Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Святкуємо різноманіття? Що таке гіпертолерантність
Останнім часом увагу журналістів, які висвітлюють соціальну тематику, акцентують на необхідності вживати в матеріалах коректну лексику. Так, наприклад, особливо обережними зі словами слід бути тим, хто висвітлює теми ЛГБТ, міграції, інвалідності, життя людей, що перебувають у складних життєвих обставинах, домашнього насильства тощо.
З огляду на це дуже популярними нині є спеціальні тренінги та програми, на яких журналістів навчають правильно писати, розповідають про коректну термінологію та розбирають найпоширеніші помилки. Такий тренд спостерігається не лише в Україні, а й у світі загалом. І його мета — не просто розповідати світові про різні верстви населення, а передусім розповідати про це правильно.
Раніше це назвали би словом «політкоректність», проте в сучасному інформаційному просторі переважають синоніми цього терміна — «толерантність» та «інклюзія». Тобто рівноправне ставлення до всіх верств населення, відсутність осуду та максимальна «включеність» в інформаційно-культурну картину людей із різних соціальних верств, абсолютно різних за гендером, статтю, віком, станом здоров’я, етнічною, расовою, національною або іншими ознаками.
Тренд на толерантність та інклюзивність нині — прерогатива не лише ЗМІ. Так, наприклад, Американська кіноакадемія оголосила, що вже через п’ять років, у 2025-му, претендувати на «Оскар» за найкращий фільм зможуть стрічки, які відповідають, щонайменше, двом із чотирьох заявлених стандартів. Так, головні ролі у стрічках мають віддавати недостатньо репрезентованим у культурі та мистецтві етнічним групам, 30% акторського складу мають формувати або жінки, або представники чи представниці ЛГБТ, люди з інвалідністю, расові або етнічні меншини.
Така ж історія — з індустрією краси. У сферах реклами та моди обличчями відомих брендів усе частіше стають моделі, які раніше вважалися «неформатними»: трансгендерні жінки або моделі з пишними формами, особи з інвалідністю, зовнішніми особливостями, як-от модель із вітіліго Вінні Харлоу або найповніша модель світу Тесс Холідей.
Саме через оці нові тренди та інше розуміння краси як такої, наприклад, Victoria’s Secret назавжди закрили свої легендарні шоу. Цьому передувала низка скандалів: бренд звинуватили в тому, що вони використовують застарілі формати краси, запрошуючи до участі у своїх показах лише цисгендерних жінок схожої статури: всі вони високі, худі та підтягнуті. Цю нішу швидко й доволі успішно зайняла співачка Ріанна із власним шоу Savage & Fenty, під час якого демонструє колекцію інклюзивної білизни.
Таким чином у суспільстві намагаються відійти від архетипів, які сформувалися під тиском так званого патріархального суспільства. Тобто такого, де домінуючі ролі — не лише в кіно, а й соціальні ролі в реальному житті також — віддавалися переважно білим цисгендерним гетеросексуальним чоловікам. Інші ж групи населення порівняно з ними перебували в меншості. Зміна такої соціальної парадигми мала би допомогти іншим соціальним групам, які раніше тривалий час залишалися в тіні, вийти з неї — заявити про себе, свої права. Змінити звичні шаблони та відійти від певних усталених, стереотипних уявлень. Дати право голосу та можливість розповісти про себе всім без винятку.
Цілком логічним є те, що на противагу руху за рівноправ’я та прибічникам нового, інклюзивного підходу в усьому — культурі, медіа, політиці — почали з’являтися й рухи опозиційні. Такі, що виступають проти «нав’язування» нових норм, вважаючи це чимось, що, насамперед, дискримінує їх самих просто тому, що вони — не згодні.
З’явився й новий, доволі маніпулятивний термін — гіпертолерантність. Його часто використовують, щоб акцентувати увагу на надмірному захопленні спробами догодити всім, при цьому не образивши нікого із вразливих груп населення. Інший термін — «агресивна політкоректність», яким позначають намагання нав’язати нові реалії та правила навіть тим, хто до них іще не готовий. Оперуючи цими поняттями, опоненти демократичних лібералістичних рухів заявляють про те, що надмірна толерантність може бути шкідливою та навіть обмежує в правах усіх «незгодних».
Схожий меседж у 2019 році намагався донести до аудиторії журнал Esquire, який помістив на обкладинку фото 17-річного американського підлітка Райяна Моргана. Морган — білий цисгендерний гетеросексуальний хлопець із невеликого містечка Вест-Бенд, що у штаті Вісконсин, який упевнений, що в нинішню епоху йому живеться складніше, ніж представникам будь-яких меншин: етнічних, расових тощо. Адже на всі свої спроби озвучити власну думку з будь-яких скандальних питань, як-от заборона абортів, ЛГБТ тощо, Морган отримує стандартну відповідь: «Що ти можеш про це знати? Ти ж просто білий хлопець».
Ще одна з пересторог — буцімто гіпертолерантність може обернутися для світу відмовою від уже сформованих культурних цінностей. Як-от в історії з візитом до Рима іранського президента Хассана Рухані у 2016 році, під час якого на античних скульптурах у галереї Палаццо Нуово прикрили оголені частини тіла.
З огляду на те, як кардинально та швидко змінюються наші звичні, усталені погляди на світ і яким чином на ці зміни реагують люди, котрі виявилися до них не готовими, цікаво, якою буде наша реальність через кількадесят років? Чи справді ми житимемо в толерантному світі без жодних упереджень і стереотипів? Чи, можливо, тепер нам слід очікувати появи нових рухів, які боротимуться за права нових меншин нового світу? Залишається тільки чекати.