Чому всі говорять про Pokemon Go? Огляд головних подій у світі соціальних медіа за 1–13 липня
Чому всі говорять про Pokemon Go? Огляд головних подій у світі соціальних медіа за 1–13 липня
Нова онлайн-гра з елементами геолокації та доповненої реальності Pokemon Go, яка з’явилася на платформах iOS та Android 6 липня, уже встигла потрапити на смартфон кожного 20-го американця, менше ніж за добу очолити чарти безкоштовних і касових додатків App Store та за п’ять днів збільшити вартість акцій компанії Nintendo на більш ніж 50%. І хоча офіційно гра доступна тільки в американському, новозеландському та австралійському App Store, як демонструє статистика SimilarWeb, за числом скачувань вона вже обійшла додаток для знайомств Tinder, а за кількістю активних користувачів – Twitter. Гадаю, мало не кожен, хто ще не завантажив її собі, замислювався над тим, що ж у ній такого особливого, що за популярністю пошукових запитів у Google вона обігнала навіть порно.
Як працює Pokemon Go?
Користувач завантажує та встановлює гру, запускає, вмикає камеру. При цьому на екрані він бачить не лише все те, що відбувається навколо нього, а й покемонів, яких розміщує додаток. Що цікаво, якщо дві людини розташуються поруч й увімкнуть камеру, то побачать одного й того ж покемона, проте впіймати його зможе лише хтось один. Грати у Pokemon Go можна й із вимкненою камерою — в такому разі на екрані відображається карта з об’єктами та аватаркою гравця. Якщо гравець упіймає диких покемонів, йому дають винагороди – зоряний пил або цукерки. Обидві з них підвищують бойову силу покемона, а цукерки допомагають йому еволюціонувати. Після цього покемони різних користувачів можуть брати участь у тренувальних битвах.
Сама гра Pokemon Go – це, по суті, наступна сходинка на еволюційній драбині світу ігор, адже користувачам потрібно виходити на вулицю і взаємодіяти з іншими людьми, утворювати команди, брати участь у турнірах. Це той випадок, коли доповнена реальність змінює дійсність гравця. Наприклад, дівчинка-підліток в американському штаті Вайомінг, шукаючи покемона, виявила труп потопельника в річці; захоплена грою телеведуча випадково потрапила до ефіру прогнозу погоди, а австралійця Сонні Труйєна звільнили з роботи після того, як він написав у Facebook, що Сингапур – небажане місце для життя саме через те, що там є недоступною Pokemon Go.
І хоч захоплення новою грою нагадує епідемію (якщо вас не переконало зазначене вище, то додам, що Джонатан Теріо полював за покемонами в палаті дружини, яка повинна була ось-ось народити), The Guardian пише, що головне питання для Niantic та Pokemon Company полягає в тому, чи зможуть вони підтримувати популярність тривалий час. «Деякі мобільні ігри, такі як CandyCrushі ClashofClans, використовували вірусний старт для створення життєздатного довгострокового бізнесу, а інші, зокрема FlappyBirdі DrawSomething, стали лише короткочасними сенсаціями», – йдеться у статті. Та навряд чи така доля може чекати гру, яка змінила уявлення мільйонів людей у всьому світі про комп’ютерні ігри: в соцмережах уже існує безліч спільнот, де прихильники знайомляться та організовують зустрічі в різних містах. «Мішель Обама роками намагалася змусити людей відірвати свій зад від дивана й почати щось робити, а Pokemon Go зробив це за п’ять секунд, ха-ха», – пожартувала у Twitter Наталі Кларо. Хоча це все це звучить дуже позитивно, користувачі настільки занурилися в гру, що забули про обережність, а тому, якщо не натрапляють на грабіжників, то з легкістю отримують травми через неуважність, пише Mashable. У зв’язку з цим різні агрегатори мемів випускають жартівливі гіди про те, як не нашкодити собі, граючи в Pokemon Go.
Варто зауважити, що в деяких медіа гру встигли розкритикувати через надто широкі права доступу до даних користувачів, побоюючись, що та може перетворитися на засіб віддаленого доступу та шпигування. TechCrunch пише, мовляв, компанія Nintendo експлуатує ностальгію користувачів, які гралися в Покемонів, коли були дітьми, а Google підтримує власну бізнес-модель зі збору персональних даних. Та, здавалося би, якої політики дописувачі очікують від авторів гри, враховуючи можливості, котрі надає остання користувачу?
«Якби в нас не було сексуального домагання, ми би не мали дітей»
Напередодні спалаху вірусу Pokemon Go Facebook захопив флешмоб, котрий встигли наректи чи не наймасштабнішою та найважливішою акцією українського сегменту соцмережі за весь час її існування. Мова про #яНеБоюсьСказати – під цим хештегом українки почали масово ділитися своїми історіями про сексуальні домагання та насильство. Розпочала кампанію в соцмережах активістка й журналістка Анастасія Мельниченко, проте вже за кілька годин своїми відвертими, шокуючими й досі нерозказаними розповідями поділилися сотні людей.
На мій погляд, чи не найціннішим здобутком флешмобу, який не лише спровокував масштабний розголос у ЗМІ, а й імовірну появу законопроекту про попередження насильства щодо жінок, стала видимість проблеми. Цей масив інформації – неоране поле для великої науково-дослідницької, а також суспільної роботи у сфері насильства. Так, Meduza спробувала визначити основні напрями для подальшого аналізу та досліджень, серед яких:
- масштаб проблеми (статистичні дані перетворилися на потік історій близьких та знайомих кожного),
- «невидимість» ґвалтівника (це може бути випадковий перехожий, а може бути хтось із друзів),
- нерозуміння батьків (діти, які приходили до дорослих зі своєю проблемою, наражалися на недовіру, мовляв, «не вигадуй»),
- беззахисність (навіть ті дорослі жертви, які розуміли, що потрібно робити в подібних ситуаціях, у момент загрози насильства виявлялися беззахисними),
- нерозрізнення насильства (чимало жертв тільки під час флешмобу усвідомили, що в їхньому житті було багато посягань, проте раніше вони сприймали це як належне),
- чоловіки – також жертви (але вони практично ніколи в цьому не зізнаються через табуйованість теми гомосексуальності, а також гендерних стереотипів про мужність),
- вибачення (деякі чоловіки вперше усвідомили наявність проблеми й почали аналізувати свою поведінку в минулому),
- замовчування (деякі жертви насильства боялися приниження або вважали себе винними; і серед чоловіків, і серед жінок траплялося різке несприйняття флешмобу).
Про акцію в українському Facebook написало чимало зарубіжних видань, серед яких – британське The Guardian. Цікаво, що в матеріалі видання увага акцентується на Росії – починаючи із заголовку «Історії російських та українських жінок про сексуальне насильство стають вірусними» («Russian and Ukrainian women's sexual abuse stories go viral»), хоч в ньому й зазначається, що тренд бере початок у дописі української журналістки. Сексуальні домагання часто розглядалися як предмет для жартів у Росії, де багато хто вважає, що сам термін є продуктом західної «політичної коректності». «У 2008 році в Санкт-Петербурзі суддя відкинув справу про сексуальні домагання на робочому місці, постановивши, що це природня частина людських відносин: “Якби у нас не було сексуального домагання, ми би не мали дітей”, – зачитав він у вироку», – пише The Guardian.
У контексті #яНеБоюсьСказати доцільно згадати й те, що 7 липня в Німеччині у Бундестазі проголосували за пропозицію закону, відповідно до якого жінці тепер достатньо сказати «ні», аби подальший статевий акт було визнано зґвалтуванням. Досі він визнавався таким лише за умови, що жертва чинила фізичний опір нападнику, а той погрожував або вдавався до насильства. «Мацання або хапання грудей, статевих органів чи сідниць супроти волі жінки навіть не вважалося злочином. Це й спонукало юристів та правозахисників заявити, що власність у Німеччині захищена краще, ніж сексуальна незалежність», – зауважує Deutsche Welle.
І знову про гегемонію Facebook
Тимчасом Facebook знову змінює алгоритм формування стрічки новин, що, судячи з усього, ніяк не позначиться на подібних до #яНеБоюсьСказати акцій у майбутньому, проте суттєво вплине на ЗМІ, до прикладу, The New York Times чи CNN, які вже розкритикували ці зміни.
Тепер перевага надаватиметься постам від родини, друзів та знайомих, пише Nieman Lab. У Facebook зазначають, що недавно вже робили подібну зміну в алгоритмі, але деякі користувачі все ще пропускали важливі дописи від своїх друзів. Натомість вони занадто часто бачили дописи різних спільнот. Як передбачає Facebook, через зміни в алгоритмі трафік та охоплення аудиторії деяких сторінок може впасти. Наприклад, якщо більшість трафіку ваша сторінка отримує через поширення та «лайки» від друзів, тоді вплив нового алгоритму буде мінімальним. Якщо ж трафік приходить напряму через допис, зроблений спільнотою або сторінкою, це може вплинути. Facebook радить спільнотам поширювати контент, який буде цікавий і заохочуватиме користувачів поширювати його на власних сторінках.
«Іншими словами, скільки б підписників не мала ваша сторінка або група в Facebook, якщо ви поширите свою статтю на власній сторінці, це буде ефективніше», – пояснює Nieman Lab. Це ще один крок, який зводить нанівець присутність та роль великих видавців на Facebook. Соцмережа зменшує обсяг читачів, які зможуть побачити дописи спільнот у стрічці новин, запускає сервіс Instant Articles, піднімає у стрічці відео, створені на основі інструментів Facebook. Схоже, що компанія зміцнює свої позиції в конкуренції зі звичайними ЗМІ.
До речі, ще однією важливою подією в житті соцмережі та її користувачів є поточне тестування системи повного шифрування даних для свого месенджера. Включення функції повного шифрування для певної кількості бесід дозволить користувачам обмінюватися в месенджері «чутливою інформацією», включаючи стан здоров'я і фінансові питання, що має суттєво понизити градус обурення користувачів його де-факто примусовим встановленням. Раніше дехто з них скаржився, що Messenger швидше розряджає акумулятор, а декого непокоїла безпека особистих даних.