Наприкінці 2020 року президент України Володимир Зеленський після тривалого скандалу усунув з посади голову Конституційного Суду України (КСУ) Олександра Тупицького. Указ про це Зеленський підписав 29 грудня. «Я підписую цей указ заради відновлення справедливості та вирішення конституційної кризи», – сказав Володимир Зеленський. Криза почалась у жовтні, коли КСУ скасував покарання для чиновників та депутатів за неправдиві відомості у деклараціях та позбавив Національне антикорупційне бюро України низки повноважень. Це рішення КСУ обурило суспільство та зарубіжних партнерів України, і президент вирішив реагувати.

28 грудня Державне бюро розслідувань повідомило Тупицькому про підозру у завідомо неправдивих свідченнях, поєднаних зі штучним створенням доказів захисту, підкупі свідка з метою відмови від свідчень (злочини, передбачені частиною 2 статті 384, статтею 386 Кримінального кодексу України).

Наступного дня суддю президентським указом усунули з посади строком на два місяці. Як зазначається в указі, це не звільнення, не припинення його повноважень судді, а тимчасовий захід, передбачений статтею 154 Кримінально-процесуального кодексу України. У цій статті зафіксовано механізм відсторонення від посади особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину на підставі клопотання прокуратури. Перед тим, як ДБР оголосило підозру, Офіс генпрокурора скерував президентові Володимиру Зеленському таке клопотання щодо Олександра Тупицького.

Після відсторонення КСУ вимагав від президента скасувати указ як неконституційний. Сам Олександр Тупицький вважає, що його усунули незаконно, оскільки вручили йому підозру з порушенням норм процесуального кодексу. І намагається ходити на роботу та викликає поліцію, коли його не пускають на робоче місце.

MediaSapiens запитав у юристів, чи мав право президент видавати такий указ, якими будуть його юридичні наслідки та чи можна було врегулювати конституційну кризу в інший спосіб.

Олександр Марусяк, експерт із конституційного права Центру політико-правових реформ:

– Підписавши цей указ, президент вийшов за межі своїх повноважень. Він має ознаки неконституційності. Конституція не наділяє президента повноваженням звільняти суддів Конституційного Суду. Стаття (Кримінального процесуального кодексу, – MS), про яку говориться в указі, взагалі нічого не говорить про суддю КСУ. Вона зовсім не про це. Щодо суддів КСУ діють зовсім інші правила. Якщо виходити з логіки президента, то парламент теж може відсторонювати суддів КСУ, бо він теж їх призначав.

Конституція окремо захищає суддів КСУ. У 2016 році були окремо внесені зміни, що судді можуть звільняти самі себе. Порядок будь-яких дій щодо суддів є досить жорстким. Те саме стосується і голови КСУ. Його самі судді обирають з-поміж себе.

Отак тлумачити закон, як це зробив Офіс президента, дуже дивно. Зараз народні депутати можуть оскаржити цей указ до КСУ.

І це вже не вперше, коли президент ухвалює рішення, яке є неконституційним. Наприклад, позаминулого року, коли Володимир Зеленський розпустив Верховну Раду, то він теж вийшов за межі своїх повноважень. Підстав для розпуску не було. Або, наприклад, призначення указом президента директора НАБУ Ситника. За Конституцією, президент не має права призначати чиновників, які не згадані в Конституції у 106-й статті. Тому інколи ці рішення оскаржуються і це призводить до політичної кризи. Виходом із цієї ситуації є внесення змін до Конституції, але ніхто не хоче її змінювати.

Що ж до указу, то ми фактично маємо справу з політичними спекуляціями. Такі рішення є дуже небезпечними, бо після такого можна ухвалити інше рішення, яке суперечитиме Конституції.

У нас дуже незбалансована система влади, такий механізм закладений у Конституції. Президент може видати указ про будь-що і він буде дійсний, поки КСУ не визнає його неконституційним. Жодних дієвих механізмів стримування цього у нас немає. Звісно, є процедура імпічменту, але вона дуже ускладнена.

Що ж до КСУ, то якби судді були більш доброчесними, то вони б уже зняли Олександра Тупицького. Вони можуть його зняти. Але тут є інша проблема.

Венеціанська комісія вже давно рекомендує Україні провести конституційну реформу. У першу чергу необхідно ввести конкурс на посаду судді КСУ. Це потрібно для того, щоб у цей суд призначати добросовісних суддів. За тим законом, який є зараз провести конкурс неможливо. Попередній президент спробував провести конкурс, але не завжди виходило.

Іншою проблемою є те, що після судової реформи 2016 року склад КСУ не перезапускали, а лишили тих суддів, яких ще призначив Віктор Янукович, в тому числі й суддю Олександра Тупицького. Таким чином, президент втратив можливість усіх звільнити і призначити наново. Тоді ще не було таких жорстких процедур, що судді лише самі себе можуть звільнити. Тому зараз ми пожинаємо плоди судової реформи 2016 року.

Однак у наших політичних реаліях завжди має бути варіант «Б». Не можна давати якомусь органові влади аж такі повноваження, які зараз має КСУ. Це призводить до того, що вони починають зловживати своїми повноваженнями.

Михайло Савчин, доктор юридичних наук, професор УжНУ, професор Українського вільного університету, юрист-конституціоналіст:

– Указ президента щодо відсторонення голови КСУ Олександра Тупицького не має ніякої юридичної основи. Виглядає, що Офіс президента не розуміє юридичного інструментарію, як можна врегулювати ситуацію.

Згідно з Конституцією, у президента є два види повноважень. Перша група – це повноваження, які зафіксовані у статті 106 Конституції. Ще є друга група повноважень, яка випливає зі статті 102, де зазначається, що президент є гарантом конституції, суверенітету і територіальної цілісності України тощо. Досвід застосування повноважень, визначених у 102-й статті є переважно негативним. Це показує досвід інших республік – Польщі, решти країн пострадянського простору.

Щоб таких суперечностей не виникало, їх має тлумачити КСУ. На жаль, на практиці все виглядає інакше. Рішення КСУ щодо декларацій викликало нарікання стосовно виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Тому, щоб у майбутньому не виникало таких ситуацій, на мою думку, потрібно вдатися до таких кроків.

По-перше, необхідно внести зміни в закон «Про Конституційний Суд України». Суддів КСУ варто призначати за результатами конкурсу, як це відбувалося з суддями Антикорупційного суду. Це дозволить потрапити до КСУ професійним та доброчесним суддям. Нинішнє законодавство не передбачає проведення такого конкурсу.

По-друге, необхідно внести правки у Кримінальний кодекс та інші законодавчі акти, які стосуються відповідальності за неправдиві відомості щодо декларування.

По-третє, необхідно переглянути норми щодо відповідальності суддів і чітко прописати, хто і за що може звільнити суддю КСУ. Зараз рішення про відсторонення судді приймають самі судді КСУ. Для цього необхідно 12 голосів; також вони самостійно вирішують, що таке дисциплінарний проступок, що таке бездоганна поведінка. Як показує випадок зі звільненням судді КСУ Станіслава Шевчука, це може призвести до зловживань. Судді самостійно вирішили, що Шевчук зловживав службовим становищем і усунули його з посади (сам Шевчук назвав своє звільнення антиконституційним переворотом і звинувачував у цьому президента Петра Порошенка, – MS).

Що ж до Олександра Тупицького, то його рішення дискредитує його як суддю КСУ. Така людина, на мою думку, не може посідати посаду голови суду. Тупицький та інші люди в його оточенні – це така публіка, яка не подасть у відставку. У них дуже специфічний етос, який не сприймає таких речей, як питання репутації. Вони живуть в іншому світі, вони не живуть ідеями верховенства права, поваги до прав людини. Для них ці цінності є абсолютно чужими, вони їх не поділяють. Тому такі персоналії не мають бути в КСУ.

Однак у нинішній ситуації зібрати 12 голосів для звільнення судді Тупицького буде дуже складно. Виходом може стати заповнення вакансій у суді. На сьогодні у КСУ є три вакансії: двох суддів має призначити Верховна Рада і ще одного – з’їзд суддів. Дуже сподіваюся, що призначення трьох доброчесних суддів може змінити розпорядок сил і КСУ більше не буде приймати таких рішень, як з електронним декларуванням.

Сергій Панасюк, юрист-конституціоналіст:

– У питанні щодо відсторонення голови КСУ Олександра Тупицького є два боки – політичний і юридичний. Потрібно розділяти Тупицького як людину, яка, можливо, здійснила правопорушення, і Тупицького як суддю КСУ, який захищений законом та Конституцією.

На сьогодні в Україні суддів КСУ призначають два політичні органи влади – президент і Верховна Рада. Також суддів призначає і з’їзд суддів. Однак їхній вплив на суддів Конституційного Суду закінчується після складання присяги суддею. Після того звільнити чи притягнути до відповідальності суддю КСУ можуть судді цього ж суду.

Для чого це було зроблено? Для того, щоб унезалежнити КСУ від впливу політичних органів влади – президента і Верховної Ради, адже саме судді Конституційного Суду вирішують суперечності між Конституцією та законами, які приймає Верховна Рада, й іншими актами органів влади.

У своєму указі президент посилається на 154-ту статтю Кримінально-процесуального кодексу. Вона говорить, що президент може відкликати чиновників, яких він призначив. Однак у цій статті не йдеться про суддів Конституційного Суду. Не потрібно бути юристом, щоб зрозуміти, що своїм вчинком президент порушив закон «Про Конституційний Суд України» та Конституцію. Також він поставив під питання рівність суддів КСУ, адже Верховна Рада та з’їзд суддів не мають таких повноважень. Вирішувати питання щодо звільнення суддів КСУ можуть виключно судді цього суду. Якщо суддя порушив присягу або вчинив якесь дисциплінарне правопорушення, вони вивчають питання і приймають рішення по ньому. Наприклад, так було з попереднім головою КСУ Станіславом Шевчуком, якого звільнили за порушення присяги. Але це було рішення самих суддів КСУ, а не Верховної Ради чи президента.

Фото:ccu.gov.ua