У порівнянні із 2020 роком, у 2021-му в Україні на 47% побільшало звернень щодо домашнього насильства. Наприклад, за вісім місяців 2021 року до поліції на домашнє насильство поскаржилися стільки ж людей, як за весь 2019 рік — 209 тисяч. 90% звернень — від жінок. Така кількість звернень може свідчити, що через обговорення цієї проблеми в медіа та зрушення в роботі поліції з потерпілими вони частіше звертаються по допомогу до правоохоронців. Однак для того, щоби держава могла в рази якісніше та ефективніше допомагати постраждалим, Україна може ратифікувати так звану Стамбульську конвенцію, яку підписала ще у 2011 році. На ратифікації наполягають експерти, громадські організації, окремі політики. Є й ті, хто проти, — представники релігійних спільнот чи люди, які дотримуються консервативних поглядів. І часто вони не лише виступають проти ратифікації документа, а й поширюють міфи про нього. Приміром, стверджують, що конвенція ніяк не захищає чоловіків і надає жінкам привілеї. MediaSapiens пояснює, чому міфи, які ширяться про Стамбульську конвенцію, не відповідають дійсності; чому це не чужий для України документ і чому його потрібно ратифікувати попри вже чинні закони.

Що таке Стамбульська конвенція й чому всі просять її ратифікувати

Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства. Її назвали Стамбульською, адже відкрили до підписання саме в цьому турецькому місті 11 травня 2011 року. Вже за три роки — 1 серпня 2014 року — конвенція набула чинності. Першою у 2012 році її ратифікувала Туреччина, станом на 2018 рік конвенцію підписали 45 країн. Україна також підписала конвенцію, однак досі не ратифікувала (тобто не затвердила на законодавчому рівні в парламенті), хоча такі спроби були, а активістки часто виходять на марші та створюють петиції з вимогою зробити це.

Наприклад, 4 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента набрала понад 25 тисяч голосів. Тоді у відповіді на петицію йшлося, що президент внесе на розгляд Верховної Ради проєкт закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» після того, як Міністерство закордонних справ подасть пропозиції. І хоч заяви парламентарів, що Верховна Рада готова розглядати питання про ратифікацію, були, цього так і не сталося. Активістки громадської організації «Марш жінок» взимку 2022-го знову створили петицію на сайті президента з незмінною вимогою, і вона знов набрала необхідну кількість голосів для розгляду.

На думку активістки «Маршу жінок» Олени Шевченко, Стамбульська конвенція — це захист, реагування на насильство та його попередження. «Конвенція гармонізує українське законодавство та дасть змогу змінити систему, яка десятиліттями звинувачувала самих постраждалих від насильства жінок у тому, що їх б’ють, ґвалтують та знущаються. Конвенція захищає всіх людей, незалежно від гендеру, але не ігнорує факту, що жінки від насильства страждають непропорційно частіше, адже це насильство засноване саме на ставленні до жінки як такої, що має підкорятися чоловікові», — каже вона.

А хіба в Україні немає закону, який захищає потерпілих від насильства?

В принципі, є. Наприклад, закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Але цього не досить. За словами координаторки Громадської ради з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» Лариси Кобелянської, в останні роки Україна розробляла зміни до національного законодавства в контексті запобігання насильству. «Ці зміни Верховна Рада ухвалювала, і деякі з них, зокрема у Кримінальному кодексі, вже містять посилання і на Стамбульську конвенцію, хоча вона досі не ратифікована, — каже Лариса Кобелянська. — За останні роки ми маємо великий прогрес: ми ухвалили державну соціальну програму рівних прав і можливостей чоловіків і жінок, соціальну програму протидії та запобігання домашньому насильству, внесли зміни до чотирьох кодексів і десяти законів України тощо. І якщо в інших країнах Стамбульська конвенція приймається з очікуванням змін у їхні національні законодавства, то ми вже внесли зміни, які йдуть синхронно з тим, які є у Стамбульській конвенції. У нас залишився наступний крок — ратифікація. Нам це потрібно».

Вона додає, що переваги, які Україна матиме від ратифікації Стамбульської конвенції, лежать у площині вдосконалення законодавства і наближення його до стандартів ЄС. «Головне — ратифікацією цієї конвенції ми підтверджуємо свій вибір європейських цінностей. Сподіваюся, це наближатиме Україну до набуття повноправного членства в Європейському союзі», — розповідає Лариса Кобелянська.

І що, коли її ратифікують, усе одразу зміниться й домашнього насильства не стане?

Експертка каже, що зміни внаслідок ратифікації не відбудуться в один момент. Аби прискорити процес змін, суспільству треба зробити велику домашню роботу — попрацювати над формуванням адекватного ставлення до проявів домашнього насильства. «Поки не буде активної участі в запобіганні насильства з боку всіх громадян, розв’язати проблему, лише укладаючи міжнародні договори чи ухвалюючи закони, буде важко, — розповідає Лариса Кобелянська. — Але це не ставить під сумнів необхідність конвенції і законів. Це паралельні процеси, які мають однакову важливість. Адже лише завдяки громадській відповідальності притулки не з’являться, і лише з ухваленням конвенції також. Маємо розробити інфраструктуру: сформувати місцеві бюджети, підготувати спеціалістів, навчити людей, які працюватимуть із потерпілими і кривдниками. Щоби подолати проблему, ми повинні мати ресурс — як людський, так і фінансовий».

Окей. Але ж Стамбульська конвенція — чужа для України

Та ні. Хоча таку думку нерідко можна зустріти в медіа. Наприклад, у заявах Ради церков, яка наполягає, що ця конвенція нав’язує Україні «зовнішні» ідеології. Лариса Кобелянська розповідає, що починаючи з 2001 року, від прийняття Україною одного з перших законів щодо протидії домашньому насильству, створювалися національні інструменти для правового захисту потерпілих і переслідування кривдників, винних у домашньому насильстві. І завдяки цьому, каже експертка, Україну запросили до розробки Стамбульської конвенції. «Ми маємо пам’ятати, що наша країна була серед авторок цього міжнародного документу», — пояснює експертка.

А хіба Стамбульська конвенція не руйнує «традиційну» українську сім’ю?

У грудні 2021 року кілька обласних рад, зокрема Запорізька, звернулися до Верховної Ради із проханням не допустити ратифікації Стамбульської конвенції та захистити традиційну українську родину, цінності якої базуються на основах християнської етики. Звернення ініціювали депутати від «Опозиційної платформи — За життя». У ньому йшлося, що Стамбульська конвенція «легалізує і запроваджує поняття, що руйнують традиційні погляди на сім’ю і людство як спільноту чоловіків та жінок», а поняття «гендер», яке справді є в конвенції, на думку авторів звернення, розмиває поняття статі.

Представниця ГО «Інсайт» та «Марш жінок», авторка петиції за ратифікацію Олена Шевченко заперечує це твердження й каже, що Стамбульська конвенція захищає від насильства, а не руйнує традиційні цінності. «В Україні є велика проблема поширеності домашнього насильства, коли мільйони жінок та дітей страждають від постійних знущань, побиття та каліцтва. Саме це руйнує українські сім’ї», — каже Олена Шевченко. Вона додає, що саме Стамбульська конвенція допоможе Україні нарешті почати допомагати постраждалим та дасть змогу будувати своє життя без насильства.

Проте не всі обласні ради такі, як Запорізька. Наприклад, Вінницька облрада, навпаки, звернулася до президента із проханням ратифікувати конвенцію якнайшвидше. У зверненні депутати наголосили, що ратифікація «стане виконанням зобов’язань, які Україна дала як країна, що рухається до Європи».

Конвенція захищає лише жінок?

Ні. Але такі твердження також трапляються в медіапросторі. Наприклад, видання «Всеукраїнський собор» стверджує, що «документ не згадує про чоловіків-жертв і про жінок, які постраждали від насильства з боку представників своєї статі». Лариса Кобелянська каже, що це не так. Вона наголошує, що з більш ніж 300 тисяч звернень за фактом домашнього насильства за останній рік майже 90% — саме від жінок. «Відсоток чоловіків, які потерпають від насильства, як правило, значно менший. Тому з арифметичної точки зору зрозуміло, що ті зусилля, які будуть спрямовані внаслідок ратифікації, будуть адресовані переважно жінкам, — розповідає вона. — Хоча справедливости заради: конвенція перша з подібних документів вказує на те, що це комплексний документ, який зобов’язує державу надавати допомогу жінкам, чоловікам, дітям, іншим членам родини, людям похилого віку, людям з інвалідністю. Це важливо, тому що ігнорування захисту чоловіків створює ілюзію, що вони апріорі не можуть потрапити в число потерпілих. Але вони можуть, і це враховується конвенцією».

А чому Туреччина вийшла з конвенції? Може, і нам вона не потрібна?

Повідомлення, що деякі держави намагаються вийти зі Стамбульської конвенції, справді з’являються у ЗМІ. Переважно йдеться про Туреччину та Польщу. Однак як з’ясували фактчекери «Вокс Україна», у Польщі вихід зі Стамбульської конвенції з 2015 року був пунктом угоди коаліції «Об’єднаних правих», які зараз при владі. У 2021-му Польща оголосила про вихід із конвенції нібито через «ідеологічний характер», неприйнятний для чинної влади. Раніше консервативна влада Польщі називала «іноземною ідеологією» і захист прав ЛГБТ+, а в січні 2021 року в країні набуло чинності рішення Конституційного суду щодо заборони абортів, згідно з яким переривання вагітності дозволяється тільки після зґвалтування або в разі загрози життю матері, що порушує право жінки розпоряджатися своїм тілом.

Олена Шевченко пояснює: Стамбульська конвенція стала маркером належності до демократичних цінностей. «Так, на жаль, деякі країни зараз намагаються обмежити права жінок, транслюючи меседж, що Стамбульська конвенція призведе до більшого відсотку розлучень. Але основне — це те, що справжню сім’ю неможливо побудувати на насильстві та примусі», — каже експертка.

Лариса Кобелянська каже, що не підписали конвенцію тільки Росія та Азербайджан. «Країни, які підписали, але не ратифікували — переважно ті, які перебувають під впливом Росії. Ми маємо зрозуміти, що Стамбульська конвенція в наш час тотальної гібридної війни стала однією з тем для пропаганди, — каже Лариса Кобелянська. — Щодо Туреччини та Польщі… Треба розуміти, що боротьба праворадикальних сил із демократичними в кожній країні відбувається у специфічний спосіб». Експертка додає, що при виході зі Стамбульської конвенції Туреччина порушила міжнародні норми. «Ратифікацію підтримує парламент, а про вихід був лише указ президента. Не може указ президента скасовувати те, що ухвалено парламентом», — розповідає вона. Під час виходу з конвенції турецькі політики також заявляли, що документ «заохочує розлучення і підриває традиційну родину», а це, за їхніми словами, суперечить консервативним цінностям країни, проте на вулицях відбувалися протести. Люди виходили з гаслами про те, що не відмовляються від конвенції.

Але ж Стамбульська конвенція дає жінкам додаткові права?

На сайті президента України з’являються петиції не лише із проханням ратифікувати конвенцію, а й навпаки — з вимогою не робити цього. Серед аргументів автора одного з таких звернень — Олександра Лапка — те, що конвенція надаватиме жінкам додаткові переваги у правах. Олена Шевченко каже, що це неправда, бо захист від насильства — не додаткове право, а спосіб зупинити знущання.

І конвенція не усуває відмінності між чоловіками та жінками?

Цей міф, знову ж таки, часто ширять представники релігійних організацій, однак його, як і низку інших міфів про конвенцію, спростували експертки Ліза Кузьменко та Олександра Голуб у посібнику «Міфи і факти про Стамбульську конвенцію». Експертки наголошують, що Стамбульська конвенція не спрямована на усунення відмінностей між жінками та чоловіками і не передбачає, що жінки та чоловіки є або повинні бути однаковими. «У той же час конвенція вимагає вжити заходів для протидії думці, що жінки є неповноцінними порівняно з чоловіками», — йдеться в посібнику.

Але ж конвенція суперечить релігійним традиціям України?

Ні, адже, як ідеться в посібнику «Міфи і факти про Стамбульську конвенцію», документ не регулює релігійні норми чи вірування. «Однак конвенція підкреслює, що культура, звичаї, релігія, традиції або так звана “честь” не повинні розглядатися як виправдання будь-якого акту насильства, — пишуть експертки. — Стамбульську конвенцію ратифікувала низка держав із сильними релігійними традиціями: Сербія, Греція, Кіпр, Чорногорія, Грузія, Іспанія, Сан-Марино, Італія та Польща. Варто пам’ятати, що, згідно з нашою Конституцією, церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Водночас кожен в Україні має право на свободу думки та релігійну свободу».

Якщо документ такий класний, чому його досі не ратифікували?

На думку експертки Лариси Кобелянської, єдина перепона на шляху до ратифікації — відсутність потенційних голосів серед депутатів. «Невдалі спроби ратифікації вже були. І невідомо, чи зараз депутати підтримають це. Тому громадянське суспільство для себе розглядає як першочергове завдання роботу з депутатами — просвітницьку, адвокаційну. І, звісно, донесення думки громадськості. Нехай це виглядає як тиск на депутатів, але це на благе діло», — пояснює Лариса Кобелянська.

А що можна зробити, щоби таких міфів було менше?

Голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко каже, що українські медіа та журналісти інколи поширюють недостовірні чи неперевірені факти про Стамбульську конвенцію. Наприклад, поширюючи думки відомих політиків із цього приводу. На її думку, тиражування цих міфів і фейків можна уникнути завдяки старому доброму фактчекінгу. Експертка радить медійникам послуговуватися «Рекомендаціями щодо принципів запрошення гостей і титрування експертів в інформаційно-аналітичній журналістиці», які розробила Незалежна медійна рада ще у 2018 році.

Також, на думку Лізи Кузьменко, говорячи про Стамбульську конвенцію, не варто запрошувати коментувати таку складну тему «експертів з усього» — людей, готових коментувати будь-які теми. «Якщо йдеться про політиків, вони мають коментувати суспільно-політичні явища або від імені представленої ними політичної сили, або в межах сфери їхньої компетенції — професійної (за наявності попередньої експертизи, наукової роботи тощо) або посадової (якщо вони представляють відповідний комітет парламенту або відповідають за певний напрям), — каже експертка. — Медіа також мають перевіряти, чи немає конфлікту інтересів у запрошених гостей та експертів».

Ліза Кузьменко додає, що принцип «балансу», якого варто дотримуватися в текстах, не означає, що можна надавати слово в медіа тим, хто, висловлюючи позицію, вдається до мови ворожнечі, дискримінації чи сексизму. «Подання таких цитат без відповідного пояснення з боку редакцій або належного бекґраунду неприпустиме. Особливо коли такі висловлювання подаються в заголовках медіа, — розповідає експертка. — Пам’ятайте про принцип ВВС “Repeating a libel is a libel” / ”Повторення наклепу — це наклеп”».

Фото: Amnesty International Ukraine