«Я маю комп'ютерні чіпи у своїх руках», — так починає свій текст Тамара П. Банбері, аспірантка, яка здобуває докторський ступінь у галузі медіа та комунікації в Карлтонському університеті, що в Канаді.

Жінка живе з мікросхемами, які попросила собі імплантувати кілька років тому. І останнім часом її неабияк непокоїть, що надто багато людей навколо повірили в те, що Білл Гейтс у рамках боротьби з COVID-19 таємно і за допомогою вакцини імплантує такі ж чіпи кожному з нас. Тамара П. Банбері пояснює, чому це зробити неможливо, а також розповідає про глобальну спільноту «кіборгів-волонтерів», і заради якої вищої мети вони погодились імплантувати собі в тіло чіпи.

Media Sapiens публікує адаптований переклад тексту цієї дослідниці, що вперше вийшов в онлайн-журналі The Conversation.

Уся інформація в руках

Крихітні (2 на 12 міліметрів) скляні ампули розташовані прямо під моєю шкірою на задній частині моїх рук. Мені їх туди імплантував місцевий майстер із пірсингу кілька років тому.

Чіп у моїй правій руці — це щось типу комунікаційного девайсу, який я сканую за допомогою додатку на своєму смартфоні, аби мати доступ і переписувати інформацію, яка в мене там зберігається. Чіп має крихітних 888 кілобайтів пам’яті, ним можна керувати лише з девайсів, що знаходяться не далі ніж на 4 кілометри від нього. У моїй лівій руці — чіп, який керується додатком від компанії Vivokey (де можуть закодувати всі ваші ключі, картки та паролі. — Ред.)

Процедура імплантації не є ані складною, ані особливо болісною. На шкірі є певне підвищення, гулька, під якою я намацую чіпи, та часто даю це зробити іншим людям. Та гулька не стирчить із моєї руки: якщо нікому не сказати, що там щось є, ніхто й не помітить. Але ви точно знаєте, що вона там є.

Імплантований у людське тіло чіп може слугувати надійним місцем для збереження найнеобхіднішої інформації (крім особистих і паспортних даних, це може бути медична історія, список антибіотиків, які недавно приймала людина, чи на що в неї алергія. — Ред.), який також можна використовувати як електронний ключ, щоб відчиняти двері.

Кіборги-волонтери

Сьогодні у світі тисячі людей живуть із чіпами. Я називаю їх «кіборги-волонтери». Кіборги-волонтери — це люди, які живуть у соціумі та практикують імплантацію технологій під свою шкіру з метою покращення чи посилення певних процесів, і я зараховую себе до членів цієї субкультури вже кілька років.

Я кажу «кіборги-волонтери», щоби підкреслити різницю між людьми, які погодилися на те, щоб медпрацівники імплантували в їхнє тіло кардіостимулятори, інсулінові помпи, маткові спіралі чи інші технології в реабілітаційних або терапевтичних цілях. Я спеціально наголошую на добровільному аспекті імплантації, щоб у читача не було спокуси зробити висновок про примусове мікрочіпування — теорію, популярну серед галасливих критиків чи противників імплантів.

Теорії змови про мікрочіпи в людях поширюються роками. Деякі з них походять від інтерпретації витягів із Біблії. Клікбейтних заголовків та хештегів у соціальних мережах, під якими розганяють страхи та поширюють теорії змови про примусове мікрочіпування людей, за останні кілька місяців значно побільшало. Останньою «реінкарнацією» біблійних пророцтв є історія про мільярдера Білла Гейтса.

Все почалося з листування Гейтса на сайті Reddit Ask me Anything 18 березня, де увагу зосередили лише на одному вислові: цифрові сертифікати. Теоретики конспірології почали продукувати сенсаційні передбачення про мікрочіпи як можливе рішення для ідентифікації та перевірки вакцинованих.

Поширення в інтернеті статей, у яких розвінчуються припущення про плани Гейтса таємно імплантувати людям мікрочіпи, які би могли слугувати для стеження за людьми в рамках боротьби з COVID-19, лише закріпили переконання прихильників цієї теорії.

Можливість контролювати

Розмови про примусове чіпування змусили мене замислитися, чому деякі люди переживають про те, що їм імплантують чіпи проти їхньої волі. Думаю, йдеться про так звану автономність людського тіла.

Опитування показують, що чверть американців вірять у теорії змови і що ці переконання походять від відчуття тривожності, відчуження та безправності.

Право керувати тілом і тим, що йому можуть зробити інші, — не з тих привілеїв, які має кожен. Ті, хто належить до маргіналізованих груп (жінки, люди з іншим кольором шкіри, ЛГБТ, люди з інвалідністю чи діти) розуміють, про що йдеться. Держава, лікарні та різні організації обмежували, регулювали чи керувати їх тілами сотні років.

Одна з цілей моєї роботи — підкреслити боротьбу за автономність власного тіла через свій досвід як кіборга. Якщо кіборги зможуть вибороти собі право змінювати власні тіла на свій розсуд, а не в залежності від прийнятих у суспільстві норм, тоді це ж право отримають інші групи. Співпраця з ученими та юристами в галузі досліджень інвалідності, ЛГБТ, фемінізму, а також правозахисниками може підвести до цієї мети.

Недавня моторошна історія про примусову та насильницьку стерилізацію, що трапилася в таборах для затримуваних, утримуваних Міграційною та митною правоохоронною службою США (обвинувачення наразі не підтвердилися, триває розслідування. — Ред.) є лише одним із моментів зловживанням автономією тіла, що може здійснити держава своїм та чужим громадянам.

Чому чіпи — це не про стеження

Імплантовані чіпи не годяться для прихованого стеження чи моніторингу. Нині доступні технології мікрочіпування не здатні відстежувати місце перебування людей. Не існує ані батареї, ані передатчиків GPS, настільки потужних і компактних, щоб їх можна було безпечно та непомітно залишити в нашому тілі без нашого відома.

В урядів чи організацій, згадуваних у теоріях змови, не існує жодної потреби імплантувати пристрої для стеження всередину людських тіл, оскільки цю функцію вже прекрасно виконують наші смартфони. Більшість користувачів смартфонів давно не вимагає особливого ставлення до приватності від додатків чи інших сервісів стеження.

Люди кажуть, що можуть завжди залишити свої телефони вдома. Та чи справді вони так роблять? Здається, наче бракує якоїсь частини себе, коли не знаєш, де твій телефон. Це відчуття внизу живота, обмацування кишень. Телефон — уже частина нас.

Я не хвилююся, що мені імплантують чіп без мого відома, але я непокоюся за те, що одного разу людям імплантують щось, на що вони не погоджувались. Ось чому право на автономність тіла має бути юридично задекларованим і визнаним правом людини, яке би захищалося судами й урядами всього світу.

Переклад: Ілона Громлюк

Фото: Istockphoto, Twitter