«… пресслужба банку була змушена зупинити подальше проведення зазначеного інтерв’ю. Подальша розмова відбувалася у форматі офрекордс-зустрічі», — це фраза з повідомлення пресслужби «Укрексімбанку» про конфлікт із журналістами програми «Схеми», яка розлютила й розвеселила багатьох медійників. Ще іронічніше це формулювання зазвучало після того, як «Схеми» відновили відеозапис інциденту й усі побачили, як у журналістів силою забирають камери та намагаються видалити відео з карток пам’яті.

Термін off the record (також трапляються варіанти off the records, а українською — «офрекордс» і «офрек») належить до професійного жаргону медійників, і люди, які не працюють у медіа, можуть не знати його значення — а отже не вловити маніпуляції. А пресслужба «Укрексімбанку» — далеко не єдина, хто намагається маніпулювати цим терміном. Три роки тому засновник Tesla та SpaceX Ілон Маск у листуванні з журналістом BuzzFeed спочатку висловився доволі агресивно, а потім «навздогін» написав: «off the record. Ми взагалі не мали цієї розмови».

Пояснюємо, чому так робити не можна, чим off the record відрізняється від заламування рук і вимикання камер і навіщо взагалі існує практика спілкування з журналістами «не для публікації».

Що таке off the record?

Англійською це значить «не під запис». Так називають домовленість між журналістом і героєм (спікером, ньюзмейкером — людиною, до якої медіа звертаються по інформацію), що сказане далі не буде опубліковане з посиланням на цього героя чи ньюзмейкера. Журналістська етика зобов’язує дотримуватися цієї домовленості. Але є нюанси.

Медійники трактують off the record саме як зобов’язання не публікувати цитат, непрямої мови або фактів із посиланням на конкретну людину. Або — якщо знання, якими ділиться ця людина, ексклюзивні, — не публікувати навіть із посиланням на анонімне джерело.

Натомість політики, чиновники, бізнесмени та інші публічні люди часто розуміють це інакше: мовляв, off the record — це зобов’язання тримати те, що буде сказано далі, в секреті. Або поширювати саме в тому форматі, в якому вимагає спікер.

Хто з них правий — журналісти чи спікери?

Ось як дивиться на це американська журналістика, в контексті якої сформулювалося поняття off the record: «Кожна розмова з журналістом відбувається за попередньою домовленістю щодо режиму — on the record, on background та off the record. On the record означає, що все сказане джерелом можна публікувати з посиланням на нього. On background — публікувати можна, але не називаючи джерело. Off the record — журналістам не можна публікувати те, що сказало джерело, але можна спробувати підтвердити цю інформацію в інших джерелах».

Це логічно: журналісти займаються пошуком важливих фактів і донесенням їх до суспільства. Знання, яким не можна поділитися з аудиторією, для журналістів мають сумнівну цінність. Іноді розмова off the record допомагає журналістові розібратися у складній ситуації, отримати погляд ізсередини, тому вони погоджуються на цю умову.

Є факти, володіння якими зобов’язує до їх оприлюднення. Уявіть, що під час інтерв’ю з директором водоканалу журналіст довідався, що вода в міському водогоні небезпечна для здоров’я і її в жодному разі не слід пити. Але місцева влада тримає це в секреті. Що має бути важливішим для журналіста — здоров’я людей чи обіцянка не розголошувати інформацію? Але такі ситуації, як казала колись редакторка Катерина Горчинська, бувають раз у житті.

Off the record значить, що журналістам потрібно вимикати запис?

Так, хоча для спікера це не гарантія, що розмова не записується. У журналіста може бути другий диктофон, увімкнений запис на мобільному, пряма трансляція в соцмережі абощо. Вимкнення камери чи диктофона — радше символічний жест.

Як домовляються про режим off the record?

В ідеалі — на етапі планування зустрічі. Для журналіста може бути великим розчаруванням, що спікер, до якого він приїхав на інтерв’ю, каже: «Але то не для публікації». Іноді це буквально зриває його роботу, якщо він, наприклад, готує сюжет до вечірніх новин.

Найважливіший момент: режим off the record починає діяти після того, як одна сторона запропонувала його, а інша — погодилася. В односторонньому порядку його проголосити не можна. Якщо політик, наприклад, каже «а зараз не для друку» і починає щось говорити, не дочекавшись згоди журналіста, останній має всі підстави опублікувати отриманий матеріал.

Ще один найважливіший момент: режим off the record не можна проголосити постфактум. Саме це часто намагаються робити спікери: поговоривши з журналістом, передавши йому важливу інформацію, раптом оголошують, що «це було не для друку». А якщо журналіст не погоджується, починають погрожувати, що вони, мовляв, «не давали згоди на публікацію».

Насправді, коли людина погодилася розмовляти з журналістом, не узгодивши жодних обмежень (окрім off the record це може бути, наприклад, так зване ембарго на поширення інформації — домовленість, що певні факти не можна публікувати до певної дати), поділилась із ним фактами та думками, знаючи, що розмову записують чи занотовують, — це і є згода на публікацію. Інакше навіщо говорити з журналістами? Якщо людина прийшла в перукарню й сіла у крісло, вона не мала б дивуватися, що її стрижуть.

А навіщо, власне, спікерам розмови в режимі off the record?

Точно не для того, щоб тримати щось у секреті :) Найкращий спосіб зберегти таємницю — нікому її не розкривати. Найгірший — розкрити її журналістові.

У розмови off the record може бути кілька мотивів:

• бажання «злити» інформацію, яку спікер хоче оприлюднити, в медіа, не засвітившись як її джерело;
• спроба вплинути на майбутні матеріали, поділившись із журналістами своїм баченням або «прихованими» фактами і думками, які ті мають урахувати;
• прагнення налагодити з журналістом особисті стосунки, зробити його лояльнішим або змусити почуватися зобов’язаним;
• це умовно безпечний спосіб «вкинути» дезінформацію: журналісти поширять неправду з посиланням на анонімне джерело або без посилань, а відповісти за це буде нікому.

Як ви, напевно, зауважили, всі ці мотиви — в інтересах спікера, а не суспільства, аудиторії й медіа.

Навіщо тоді журналісти погоджуються на розмову в такому режимі?

Бо хочуть знати більше, глибше розібратися в ситуації; сподіваються отримати ексклюзивну інформацію, яку зможуть підтвердити в інших джерелах; прагнуть заприятелювати з ньюзмейкерами, краще їх зрозуміти, поспостерігати за ними.

Що загрожує журналісту, який порушив режим off the record?

Якщо для цього немає мегаповажних причин — як у прикладі з отруйною водою — в західних медіа це буде серйозним ударом по його репутації як у професійному середовищі, так і в очах аудиторії. А оскільки якісні західні медіа цінують довіру своєї аудиторії, наслідком може бути навіть втрата роботи.

В українських реаліях на репутацію це, скоріш за все, не вплине. Єдина дискусія на цю тему, що вийшла за межі професійного середовища, відбулася десять років тому. Тоді сайт УНІАН оприлюднив інформацію про можливу відставку міністра освіти Дмитра Табачника з посиланням на Сергія Льовочкіна, тогочасного голову президентської адміністрації. Льовочкін обурився: зустріч із журналістами, на якій він це сказав, була в режимі off the record. Частина журналістської спільноти засудила редактора УНІАН Володимира Ільченка за цю публікацію, інша — стала на його бік. До речі, Табачник залишався на посаді міністра освіти ще три роки — аж до Революції гідності. Це лише окремий приклад, але він дає уявлення, якою буває цінність інформації, отриманої під час розмов off the record.

Втім українські журналісти здебільшого все ж не порушують режиму off the record, адже це загрожує зіпсованими стосунками з ньюзмейкерами, до яких іще потрібно буде звертатися знову. Наприклад, для медіа, яке висвітлює ситуацію в житлово-комунальній сфері міста, неможливість отримувати коментарі від керівництва водоканалу — серйозна проблема. Тому редакція добре подумає, перш ніж розголошувати інформацію, отриману в режимі «не під запис» від керівника водоканалу.

Як слід ставитися до інформації, отриманої журналістами off the record?

Це залежить від того, наскільки варте довіри медіа, що поширює таку інформацію. Професійні журналісти та якісні медіа, які дбають про свою репутацію, зроблять усе, щоб перевірити отримані в режимі off the record факти в інших джерелах. І якщо ці факти не підтверджуються або викликають сумніви, не поширюватимуть їх. Медіа, яке не дотримується стандартів, може як обманювати саме, так і бути інструментом у руках маніпуляторів.

І в усякому разі варто пам’ятати, що повідомлення з посиланням на анонімне джерело — це повідомлення, за правдивість і коректність яких несе відповідальність медіа, яке їх поширює, а не саме джерело. Для політиків, бізнесменів, політтехнологів та інших агентів впливу це добра нагода вкинути в інформаційний простір інформацію, яку вони не озвучували б від власного імені. Це вже мало б насторожувати.

Більше за темою

«Схеми» опублікували розслідування про «Укрексімбанк» (ВІДЕО)

Нападникам на журналістів «Схем» загрожує до п'яти років обмеження волі

Напад на журналістів «Схем»: Голові «Укрексімбанку» вручили підозру

«Укрексімбанк» призначив нового тимчасового голову і приніс «щирі вибачення» журналістам «Схем»

Незалежна медійна ради та «Детектор медіа» вимагають належного розслідування нападу на журналістів «Схем» – заява

Офіс президента: Мецгера потрібно відсторонити від посади на час перевірки інциденту зі «Схемами»

«Схеми» відновили та оприлюднили відеозапис нападу в «Укрексімбанку» (ВІДЕО)

Фото: unsplash.com