Як не потрапити на гачок дезінформації

Як не потрапити на гачок дезінформації

19:25,
30 Листопада 2023
9180

Як не потрапити на гачок дезінформації

19:25,
30 Листопада 2023
9180
Як не потрапити на гачок дезінформації
Як не потрапити на гачок дезінформації
Формувати емоційну стійкість, не довіряти анонімним джерелам, шукати, кому вигідно розповсюдження сумнівної інформації.

Все наше життя – комунікація, і завдяки ній ми живемо, втілюємо мрії, вирішуємо проблеми та долаємо виклики. Комунікація завжди має мету, якийсь вплив. Наприклад, аби людині подали яблуко, щоб вона інвестувала гроші, проголосувала за когось чи ніколи в житті не віталась з певною людиною. Але ці впливи бувають різними.

Коли інформація апелює до раціонального, то це вплив через передачу повідомлення і тоді формується переконання. Людина сприймає цю інформацію мозком, аналізує, зіставляє з своєю картинкою світу. Аргументи логічні, корелюють з тим, що знаєш, отже, можна в це і далі вірити (або почати в це вірити).

Коли інформація апелює до ірраціонального, то здійснюється вплив, що посилює наявні стереотипи, міфи, ілюзії, моделі поведінки та формується певне ставлення. Наприклад, підсвідомі страхи, упередження, забобони – якщо людина чує їх, особливо в часи, коли чутлива, тривожна і вразлива, то це формує ставлення, базоване суто на емоціях.

Коли інформація апелює до ідей та переконаннь без доказів, то відбувається навіювання певних психічних станів. Тому задля досягнення різних цілей споконвіку комунікаційна взаємодія містила неправдиву інформацію, яка поширювалася з особливим наміром ввести в оману або обдурити людей. Стенфордський енциклопедичний словник назвав цю неправдиву інформацію – дезінформацією.

Дезінформація, на думку більшості дослідників, – це поширення неправдивої інформації, спотворення чи інтерпретація окремих фактів із метою впливу на думки та поведінку людини, окремих групи чи суспільства загалом. Дезінформацію часто помилково ототожнюють лише з фейками, тобто неправдивою інформацією. Проте до дезінформації ми можемо віднести й також:

  • помилкові припущення;
  • поширення правдивої інформації з перекручуванням окремих фактів;
  • поширення не самих фактів, а їх інтерпретацію, тобто викривлення суті проблеми;
  • вибіркову інформацію, яка спотворює реальні події;
  • повідомлення, що вирвані з контексту;
  • неправдиві підписи під світлинами чи їх зміна фотошопом;
  • відсутність джерел повідомлень чи їх спотворення тощо.

Мета дезінформації – це зміна поведінки різних аудиторій, посилення напруги і хаосу в суспільстві, деструктивний вплив на громадську думку, руйнування іміджу і репутації окремої людини чи влади загалом, а також підрив довіри суспільства до державних органів. Тож дезінформація, за задумом, має потрапити «у яблучко». Припустімо, якщо людина насторожена щодо «чужаків», бо звикла жити у вузькому колі людей, схожих на неї за звичками, то підсвідомо вона вже готова почути інформацію про те, що вимушені переселенці зі сходу країни – агресивні і небезпечні. «Я так і знала!», скаже ця людина, прочитавши інформаційний вкид про ВПО, які начебто намагались пустити газ в щойно орендованій квартирі у затишному західноукраїнському містечку. Почитавши цей вкид, людина відчуває себе правою, ледь не пророком, її підозри підтверджені, водночас є і сильна емоція тривоги, і сильна емоція збудження від сенсації. Дезінформація «влучила», врахувала страхи та погляди на життя людини, зачепила за живе. В це повірили – і понесли далі, сусідам, родині, друзям. За певністю у власній дії йдуть дії, наприклад, відмови здавати в оренду житло ВПО або практики із скануванням всього паспорта і отриманням застави у випадку, якщо людина має прописку десь на Донеччині.

І це – великий виклик для всієї людської спільноти. Тому у доповіді «Дезінформація та свобода думок та їх висловлювання» спеціальний доповідач ООН підкреслила, що деякі форми дезінформації можна прирівняти до підбурюванню ненависті, дискримінації та насильства, що заборонено міжнародним правом. На державному рівні існує напрацьований алгоритм протидії дезінформації:

1. аналіз інформаційного простору (збір, структурування даних, аналіз загроз і викликів)

2. розробка стратегії протидії

3. оперативні заходи безпеки і реагування.

Складнішою є ситуацію щодо протидії дезінформації на рівні особистості: як вберегтись, розпізнавати і протидіяти. 

Перемагає не експертиза, а вміння працювати з інформацією

Епоха великих даних (Big Data), віртуалізація і гібридизація реальності, соціальна тривожність, виникнення «спін-диктатур», «інформаційні бульбашки», інформаційний шум та величезний обсяг щоденної інформації, де навіть найрезонансніша новина «живе» один день, ускладнили нашу можливість провести чіткі межі між фактами і домислом.

Водночас сучасна людина не готова «відключитись» від цього потоку, бо є страх «пропустити важливу інформацію».

Як долати цей страх? Найкоротший ( хоча і геть нераціональний шлях) – постійно бути на зв’язку, гортати стрічку, читати новини, бачити тренди і бути «в темі». Тому в свідомості цієї людини нема цілісної картини світу, а є окремі картинки-меседжі, які дуже різняться залежно від інформаційної бульбашки. І звідси ще один «перегин» інформаційного суспільства і періоду постправди: часто приватна (упереджена, хибна) думка окремої людини, що миттєво тиражована силою соціальних мережах, претендує стати критерієм знання. Ба більше, журнал Science переконує, що дезінформація в інформаційному просторі поширюється у кілька разів швидше, ніж правдивий контент. Повідомлення, що містять неправду, мають на 70% більше шансів бути сприйнятими та поширеними в соціальних мережах. Звіт Оксфордського університету показав, що більше, аніж 75 країн постійно використовують дезінформацію для маніпуляцій громадською думкою. Тому дехто з експертів говорить про «смерть експертизи». Бажання поділитися неперевіреною і, можливо, неправдивою новиною збільшує інформаційну засміченість. Як наслідок, що вже не рівень знань визначає людину, а її ставлення до інформації, тобто культура взаємодії з інформацією. 

Як протидіяти дезінформації 

Ті, хто добре працює з інформацією, той добре дає собі раду з дезінформацією: як в аспекті потенційної спроможності її створити і поширити, так і в аспекті розпізнати і протидіяти.

В експертному середовищі є прихильники медіаграмотності, які бачать перспективи протидії дезінформації оптимістично. Вони закликають критично аналізувати інформацію і використовувати інструменти фактчекінгу. Є також їх опоненти, які наголошують на зростанні інформаційної засміченості, кліповості мислення, небажанні докладати зусилля і, відповідно, нездатності людей критично аналізувати інформацію складного нелінійного світу. Очевидно, що другі доволі критично оцінюють шанси сучасної людини протидіяти дезінформації.

Ті, хто вважає, що медіаграмотність та фактчекінґ є єдиним ефективним засобом протидії дезінформації, наголошують на необхідності поширенні інформаційних освітніх програм, популяризації критичного мислення та формуванні нової культури взаємодії з інформацією. Слушною є думка експертів щодо необхідності системного підходу до формування медіаграмотності, тобто поєднання дошкільної і шкільної освіти, методів медіаграмотності молоді та дорослих. Та слід зауважити, що запропоновані інструменти діють у просторі раціонального мислення людини. Однак дезінформація апелює до емоційної сфери людини. Емоційно забарвлена інформація є привабливішою (цікавішою) для сприйняття, аніж раціонально обґрунтована.

Зрештою, слід зазначити, що дезінформацію помилково можуть поширювати офіційні органи чи відомі публічні персони. Це заплутує читача, змушує його мимоволі апелювати до раціонального пояснення самому собі, що «такі людиустанови» фейк не поширили б. До прикладу, історія про пост із заявою шахістки Анни Музичук щодо відмови брати участь в турнірі в Саудівській Аравії, через дискримінаційні правила щодо жінок був правдивим, однак опублікованим у 2017 році. Можна робити різні припущення щодо мети поширення цього давнього посту. Проте слід перш за все звернути увагу на масштаби його поширення. Система моніторингу UA FOR OSINT показала понад 17 тисяч репостів на ФБ, 23 тисячі ретвітів та 5,3 млн переглядів тільки одного твіту.

 Ті, хто переконані, що у постінформаційній і постмодерній епосі факти втратили свою цінність, акцентують увагу на поширеній думці, що тепер у «кожного своя правда» і закликають системно впливати на емоційне сприйняття дійсності. Тому переконують, що наявна протидія дезінформації є неефективною, оскільки кількість фейків лише зростає. Якщо дезінформація лунатиме водночас з різних каналів, від різних людей, ще й підкріпиться чутками, то це не даватиме людям часу на осмислення отриманих повідомлень. А якщо в тексті поруч з цифрами та правдивими статистичними даними, які можна легко перевірити, буде ще частка брехливих повідомлень, то ці повідомлення автоматично сприйматимуть як правдиві. Бо увага людини розсіяна, вона емоційно перевантажена, і не матиме часу та змоги перевіряти щоразу всі повідомлення на предмет брехні та маніпуляцій.

Що ж робити в такому випадку? Невже протидіяти дезінформації справді неможливо? Експерти вбачають рішення у формуванні психологічної стійкості людини., адже дезінформація апелює передусім до емоцій. Якщо формувати в людях емоційну силу, усвідомлення важливості цінностей, та сталу поведінку, то людина зможе уникати емоційно швидких реакцій.

Спершу глянемо, як формувати власну емоційну стійкість. Для цього потрібно:

- визначити межі контролю і власної компетентності (відповідальності / безпорадності)

- усвідомити, що є цінністю і в чому власні таланти та здібності.

- аналізувати власні думки з точки зору «досвід / користь»

- розширювати соціальні зв’язки

- уникати «синдрому відкладеного життя»

- практикувати усвідомленість (майндфулнес)

- використовувати правило «маленьких кроків».

Практикуючи ці всі аспекти, людина стає спокійнішою, впевненішою в собі, вона частіше ухвалює рішення раціонально, а не емоційно, а навіть у випадку емоційних викликів робить собі паузу для зваженого рішення, діючи раціонально.

Розуміння того, що сила фокусу уваги та психоемоційна стійкість є реальним підґрунтям для протидії дезінформації може змінити бачення цієї проблематики.

А загальні правила, як не потрапити на гачок, традиційні:

1. Якщо повідомлення викликало у вас надзвичайно сильну реакцію – зробіть паузу, відволічіть увагу на інше.

2. Коли емоції втихнуть – подумайте, кому може бути вигідним поширення такої інформації.

3. Оцініть, яких дій від вас очікують і чи буде це раціональним рішенням, чи не завдасть це комусь шкоди, які це матиме довгострокові наслідки.

4. Перевірте, чи є ця інформація в «білих списках» медіа, або чи є розвінчання її на фактчекінгових ресурсах.

5. Якщо джерело анонімне, або посилається на анонімні канали – не вірте. Якщо джерело вже не вперше поширює неперевірену інформацію – не споживайте інформацію з цього джерела. 

Ініціатива підтримується у межах проєкту ПРООН «Сприяння безпеці людини в Україні через реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною», що реалізовується за фінансової підтримки Уряду Японії. Думки, висловлені в публікації, не обовʼязково відображають позицію ПРООН та Уряду Японії.

Ілюстрація: Centre for Research and Evidence on Security Threats

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду