісняється запитанням «How to save journalism?». Ви поділяєте стурбованість тих, хто вважає, що журналістика потребує порятунку? Які шляхи порятунку журналістики може запропонувати інститут журналістики Київського університету?

— Журналістика змінюється, бо змінюється світ. Це процес трансформування, а не руйнації. На зміни потрібно реагувати й знаходити своє місце в нових умовах і обставинах. Пражурналістика розпочиналася з інформаційних написів на глиняних табличках чи кам’яних стовпах, стінах будівель. Потім був папір і газети, радіо і телебачення, тепер — інтернет і онлайн-медіа. Змінюються ресурси, способи поширення інформації, можливості комунікації. Незмінним проте залишаються базисні компетентності, принципи діяльності, серед яких я би виокремив відповідальність. Перед читачем, слухачем, глядачем, користувачем будь-якого контенту чи продукту. Ця соціальна відповідальність — теж стандарт журналістики, якого маємо прагнути і який потребує, на мій розмисел, виховання. Важливою є і здатність студентів генерувати нові ідеї й реалізовувати їх. Це те, що називають креативністю, і це складник журналістики, яка є водночас і ремеслом, і творчістю.

Перспективу нашого інституту вбачаємо також у міжнародній діяльності, тіснішій співпраці з провідними закладами освіти за кордоном, що відкриває нові можливості для розвитку журналістської освіти, здобутті нових знань і технологій, створення спільних освітніх програм і проєктів. На це й спрямовуватимемо свої зусилля.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду