9 серпня в Білорусі відбулися вибори президента, переможцем яких оголосили Олександра Лукашенка. За офіційними даними, він здобув понад 80 % голосів виборців, а кандидатка від опозиції Світлана Тіхановська — лише 10 %, хоча опозиційні екзитполи показували інші результати. Відтоді по всій Білорусі вже п’ятий місяць поспіль тривають мирні протести з вимогою проведення чесних виборів, які влада придушує: затримує або арештовує учасників мітингів, порушує проти них адміністративні або кримінальні справи, приходить з обшуками в офіси й домівки.

На початку вересня правоохоронці прийшли з обшуками в мінський офіс IT-компанії PandaDoc, власник якої Микита Мікадо ініціював надання фінансової допомоги співробітникам силових відомств, які підуть зі служби. Через кілька днів кількох співробітників компанії затримали.

Після цих подій білоруські IT-компанії почали задумуватися над тим, щоби покинути країну. За даними Міністерства цифрової трансформації, в Україну переїхали десятки білоруських IT-компаній. Серед них такі потужні гравці IT-ринку, як Wargaming та PandaDoc. Однак скільки компаній і працівників сфери IT з Білорусі переїхали до України, поки невідомо. Лише в чаті в Telegram «Белорусы в Украине» на сьогодні понад 1300 осіб.

MediaSapiens поспілкувався з білоруськими айтішниками, які переїхали в Україну після президентських виборів у серпні 2020 року, щоб дізнатись, як їх зустріла Україна і як вони бачать своє майбутнє.

Артем Воронецький, акаунт-менеджер в IT-компанії PandaDoc:

— В Україні я опинився на початку жовтня 2020 року. Після обшуків, які сталися в нашій компанії у вересні, й затримання деяких співробітників керівництво компанії рекомендувало нам переїхати до Києва. Загалом в Україну переїхало близько 20 співробітників PandaDoc. Більшість із них живе в Києві, але деякі обрали Львів чи Одесу.

Особисто мені дуже подобається Київ. Ще до переїзду я багато разів бував у Києві, і мені подобається атмосфера міста. Київ — дуже красиве місто. Тому для себе я обрав саме столицю України.

PandaDoc зареєструвала юридичну особу в Україні й активно займається наймом співробітників в Україні. На сьогодні в компанії працює вже більше 10 українців.

Чому ми обрали Україну? Це був найшвидший і найзручніший варіант для переїзду, оскільки перебувати в Білорусі стало небезпечно. Росію ми не розглядали, а з переїздом до Європи є свої нюанси.

Перед переїздом ми чули дуже багато обіцянок спростити процедуру переїзду для білорусів, але на практиці це все поки не працює. Щоб зареєструватися як ФОП, необхідно мати дозвіл на проживання в Україні, інакше доводиться платити 41 % податків. Це дуже багато. Виходить, що білоруській компанії дешевше найняти співробітника в Україні, ніж платити білорусам.

У Білорусі є Парк високих технологій, головною метою якого є розвиток IT в країні. Для цього всім компаніям, які в ньому зареєстровані, ввели низьку ставку податку. Якоюсь мірою це білоруська Кремнієва долина. В Україні поки такого немає, попри всі обіцянки влади.

Спочатку ми думали, що переїдемо на місяць, але вже закінчуються три місяці. Щоб залишатися в країні легально, необхідно отримати тимчасовий дозвіл на проживання. Нам його допомагають отримати наші підрядники серед українських юристів, але українська бюрократія дуже лякає. Наприклад, щоб отримати тимчасову посвідку на проживання, необхідна реєстрація в Україні — й таких нюансів дуже багато. Якби не наші підрядники, то розібратися в цьому було б дуже складно.

Що ж стосується моїх планів, то найближчий рік планую залишатися в Україні. Але є один важливий нюанс — я не є розробником у класичному розумінні, хоча і працюю в IT-компанії. Тому я не знаю, чи вдасться мені отримати постійну посвідку на проживання. Я дуже сподіваюся, що за цей рік ситуація змінитися і білорусам в Україні легалізуватися стане легше.

Костянтин, проєкт-менеджер у компанії Softswiss:

— В IT-сферу я прийшов доволі пізно — після 40 років. До цього багато років працював на керівних посадах у різних технологічних компаніях. Багато років присвятив авіабудуванню. Кілька років працював у суміжних сферах з IT, ставив завдання розробникам.

У нас із дружиною троє дітей, наймолодший ще ходить у садок. Мені треба годувати родину, тому брати активної участі в політичному житті країни в мене не було часу. Однак фальсифікації, які були на виборах у серпні, змусили білорусів вийти на вулицю. Ніхто не вірить, що Лукашенка підтримали 80 % білорусів. Я впевнений, що якби він «намалював» собі 54 %, то люди б не вийшли на вулицю. Однак йому цього, схоже, виявилося замало, і це обурило білорусів, які зазвичай не схильні до протестів.

В Україні я з родиною опинився на початку вересня. Чотири роки тому я працював у компанії, власник якої є активним учасником опозиційного руху. Після виборів у серпні мене викликали на допит у відділ фінансових розслідувань. Слідчий тряс переді мною наручниками і погрожував мене «закрити», якщо я не буду співпрацювати. За порадою друзів я взяв із собою адвоката, лише завдяки йому мене відпустили.

Після того, як я вийшов із допиту, я відключив мобільний, надалі спілкувався лише через телеграм. Залишитися в Білорусі було небезпечно, я почав шукати, як мені виїхати з Білорусі. Найпростіше було би поїхати в Литву — Вільнюс лише за 180 км від Мінська. Однак у нас там нікого не було. Другим варіантом була Україна. Найкраща подруга дружини вийшла заміж за українського моряка й переїхала в Одесу. Коли вона почула про те, що сталося зі мною, то сказала, щоб ми їхали — в них якраз простоював будиночок.

Інша проблема полягала в тому, що на початку вересня Україна закрила свої кордони для іноземців. В’їхати у країну було дуже складно. Тому я звернувся до своїх друзів, із якими ми колись займались боксом. Вони дружать із Сергієм Михалком. Це мені дуже допомогло. Мені в телеграм постукали з української сторони, запитали дані мої та моїх дітей. Через кілька годин мені прийшло запрошення, що я можу в’їхати в Україну як технічний спеціаліст. Так ми опинилися в Одесі. Речей у нас було мінімум, більшість того, що в нас зараз є, нам принесли наші друзі та друзі друзів. Наприклад, зимова куртка мені також дісталася від них. Я дуже смішний у ній, але головне, що нас дуже тепло зустріли в Україні.

Що ж до бюрократії, то від неї в Україні нікуди не подітися. Всупереч заявам українського уряду, ніхто правил еміграції не спрощував, часто нариваюся на хамство з боку чиновників. Однак я розумію, що порятунок потопельника — справа рук самого потопельника.

Зараз ми оформлюємо тимчасову посвідку на проживання і думаємо залишатися в Україні ще рік. Однак дуже хотілось би повернутись додому, адже дім є дім.

Олексій, партнер у компанії, яка займається постачанням серверного обладнання:

— Я давно цікавлюся політикою і знаю, в якій країні беззаконня ми живемо. Через це у 2010 році я був на Площі. Ми протестували проти фальсифікацій на виборах. Було -10, ми ночували в наметах.

У 2020 році я вже не брав активної участі у протестах — у мене родина і я відповідаю не лише за себе, а й за свою дружину і доньку. Тому я допомагав матеріально й інформаційно.

Так склалося, що якраз напередодні виборів я звільнився зі своєї попередньої роботи і шукав нову. Один мій товариш у цей час переїхав до Одеси, де почав розвивати власну компанію, яка займається серверним обладнанням. Компанія постачає сервери Dell, HP та IBM. Вона повністю працює на український ринок.

На початку вересня друг покликав мене партнером, так я опинився в Одесі. Інші варіанти для переїзду я не розглядав. Крім мене в Одесі багато білорусів. Я зустрічав їх на дитячих майданчиках чи просто гуляючи містом.

Загалом є три головні міста, куди переїжджають білоруси. Це Київ, Львів та Одеса. Більшість старається не їхати в Київ, адже це велике місто, там смог і затори. Однак столицю України обирають ті розробники, в яких немає роботи. Тут її дуже легко знайти. Мені подобається Одеса, адже я й моя родина любимо море й морський клімат.

Із недоліків України — бюрократична система. Багато людей, які стикаються з нею, готові платити великі гроші посередникам, щоб вони вирішували їхні проблеми. Через це наживаються часто нечисті на руку ділки. Нам би хотілося, щоб усе відбувалося прозоро і відповідно до закону. Щоб у Державній міграційній службі на тебе не кричали, а могли надати консультацію. Від цього виграла б і сама Україна, адже зараз переїжджають або думають про переїзд найрозумніші люди Білорусі.

Що ж до моїх планів, то я думаю отримувати посвідку на проживання та розвивати свій бізнес в Україні. Також планую перевезти до Одеси родину, яка ще поки залишається в Мінську. Я розумію, що в лукашенківській Білорусі в моєї дитини не буде майбутнього. Я би хотів, щоб вона росла у вільній країні.