«Таке враження, що зараз у ЗМІ є своя думка. Хіба медіа не повинні бути нейтральними?.. Зараз вони політичні», — говорить під час опитування п’ятдесятирічна американка зі штату Нью-Йорк.

Її думку поділяє більша частина громадян США. ЗМІ звинувачують в упередженості та поширенні мови ворожнечі. 83% американців покладають на медіа відповідальність за політичну поляризацію в країні. Дослідники вважають американське медіасередовище найбільш поляризованим серед західних країн.

Телебачення й соцмережі так доклалися до поляризації, що тепер громадяни США набагато частіше виступають проти стосунків чи шлюбу з представниками протилежної партії, не хочуть з ними працювати чи жити поруч. Американці ненавидять опозиційну партію більше, аніж люблять власну, і стають політичними сектантами — тепер їхня партійна приналежність формує погляди, а не навпаки. І хоча під час опитувань американці зізнаються, що вірять у здатність ЗМІ залікувати ті ж самі розбіжності, науковці менш оптимістичні: переконати фанатичних прихильників партій може бути надзавданням. 

Як американські медіа стали служити ідеологіям

Поляризація в американських ЗМІ така ж давня, як і сама демократія США. Джордж Вашингтон ще й не встиг скласти присягу першого президента, як у Нью-Йорку за кілька днів до його інавгурації почала виходити The Gazette of the United States, яку фінансували уряд та федералісти на чолі з Александером Гамільтоном, аби просувати свої ідеї. За два роки, у 1789-му, засновники опозиційної Демократично-республіканської партії Джеймс Медісон і Томас Джефферсон у відповідь запустили The National Gazette, аби з її сторінок нещадно критикувати адміністрацію Вашингтона. Перші американські газети не були прикладами журналістської етики, їхні власники використовували їх як політичні інструменти. У кінці ХХ сторіччя телебачення масштабує цей ефект на багатомільйонну аудиторію.

З часів заснування США медіа все ж пройшли певну еволюцію, розробивши свої етичні кодекси, і донедавна користувалися значною довірою. Коли 1956 року в американців запитали, чи збалансовано газети висвітлювали вибори, 66% опитаних відповіли ствердно (78% республіканців та 64% демократів, що показово, адже сьогодні консерватори більше критичні до ЗМІ, ніж ліберали). Виборці з обох таборів поважали журналістів. Людиною, якій американці довіряли найбільше у 1960–1970-х, був ведучий вечірніх новин на телеканалі CBS Волтер Кронкайт. Політики навіть закидали, що саме його критичне ставлення визначило думку Америки щодо війни у В’єтнамі.

Однак із довірою в Америці стало сутужніше саме у 1970-х. За війною у В’єтнамі прийшов Вотергейтський скандал — ці та інші невдачі політиків підірвали довіру до уряду та інших інституцій, у тому числі й медіа. І вже 2004 року лише 10% американців повністю довіряли національним новинним ЗМІ.

Самі журналісти теж доклалися до падіння рівня довіри. Так, Пулітцерівську премію 1981 року отримала журналістка The Washington Post Джанет Кук, яка повністю сфабрикувала історію про восьмирічного наркозалежного. Через два дні премію повернули. Із 1970-х на другий план відходить традиційна новинна журналістика, в медіа стає все більше аналітики. Інтерпретації замінюють факти. Занепад ери класичних телевізійних новин пов’язують зі скасуванням «доктрини справедливості» Федеральної комісії зі зв’язку у 1987 році. Доктрина зобов’язувала радіо та телемовлення представляти всі точки зору під час висвітлення гострих тем. Її скасування дозволило популярним радіостанціям консерваторів мовити без обмежень. І без балансу.

Новий медіаландшафт не лише підірвав довіру, а й поляризував суспільство. Ще задовго до соцмереж свою лепту внесло кабельне телебачення. 1980 року бізнесмен Тед Тернер запустив CNN як перший цілодобовий новинний канал. CNN спочатку не мав вираженої ідеології, однак вихід на ринок нового гравця змінив підхід компанії до мовлення. Мільярдер Руперт Мердок, запустивши Fox News 1996 року, не приховував, що канал мав бути консервативним рупором. Уже за шість років Fox News став найпопулярнішим новинним каналом Америки й досі утримує лідерство. Це змусило CNN і MSNBC переглянути свої доктрини неупереджених новин і додати аналітичних матеріалів із відверто ліберальним ухилом. Велика трійка каналів перетворилася на інформаційні бульбашки.

Фрагментація медіа спричинила фрагментацію аудиторії. Глядач більше не дивиться новини, якщо не погоджується з ними. Тепер він може обирати серед сотні кабельних каналів, платити за контент й дивитися те, що хоче, а не лише те, що пропонують кілька класичних каналів. Виявилося, правду можна купити за передплату. 

Чи розуміє аудиторія ідеологічну упередженість?

Лабораторні експерименти показують, що прихильники тієї чи іншої партії можуть визначити, якій політичній силі симпатизує канал. До того ж, аудиторія зазвичай віддає перевагу «своїм» медіа: демократи — ЗМІ з лівим ухилом, республіканці — з правим. CNN довіряють 67% демократів, NBC News — 61%, ABC News — 60%, CBS News — 59%, The New York Times — 53%. Республіканці віданні одному каналу — Fox News, йому довіряють 65% консерваторів. Лише трьом медіа американці з обох таборів довіряють більше, ніж не довіряють — суспільному мовнику PBS, британському Бі-бі-сі та газеті The Wall Street Journal.

Драматично виглядає розділення між протилежними партіями, коли мова заходить про одні з найстаріших американських газет. The New York Times довіряють 53% демократів і лише 15% республіканців, The Washington Post — 47% і 13% відповідно.

Довіра до «своїх» медіа не означає, що аудиторія не бачить зловживань. Опитування 2020 року показало: 83% американців вважають ЗМІ більшою чи меншою мірою політично упередженими. 9% американців навіть думають, що такі медіа мають на меті зруйнувати країну. Причому аудиторія бачить упередження не лише у протилежному таборі, а й у безпосередньо тих медіа, які сама споживає. 57% опитаних вважають своє джерело новин незбалансованим. Що цікаво — хвилює це лише третину опитаних, а от неточності в тих медіа, які споживають інші, турбують 64% американців. Це явище має свою назву — ефект третьої особи. Люди переоцінюють вплив ЗМІ на інших і недооцінюють вплив комунікації на себе. Мовляв, подивіться, як пропаганда промиває їм мізки, але я ж то тямлю у джерелах інформації.

І не без того хитку довіру до медіа ще більше ускладнив Дональд Трамп із його постійними атаками на ЗМІ. Опитування фіксують зростання недовіри до ЗМІ за його президентства, причому переважно серед республіканців. 84% консерваторів вважають, що журналістика продукує лише деструктивні дискусії (у порівнянні з 38% демократів). 

Чи можливо зменшити прірву?

Очевидно, що бульбашкові ЗМІ не розширюють, а обмежують уявлення аудиторії про світ. Третина республіканців та чверть демократів визнають, що не дуже розуміють погляди протилежної партії. Причому споживання певних програм ще більше посилює негативне ставлення до протилежного табору. Перегляд Fox News республіканцями корелює зі ставленням до демократів як до радикалів. Схожий ефект викликає у демократів перегляд лівого MSNBC.

У рамках дослідження 2018 року вчені намагалися з’ясувати, чи викривлене уявлення в американців про опонентів. Більшість демократів сказали, що 44% республіканців заробляють понад 250 тисяч доларів на рік; насправді таких лише 2%. Республіканці ж вважали, що 38% демократів — представники ЛГБТ-спільноти, коли таких лише 6%.

Можна сперечатися, хто більше доклався до цих результатів — політики чи журналісти, але висновок напрошується: американська журналістика не розвінчує міфи, поширювані політичною елітою, а лише підливає оливи у вогонь поляризації. Це ж опитування показує: що більше політичних новин опитувані читали, то більше мали упереджень щодо іншої партії.

Коли аудиторія вже достатньо «прокачана» медіа чи політиками, переконати її у зворотному буде важко. Навіть збалансованим ЗМІ. У 1985 році дослідники Стенфордського університету описали таке явище як ефект ворожих ЗМІ. Палкі прихильники певної ідеї будь-яке повідомлення, яке не підтримує їхніх поглядів, вважатимуть упередженим. Стосується це навіть нейтральної інформації, як у цьому експерименті. Студентам дали подивитися репортажі про різанину у Бейруті — напад ліванських бойовиків, підтримуваних Ізраїлем, на табір палестинських біженців. Після перегляду і ті студенти, які підтримували Ізраїль, і ті, що стояли на боці арабських країн, вважали повідомлення упередженим щодо їхньої сторони конфлікту. Обидві групи заявили, що нейтральний глядач сформував би негативне враження саме про тих учасників, яких вони підтримували. «Більше інформації про кризу призводило до сильніших упереджень щодо ЗМІ», — до такого висновку прийшли дослідники.

Якщо ви думаєте, що достатньо палкому прихильнику партії показувати більше альтернативних думок, аби знизити його радикальність, то ви помиляєтеся. Коли вогнище ненависті до опонентів палає, хоч що туди вкидатимете, це діятиме як олива. Група політологів та соціологів 2017 року провела велике дослідження, залучивши до нього 1200 активних користувачів твітера, які ідентифікували себе як демократів або республіканців. Їх попросилися підписатися на твітер-бот, який репостив лідерів думок із протилежного табору. До прикладу, демократи постійно бачили твіти Трампа, республіканці — Клінтон. Щодня учасник експерименту мав читати 24 повідомлення. Через місяць опитуваних попросили вдруге відповісти на ті ж самі 10 запитань, що й перед початком дослідження: як-то імміграція, ефективність уряду, необхідність соцвиплат, ставлення до ЛГБТ-спільноти та расових проблем. За місяць читання протилежних думок учасники дослідження не лише не змінили своїх поглядів, а й ще більше радикалізувалися. Республіканці, які стежили за ліберальним ботом, стали консервативнішими, демократи продемонстрували незначне зростання ліберальних настроїв. Обидві групи, читаючи протилежні думки, лише більше впевнилися у своїй думці.

Якщо ані нейтральні, ані альтернативні новини не здатні переконати аудиторію, то що ж тоді може? Партійні медіа лишають такі рани, які, схоже, не залікує навіть журналістська етика.

Ілюстрація: digiday.com