В основу сюжету легендарного роману-антиутопії Джорджа Орвела «1984» покладене життя у державі, де все контролює партія та Великий Брат — той самий, який «стежить за тобою». Чи можна вважати інтернет «Великим Братом» сучасності, враховуючи, як стежать за нами розробники соціальних мереж, які дані збирають, та як від цього захиститися — ці та інші питання обговорювали учасники онлайн-дискусії «Як технології змінюють світ і чи залишиться свобода в 2030?» від Digital Security School 380 та «Інтерньюз Україна».

У дискусії взяли участь керівник редакції «Ліга.Tech» Андрій Бродецький, керівниця з комунікацій в Opendatabot Дарина Даниленко, адміністратор української Вікіпедії, засновник Tokar.ua Назар Токар та експерт з цифрової безпеки ГО «Інтерньюз-Україна» і Школи цифрової безпеки DSS380 Павло Бєлоусов.

Покоління без досвіду

Сьогодні технології більш не є чимось закритим і недоступним. Кожен може взяти книгу і вивчити, як програмувати, вважає Павло Бєлоусов. Ми більш не є залежними від якоїсь конкретної програми чи застосунка: всьому є альтернатива. Альтернативні джерела для того, щоб послухати музику, написати повідомлення, створити нагадування тощо — якщо тимчасово не працює одна програма, можна скористатися іншою.

У тому ж, що стосується цифрової безпеки, каже пан Бєлоусов, ми повинні спиратися лише на наш власний досвід та на довіру до розробників програм і додатків. Адже покоління сьогодні — дуже різні: «Дітям не можна спиратися на досвід поколінь, як в інших випадках. Бо тут такого досвіду просто немає. Треба або просто повірити розробникам, що двофакторна верифікація — це нормально, або пробувати і вчитися на власних помилках».

Досить потрапити в халепу один раз: втратити персональні дані, гроші з картки, доступ до свого акаунта у Facebook, і надалі ви уже знатимете, як максимально захиститися, щоби це не повторилося, вважає пан Бєлоусов.

Все більше своїх персональних даних ми віддаємо мережі. Питання в тому, як і хто буде використовувати їх надалі. Будь-де, каже пан Бєлоусов, може трапитися збій. Тому всі ми потенційно повинні бути готовими до ризиків.

«Дані про нас можуть нести як позитивні, так і негативні функції. Важливу роль тут відіграє довіра до компанії. Ви маєте дивитися, хто саме отримує доступ до вашої персональної інформації: лише розробник, чи соціальні мережі, а чи сторонні особи. Повинні розуміти загрози і знати, що з цим робити», — застерігає експерт.

Корисні чатботи

«Технології пришвидшують усе, що ми робимо. Але в деяких людей недостатньо розуміння, як цим усім користуватися. Питання ось у чому: чи дійдуть люди до того, щоб масово з усім розібратися», — каже Дарина Даниленко.

Вона спеціалізується на роботі чатботів — зараз їх активно використовують як державні, так і приватні компанії. Називає їх не окремою сутністю, а лише одним з каналів комунікації, так само, як і месенджери, смс, ЗМІ та електронна пошта. Загалом, каже пані Даниленко, боти можна поділити на дві категорії: сервісні та медійні.

Сервісні боти створені для того, щоб вирішувати конкретні питання. Приклад — RailwayBot, який допомагає придбати залізничні квитки. Попри те, що багато хто думає, ніби цей бот належить «Укрзалізниці», насправді це — комерційний проект. Ще один приклад сервісного боту — бот від «ПриватБанку», який допомагає виконати, наприклад, грошові перекази. Проте в цих ботів практично відсутня функція комунікації з користувачами.

Дія ботів іншої категорії — медійних ботів — навпаки побудована на комунікації. Так, один із прикладів — бот сімейної лікарки, який також допомогла запускати пані Даниленко. Він, зокрема, автоматизує частину її звичайної роботи: надає користувачам консультації, а у випадку, якщо ситуація термінова і випадок потребує очного візиту — скеровує напряму до лікарки.

«Бот знає тебе особисто: він збирає про тебе специфічну інформацію, на основі якої потім пропонує тобі певну послугу чи інформацію. OpenDataBot, наприклад, запитує користувачів, чим вони займаються — це бізнесмени, власники компаній, журналісти чи політики. На основі того, яку інформацію запитують ці люди, на які типи розсилок підписуються, ми можемо сформувати уявлення про коло їхніх інтересів», — каже пані Даниленко.

Через коронавірус власники бізнесів стикнулися з новою реальністю, до якої й досі прилаштовуються. За інформацією, яку озвучила експертка, близько 15-20% українських компаній, які закрилися через карантин, так і не відкрилися — і вже не відкриються. Ситуація — двобічна: з одного боку, через карантинні обмеження сильно страждають підприємці та бізнес, з іншого — без цих обмежень маємо справу з великим навантаженням на медичну систему та лікарів, які змушені надавати якісні послуги великій кількості пацієнтів у тих умовах, які ми маємо.

«Ми стоїмо перед вибором, що нам цінніше: свобода чи безпека? На що ще ми готові піти, щоб не захворіти на COVID-19?», — запитує пані Даниленко.

Всесильна енциклопедія чи пропаганда

Вікіпедія — чи не найпопулярніший інтернет-ресурс, який щодня читають мільйони користувачів. Вільна енциклопедія надає безкоштовну інформацію за різними темами та з різних сфер діяльності та серед своїх основних принципів зазначає такі принципи як об’єктивність і нейтральність подання інформації.

Проте останнім часом вільна енциклопедія опинилася в центрі скандалу. Представники ГО «Вікімедіа Україна», які є офіційно визнаними представниками «Фонду Вікімедіа» в Україні, зазначають, що організація «Вікіпедія Україна» незаконно використовує бренд Вікіпедії.

«Поточна діяльність організації “Вікіпедія Україна” порушує один із фундаментальних принципів Вікіпедії як вільної енциклопедії, яку наповнюють волонтери — “Вікіпедія Україна” обіцяє за пожертву написати конкретні статті. Однак статті у Вікіпедії пишуть волонтери, які це роблять у свій вільний час і не отримують фінансової винагороди», — зазначають у ГО «Вікімедіа Україна».

Вікіпедія — це ніби дзеркало, яке відображає те, що відбувається навколо — і в Україні, і у світі, каже Назар Токар. Якщо порівняти українську та російську версії енциклопедії, побачимо, що йдеться про кардинально різні картини світу та про різні парадигми загалом. «Сама по собі Вікіпедія не є чимось унікальним, проте в РФ ї редагують ті ж люди, які пишуть пропагандистські статті за гроші», — пояснює пан Токар. Тому навіть такий елемент як, здавалося б, вільна й незалежна енциклопедія, можна використовувати, зокрема, і в пропагандистських цілях.

Всі ми, каже пан Токар, заручники технологій. Особливо — великих компаній, таких як Google, Apple, Microsoft тощо. Ці ж компанії, у свою чергу, будуть пристосовуватися до зовнішніх умов і робити все, щоб не втратити клієнтів. Приклад, який наводить експерт, — компанія Apple, яка на своїх картах для користувачів з РФ відображала Крим як російську територію, а для користувачів з України — як українську.

Якими нас бачать алгоритми

Технології не прибирають нерівність, а навпаки допомагають концентрувати владу, вважає Андрій Бродецький. Він каже: все залежить від того, на який саме фокус налаштовуватися: «З одного боку, технології — це широкі можливості для уряду. З іншого — це контроль над населенням. Сучасні технологічні засоби можуть використовуватися і проти демократії. Вони — як чорна скринька, де незрозуміло, що знаходиться всередині».

Нерідко за простим інтерфейсом додатка чи програми ховаються справді складні технології, які простому користувачеві не завжди вдається осягнути. Так, наприклад, люди не завжди розуміють, навіщо оновлювати програмне забезпечення та скачувати новіші версії програм. Насправді ж, оновлення можуть убезпечити вас від втручання шахраїв та зламу ваших аккаунтів, пояснює пан Бродецький.

«Люди не розуміють, наприклад, і того, чому не потрібно відкривати фішингові листи та переходити за сумнівними посиланнями. При цьому, сама людина, яка відкриває цього листа, може бути зовсім нецікавою кіберзлочинцям. Вона може використовуватися як вхід до даних кампанії», — додає він.

На думку пана Бродецького, якщо розглядати питання якості нашого життя в довгостроковій перспективі, зараз ми всі живемо значно краще, ніж раніше. Щоби відвоювати свою персональну свободу в майбутньому, нам необхідно розуміти, за що саме ми будемо воювати.

Андрій Бродецький наголошує, що нам всім слід захищати свої персональні дані. І дає кілька порад: іноді заходити на сайти розлогіненими, так, щоб система не могла прив’язати ваші дії в інтернеті в цей час до вашого акаунта в Google, використовувати платний VPN, користуватися різними браузерами, а не лише Google Chrome.

Встановлюючи додаток чи надаючи програмі дозвіл на доступ до ваших персональних даних, дізнайтеся, де саме планують використовувати ці дані, чи можуть вони передаватися третій стороні.

«Ви маєте також пам’ятати, що за всією цією абстракцією типу алгоритмів, системи, додатків насправді стоять люди. І розуміти, як саме вони на вас заробляють», — каже пан Бродецький.

Наостанок він радить зайти у свій акаунт у Facebook або Google та скачати архів даних, які соцмережа зібрала про вас на основі ваших дій: лайків, підписок, історії пошуку, та інших активностей. Експерт пояснює: «Ви зрозумієте, як бачать вас алгоритми. Це те, що можна сказати про вас та ваші вподобання зі сторони лише на основі вашої активності у мережі».

Фото надано учасниками дискусії