«Детектор медіа» починає підбивати підсумки 2025 року. Цей матеріал Центру досліджень ДМ  — перший з серії публікацій,  присвячений основним наративам, зміні трендів та ключовим маніпуляціям пропаганди у 2025 році.

Образ зовнішнього ворога в російській пропаганді динамічний та, як виявилося, куматоїдний (непостійний). Ще донедавна Кремль демонізував США та їхніх союзників як «глобального агресора». Але у 2025-му, на тлі зміни підходів Заходу до глобальної політики — зокрема приходу до влади в США Дональда Трампа та його бажання зменшити конфронтацію з Росією — російська пропаганда змінила свою риторику. Пропагандистський мейнстрим малює новий контур «зовнішнього ворога» — і цей контур уже не Америка, а розмитий, транснаціональний, але набагато ближчий — Європа та «глобальні структури» (так звані «глобалісти», яким потрібно протистояти).

Заміна антиамериканізму на антиєвропеїзм — зручна можливість одночасно і посилити образ загальної колективної загрози: не ядерна Америка, а Європа, яка нібито тягне весь Захід у «глобальні змови», «руйнує суверенітети» й «роздуває війни», й оминути гострі кути із новою американською адміністрацією. Кремль уловив зміну тону Вашингтона: адміністрація Трампа дедалі різкіше говорить про «перекладання тягаря безпеки» на Європу, а нова стратегія нацбезпеки США прямо ставить під сумнів гарантії для союзників.

Полюбити США та перестати хвилюватися

Однією з головних змін у російському зовнішньополітичному дискурсі у 2025 році став перехід від відкрито ворожого ставлення до Сполучених Штатів до більш поміркованого, а часом навіть прихильного. Такий перехід пов’язаний із другим приходом в Білий Дім президента Дональда Трампа, на якого у Кремлі ще до початку його повноважень покладали сподівання.

В листопаді 2024 року, коли вже було відомо про перемогу Трампа на виборах в США, речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков говорив, що це свідчить про «позитивні сигнали» з Америки. «Принаймні він (Трамп — “ДМ”) говорить про мир, він не говорить про конфронтацію, він не говорить про бажання завдати стратегічної поразки Росії, і це його вигідно відрізняє від чинної адміністрації», — говорив Пєсков. Сам Путін привітав Трампа з перемогою телеграмою, в якій висловив «надію на спільну роботу з виведення російсько-американських відносин із кризового стану». В лютому 2025 року відбулися телефонні переговори між Трампом і Путіним, під час яких останній запросив президента США до Москви.

Зустріч між Трампом і Путіним таки відбулася в серпні 2025 року в Анкориджі, на Алясці, і цей момент був піком позитивного ставлення до США з боку російських посадовців і пропагандистів (детальніше про це читайте в матеріалі «Невідворотний піс діл»: пропаганда та західні медіа про зустріч Трампа і Путіна на Алясці»). Російська пропаганда зображала зустріч як переговори «справжніх великих держав», які поважають одна одну і здатні «поділити світ» без завадних «дрібних» факторів, таких як країни ЄС чи Україна.

Зустріч в Анкориджі в Росії порівнювали з Ялтинською конференцією 1945 року, на якій зустрічалися лідери США, СРСР та Великобританії й обговорювали світовий порядок після перемоги над Німеччиною. Прикметно, що під час Ялтинської конференції США та СРСР були союзниками. Читаючи російську пропаганду, могло скластися враження, що в таких же відносинах перебували Росія і США під час зустрічі в Анкориджі.

Після цього були періоди більш негативного ставлення до Сполучених Штатів і Трампа, зокрема коли проти Росії були запроваджені додаткові санкції, чи коли велися розмови про можливу передачу Україні американських ракет Tomahawk.

Утім «дух Анкориджа» продовжують згадувати як «продовження взаємодії та обговорення в конструктивному ключі наявних нерозв’язаних проблем між Росією та США» (у викладі телеканалу «Звєзда», що належить російському Міністерству оборони). Про цей «дух» зокрема згадував голова комітету російської Ради Федерацій з міжнародних справ Григорій Карасін, описуючи чергові телефоні переговори Трампа і Путіна в жовтні 2025 року. «Це конструктивно, позитивно. Треба готуватися до того, щоб діалог продовжувався в такому ж позитивному ключі й привів до конкретних результатів», — описував цей дзвінок Карасін.

Новий виток «співпраці та взаєморозуміння» між США та Росією відбувся у зв’язку з появою так званого «мирного плану Трампа» з 28 пунктів, подальшими його обговореннями та візитом в Москву 2 грудня спеціального представника президента США Стіва Віткоффа й зятя Трампа Джареда Кушнера (детальніше про план читайте в матеріалі: «Зрада інтересів Росії»: як пропаганда використовує «план Трампа» для продовження війни»). Путін прийняв Віткоффа та Кушнера у Кремлі й назвав зустріч «дуже корисною». Голова ж російського Міністерства закордонних справ Сергій Лавров сказав, що: «Трамп — єдиний із західних лідерів, хто розуміє першопричини кризи в Україні».

Після того як Трамп в інтерв’ю виданню Politico сказав, що «завжди було розуміння, що Україна не вступить в НАТО», Дмитро Пєсков пояснив, що слова Трампа є «дуже важливими» і загалом збігаються з позицією російської сторони. «Багато в чому щодо питання членства в НАТО, щодо питання територій, щодо питання того, як Україна втрачає території, це відповідає нашому розумінню», — сказав Пєсков.

Америка вийшла з клубу «глобалістів», залишилася тільки Європа

Перш за все, Москва звинувачує Європу в тому, що саме вона нібито блокує реалізацію «мирного плану» — фактичної капітуляції України. Аналітики проєкту PropaStop на основі опрацювання онлайн-новин Росії, країн Європи, Центральної Азії та Кавказу продемонстрували, що у 2024 році вживання терміну «глобальна партія війни» досягло піка, а термін «європейська партія війни» почав набирати популярності у 2025 році. «До жовтня цього року наратив про глобальну війну охопив понад 3,2 мільярда унікальних читачів, тоді як наратив про європейську війну — 2,2 мільярда глядачів», — ідеться у дослідженні.

Поширення термінів «глобальна партія війни» та «європейська партія війни» в онлайн-новинах. Джерело: PropaStop

Фактично у 2025 році термін «глобальна партія війни» почав використовуватися в Росії як синонім «європейської партії війни». Це дозволяє посилювати образ нібито ворожої «наддержавної сили», Європи, яка «керує» Заходом і перешкоджає «мирним ініціативам» Москви.

• Читайте також: «План Трампа» щодо миру: яким він увійде до підручників історії

Речник Путіна Пєсков у серпні 2025 року сказав, що «європейська партія війни зберігає свій основний тренд. Вони все ніяк не вгамуються». Путін «застерігає» Європу від того, щоб та, бува, не «чинила жодних перешкод» мирним переговорам (а насправді — російським капітуляційним вимогам щодо закінчення бойових дій в Україні) та не зривала цей процес.

Російські дипломати та представники еліт повторюють цю лінію. Заступник постійного представника Росії при ОБСЄ Максим Буякевич сказав, що «антиросійськи налаштовані країни Європи продовжують нагнітати військову істерію проти Москви, і вони систематично зривають будь-який прогрес, який намічається в процесі врегулювання конфлікту в Україні».

Кирило Дмитрієв, головний переговорник Росії у діалозі зі США, сказав, що є «дуже велика кількість спроб із боку європейських колег, із боку Британії зірвати будь-який прямий діалог Росії та США, будь-який прямий діалог президента Путіна та президента Трампа. Це пов’язано з тим, що було багато спроб розв’язання конфлікту в Україні, їм запобігли як британці, так і європейці… Економіка в Британії плачевна, економіка Євросоюзу плачевна, їм важливо створювати образ Росії як образ ворога».

• Читайте також: Чи справді Трамп умиває руки від війни в Україні

Як помітив головний кореспондент CNN із міжнародних питань Метью Ченс, у пропагандистських медіа стало менше зневажливих згадок про «колективний Захід» та «англосаксів» під керівництвом США. Приміром, пропагандист Дмитро Кисельов, який колись нахвалявся тим, як Росія може перетворити Сполучені Штати на купу радіоактивного попелу, тепер говорить про «велику трійку», яка домінує у світі: Китай, Росія та США. «Тепер європейська партія війни хоче ще більше загострити український конфлікт», — каже Кисельов мільйонам російських глядачів.

У деяких випадках наратив про воєнні сторони потрапляв до західних мейнстримних медіа безпосередньо з Кремля. Одним із прикладів є ірландський таблоїд Irish Sun, який посилався на статтю про європейських підбурювачів війни з пропагандистського ресурсу RT, рупора Кремля для закордонної аудиторії. Політолог Антон Шеховцов назвав такого роду інкорпорування кремлівської риторики «відмиванням наративів». Коли західне медіа, науковець чи політик запозичують російські тези, вплив останніх значно зростає. Коли західний політичний діяч цитує такі наративи, вони вже не походять від російського пропагандистського видання.

Монополяризація ворога як пролог до агресії

У цій схемі ворог стає фактично «монополярним»: якщо раніше в російській пропаганді існувала багатовекторна загроза — США як «ядерний гегемон», НАТО як воєнний блок, «глобалісти» як абстрактна наднаціональна сила, — то тепер усі лінії конфлікту зведено до одного центру. Європа подається як єдиний полюс ворожості, який злісно шкодить інтересам Кремля. Європа нібито «зриває мирні плани Москви», блокує захоплення України та заважає розширювати російську сферу впливу, «спокушаючи» Молдову й Грузію на шлях євроінтеграції.

• Читайте також: Як російська пропаганда лякає українців демографічною кризою та мігрантами

Водночас «локалізація» ворога в обрисах європейського континенту відкриває для Кремля й стратегічно небезпечну перспективу. Якщо раніше «партія війни» у пропагандистському наративі складалася зі США та Європи, й Москва розривалася між демонізацією двох центрів сили, то тепер робота з одним «полюсом» дещо простіша. У такій логіці агресія проти Європи — від гібридних операцій до прямого військового тиску — починає виглядати для Кремля не лише можливою, а й виправданою: якщо Європа є головним і єдиним джерелом загрози, то вона автоматично стає «легітимною» ціллю.

Це тим більше небезпечно на тлі зміни підходів Вашингтона. Нова стратегія національної безпеки США та риторика адміністрації Трампа — з її закликами «зменшити американський тягар» і обмежити військову допомогу Європі — можуть викликати у Кремля відчуття історичного вікна можливостей. У російській оптиці Європа виявляється ізольованою, послабленою, позбавленою гарантій і такою, на яку можна тиснути — чи то інформаційно, чи то політично, чи навіть силовим шляхом.